Коментуючи підсумки Міжнародної інвестиційної конференції з модернізації української газотранспортної системи, яка відбулась у Брюсселі, аналітики одностайні в думці, що Європа визнає конкурентноздатність української ГТС. Своїми думками в інтерв’ю «Голосу Америки» поділилися Володимир Саприкін, Олександр Палій та Михайло Погребинський.

Директор енергетичних програм Центру ім. Разумкова Володимир Саприкін: «На брюссельській конференції Україна вперше проголосила політичну волю до проведення реформ у газовому секторі. Цієї волі не було 18 років. Якщо тепер слова не розійдуться з ділом, а взяті перед Європою зобов’язання будуть виконані, – тоді вже за кілька років ми побачимо в Україні цивілізований ринок газу, а компанії, які є суб’єктами цього ринку, працюватимуть прозоро.

У «газових» директивах Європейського Союзу чітко прописано, що треба робити. І, власне, починати треба було давно. Однак чомусь бракувало бажання. Чому – пояснює купа книжок, виданих науковцями, про корупцію в енергетичному секторі України. Вони розповідають про так звану «транзитну ренту», яка довгі роки осідала в кишенях можновладців.

Отже, нарешті зобов’язання проголошено; Україна заявила, що забезпечить деякі кроки. Якщо Європейський Союз побачить серйозність наших намірів, він може в майбутньому надати значні кошти. Сьогодні Європа ще цього не зробить, оскільки поки що не розуміє, під що просять гроші і чи дійсно вони підуть на ті цілі, які декларуються.

Так чи інакше, декларацію між Україною і ЄС підписано, і це успіх. Хоча є й проблеми. Наприклад, Президент України наводить такі розрахунки: якщо вкласти п’ять мільярдів доларів у модернізацію української ГТС, то можна збільшити її пропускну здатність на 60 мільярдів кубічних метрів газу. Це правда, але є один нюанс. Де у цих розрахунках присутня Росія? Якщо Росія не захоче співпрацювати, то звідки візьмуться оті додаткові 60 мільярдів кубометрів газу? Адже на сьогоднішній день Україна купує газ лише в Росії і увесь транзитний газ є російським. Виходить, треба вибудовувати «газовий трикутник» Європейський Союз – Україна – Росія. Треба створити такий механізм, який був би вигідний усім – постачальникові газу Росії, транзитеру Україні, країнам-споживачам ЄС. Якщо котроїсь ланки бракуватиме, то ці відносини будуть неповноцінні, а трикутник перетвориться на глухий кут.

Тому на мою думку, брюссельська конференція – це тільки перший крок, у чомусь вдалий, у чомусь не дуже. І я вважаю, що потрібні наступні кроки, щоб вибудувати механізм співпраці, які задовольнять усі зацікавлені сторони євразійського газового ринку».

Експерт Інституту зовнішньої політики при Дипломатичній академії МЗС України Олександр Палій: «Ця конференція продемонструвала втішний для України факт: ЄС здатен говорити з Україною, не беручи до уваги протести Росії. Таким чином, набирає більшої ваги суверенітет України, її здатність діяти самостійно у власних інтересах та інтересах своїх партнерів на міжнародній арені.

Крім того, ми отримали ще один позитивний результат. Ідучи на цю конференцію, Європа, фактично, визнала, що Україна не була винна у тому газовому протистоянні, яке сталося на початку року, і не «цупила» російського газу, як у цьому її звинувачували з Кремля. Тобто брюссельська конференція – це ще й вотум довіри українській ГТС. Це визнання конкурентоздатності українського газотранспортного маршруту. Зараз Україна пропонує Європі за відносно невелику суму в п’ять мільярдів доларів отримати додатково 60 мільярдів кубометрів газу, в той час як Росія за куди більшу суму в 25 мільярдів євро обіцяє вдвічі менший обсяг. Тобто для європейців стає очевидним: український маршрут транспортування газу ефективніший. Це конкретні гроші, дуже великі гроші, і це, звичайно, служить для України серйозною конкурентною перевагою в усіх цих дискусіях навколо обхідних маршрутів.

Що ж до дипломатичного демаршу, до якого вдалася Росія… Очевидно, він викликаний розчаруванням підсумками цієї конференції і тим, що Європа говорить саме з Україною, ігноруючи невдоволення Росії. Росія виходить із того, що вона – основний постачальник, і навіть намагається погрожувати тим, що переорієнтується на інші ринки (зокрема на зростаючі азійські ринки). Але на практиці всі розуміють, що до цього дуже далеко і що Росія сьогодні зацікавлена в європейських споживачах газу не менше, а може, навіть більше, ніж Європа зацікавлена в російських енергоносіях. Тобто залежність обопільна, і це створює ситуацію, за якої такі демарші не мають серйозного продовження».

Директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології Михайло Погребинський:«Я думаю, конференція в Брюсселі це успіх України. (Якщо, звичайно, не згадувати про те, що цей успіх затьмарив демарш російської делегації з невідомими наслідками для України як транзитера). В принципі ж – задумано позитивно, і я гадаю, що ця інвестиційна конференція матиме позитивні наслідки для української ГТС. Звісно, усіх проблем вона не вирішує, але визначає чітко, що Україна з часом працюватиме за європейськими правилами. І на мою думку, так чи інакше Росія муситиме долучитися до цього процесу. Для того потрібно буде Європейській Комісії зробити відповідні кроки. Власне, один із керівників Єврокомісії, що відповідає за енергетику, вже висловився в тому дусі, що прикро, що російська делегація сприйняла рішення як антиросійське. Отож я вважаю, що європейці зроблять відповідні висновки і спробують знайти спільну мову також і з Росією.

Та хоч би як там було – сам факт, що Європа усвідомлює важливість української газотранспортної системи, а Україна зобов’язалася йти до прозорості на цьому ринку – як на мене, це позитив».