Спеціальні потреби

Зростає кількість випадків самогубства серед солдатів США





Дослідження свідчать, що участь американських солдатів у бойових операціях під час війни посилює ризик пізніших депресій, алкогольної і наркотичної залежності та появи посттравматичного стресового розладу – неврозу, який загрожує життю. Іншими словами – допроваджує до самогубства.

За найостаннішими даними, кількість діючих солдатів, резервістів і покликаних на службу національних гвардійців, які наклали на себе руки, торік становила сто двадцять вісім підтверджених випадків. Ще 15 випадків самогубств, вчинених уже цього року, знаходяться в стадії розслідування. Це найвищий рівень самогубств за всю двадцяти-восьми-річну історію моніторингу цих випадків. Військове командування усвідомило, що вирішення цієї проблеми відкладати більше неможливо. Наша сьогоднішня розповідь – про третю бригаду, розгорнуту в Келлі-Гілл у штаті Джорджія.

Це зростаюча проблема, і командування третьої бригади взялось боротись з нею, щоб запобігти втраті бодай ще одного свого солдата.

Полковник Піт Джонс: «Ми витратили стільки часу, готуючи вас до бою, сьогодні ми допомагатимемо вам готуватись до життя».

Військовослужбовці зібрались на тренувальному полі. Перед тим, як розділитись на менші групи для обговорення симптомів наближення самогубства і шляхів подолання стресів, вони прослухали Ронні Далтон. Її син Джеймі відслужив в Іраку два терміни. Через кілька тижнів після повернення додому він застрелився на очах своїх товаришів з третьої бригади. Ніщо не вказувало на такий кінець.

Мати солдата Ронні Далтона: «Можна бути сміливим, кмітливим і справді відмінним солдатом, але за секунду світ з нормального і чудового міняється, і наступної миті власною рукою зброя прикладається до скроні…»

Слова матері загиблого товариша знаходять серед присутніх відгук в їх серцях і усвідомлення жахливого впливу самогубств на інших людей.


Сержант Джонні Клей: «Я місцевий, і це б знищило мою маму, якби я наклав на себе руки. Ми, солдати, несемо на собі великий тягар, ми не любимо говорити про це з іншими, але краще відкритись і поділитись цим з кимось».

Військовослужбовець Адам Беренд: «Такі фактори, як гордість, імідж сильного чоловіка, бійця – це все зупиняє солдата від того, щоб поділитись, але це необхідно робити… це неможливо відкладати».

Після повернення з театру бойових дій і теплої зустрічі з рідними солдатам здається, що страх і небезпека лишились вже в минулому. Але проведені дослідження показали, що місяців через три-шість після повернення проблеми починають з’являтися:

Психолог, Чарлз Міллікен з військового госпіталю імені Волтера Ріда:

«В боях все стається дуже швидко. Лише після того, як солдат проводить вдома певний час і має можливість оцінити, через що він пройшов, деякі з цих проблем починають заполоняти його свідомість».

Військовослужбовці, що повертаються з Іраку і Афганістану, проходять медичну перевірку, яка включає розгляд можливих емоційних і психологічних проблем. Перевірка включає відповіді на низку стандартних питань і зустрічі з медперсоналом.

Психолог Чарлз Міллікен: «Цей курс допомагає солдатам усвідомити спільні проблеми, які переживає багато хто з тих, що провів бодай рік на війні. І це допомагає їм знайти шляхи розв’язання цих проблем».

Страх ославитись через виявлення своїх неврозів може ніколи до кінця і не зникнути в суспільстві. Але для цих військовослужбовців це бій, який вони готові прийняти.

XS
SM
MD
LG