Серед подій в європейської подорожі президента США Барака Обами, на яку звернула особливу увагу міжнародна громадськість, це була його зустріч у Лондоні з президентом Росії Дмитром Медведєвим. Саме про неї днями говорили експерти у Вашингтоні.
Загально вважається, що американсько-російські відносини наприкінці урядування адміністрації президента Джорджа Буша досягли найнижчого рівня з часу закінчення холодної війни у 1991 році. Стан цих відносин днями у Національному прес-клубі обговорили американські, російські та німецькі журналісти.
Російська журналістка Маша Ліпман з Московського центру Карнеґі характеризує спосіб висвітлення російськими ЗМІ лондонської зустрічі між американським і російським президентом як доброзичливе, якщо порівняти його із ставленням ще кілька місяців тому.
«Це величезна зміна у тоні, - сказала Ліпман. Само собою, це позитивне. Але чи це принесе дійсні значні зміни, поки що залишається невідомим».
Вона каже, що головним каменем спотикання є американські плани щодо розгорнення в Чехії і Польщі елементів протиракетного щита. Але є також інші проблеми, додає вона:
«З російського боку немає бажання повірити, що план встановлення елементів американської системи протиракетної оборони в Центральній Європі скерований проти Ірану. Щодо цього росіяни не довіряють США. Я думаю, що те, з чим маємо тут справу – так це глибока недовіра, яка наросла між обома країнами. І оскільки абсолютно малоймовірним є, що Росія отримає будь-які гарантії, що елементи американської системи ПРО не будуть встановлені в Центральній Європі, це буде перешкодою для будь-яких переговорів щодо Ірану. Що Росія хотіла б – так це гарантії в таких справах, як відмова від розширення НАТО на Грузію і Україну, а також від системи протиракетної оборони. І, як гадаю, президент Обама сказав категорично, що не може бути мови про визнання спеціальних сфер впливу та що Америка ніколи не визнає незалежності Південної Осетії і Абхазії».
Крім цього Маша Ліпман каже, що позиція Москви в Раді Безпеки ООН у справі недавнього запуску ракети Північною Кореєю демонструє тривалу прірву між Росією і західними країнами:
«Це, очевидно, вказує на те, що відносини в дійсності не змінилися. І ці самі питання, щодо яких вони не могли погодитись, вони й далі не можуть погодитись. І Рада Безпеки ООН є форумом, де вони не можуть погодитись. Росія має там право вето, і це практично одна річ, яка залишилася Росії з колишньої могутності доби холодної війни - ядерний арсенал і право вето в Раді Безпеки. І Росія готова використати це».
Американський політолог Пол Ґобл, автор багатьох книжок і статей на тему Євразії, каже, що питання нерозповсюження ядерної зброї – це єдина сфера, у якій Вашингтон і Москва мають спільні цілі:
«Протягом сорока років американці окреслювали свої відносини з Москвою в контексті контролю озброєнь, в контексті обмежень ядерної зброї. Саме у тому можна було досягти угоди. Але, насправді, в кожному іншому питанні – чи це Грузія, Північна Корея чи монетарна політика - між Сполученими Штатами і Російською Федерацією існують незгоди. Отже, коли автори коментарів охоче говорять про контроль озброєнь, дійсність така, що в справах сьогодення – як ось російська окупація частин Грузії, блокування Росією резолюції ООН з осудом запуску ракети Північною Кореєю, і російська позиція про запровадження міжнародної валюти на місце долара в умовах поточної кризи, в усіх цих питаннях, які дійсно важливі для Вашингтона і США, Сполучені Штати не ладять з Російською Федерацією і, за всіма ознаками, між ними залишаться суперечки».
Проте Пол Ґобл каже, що Кремль з часом, можливо, змінить свою нинішню позицію щодо ядерної програми Ірану.
«Є майже певним, що до кінця цього року Іран матиме можливість виготовити ядерну зброю. І коли це станеться, можливо, російський уряд буде зацікавлений у якогось роду протиракетному щиті, як це є у випадку американців і східних європейців. Отже, за тих обставин, можливо, буде досягнута угода».
Кристіан Верніке з мюнхенського щоденника «Зюддойче цайтунґ» говорить, що реакція Німеччини на зустріч американського президента з російським була дуже позитивною. Він каже, що німці рішуче виступають проти ядерної зброї:
«Отже будь-який крок у напрямку ядерного роззброєння і контролю озброєнь із задоволенням сприймає не лише німецьке керівництво, але також німецький народ. Навіть ще до обрання Барака Обами, високопоставлені німецькі дипломати встановили контакти з представниками Обами і радили їм вдатися до відважних кроків на цьому фронті, зокрема в справі договору СНО, тому що всі знають, що закінчується його дія, але також щодо договору про всеохоплюючу заборону ядерних випробувань, який дотепер очікує схвалення американським Сенатом».
У 1999 році контрольований республіканцями Сенат відкинув договір. Однак прихильники договору про заборону випробувань вважають, що ратифікація Вашингтоном договору могла б прокласти шлях до подібних кроків з боку Кореї, Китаю і п’яти інших країн, які блокують запровадження його в життя. Тепер в американському Сенаті робляться заходи, які, якщо виявляться успішними, можуть бути важливим кроком у напрямку роззброєння і непоширення ядерної зброї.
Вибір читачів
1
