Спеціальні потреби


Deputy Secretary of State Steinberg on US-Ukraine Relations

In an exclusive interview with the Voice of America Ukrainian Service US Deputy Secretary of State James Steinberg speaks about US-Ukraine relations, the Russia factor in these relations, as well as challenges facing Ukraine today. The interview was conducted by Myroslava Gongadze.

On challenges, opportunities in US-Ukraine relations

I think it’s not a question of challenges. It’s opportunities in the relationship. The United States and Ukraine have a very strong partnership; it’s a strategic partnership. We have a strong set of issues in common and really a common perspective on the issues that we need to address. We are very committed to Ukraine’s security, sovereignty, to its economic success and we want to work very closely with Ukraine to achieve success for all its people. We’ve had a long-standing relationship or friendship on working together on a broad range of issues and it’s something that we’re very strongly committed to retaining. That’s one of the reasons why I wanted to visit [Ukraine] so early in the Obama administration so as to reaffirm that friendship and that partnership, and to commit to work together on the full range of challenges facing our two countries.

On problems that might impede bilateral cooperation

I think we’re working together on our problems. We are all dealing with an economic crisis that affecting our citizens. We are well aware of the fact that this is something that really hits people at home. And just as we have economic challenges here, so too in Ukraine. This poses some difficult choices and it’s important that all the leaders of Ukraine come together to find a common solution for the good of the people of Ukraine. We’ve been very encouraged by the dialogue with the IMF and very pleased that the latest tranche of the IMF’s support has been disbursed, but we need to have continued work on the reforms that the IMF identified, and particularly having all the leaders of the different parties and element of the Ukrainian political society come together and work in a common effort to address this great challenge we all face.

On the Russia factor in the US-Ukraine relationship

I think first I should say that no country is a bargaining chip. We have a very strong commitment that Ukraine should be free to make its own decisions and we would never make a decision about a country at the expense of another. We think that having a better relationship with Russia I not only good for the United States and Russia, but for Ukraine too. And I found that everyone I meet with in Ukraine, from the President on down, shared that view. It is in Ukraine’s interest, if at all possible, for the United States and Russia to have a better relationship. And I assured the leaders of Ukraine that we would not trade away any of Ukraine’s interest and what we did with Russia in trying to improve our relationship would not be at their expense. We have made clear to Russia that we expect them to respect the independence of all the countries in the region and that all the countries in the region should be free to make their own strategic choices about their future. So, I thing that we have been very clear with the Russians that our improvement in relationship will not be at the expense of any other country.

On Russia’s threats to use force if NATO comes closer to its borders

I think we live in a world now where those kinds of threats of force are not really relevant to the situation that we face. And I certainly think that in the conversations the Secretary [of State Hillary Clinton] has had with her counterpart and others – it’s clear that they don’t like NATO enlargement, but on the other had we have not heard those same kind of threats of force. So, I think that we need to make clear and will continue to make clear that the issues about NATO enlargement are, in the first instance, for the countries themselves to make – to decide what kind of future they want to have. And then we will make our decisions as an alliance, based on the criteria for membership. But I don’t think it’s a question of others having a say over that decision and that that’s an appropriate decision that has to be made first by candidate countries and then by NATO as an alliance without the threat or considerations of threats by others.

On Ukraine’s NATO integration

I think that the goal in some respects is as near as far as the aspirant-members want to take the actions to make themselves ready for their candidacy. I think NATO judges these things based on the readiness of countries to assume the responsibilities and obligations of membership. So, what we’re focused on in working with Ukraine is for Ukraine to take the steps in terms of its military development, in terms of its own engagement with NATO to get ready for membership. I think that’s the surest way, if Ukraine wants to proceed down this path, is to take those steps, to develop its national plan, to take the steps on its military reform, to take the steps that will give NATO the assurance that, should Ukraine be admitted as a member, it will contribute to the security of the alliance.

On obstacles Ukraine faces on the path to Euro-Atlantic integration, role of positions expressed by European leaders

I think it’s too soon to address the attitude of European leaders. I think that challenge is for Ukraine to demonstrate that it’s ready for membership, to take the steps that NATO has begun to identify, develop its national plan, to really make the decisions that show that Ukraine, if it want to be a member, is ready to do that. And I think at that point then we’ll have a serious discussion within NATO about that. But I think at this stage, rather than focusing what the Europeans or others think about potential new members, I think the challenge is for Ukraine or any country that aspires to membership – whether it’s in the Balkans or other countries – to really show that its qualified and ready to me a member.

On whether Ukraine will be on the agenda during the planned July Obama-Medvedev meeting

I’m not aware that there is a specific topic of Ukraine, but I’m sure the President is going to make clear our strong commitment to the security of all the countries in the Euro-Atlantic area and make very clear that anything we do with Russia is not at the expense of any country – whether it’s Ukraine or any other country in Europe. I think he will be very clear about the commitments and the perspective that he has identified in all his previous meetings that what we do with Russia is not at the expense of any other country, and that we want to have a more constructive relationship with Russia – we are going to talk about a broad range of issues in the region and outside the region, but we’re not there to decide the fate of anybody else who is not present.

On leverage the US has in its efforts to support countries like Ukraine

I think what I would focus on is the strong partnership that we have with Ukraine, our commitment to work with Ukraine to deal with its economic challenges, to support Ukraine’s efforts as it proceeds with its reforms, to work with the IMF and the World Bank, and to show that we continue to be engaged in Ukraine in all kinds of ways, government-to-government relations, people-to-people [relations], the kind of good work that the Voice of America does in making sure that the people of Ukraine have a chance to hear these important messages, and, really, to show that we have a strong partnership, because I think that’s the strongest signal that we have of our commitment to Ukraine’s independence and its choice of its future.

On the possibility of a visit to Ukraine by President Obama

One of the things I have learned having worked both at the White House and the State Department is that that State Department is very bad at predicting what the President’s travel schedule will be, but I think that there will be continued high-level engagement between the United States and Ukraine. We’re obviously aware that Ukraine is going to elections and coming up on election season now, but I think that there is going to be no doubt that we expect to have high-level contacts in many different forums and different places as we go forward.

On the possibility of re-establishing a Presidential-Vice Presidential Commission

Most administrations like to find new ways to do things that may not necessarily replicate exactly how things were done before. In my discussions with the President and the Prime-Minister we talked about how can really fill out that strategic partnership that we have, including more comprehensive and regular high-level engagement. And we are exchanging ideas on how to do that. So, I’m not sure that we’ll have the same format that previous commissions have had, but I think we will find ways to make sure that there is an institutional dimension that has a regular set of exchanges and that brings together a broader range of people, not just from the State Department, but from the full range of US agencies.

Всі новини дня

Колишній американський морпіх – про службу в Україні. Відео

Колишній американський морпіх – про службу в Україні. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:03:17 0:00

Після майже року служби у теробороні України, до США у відпустку повернувся американець Едді Етью. Колишній морпіх не зміг залишатися осторонь після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Про службу та ставлення в Україні до ЛГБТ+ він розповів Христині Шевченко.

"Іноземцям важливо зрозуміти, чому українці, замість тікати від пітьми, побігли їй назустріч". Інтерв'ю з письменником Артемом Чапаєм

У розмові з "Голосом Америки" Чапай зізнався, що роль письменника допомагає йому переживати нову військову дійсність

"Можна писати про нацизм, коли нацизм остаточно переможений. Коли Німеччину на якийсь час окупували, щоб примусово демократизувати. Але ніхто не збирається, наскільки я знаю, окупувати Росію", - переконаний український письменник та військовий ЗСУ Артем Чапай.

Навесні 2022-го Артем Чапай добровольцем приєднався до армії українських захисників, оскільки, за його словами, відчув, що значно краще бути не "пасивною жертвою агресії, а активним діячем опору проти неї".

У травні Чапай разом зі своїм колегою Артемом Чехом у Нью-Йорку взяли участь у фестивалі американського ПЕН-клубу "Голоси світу". Це була його друга поїздка за кордон від початку повномасштабного вторгнення. Письменник переконаний: участь у подібних заходах надзвичайно важлива для перемоги України на культурному фронті. У розмові з "Голосом Америки" Чапай зізнався, що не може зараз писати художні твори, і більш зосереджений на документалістиці. Роль письменника допомагає йому переживати нову воєнну та військову дійсність.

Про те, як він був змушений звернутися до психотерапевта, про переклад та друк своєї книжки у США, а також феномен світової підтримки України Чапай розповів у інтерв’ю Ірині Соломко.

"З днем письменника", - так привітав себе військовослужбовець Артем Чапай у березні цього року
"З днем письменника", - так привітав себе військовослужбовець Артем Чапай у березні цього року

Ірина Соломко, кореспондентка "Голосу Америки": Артеме, якщо говорити про Артема Чапая-письменника та Артема Чапая-солдата? Яка роль у вас зараз переважає?

Артем Чапай, письменник та військовий: Зараз практично увесь мій час займає служба. Якщо ж говорити про внутрішній стан, то мабуть, мене дуже підтримує ця інша роль письменника. Я вже понад рік відірваний від своєї родини, бачив її буквально кілька разів. Мої рідні через путінську агресію стали біженцями. Але ось ця роль письменника, можливо, допомагає. Бо коли стає важко, ти, принаймні, починаєш казати собі: "Я спостерігаю, можливо, я щось про це напишу".

Зараз я поки не знаю, в якій формі взагалі це можливо. Є якесь відчуття, що для цього недостатньо слів, по-перше. А по-друге, поки все не закінчилося, дуже складно щось писати. Бо таке відчуття, що якби ти зараз про це писав, це був би такий паразитизм на стражданнях інших людей, і на власних стражданнях також.

Поки все не закінчилося, дуже складно щось писати. Бо таке відчуття, що якби ти зараз про це писав, це був би такий паразитизм на стражданнях інших людей, і на власних стражданнях також

Але я розумію, що попри те, що я військовий, багатьом людям значно гірше, ніж мені. Тому писати про всі ці страшні історії - про загиблих, тортури - доволі складно психологічно. Але принаймні роль письменника допомагає витримати повсякдення армійське життя. Допомагає трохи поставити себе ніби в роль спостерігача.

І.С.: Але ви ж могли не піти служити?

А.Ч.: По-перше, юридично, наскільки мені відомо, в письменників немає ніякої броні. Тобто, письменники – це не співробітники залізниці, наприклад. Тому коли люди кажуть, що у них якась важливіша функція, я до цього трошки скептично ставлюсь. Я розглядаю це як самовиправдання. І більше ціную, коли люди прямо кажуть, що вони бояться.

Якщо ж говорити психологічно, я теж кілька разів про це думав, чи міг би я не піти?.. І я для себе не бачив іншого варіанту. Я сам втікав із власного дому, і мені дуже не подобалося це почуття жертви. Я відчув, що набагато краще бути не пасивною жертвою агресії, а активним діячем опору проти неї.

І крім того, мені знову ж, чи то психологічно, чи за поглядами, дуже не подобалось і продовжує не подобатися те, що війна майже повністю перекладена на плечі непривілейованих бідних людей. Більша частина моєї роти – це будівельники, селяни, охоронці супермаркетів. І мені здається, це не зовсім правильно.

Одна з моїх улюблених книжок "1984" Оруела. І там є момент про те, як зламали головного героя. Йому почали погрожувати зробити з ним те, що він боявся найбільше. І він почав казати: "Не робіть це зі мною, робіть це з моєю близькою людиною". І мені не хотілося почуватися в ролі зламаної людини. І, в принципі, розуміючи, що є ситуація, коли просто треба ризикнути життям, цей був мій вибір. Так, відтоді мені дуже пощастило. Я потрапив у підрозділ, який є, по суті, військовою поліцією. Це рота охорони, і у нас у рази менше загиблих, ніж, наприклад, у піхоті.

Я прекрасно розумію, що кожна людина хоче вижити, у кожної людини є цей інстинкт виживання, тому я не засуджую тих, хто прямо каже про ці речі, що він боїться. Мені важко засуджувати, бо я сам потрапив в умови, де, по суті, імовірність загинути не набагато вища, ніж, скажімо, у цивільних у тому ж регіоні.

Для себе я розумію, що не піти я не міг, і те, що я письменник, можливо, тільки додає того, що я не міг не піти. Бо ти повинен як людина публічна подавати приклад.

Тому засуджувати інших важко, але для себе я розумію, що не піти я не міг, і те, що я письменник, можливо, тільки додає того, що я не міг не піти. Бо ти повинен як людина публічна подавати приклад.

І.С. Якщо говорити про роль слова в війні, воно завжди було і є. І під час Першої, Другої світових війн письменники йшли на передову, створювали спеціальні підрозділи і писали про це. Наскільки я розумію зараз дуже важко писати, практично ніхто не пише. Як у вас?

А.Ч.: Якщо говорити про "На західному фронті без змін" або "Прощавай зброя", вони були написані років через десять після війни. Якщо ми згадаємо Другу світову війну Курта Воннегута, його найвідоміша книжка про війну написана 15 років після війни.

Думаю, ця ситуація дуже подібна. Я іноді пишу, але я пишу, коли мене просять на замовлення матеріали для західних ЗМІ. Я розумію, що це матеріали, так би мовити, "на злобу дня". І вони висвітлюють тільки позитивні речі в українському суспільстві. Бо зараз нам потрібно не розбиратися з тими проблемами, які є. Зараз нам потрібно, в першу чергу, отримати більше допомоги, оскільки вона нам необхідна для того, щоб вижити. Зараз мова іде просто про виживання.

А писати художні твори про те, де буде чесно описана сміливість одних, і, наприклад, нечесність інших, це можна робити через 5-10 років після закінчення війни.

Артем Чапай практично одразу після початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав ЗСУ
Артем Чапай практично одразу після початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав ЗСУ

І.С. Тобто зараз очікувати потужних книжок про війну не варто?

А.Ч.: Я не можу сказати, завжди бувають винятки. Наприклад, книжки про Голокост були написані буквально як тільки це закінчилося. Найвідоміша, про яку я зараз згадую, це книжка Віктора Франкла "Людина у пошуках справжнього сенсу". Вона була написана в 1946 році. Тобто буває і таке, звичайно.

І.С. Але те, що ви зараз бачите на ринку, що з’являється про війну, наскільки воно змістовне?

А.Ч.: Є якісь твори від маловідомих людей, які не в армії. Це також потрібно. Тобто потрібно описувати почуття біженців. Чи правильніше сказати - біженок, бо переважно це жінки з дітьми. Мені було б дуже цікаво, наприклад, прочитати книжку, яку написала людина, що вирішила ухилитися від служби. Бо це також є. Але я сумніваю, що хтось зможе про це чесно розказати.

Тобто я поки ще не можу назвати твір, про який чув і який би мене вразив. Долинають якісь речі, іноді кон’юнктурні. Наприклад, були заявлені романи з назвами "Буча" та "Маріуполь", і вони потім були відкликані. Бо, в принципі, багато хто розуміє, що не хочеться паразитувати на чужих стражданнях.

Було б цікаво прочитати розповіді тих людей, які це справді пережили, навіть необов'язково це мають бути професійні письменники. Але, коли інша людина це робить за гарячими слідами, це неоднозначно сприймається.

Я думаю, що з'явиться багато нових текстів від нових людей, про яких ми не знаємо, від людей, які просто пройшли через це все пекло і мусять цим поділитися, мусять виговоритися. Мені здається, це навіть було би цінніше, ніж від людей, які вже до того були письменниками

Я думаю, що з'явиться багато нових текстів від нових людей, про яких ми не знаємо, від людей, які просто пройшли через це все пекло і мусять цим поділитися, мусять виговоритися. Мені здається, це навіть було би цінніше, ніж від людей, які вже до того були письменниками.

І.С.: Ви зараз в Нью-Йорку, частина вашої місії – це фіналізація домовленостей щодо перекладу та друку вашої книжки у США. Це сталося теж деякою мірою завдяки війні.

А.Ч.: Мені здається, ми всі прекрасно усвідомлюємо, що, на жаль, цей підвищений інтерес до української культури в цілому, і до літератури зокрема, він викликаний війною і дався дуже дорогою ціною. Тому це ті речі, які викликають неоднозначні почуття. Хотілося, щоб після того, як війна закінчилася, про українську культуру знову не забували. Щоб читачі на заході звернули увагу на те, що є доволі багато різноманітної української літератури, і, можливо, почали цікавитися іншими книжками, які не пов'язані з війною.

Не хотілося б, щоб Україна асоціювалася лише з війною, як колись було із Чорнобилем. В Україні дуже багато інших хороших і значно кращих речей.

І.С.: Але ваша книжка The Ukraine, ви вважаєте, чи це найкращий вибір серед вашого доробку?

А.Ч.: Я знову маю всім пояснювати, чому я її назвав The Ukraine. Це була іронія з приводу помилкової назви. І з іншого боку, обігрувався артикль the як "саме той". Я це взяв із англійської літератури, не з американської, а саме з британської.

Є така фраза "The England, which is really England". Тобто "Та Англія, яка є справді Англією". І я так само це обігрую: "Та Україна, яка є справді Україною". І мені здається, в цій ситуації, в цей момент, це хороший вибір. Ця книжка була написана і задумана з метою представити Україну, перш за все, для самих українців. Ту Україну, яка дуже відрізняється від пропагандистських роликів, офіційного туризму чи красивих фотографій з дрону. Це Україна зсередини. Я просто перебуваю під впливом письменників, які писали про речі, в яких драма розкривається з середини. Я, в першу чергу, зараз про Гемінгвея можу думати. Не буду приховувати, що свого часу на мене і росіянин Чехов також справив враження. Це не комерційна, не жанрова література.

І ось ця книга для українців представляє саме ту Україну, яку ми всі звикли бачити. Тобто це бабусі з "кравчучками". Ця книжка писалася та складалася в такий пазл впродовж восьми-десяти років. Тому мені здається, що наразі, коли іноземцям, наприклад, важливо зрозуміти, що таке та Україна, і чому ті українці, замість того, щоб тікати від пітьми, побігли їй назустріч. І книжка доволі гарно це показує.

І.С.: А коли вона буде надрукована у Сполучній Штатах?

А.Ч.: Книжка вже практично повністю перекладена, але це довгий виробничий процес. Сподіваюся, на початку 2024 року вона вже буде.

І.С.: Це була ініціатива американського видавництва?

А.Ч.: Це була не моя ініціатива. На той момент, коли починалися переговори, я вже кілька місяців служив в армії. Це доволі парадоксальні якісь такі речі, коли ти з одного боку сидиш там на телефоні, передаєш повітряні тривоги, а з іншого боку, тобі в той момент кажуть, що тебе опублікувало видання "Нью-Йоркер". Або ти йдеш в наряді з автоматом, тут тобі пишуть, що тебе будуть видавати в Америці. Просто настільки різні світи, особливо в перші місяці, це дуже сильний розрив був.

Від початку повномасштабного вторгнення матеріали Чапая публікувалися у провідних американських медіа
Від початку повномасштабного вторгнення матеріали Чапая публікувалися у провідних американських медіа

Я зараз не вперше за кордоном, я вперше потрапив за кордон після дев’яти місяців служби. Це була Німеччина, і це було перед Різдвом з усіма цими прикрашеними вулицями та базарами. І у мене було відчуття, що це все намальовано, що це пластик, що справжня реальність вдома, де якраз Путін почав бомбити уже і цивільне населення, і, відповідно, немає електрики, води, інтернету.

І.С.: Тобто війна нівелює усі ці досягнення?

А.Ч. Скажімо, вони не викликали на початку аж якихось емоцій, тому що тебе плющить від того, що ти вже майже рік не бачив своїх дітей. Через те, що в тебе немає свободи, є певний ризик для життя, бо ти не знаєш, коли і куди тебе можуть перенаправити. Відповідно, ці речі здаються, як з іншої планети.

І.С.: Це життя на паузі чи стан «замороженності»?

Я вже якось змирився і прийняв те, що я не знаю, коли це закінчиться. Я розумію, що служити буду, скоріш за все, до демобілізації

А.Ч. Так, в перші місяці чи півроку було відчуття, що це життя на паузі. Зараз є відчуття, що це і є тепер наше нове життя. Я вже якось змирився і прийняв те, що я не знаю, коли це закінчиться. Я розумію, що служити буду, скоріш за все, до демобілізації. І, відповідно, ти починаєш розуміти, що в цих умовах треба якось жити, виживати.

Не буду приховувати, я десь від листопада вимушений був звернутися до психотерапії, оскільки відчував, що не вигрібаю. У мене були якісь істеричні думки. І після кількох місяців психотерапії мене навпаки зараз починає лякати, наскільки добре я пристосувався. На даний момент ти все якось блокуєш, бо треба функціонувати. Бо в армії ти не можеш сказати: "Я вигорів".

Але я так розумію, що коли це все закінчиться, воно почне просто вихлюпуватися назовні, ти почнеш розуміти, скільки ти втратив, в першу чергу, знайомих та друзів. Воно буде ще дуже довго вилазити в суспільстві, причому, іноді, в непередбачуваних формах.

І.С.: Ця пауза стосується і Чапая-письменника? Як ви думаєте, вам вдасться повернутися у стан творчості?

А.Ч.: Впевнений, що вдасться. На те й існують психотерапевти. Не впевнений, що захочеться писати саме про війну. Що це буде, поки важко передбачити. Може, ти почнеш писати космічну оперу або фентезі, або сценарії для мультика. Тому треба буде на кілька років взяти паузу і просто займатися чимось іншим. І за кілька років, може, й захочеться про це говорити.

Можливо ми постійно будемо жити під цією загрозою. Я цього найбільше боюся. Це була одна з моїх мотивацій піти служити - щоб це не доводилось моїм дітям робити

Бо є один дуже важливий момент. Ми все ще не знаємо, як це все закінчиться. Тобто може бути так, як би мені хотілося, щоб Росія більше нікому не могла загрожувати. В якій формі це буде? В ідеалі – демократизація.

Але я не вірю в демократизації Росії. Можливо, ми постійно будемо жити під цією загрозою. Я цього найбільше боюся. Це була одна з моїх мотивацій піти служити - щоб це не доводилось моїм дітям робити. Щоб ми не жили в країні, яка постійно перебуває на пороховій бочці, біля дракона, який в будь-який момент знову може вилізти.

Можливо, я помиляюся, але я просто не знаю в історії Росії періодів, коли вона була демократичною. Можливо, вона почне розвалюватися, але ми все одно будемо біля порохової бочки. Від цього залежить, як ми зможемо про це писати. Можна писати про нацизм, коли нацизм остаточно переможений. Німеччину на якийсь час окупували, щоб примусово демократизувати. Але ніхто ж не збирається, наскільки я знаю, окупувати Росію.

І.С.: Ви майже рік жили в Сполучених Штатах, напевно, змогли зрозуміти американську ментальність. Як ви думаєте, американці розуміють українців? І їхня підтримка, наскільки вона щира, чи надовго її вистачить?

А.Ч.: Я насправді дуже здивований, наскільки взагалі в цій ситуації світові не байдуже. Треба розуміти, що ніхто не може повністю відчути емпатію до чужих переживань. Але якщо порівнювати з голодом в Ємені чи з ситуацією з жінками в Афганістані, ми маємо бути, якщо не вдячними, то, принаймні, дивуватися, наскільки нас підтримують.

Я розумію, що це йдеться також і про власні інтереси. Що, наприклад, поляки переживають, що вони наступні, а американці – що розладнається вся система. Тобто я розумію, що це робиться з власних інтересів, в тому числі, але також і зі співчуття. І мене дуже дивує, наскільки велика солідарність.

Моя дружина вимушено стала самотньою матір’ю-біженкою

От моя дружина вимушено стала самотньою матір’ю-біженкою. Ми ж відчуваємо, наскільки до українських біженців ставляться інакше, ніж, наприклад, до сирійських. Це ситуація неоднозначна, але принаймні з позиції нашої ми маємо це цінувати, як мінімум.

І.С.: Ви буваєте на фестивалях і бачите, що попри війну, на них запрошують російських письменників, вони продовжують отримувати нагороди. Це бажання - поставити на одній сцені українців та росіян – що за ним приховане?

А.Ч. Я це пояснюю знову ж таки власними інтересами, навіть, неусвідомленими чи непроговореними. І коли, наприклад, німці дають якусь премію російській опозиційній письменниці, то це, в першу чергу, робиться, щоб ще більше розхитати Росію. Тому я до цього ставлюся емоційно спокійно, але особисто я з ними не хочу мати нічого спільного, як мінімум, до підписання якогось там мирного договору між Україною та Росією.

І.С.: Якою ви бачите перемогу Україну?

А.Ч.: В ідеалі такою, щоб це не могло повторитися. Ніколи знову…

Нова зброя США прибуде на фронт у найближчі дні. Відео

Нова зброя США прибуде на фронт у найближчі дні. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:43 0:00

Сполучені Штати оголосили новий пакет військової допомоги Україні на суму $300 млн. Акцент цього раунду безпекової підтримки - на боєприпасах і протиповітряній обороні. Закладена у ньому зброя потрапить у руки українців у найближчі дні.

Ключові заяви світових лідерів на безпековому форумі у Братиславі. Відео

Ключові заяви світових лідерів на безпековому форумі у Братиславі. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:07:53 0:00

Не допустити замороженого конфлікту і нетривалого перемир'я в Україні, яке лише може призвести до нових воєн у Європі, закликав партнерів Еммануель Макрон. Зміна в позиціях Макрона та заяви інших партнерів України у Європі напередодні українського контрнаступу – огляд.

Ми допомагаємо реалізувати "мирний план" для України на основі 10-ти пропозицій Зеленського - Кірбі 

Джон Кірбі виступає під час щоденного брифінгу в Білому домі у Вашингтоні, середа, 31 травня 2023 року. (AP Photo/Susan Walsh)

Білий дім підтримує ідею проведення саміту для досягнення миру в Україні, що базується на 10 пропозиціях президента Володимира Зеленського.

Про це заявив у середу на брифінгу в Білому домі координатор Ради національної безпеки зі стратегічних комунікацій Джон Кірбі, повідомляє CNN.

«Ми розмовляємо з українцями вже багато-багато місяців, – сказав Кірбі. – У президента Зеленського є пропозиція з 10 пунктів щодо того, що він називає справедливим миром, і ми допомагаємо, намагаючись працювати з його командою, щоб реалізувати цей план».

Він додав, що Сполучені Штати підтримують «рухи до миру», але будь-яка пропозиція повинна мати підтримку президента України, щоб бути «надійною та стійкою».

Коментуючи останній напад Росії на Україну, він сказав, що це не означає, що Москва «має будь-які серйозні наміри щодо дипломатії».

Він додав, що Путін «продемонстрував абсолютно нульову схильність» до миру. Про те, чи повинна Росія бути за столом переговорів, він сказав, що це «велике наукове питання».

У вівторок газета Wall Street Journal повідомила, що Україна та її союзники планують мирний саміт для світових лідерів, і зараз займаються переробкою мирного плану України з 10 пунктів таким чином, щоб зробити його більш прийнятним для інших світових держав, таких як Індія, Бразилія, Саудівська Аравія та Китай.

Згідно з повідомленням WSJ, на зустріч можуть запросити президента Байдена та інших лідерів Організації Північноатлантичного договору.

«Росіян не буде, але всі інші будуть запрошені», — припустив високопоставлений європейський дипломат у розмові з WSJ.

Відповідаючи на запитання журналістів про те, в чому сенс такого саміту без участі Росії, Кірбі відповів, що «потрібно працювати з українцями», перш за все.

«Але де і коли, або навіть, чи вдасться залучити росіян до столу, це має бути рішення президента Зеленського», – сказав Кірбі.

Умови мають бути прийнятними перш за все для Зеленського, наголосив Кірбі, а потім «можна рухатися далі, і подивитись, чи можуть росіяни бути частиною цього».

Як пояснює WSJ, країни Заходу зазнали критики з боку таких країн, як Китай та Бразилія, через постачання зброї Україні, що, на їхню думку, розпалює конфлікт.

Європейські дипломати сказали WSJ, що ідея конференції спочатку виникла під час розмови між президентом Франції Еммануелем Макроном і Володимиром Зеленським у Парижі в лютому. Тоді французький лідер переконував свого українського колегу, щоб він погодився з тим, що зрештою доведеться вести мирні переговори з Кремлем.


Відео - найголовніше