З початком повномасштабного вторгнення Україна веде боротьбу на різних фронтах, серед яких і культурний. Сергій Жадан, письменник, громадський діяч, волонтер та фронтмен гурту «Жадан і Собаки» збирає мільйони гривень для допомоги Збройним силам України та відбудову Харкова.

У березні Жадан проїхав з благодійним туром Сполученими Штатами. Його «Благодійні поетичні вечори» збирали повні зали. Також у Нью-Йорку відбулася прем’єра джаз мюзиклу "Радіо 477", текст постановки написав Сергій Жадан. Під час вистави він також читав свої вірші.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Жадан переконаний: Міністерство культури не повинно забороняти виїзд за кордон культурним діячам, адже це не лише дозволяє збирати пожертви для допомоги українським військовим, але також є частиною інформаційного фронту проти російської пропаганди та дезінформації.

Як війна змінила Харків, чи повторить Росія долю нацистської Німеччини та коли буде перемога Сергій Жадан розповів в інтерв’ю Ірині Соломко.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності.

Ірина Соломко, Голос Америки: Сергію, ви маєте чітку ідентифікацію не лише як українця, а й як харків’янина. Як війна змінила це місто?

Сергій Жадан, український письменник та громадський діяч: Я би не сказав, що я маю аж таку чітку ідентифікацію з Харковом, попри те, що я там живу усе своє доросле життя. Я ж з Луганщини, дехто з харків’ян мене своїм не вважає. Але я Харків дуже люблю, це дійсно моє місто. І страшенно себе з ним пов’язую. Воно змінилося тією мірою, як змінилося українське суспільство та Україна. Є і візуальні зміни, вони не дуже веселі. Зруйновані будинки, розбомблені цілі мікрорайони. Це трагедія, це біда. Це речі, які слід буде відновлювати. Але набагато важливіші речі – це ті, які відбуваються з нами усередині. Ми зараз кардинальним чином змінилися. І це стосується і східняків, і західняків, бо ця велика війна стосується усіх.

І.С.: Багато говорять про саме мовні зміни у Харкові, що місто стало більш україномовним.

С.Ж.: Це як раз не найбільш значима зміна і не найбільш помітна. Навесні, коли із Харкова поїхала велика кількість мешканців, серед тих, хто залишився, українська стала більш популярною. Багато людей свідомо і принципово перейшли на українську. І тоді української стало значно більше на вулиця Харкова, але людей було значно менше на вулицях. А зараз багато хто повернувся. І вони повернулися зі своєю російською. Сьогодні української мови не так багато, як було минулої весни. Я думаю, що цей процес не буде лінійним, простим та одновимірним. Мовні трансформації – це складний процес. Багатьом здається очевидним, що у цій ситуації твоя українська – це маркер ідентичності та політичної лрієнтації… Але це нам так здається. Комусь так не здається. Люди різні.

І.С.: Але війна може це змінити?

С.Ж.: Вона міняє. Я переконаний, що за 5-10 років Харків буде україномовним.

І.С.: І це мова не тільки про Харків, а всі російськомовні міста?

С.Ж.: Безперечно, просто Харків у цьому випадку – це своєрідна метафора. Бо це – найбільше місто Лівобережної України. І великою мірою за настроями у Харкові ми усі намагалися, намагаємося та будемо намагатися вирахувати настрої та погляди громадян України.

І.С.: Наскільки влада відповідає тим викликам, які переживає місто?

С.Ж.: Багато чого з’явилося. Змінилася система оборони. Якщо поїздити по Харкову, можна побачити, що сьогодні оборонні позиції відрізняються від того, що було рік тому. Місто живе. Відкинувши ворога зі своїх околиць, місто готується до повторного наступу. Адже за 40 км від нас знаходиться не зовсім адекватний сусід, який завжди може спробувати напасти на нас знову.

І.С.: А якщо говорити про те, як війна змінила шоу-бізнес та культурний світ. Адже багато зірок, які їздили до Росії або співали російською, швидко «перефарбувалися».

С.Ж.: Мені здається, що це питання стосується культурних орієнтирів. Воно стосується і виконавців, і споживачів. Справді, з початком повномасштабної війни багато українців для себе щось переосмислили в контексті споживання контенту.

До 24 лютого вони собі сиділи в російському YouTube, на російських каналах, слухали російську музику, дивилися російські фільми. Не тому, що вони мали якусь антиукраїнську позицію, просто бо це не була якась маркерна лінія.

А після 24-го все це набуло зовсім інших конотацій та ваги. І сьогодні я бачу, що для багатьох молодих людей змінилося ставлення до російського культурного продукту і відповідно до українського. Я бачу, як сьогодні змінилася аудиторія українських виконавців, як багато молодих людей почали ходити саме на концерти українських музикантів, читати українські книжки. Вони – розумні, вони – мотивовані. Вони – не якась інертна маса людей. У них розуміння, що вони – українці, і стосовно їхньої країни чиниться агресія та військові злочини. І в цій ситуації треба займати чітку позицію.

І.С.: Ви розкритикували Мінкульт, який сказав, що буде менше пускати українських артистів за кордон.

С.Ж.: Бо мені видається, що було би страшенно нерозумно та неконструктивно сьогодні заборонити діячам культури робити свою роботу. Знову ж таки, це про зміну значень та ваги. У нас частина співвітчизників звикла ставитися до культури, як до чогось не зовсім обов’язкового. Як до чогось, що йде після новини про економіку, соціальні новини перед прогнозом погоди. Це страшенно легковажно і зовсім нерозумно. Бо, по-перше, культура сьогодні є надзвичайно важливою складовою інформаційного фронту. Думаю, ви побачите, що великою мірою мешканці Сполучених Штатів, так само, як і канадці та європейці, про Україну говорять у контексті культурних подій. Є офіційні новини, але люди не будуть говорити про війну в країні, в якій вони ніколи не були. Тому кожен концерт, вечір, презентація, фотовиставка – це можливість нам українцям нагадати про себе. Можливість донести свою позицію. Можливість зробити так, щоб про нас не забували, і ми не загубилися у інформаційному просторі.

А по-друге, і це теж важлива річ, - фінансова складова. Більшість митців, які сьогодні їздять та виступають, це роблять на волонтерських засадах та збирають кошти, на речі, які необхідні для України.

Тому ось ця позиція – давайте нікого не будемо випускати, бо ніхто не має права, якщо я не маю права їхати – вона трішки хуторянська. Через неадекватну та безвідповідальну поведінку двох-трьох людей, мабуть не слід перекривати цей дуже важливий інформаційний потік. Бо світ сьогодні про нас по-справжньому дізнається. І дуже важливо, щоб це знайомство з нами було конструктивним і стратегічно вивернім. Бо дуже легко зіпсувати про себе враження. Але мені здається, що зараз українці показують, що вони – сильні, незалежні, але разом з тим доволі прагматичні, які адекватно оцінюють ситуацію.

І.С.: Війна завжди впливає на літературу, ви вже бачите цей рух в українській літературі?

С.Ж.: Є якісь рефлексії, їх дуже багато, але це рефлексії прямої дії. Це або щоденники або записи в соціальних мережах, або вірші, які з'являються спонтанно, швидко і фіксують якусь миттєву реакцію. Більш серйозні рефлексії у нас ще попереду.

І.С.: А ви плануєте писати?

С.Ж.: Я пишу книжку, але я тільки почав, тому про неї ще рано говорити.

І.С.: Українські письменники та діячі культури справді відіграють потужну роль у протистоянні російській пропаганді. Всі максимально включилися.

С.Ж.: У нас культура завжди була соціально-політично заангажованою. Це комусь могло не подобатися, але це цілком логічна та природна реакція культури на те, що відбувається в суспільстві. Культури живої. Бо жити в Україні і не реагувати на події – це є ознакою інфантильності. Згадайте, у нас будь-яке соціальне потрясіння чи будь-який соціально-політичний рух завжди пов'язується з активними діями з боку культури. У нас митці завжди були на усіх мітингах, демонстраціях та революціях.

Тому недивно, що сьогодні багато людей мистецтва пішли воювати або займатися волонтерством чи інформаційною діяльністю. Бо культура – це, мабуть, найбільш делікатна сфера людської діяльності. Вона може використовуватися доволі примітивно, як засіб пропаганди, і відштовхувати. А може бути доволі щирою та переконливою, і тоді відповідно доволі дієвою. Світ влаштований таким чином, що емпатія тримається на емоціях та суб’єктивності. Її важко викликати політичними заявами або новинними повідомленнями. А культура, в силу своєї максимальної суб'єктивності, лишається тією сферою, де людина, можливо, буде більш відкритою та більш готовою прийняти чужу точку зору.

Росіяни це теж чудово розуміють, саме тому вони чіпляються за свою культуру та відстоюють свої культурні позиції, які зараз сильно у зв'язку з агресією похитнулися.

Бо російська культура – складова «руського міра», і вони не можуть зазнати там поразки. А ми маємо відстоювати свою культуру.

І.С.: Але ви бачите, що Росія програє на цьому фронті захисту своєї культури?

С.Ж.: На сьогоднішній момент так, але це не є якась дуже легка боротьба. Бо культурна сфера базується на багатьох моментах, пов'язаних з вихованням, освітою... Якщо людина все життя слухала Чайковського, і сьогодні їй сказати: «А давайте не будемо запрошувати виконавців Чайковського, бо росіяни вбивають українців. Давайте війна завершиться, і потім ми будемо налагоджувати зв'язки з російською культурною спільнотою». Людину важко буде переконати. Переконати, що як раз Чайковський, Пушкін та Достоєвський є маркерами та складовими цього російського концепту, такими самими, як і російські бомби, ракети та кораблі.

І.С.: Ви вірите у існування «хороших руських»?

С.Ж.: Мені важко говорити про це, бо я бачу існування тоталітарної кривавої Росії, яка намагається знищити мою країну та вже знищила тисячі моїх співвітчизників. Розгледіти за цією кривавістю та жахом хороші голоси дуже важко. Я думаю, що попереду велике ревізування ставлення до російської культури. І це об’єктивно, це не пов’язано з якоюсь міфічною українською русофобією. Це пов’язано з тим, що росіяни самі задали тон того, як до них ставляться та як оцінюють.

І.С.: Певні історики говорять про те, що Росія повторить долю нацистської Німеччини, коли після поразки у Другій світовій війні – країна, її мова та культура опинилися у вигнанні.

С.Ж.: Мені здається, що будь-які історичні аналогії доволі небезпечні. Бо ми створюємо картинку, виходячи зі свого історичного досвіду, підганяємо під наші бажання та очікування, живемо певними ілюзіями. Потім життя видається набагато складнішим, і не наскільки до нас прихильним. Тому… я не знаю, що буде. Але мені здається, що зараз важливіше зосередитися на опорі, вистояти, витримати та перемогти у цій війні, а що далі буде з Росією - це великою мірою їхні проблеми, а не наші. Нам головне зберегти себе, свою ідентичність та кордони.

І.С.: Скільки ви вже зібрали коштів для ЗСУ?

С.Ж.: Я не знаю, це нереально порахувати. Я прикидав, що минулої осені десь ми під 5 млн зібрали. Це великі суми, а постійно ще щось з’являється. У мене було два виступи у Києві, я півмільйона заробив та одразу віддав на відбудову Харківського університету.

Ми підтримуємо з друзями і багато цивільних проектів. Ми робимо спільну справу, і єдиний наш критерій – це майбутня перемога, коли вона станеться та наш внесок у неї.

І.С.: Українська влада неодноразово говорила про те, що війна закінчиться цього року. Яке ваше бачення, коли буде перемога?

С.Ж.: Мені видаються доволі тривожними сподівання на те, що, скажімо, війна закінчиться, коли картоплю копати, чи до того як «уборочна» почнеться. Це самозаспокоювання та самонавіювання, яке потім емоційно дуже важко переступити. Мовляв, я налаштувався на море з'їздити, а тут починається черговий російський наступ.

Але і впадати у якийсь відчай чи депресію не варто. Мені здається, що українська армія доволі гідно чинить опір, дає відсіч. Це з того, що я бачу та чую з тих розмов, які доводиться вести с нашими бійцями. Просто коли це буде, як це буде та, головне, якою ціною – це питання, які би я просто виніс за нашу розмову, бо не хочеться кидатися порожніми фразами.

Дивіться повне інтервʼю з Сергієм Жаданом на YouTube Голосу Америки Українською:

Військове вторгнення, яке Росія розпочала проти України, називають найбільшою війною у Європі з часів Другої світової. Але поки увага більшості журналістів прикута до лінії фронту, постачання зброї, чи обстрілів підконтрольної території України, група українських та західних журналістів, правозахисників та юристів взялася за документування злочинів, що чиняться там, куди не дістаються кореспонденти провідних видань – в зоні російської окупації, містечках і селах, які опинилися за лінією фронту, там, де немає законів та справедливості, де панує безкарність і нелюдська жорстокість.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Матеріали Reckoning Project, разом з подорожами до Києва та нещодавно звільнених територій, зокрема на Херсонщині, лягли в основу нового дослідження, над яким працює відома американська журналістка Енн Епплбаум. Вона є постійною дописувачкою часопису Atlantic та авторкою кількох книжок на тему злочинів тоталітарних режимів: «Червоний голод: війна Сталіна проти України», «Залізна завіса: Розгром Східної Європи 1944-1956 рр.» та «ГУЛАГ: Історія», яка отримала Пулітцерівську премію 2004 року за нон-фікшн.

У середу, 29 березня, у стінах Українського дослідницького інституту в Гарварді вона розповіла про те, що їй як дослідниці тоталітарних режимів здалося знайомим, а що здивувало навіть після досліджень Гулагу і Голодомору. Відповідаючи на питання дослідників та студентів, які прийшли послухати її лекцію, вона розповіла, що думає про те, чи можна дії російських військових вважати геноцидом, і про те, в чому вона вбачає причини російської жорстокості.

Дивіться також:

"Росія програє в Україні. Путін знає це". Оцінки ситуації на фронті оглядачів у США

Слово «окупація» мало означати минуле, але Росія повернула його з історичних архівів

Саме поняття «окупація», каже Епплбаум, мало стати історією часів Другої світової війни.

«Протягом двох-трьох поколінь здавалося, що це все в минулому. Коли я писала про радянську окупацію Східної Європи, що тривала з 1944 по 1956 рік, мені здавалося, що я пишу про минуле, що це історія з архівів, і я не пишу про сучасне, чи майбутнє», – каже дослідниця.

Але з російським наступом на Україну у лютому 2022 року, виявилося, що історія повернулася з архівів – політика та заходи, які російські війська намагалися впроваджувати на окупованій території України дуже нагадували ті, які радянська влада впроваджувала на окупованих територіях Східної Європи: у Польщі, Угорщині, країнах Балтії, у Чехословаччині.

«Було очевидно, що російська ФСБ з невеликими нюансами використовувала старі сценарії НКВД – як підкорити населення, змінити його звички, і навіть його ідентичність. Всі ці речі були випробувані раніше, і їх повторювали зараз», – каже Епплбаум.

Дивіться також:

У Гаазі обговорюють, як притягти до відповідальності винних у воєнних злочинах, скоєних під час російського вторгнення в Україну

До проукраїнської еліти, на думку окупантів, належав навіть сільський голова

Про те, чим для українців виявилася російська окупація, дослідниця розповіла на прикладі сільського голови Старої Збруївки, села у дельті Дніпра на Херсонщині. Віктор Маруняк був обраний громадою села. На відміну від радянських часів, чи нинішніх російських порядків, де керівників насправді призначають, навіть якщо проходять вибори, він почувався відповідальним за людей своєї громади, наголошує Епплбаум.

Коли почалися бої, невдовзі з’явилися і перебої з продуктами, тож Маруняк разом зі своєю громадою організували продуктовий фонд для нужденних родин, пізніше і медичний. Для охорони села люди організовувалися у патрулі. Тож коли в село мали увійти російські війська, він збирався говорити з ними як представник місцевої влади.

Але росіяни, які увійшли в село на Херсонщині, були не готові зустріти таких людей, як Маруняк, каже Епплбаум. Вони були не готові їх зустріти в Бучі, в Ірпені, на Харківщині та Запоріжжі. «Вони думали, що вступають на територію, якою керує мала невпевнена у собі та непопулярна еліта, яку потрібно знести: заарештувати, вбити, вигнати, чи депортувати. Вони думали, що це не буде важко», – каже Епплбаум.

Так вони збиралися вчинити з усіма, починаючи від президента Володимира Зеленського, і нічого нового в цьому не було, каже дослідниця, бо так поводилися радянські солдати, які входили на територію Польщі, чи країн Балтії під час Другої світової війни. Вони прибували туди не лише зі списком прізвищ людей, яких вони хотіли заарештувати, але і зі списком типу людей, яких вони мали позбутися, нагадує дослідниця.

Наприклад, у Польщі такий список затверджував сам Сталін, і він включав представників місцевої влади, службовців поліції, лідерів політичних партій та членів їхніх родин. Всіх їх, як ворогів, належало заарештувати і знищити. Подібні списки були і для України, деякі з них стали публічними, бо їх розсекретила американська розвідка.

Але росіяни не були готові до того, що лідерами можуть виявитися навіть сільські голови, бо його відповідальність перед громадою та почуття патріотизму здавалися їм неможливими. Тому, для того, щоб дізнатися, чи не очолює він якесь збройне підпілля, вони катували 60-річного чоловіка впродовж кількох днів та погрожували вбити його родину. Врешті йому вдалося втекти з катівні, яку влаштували окупанти, і тепер він перебуває в одній з країн Балтії.

Але Маруняку ще пощастило. Бо за даними українського уряду мери, заступники мерів та інші місцеві керівники більшості з 49 міст Херсонської області були заарештовані або викрадені, а деякі просто зникли, каже Епплбаум.

Дивіться також:

"Не треба чекати кінця війни, щоб почати відбудову України". Каріна Коростеліна про унікальність і сакральні цінності українців. Інтерв'ю

Російські окупанти поводяться так, ніби ніколи не бачили волонтерів у своєму житті

На відміну від радянських часів, каже Епплбаум, росіяни, які прийшли окупувати Україну, знали, що потрібно знищити, але не знали, що потрібно збудувати натомість. Колаборанти, яких росіяни знайшли в Україні, на відміну від підготовлених у Москві польських кадрів часів Другої світової, були випадковими людьми, каже Епплбаум, і не мали знань про те, як керувати будь-чим. Вивісивши тут і там російські чи радянські прапори, окупанти не турбувалися про те, щоб залучити окупованих українців на свій бік.

Ще однією категорією людей, які викликали цілковите нерозуміння росіян, були волонтери – люди, які керували недержавними організаціями, які спонтанно організовувалися, допомагали іншим. Як каже Епплбаум, у Росії держава намагається знищити будь-яку незалежну активність громадян, тож російські солдати досі не стикалися з таким явищем.

Коли вони арештовували таких людей, то намагалися через катування дізнатися про те, чи не організовують вони продуктовий фонд за завданням СБУ, чи ЦРУ, подібно до того, як радянська влада підозрювала, що польські скаути були частиною антирадянської змови. Ті, що пройшли ці катування і вижили, розповідають, що запитання, які ставили росіяни свідчили про те, що вони вперше бачили перед собою волонтера і не вірили в його існування.

Один з дослідників Reckoning Project вважає, що величезна кількість «фільтраційних таборів» на окупованих територіях пояснюється цим завданням – потрібно було ізолювати всіх лідерів, але «ідея лідерів розширилася», тепер ним може стати майже кожний українець.

Ненависть до всіх, кого не можна контролювати і неспровокована жорстокість

Як каже Епплбаум, особливо вражає дослідників неспровокована жорстокість, з якою почали діяти російські окупанти – нічого з того, що робили, чи говорили цивільні українці, не могло стати причиною такої поведінки.

«Лише розчарування росіян власною неспроможністю змусити українців слухатися їх, їхня нездатність взагалі зрозуміти Україну може дати якусь підказку щодо такої жорстокості», – каже дослідниця.

«Сучасна російська окупація належить до давньої і потворної традиції російського імперіалізму і радянського геноциду. Москва хоче знищити Україну як окрему країну та саму українську ідентичність. І окупанти думали, що це завдання буде легким, тому що вони, як і Путін, виходили з того, що Українська держава і українське суспільство слабкі, бо так їм сказали, і вони в це вірять», – каже Епплбаум.

Вона каже, що російська окупація потрапила у зачароване коло – розчарування та некомпетентність веде до насильства, насильство до більшого опору, опір до ще більшої жорстокості.

«І це є логікою геноциду, який відбувається прямо зараз на окупованих росіянами територіях», – каже Епплбаум. За словами мера Маруняка, росіяни намагаються знищити цивілізацію, якої вони не розуміють.

Дивіться також:

Embed share

Енн Епплабаум: Чому Путін, як колись Сталін, так боїться України. Інтерв’ю

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:20:51 0:00

Direct link

• 240p | 46,1MB
• 360p | 66,3MB
• 480p | 103,7MB
• 720p | 305,1MB
• 1080p | 345,9MB

Законопроект про безпеку у Чорноморському регіоні 2023 року внесли до американського Сенату законодавці від обох провідних партій США.

Серед співавторів сенатори від Демократичної партії Джин Шагін, Бен Кардін, а також республіканці Мітт Ромні, Роджер Вікер, Бен Кардін та інші.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Законопроект передбачає збільшення та покращення координації доставки безпекової допомоги США для країн регіону, посилення енергонезалежності регіону, а також заходи із стримування впливу Росії та Китаю. Відповідну стратегію у взаємодії з країнами регіону та ЄС, американські установи мають напрацювати протягом 180 днів, після затвердження цього законопроекту, йдеться в документі.

Дуже важливим назвала законопроект посол України в США Оксана Маркарова. У своєму дописі на Facebook посадовиця зазначила, що проект "підкреслює важливість Чорноморського регіону для національної безпеки США, європейської та глобальної безпеки, особливо на тлі продовження агресії Росії проти України".

Вона наголосила, що документ, у разі затвердження, передбачить "більш активну і рішучу зовнішню політику США щодо Чорноморського регіону, включаючи посилення координації між США, НАТО та ЄС, а також зміцнення економічних зв’язків між США та державами Чорноморського регіону (зокрема, зазначається про підтримку Ініціативи Трьох морів)".

Цей законопроект відображує документ, поданий до минулого скликання Конгресу, влітку 2022 року.

Дональд Трамп, проти якого двічі проводили процедуру імпічменту, але не засудили, став першим президентом США, якому висунуто кримінальні звинувачення.

Безпрецедентно в історії США, велике журі присяжних в Нью-Йорку проголосувало в четвер за звинувачення Трампа у виплаті порнозірці під час його президентської кампанії 2016 року.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Трамп прагне повернутися в Білий дім після поразки на виборах в 2020 році, що робить його єдиним президентом, нинішнім чи колишнім, і єдиним кандидатом у президенти, якому висунули звинувачення.

Обвинувальний висновок не опубліковано, тому неясно, які порушення закидають. CNN повідомило, що колишньому президенту висунули звинувачення за понад 30 пунктами. Голос Америки не зміг підтвердити цю інформацію.

У заяві офіс окружного прокурора Мангеттена Елвіна Брегга йдеться, що зв’язалися з адвокатом Трампа, «щоб узгодити його явку до прокуратури Мангеттена для пред’явлення звинувачень у Верховному суді».

Адвокат Трампа Джо Такопіна сказав, що колишній президент, ймовірно, постане перед судом на початку наступного тижня.

Про це повідомили кілька ЗМІ з посиланням на неназвані джерела.

Щоб здатися, Трампу, який живе у Флориді, довелося б поїхати до Нью-Йорка разом із співробітниками Секретної служби.

Під вартою, у нього б взяли відбитки пальців, сфотографували та, після рішення судді, відпустили б під особисте зобов’язання.

Трамп, який заперечує будь-які правопорушення у цій справі, назвав звинувачення полюванням на відьом під проводом демократів, щоб знищити його рух «Повернімо велич Америці».

«Це політичне переслідування та втручання у вибори на найвищому рівні в історії», — написав колишній президент. «Демократи брехали, обманювали та крали у своїй одержимості «схопити Трампа», але тепер вони зробили неймовірне — висунули звинувачення абсолютно невинній людині в акті явного втручання у вибори».

Замість шкоди на виборах, каже Трамп, обвинувачення «серйозно вдарить по [президенту] Джо Байдену».

Минулого тижня, в дописі на платформі соціальних мереж Truth Social, Трамп попередив про «можливу смерть і руйнування», якщо йому висунуть звинувачення. Деякі критики розцінили цю заяву як підбурювання до насильства.

Хоча обвинувачення і очікували, оголошення викликало хвилю дискусій у Вашингтоні.

"Обурливо", - написав конгресмен-республіканець, прихильник Трампа Джим Джордан.

Спікер Палати представників Конгресу Республіканської партії Кевін Маккарті, звинуватив Брегга у використанні системи правосуддя проти Трампа в якості зброї і пообіцяв, що Палата притягне до відповідальності прокурора за «безпрецедентне зловживання владою».

Інші республіканці не дуже близькі до Трампа, так само вважали судове переслідування політично мотивованим.

Реакція демократів була передбачувано схвальною.

У своїй заяві колишній спікер Палати представників Демократичної партії Ненсі Пелосі написала, що велике журі «діяло згідно з фактами та законом».

"Ніхто не стоїть вище закону, і кожен має право на суд, щоб довести невинність, - написала вона. – Сподіваюся, колишній президент поважатиме систему, яка надає йому таке право».

Embed share

Trump Faces Criminal Indictment

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:02:36 0:00

Direct link

• 240p | 7,4MB
• 360p | 11,4MB
• 480p | 18,7MB
• 720p | 39,7MB
• 1080p | 57,3MB

Звинувачення стало результатом федерального розслідування замовних виплат, які тодішній адвокат Трампа Майкл Коен зробив порнозірці Стормі Деніелс в останні дні президентської кампанії 2016 року.

Про таємний платіж стало відомо на початку 2018 року. Критикуючи свого колишнього боса, Коен у серпні 2018 року свідчив, що за вказівкою Трампа заплатив Деніелс 130 000 доларів, щоб вона мовчала про ймовірні сексуальні стосунки з магнатом нерухомості, який став кандидатом вів республіканців. Пізніше Trump Organization відшкодувала Коену витрати на «юридичні» послуги.

Хоча така виплата не є незаконною, федеральні прокурори вважають, що представлення платежу як юридичної виплати порушує федеральні закони про фінансування виборчої кампанії.

У 2018 році Коен визнав себе винним у кількох федеральних кримінальних справах, зокрема в порушеннях фінансування виборчої кампанії, а пізніше відсидів у в’язниці понад рік.

Хоча тоді федеральна прокуратура не висунула звинувачення Трампу, згодом справу перебрала окружна прокуратура Мангеттена.

Коен, головний свідок обвинувачення, неодноразово давав свідчення перед колегією.

У заяві, опублікованій у четвер, Коен сказав, що він залишається при своїх свідченнях і доказах, які він надав прокурорам.

Хоча обвинувальний висновок залишається непублічним, правники кажуть, що звинувачення проти Трампа, ймовірно, зосереджені на законі Нью-Йорка про фальшиві ділові записи.

Згідно із законом, фальсифікація ділових записів зазвичай є правопорушенням. Якщо це робиться з наміром вчинити або приховати другий злочин, воно досягає рівня тяжкого злочину, який карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

У яких додаткових правопорушеннях Трампу висунули звинувачення, і чи такі були, невідомо.

Хоча прокуратура зазвичай висуває обвинувачення проти підсудного лише тоді, коли вважає, що може отримати вирок, в цій справі впевненості немає, кажуть правники.

Хоча Трамп визнав, що відшкодував Коену гроші, він сказав, що це «не мало нічого спільного з кампанією».

Його адвокати поклали відповідальність на Коена.

«Платежі були здійснені адвокату, а не Стормі Деніелс, — нещодавно сказав Такопіна в ефірі MSNBC. – Платежі були здійснені адвокату Дональда Трампа, що вважатиметься гонорарами», — сказав він.

Коен був «його адвокатом у той час і порадив йому, що це правильний спосіб зробити це, щоб захистити себе та свою сім’ю від збентеження. Це дуже просто», — сказав Такопіна.

Але інші правознавці стверджують, що прокурори повинні керуватися давнім принципом прецеденту.

У нещодавній публікації на веб-сайті Just Security співредактор і професор права Нью-Йоркського університету Райан Гудмен висвітлив випадки, які, за його словами, свідчать про те, як прокурори Нью-Йорка «карали осіб за фальсифікацію бізнес-звітності — є справи менш кричущі, ніж та, в якій висунуто звинувачення Трампу».

У 2021 році помічнику психіатричної терапії було висунуто звинувачення згідно зі статутом у шахрайстві за сплату понад 35 000 доларів США у вигляді компенсації працівникам.

Минулого року страхового брокера було звинувачено у створенні та поданні фальшивих свідоцтв про страхування відповідальності для подальшого шахрайства.

Обвинувальний акт за приховування грошей — не єдина кримінальна справа, з якою стикається колишній президент.

У Джорджії прокурори розглядають висунення кримінальних звинувачень у зв'язку зі спробою Трампа скасувати результати президентських виборів у штаті 2020 року. Трамп ледь програв Джорджію демократу Джо Байдену.

Тим часом призначений Міністерством юстиції США спеціальний прокурор Джек Сміт розслідує роль Трампа в спробі перевернути перемогу Байдена, а також його роботу з секретними документами після того, як він покинув посаду.

Фінляндія виконала всі кроки для набуття повноправного членства в Північноатлантичному альянсі після того, як її вступ 30 березня ратифікувала остання з тридцяти країн організації - Туреччина.

Але Туреччина разом з Угорщиною і далі відкладають ратифікацію вступу в НАТО Швеції, яка подала заявку на членство разом з Фінляндією у травні 2022 року.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ сказав в інтерв’ю виданню Politico, що сподівається завершення процесу зі Швецією на час саміту альянсу у липні.

Фінляндія та Швеція вирішили відмовитися від тривалої політики неприєднання до військових блоків після того, як Росія почала нове вторгнення в Україну.

«Президент Путін отримав протилежне до того, що хотів. Він прагнув менше НАТО, а матиме більше НАТО», - сказав Столтенберґ нещодавно американському телеканалу FoxNews.

Всі держави НАТО одразу погодилися запросити фінів і шведів, схваливши рішення на саміті у Мадриді червні минулого року, і всі члени альянсу 5 липня 2022 р. підписали протоколи про вступ обох нових членів.

Переважна більшість союзників ратифікували протоколи ще влітку минулого року, і лише Туреччина й Угорщина відклали ратифікацію на 2023 рік; угорський уряд без пояснень причин, а турецький виголосив низку передумов до Фінляндії, а особливо до Швеції.

Туреччина закидає деяким країнам, зокрема Швеції, що там надали притулок особам і групам, зокрема курдським активістам, яких турецький уряд вважає причетними до тероризму.

Також уряд в Анкарі був невдоволений тим, що турецьку владу критикували за порушення прав людини, а Швеція навіть мала обмеження на експорт зброї до Туреччини.

Керівники Фінляндії та Швеції домовилися з Туреччиною владнати ті суперечності, підписавши домовленість на саміті у Мадриді в червні 2022 р.

Єнс Столтенберґ сказав Politico, що, на його думку, Стокгольм вже виконав свої зобов’язання.

«То були важкі переговори, але Швеція довела, що посилює співпрацю з Туреччиною в боротьбі з тероризмом, в збільшені обміном інформацією та розвідданими, і обмежень на експорт зброї немає», - сказав генеральний секретар НАТО.

Угорське невдоволення

Угорський парламент, в якому більшість має урядова партія прем’єр-міністра Орбана, ратифікував протоколи про вступ в НАТО Фінляндії аж 27 березня - на понад пів року пізніше, ніж це зробили більшість країн альянсу.

Причини затягувань в Будапешті пояснювали переважно технічними міркуваннями, пов'язаними з порядком денним роботи парламенту, але також Віктор Орбан щораз гучніше висловлював незгоду з тим, що НАТО надає зброю Україні для оборони від російської агресії.

Орбан, який фактично єдиний у Європі зберіг приязні відносини з президентом Росії Путіним, також активно виступає проти економічних санкцій щодо Москви і закидає своїм західним союзникам те, що він називає «втягуванням у війну».

Угорські посадовці та близькі політики почали також гучніше висловлювати невдоволення критикою, яка лунає в ЄС на адресу уряду в Будапешті.

«За минулі роки високопосадовці і Фінляндії, і Швеції поширювали багато фальшивих новин, багато брехні, багато звинувачень. Тепер ці країни хочуть позитивної оцінки від наших парламентів, які деколи дуже ображені», - заявляв угорський міністр закордонних справ Петер Сіярто на початку березня.

Після рішення угорського парламенту 27 березня ратифікувати вступ в НАТО Фінляндії, речник угорського уряду Золтан Ковач заявив, що «у випадку Швеції є багато скарг, які треба розглянути до ратифікації прийняття країни».

Дивіться також:

«Тактика салямі». Як Україна бачить вирішення питання Росії в Радбезі ООН? Відео