Спеціальні потреби

Журналісти підводять підсумки своєї діяльності - підсумки невтішні - 2003-09-16


Резонансні злочини проти журналістів не розкриті, стан свободи слова в Україні погіршується, а працівники мас-медіа так і не змогли об’єднатися для відстоювання своїх прав. Про такі підсумки говорять самі журналісти у річницю зникнення засновника Інтернет-видання „Українська правда” Георгія Гонгадзе. Його колеги зібралися сьогодні в центрі Києва для того, щоб вшанувати пам’ять.

В третю річницю вбивства засновника Інтернет-газети „Українська правда” Георгія Гонгадзе на акцію солідарності журналістів зібралися всього декілька десятків його колег. Багато з них прийшли за завданням своїх редакцій. Вони прийняли звернення до Верховної Ради з вимогою розслідувати вбивства Гонгадзе, Александрова та інші злочини проти журналістів.

Голова національної спілки журналістів Ігор Лубченко вважає, що без такого тиску, ці справи залишаться нерозкритими. Хоч не виключає, що заради „показухи” слідчі можуть назвати вбивцями невинних людей.

І.Лубченко: „Як слід з самого початку не займалися, то тепер їм легше звернути на когось і списати ці вбивства на побутові, на що завгодно. Вони вже втратили ті первісні матеріали. Нам треба тиснути на правоохоронні органи, на владу для того, щоб вони все ж таки ці справи зрушили з місця. Наполягаємо щоб була проведена колегія Генпрокуратури із Секретаріатом НСЖУ. У нас дуже багато запитань і до Генпрокурора і до міністра внутрішніх справ.”

Але багато журналістів не вірять, що такі звернення допоможуть у розслідуванні. Тележурналіст Вахтанг Кіпіані каже, що за три роки після загибелі Георгія Гонгадзе його колеги могли зробити значно більше. В.Кіпіані: „Найголовніший урок після загибелі Гії в тому, що українські журналісти виявилися такими ж циніками і такими ж байдужими, як і пересічний громадянин. Преса не має права картати людей за пасивність, бо преса так само є пасивною. Ми не готові себе спитати, чи ми зробили що-небудь, щоб за три роки справа Гонгадзе була розкрита. Перші дні після зникнення Гії, коли у багатьох була ще надія, що його десь тримають, що він живий, проводилися якісь масові заходи, створювалися комітети. Люди казали, що нас це навчить, що ми будемо об’єднані. Досвід показав, що рутиною займатися ніхто не хоче. Журналісти не спромоглися на розслідування, оприлюднення якихось висновків до третьої річниці. Що ми можемо вимагати від слідства, яке обмежене політичним замовленням, обмеженістю слідчих і політиків (як опозиції, так і влади)?”

Кіпіані вважає, що за три останні роки свободи в українських журналістів поменшало. Він не пов’язує напряму це із справою Гонгадзе. Каже, що влада навчилася обмежувати свободу мас-медіа. Вона діє не жорсткими адміністративними, а економічними важелями та тиском на власників ЗМІ. Зараз обмеження свободи журналістів найчастіше пояснюють корпоративними інтересами. Кіпіані вважає, що самоцензура вразила не тільки працівників загальнонаціональних мас-медіа. Такою ж мірою, на його думу, вона розповсюджена у малотиражних та опозиційних газетах.

З Кіпіані погоджується редактор Інтернет - видання „Телекритика” Наталя Лігачова. На її думку, хоча смерть Георгія не пройшла для журналістського середовища безслідно, йому не вдалося відстояти свої професійні права. Вона каже, що багато журналістів пристосувалися до роботи в нинішніх умовах неповної свободи. Головним уроком смерті Гонгадзе Лігачова вважає неспроможність журналістів об’єднатися.

Н.Лігачова: „Всі політики всіх калібрів і всіх політичних сил солідарні в одному – у бажанні використовувати журналістів, не зважаючи навіть на смерть. А от те, що журналісти не розуміють, що для того, щоб протистояти цьому треба бути перш за все солідарними, це важкий для мене факт. Ми розуміємо, що ті випадки правопорушень проти журналістів, які йдуть зараз по всій країні, свідчать, що ні влада, ні політики не припинили зазіхань на пресу і нам треба якось боронитися разом.”

Лігачова передбачає, що перед президентськими виборами працювати журналістам буде ще важче. Вона думає, що власники ЗМІ почнуть сильніше „закручувати гайки”. Лише це, на думку Лігачової, може об’єднати журналістів для організації спротиву. Нинішня ж ситуація напівсвободи може зберегтися надовго.

Тиск західних країн на українську владу щодо забезпечення свободи слова послаб, вважає редактор „Телекритики”. Однак вона не схильна переоцінювати його значення. Поки за свої права не почнуть боротися самі українські журналісти, зміни на краще, на думку Лігачової, навряд чи відбудуться.

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG