Спеціальні потреби

Дiяльнiсть Фонду допомоги дiтям Чорнобиля - 2004-04-27


Iнтерв`ю Петра Фединського з виконавчим директором створеного американськими українцями Фонду допомоги дiтям Чорнобиля доктором Олесем Кузьмою (мова оригiналу збережена).

ПФ:«Розкажiть дещо про історію фонду».

ОК:«Фонд допомоги дітям Чорнобиля був створений в осіні тисячу дев’ятсот вісімдесят дев’ятого року, коли депутат Яворівський і декотрі прогресивні дипутати з України приїхали в Америку, щоб вияснити страшну кризу відносно стану здоров’я дітей в Україні. Ми почали свою працю дуже швитко. Перші три полети з гуманітарною допомогою були відправлені в Україну в дев’ядесятому році. З того часу акція фонду дуже швидко розвинулася на багато міст в Америці і широко підтримується діаспорою».

ПФ:«А вчому полягає ця допомога»?

ОК:«В основному ми висилаємо в Україну медичне обладнання, технологію для реанімації немовлят, так само діагностичну апаратуру для обстеження хвороб кровi рака. Так само в останнiх роках дуже багато зосередили уваги на проблемi вроджених вад».

ПФ:«Які є адміністративні механізми вашої співпраці з Україною»?

ОК:«Наша фундація в основному творить партнерство з поодинокими лікарнями, де ми вважаємо, що існує потенціял на швидке покращення в стандартах лікування і діагностиці. Ми туди вкладаємо найбільше своєї допомоги. А так само спроваджуємо лікарів з Америки, які можуть тренувати тих лікарів і медсестер. Ми дуже задоволені з того, що є надзвичайно здібні лікарі, яким можна довіряти в Україні й які дійсно ідейно ставляться до справи. Але все ж таки треба їх шукати обережно, щоби не попасти на поганих партнерів. Ми стараємося якнайкраще розвивати працю в той спосіб».

ПФ:«А чи є така річ як поганий партнер в Україні»?

ОК:«На жаль по цілому світі можна знайти поганих партнерів і тому треба обережно ставитися до праці. Я знаю, що багато людей в діаспорі занадто швидко розчарувалися тим, що попробували працювати з одним чи другим партнером і не зустрілися з успіхом. Тоді махнули рукою на цілу Україну і сказали, що там немає з ким працювати. Ми вважаємо, що це наївний підхід, бо треба все ж таки обережніше шукати гідного партнера, який дійсно ділиться тою самою метою, щоб покращати стан здоров’я тих дітей».

ПФ:«І на кінець чи є щось що українці [в Українi] могли б зробити, що полекшило б вашу роботу»?

ОК:«Українці на Україні все ж таки повинні домагатися, щоби локальні свої медичні установи дорівняли до західних стандартів. В Україні ми бачили такі визначні приклади цього. Я знаю, у Вінниці наприклад, група жінок зорганізувалася, щоб створити взірцеву медичну лікарню для охорони здоров’я жінок – від малку до старшого віку. І це дійсно прекрасний заклад. Ми на жаль до цього не спричинилися, бо ми не знали про ту кампанію але, вони виконали прекрасні результати завдяки своєї такої благородної агітації. Так само недавно ми бачили, що українське міністерство охорони здоров’я вклало дуже великі гроші – понад сім мільйонів доларів – від федерального бюджету для створення кращого відділення серцевої хірургії для немовлят і малих дітей в Інституті Амосова під керівництвом доктора Ємця. Це вже дуже гарний внесок і ми вважаємо, що в демократичній державі можна дуже плідно звертатися до уряду і до приватних жертводавців. Все ж таки, чим більше будуть бізнеси розвиватися в Україні й будуть підприємства там мати свою успішну розробку [розвиток], то все ж таки в кожній державі годиться, щоби приватні особи віддали назад до свого суспільства – дали частину свого заробітку на поліпшення загального суспільства. І вже є дуже гарнi приклади, де декотрі магнати в Україні вже жертвували дуже серйозні внески на апаратуру, на стажування лікарів, на підтримку суспільних установ, університетів. І це треба не боятися звертатися до таких людей і дати їм до зрозуміння важливість такої гуманітарної і харитативної роботи».

XS
SM
MD
LG