Спеціальні потреби

Актуально

Спецiальний репортаж: Україна очима українцiв - 2004-05-18

Вашингтон – 17 травня. Сьогоднi в американськiй столицi були представлені результати опитування громадської думки в Україні за 2003 рік. Дослідження було проведено експертами Міжнародної фундації виборчих систем, що базується у Вашингтонi. Згiдно з результатами опитування, презентацiя яких вiдбулася в Iнституті Кенана при міжнародному Центрі імені Вудро Вілсона, українцi вдоволенi деякими тендецiями у своїй країнi, незважаючи на те, що бiльшiсть з них вважає її недемократичною.

47% українців залишаються дуже незадоволеними загальною ситуацією у своїй державі. Лише 3% опитаних американськими дослідниками дуже задоволені станом в їхнiй країни.

Міжнародна фундація виборчих систем проводить дослідження в Україні з 1994 року і, за висновками її експертів, хоча рівень незадоволення залишається суттєвим, загалом тенденція рухається у позитивному напрямку. Порівняно з минулим роком, у 1997 році 75% відсоків українців висловлювали повне незадоволення ситуацією в Україні.

Головним фактором для українців залишається економіка. Більшість мешканців України негативно оцінюють економічну ситуацію в державі. 47% відсотків опитаних у 2003 роцi назвали ситуацію з економікою дещо несприятливою, тоді як 39% оцінили її як дуже погану. Окрім того, 41% учасників дослідження охарактеризували економічний стан як гірший, порівняно 2002 роком.

Цікавими виявилися результати дослідження громадської думки щодо корупції. Чимало опитаних можуть виправдати можливі протизаконнi дії з боку громадян, тоді як з боку чиновників корупція не виправдовується. Для прикладу, українці спокійно ставляться до несплати податків громадянами, тоді як абсолютно обурюються отриманням прибутків від приватизації державних підприємств високопосадовими чиновниками.

У американських експертів викликає захоплення певна частина результатів опитування, яка свідчить про особливості національного характеру українців. Директора Європейського та Євроазійського відділення Мiжнародної фундації виборчих систем Ерiка Руденсголда, наприклад, дивує надзвичайно високий рівень виборчої активності учасників опитування, при тому, що більшість з них не вірить у силу свого голосу.

«Практично 80% вірять, що будуть голосувати під час президентських виборів цієї осені. 69%, однак, не вірять, що голосування вплине на процес правління країною. 78% опитаних, вважають, що такі люди, як вони, ніяким чином не можуть вплинути на рішення влади. Якщо ви поглянете загалом на настрої опитаних: Україна не вважається демократією більшістю її громадян; корупція переважає; економіка швидше погана чи дуже погана; голосування не вплине на загальний процес; низька довіра до урядових інституцій. І при цьому ми маємо 80% людей, що збираються голосувати. Це дивовижно», - вiдзначив Руденсголд.

Згідно з опитуванням, українці залишаються пасивними щодо діяльності у громадських організаціях. Окрім професійних спілок, до яких входить 16% населення, членами інших - релігійних, партійних та подібних їм - являються лише 6% учасників дослідження. 46% у 2003 році не були навіть ознайомлені з діяльністю будь-якої громадської установи у своєму населеному пункті. На думку одного з авторів опитування Нейтана Ван Дюзена, цей факт суттєво відрізняє українців від, наприклад, грузинів, за розвитком громадянського суспільства яких він уважно стежить.

«Рівень розвитку громадських організацій і рівень їх підтримки населенням в Грузії набагато вищий ніж в Україні. Однак, цікаво, що в обох країнах спостерігаємо стійкий рівень надії на можливі зміни. Про це свідчить високий рівень участі у виборах. Щоправда, чи в результаті цього в Україні відбудуться зміни на зразок Грузії, важко сказати», - зазначив Ван Дюзен.

Автори дослідження громадської думки в Україні роблять висновок, що хоча оцінка українцями загальної ситуації в країні переважно песимістична, спостерігається тенденція до повільного, але стійкого поліпшення громадської думки з окремих питань, зокрема стосовно економічного стану. Опитування, на думку його авторів, також свідчить про формування нового покоління в Україні, яке віддає перевагу ринковій економіці. Однак водночас автори підкреслюють, що більшість українців все ще не вважають свою країну демократичною.

Всі новини дня

Речниця Білого дому про заклик призупинити участь Росії та Білорусі в Олімпіаді. Відео

«Сполучені Штати підтримали рішення призупинити діяльність національних спортивних керівних органів Росії та Білорусі у міжнародних спортивних федераціях», – речниця Білого дому Карін Жан-Пʼєр

У нас вдома вбили 298 людей, ми маємо висловитися — Роман Любий про фільм «Залізні метелики»

Роман Любий, український кінорежисер і учасник об’єднання «Вавилон’13»

Роман Любий — український кінорежисер і учасник об’єднання «Вавилон’13», яке утворилось на початку Революції Гідності. Його фільм «Залізні метелики» дебютував цього року на фестивалі незалежного кіно "Санденс". Стрічка розповідає про пасажирський рейс MH17, збитий на Донеччині російським «Буком» у 2014 році. Тоді у катастрофі загинули всі пасажири й екіпаж — 298 людей. На місці злочину знайшли фізичні докази — осколки у формі метелика, які характерні для російської ракетної установки.

Фільм поєднує факти, архівні кадри та кінохроніку із театральними фантазійними елементами-рефлексіями; розповідає про реалії цього нападу і його вплив на ескалацію війни Росії проти України; а також досліджує механізми роботи російської пропаганди.

Журналістка Голосу Америки Марія Ульяновська поспілкувалась з режисером Романом Любим про роботу над фільмом, "Санденс" та перестороги, які транслює стрічка.

Інтерв'ю було відредаговане для плинності та ясності.

Марія Ульяновська, Голос Америки: Романе, одна з важливих тем фільму - дослідження російської пропаганди, хроніки з російських новин перегукуються з реальними кадрами подій. Розкажіть, як ви збирали матеріали.

Роман Любий: Це найбільший міжнародний воєнний злочин російсько-української війни, і Росія створила навколо нього дуже багато міфів. Нам цікаво було побачити та показати, як працює ця машина зсередини. Ми зібрали відео пропаганди й підсилили їх одне одним. [Наприклад, у фільмі є сцена, де у російських новинах говорять, що сепаратисти збили українській літак, і в наступному кадрі та сама ведуча розповідає, що літак збили українські військові - ред.]

На пресконференції для родичів загиблих в Нідерландах, коли ми вже все відзняли, мені стало цікаво подивитися, як працюють російські журналісти. Я хотів знайти, як вони перекручують контекст. І нам пощастило знайти, як інтерв’ю, яке ми бачили на власні очі, потім потрапило в ефір російських телеканалів. З усього, що сказав наш герой Робі, росіяни дали лише вирвану з контексту фразу: «Шкода, що Росія не представлена в слідчій групі». Але, якщо послухати, що він каже далі на нашому відео — зрозуміло, що щось не так.

М.У.: А як ви знайшли цього героя? Розкажіть про нього.

Р.Л.: Так ми його і знайшли [герой давав коментар російським журналістам - ред.] Згодом виявилося, що він їздив на місце падіння літака. Він - колишній військовий, музикант, дуже відкритий, і я запропонував йому взяти участь в художній частині нашого фільму. Далеко не всі родичі загиблих можуть розмовляти. А Робі може. Його племінниця Дейзі загинула в MH17, і він вважає медіаактивність своєю місією.

М.У.: Серед архівних відео у фільмі ви показуєте хроніки з місця подій, де місцеве населення радіє тому, що літак збили. Як на це реагує іноземна аудиторія?

Російська пропаганда настільки потужна, що її можна порівняти із впливом радіації.

Р.Л.: Звичайно, нам гірко і боляче показувати це, бо ці люди — наші співгромадяни. Але я собі пояснюю таку реакцію впливом пропаганди. Російська пропаганда настільки потужна, що її можна порівняти із впливом радіації. Тобто ці люди ніби опромінені. Ми також пояснюємо, що з початком війни з Донбасу багато адекватних людей виїхали, а ті, хто залишився — радіють збитим літакам.

Постер "Залізних метеликів" для фестивалю Sundance. Babylon13/TRIMA
Постер "Залізних метеликів" для фестивалю Sundance. Babylon13/TRIMA

М.У.: У фільмі стирається грань між ігровим і документальним кіно. Розкажіть про його художню частину.

Р.Л.: Журналістських фільмів про MH17 є дуже багато, і не хотілося робити ще один. Але мені чогось бракувало — тема не закрита, в першу чергу, для нас, українців. У фільмі є частина традиційного розслідування, але це не головне. У ньому також є поезія, яка притаманна українському кіно. Коли ми почали працювати над фільмом, було зрозуміло, що матеріали справи, доки іде судовий розгляд, будуть закриті, і ми почали працювати з відкритими джерелами. Щоб надати всьому цьому форму, я собі дозволив подумати про театр і хореографію, хоча людям це здавалося абсолютним божевіллям. Але наша команда прийняла мою ідею. Для мене це зручна форма комунікації, бо слова часто заважають, і жестом буває простіше виразити думку.

М.У.: Ці рефлексії — вони ваші особисті, чи з'явилися після розмов із жертвами?

У нас вдома вбили 298 людей і ми маємо якось про це висловитися.

Р.Л.: Коли ми розробляли цей проєкт і представляли його на міжнародних платформах, у нас часто питали: «Який ваш особистий стосунок до того, що відбулося»? Після повномасштабного вторгнення це питання пропало. Всім стало очевидно, у чому наш зв'язок із темою. У нас вдома вбили 298 людей, і ми маємо якось про це висловитися.

М.У.: Фільм майстерно показав зв’язок між трагедією MH17 і повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Які сенси ви у це вкладали?

Р.Л.: Ми почали роботу над фільмом у 2019 році, й весь час до повномасштабного вторгнення він мав функцію перестороги для міжнародної спільноти. Непокаране зло завжди ростиме, це неймовірно небезпечно. А коли відбулося повномасштабне вторгнення, то пропав сенс цієї перестороги. На деякий час я втратив сенс цього фільму і будь-яке бажання робити кіно. Згодом ми віднайшли сенс і вирішили додати епізод із 2022 року — він зв’язаний фразою голландського прокурора, який, цитуючи Солженіцина, говорить: «Насильство може бути виправдане тільки брехнею, а брехня має бути виправдана насильством. Саме тому треба розібратися у цій справі, щоб не допустити нового насильства у майбутньому». На слові «майбутнє» ми показуємо епізод евакуації цивільних з Ірпеня. У цій склейці — весь фільм.

М.У.: В одному з інтерв’ю ви казали, що фільм покликаний прояснити, хто є хто. Чи вдалося досягти цієї мети? Чи розуміє світ, хто правий, а хто неправий?

Росіяни самі прояснили, де чорне, а де біле, розпочавши вторгнення.

Р.Л.: Війна сильно змінилась. У 2014 році це була гібридна війна, у якій значення ЗМІ та збройного протистояння були однакові. Після 24 лютого інформаційна війна відійшла на другий план. Росія більше заклопотана інформаційним впливом на свою аудиторію. Вони вже самі все прояснили. Ми лише розказали свою точку зору. А вони самі, розпочавши вторгнення, прояснили, де чорне, а де біле. Тепер вже ясно, хто тут злочинець.

Постер фільму "Залізні метелики" на Sundance, Babylon13/TRIMA
Постер фільму "Залізні метелики" на Sundance, Babylon13/TRIMA

М.У.: Розкажіть, як сприймають фільм на "Санденсі".

Р.Л.: Прем’єра була у старому кінотеатрі. Нам не дуже сподобався звук, і аудиторія реагувала досить дивно. Це була здебільшого професійна спільнота. А пізніше був інший показ — для звичайних людей, і вони були в захваті від фільму, залишились з нами спілкуватися, питали про війну. Людей дуже надихає, що вони мають можливість поспілкуватися зі справжніми українцями.

Я думав, що дивно почуватимусь тут, бо це далеко від дому. І взагалі, це гірськолижний курорт. Ми ж приїхали з протилежної сторони реальності. Але я щиро відчуваю, що ми тут робимо свою важливу роботу. Люди надихаються зустріччю з нами, ми дякуємо за допомогу, розповідаємо, за що ми боремось, хто наш ворог, і є відчуття, що ми зараз на своєму місці.

М.У.: Останнє питання хочу поставити про сцену з меблевого магазину — вона вразила мене найбільше. Розкажіть про неї, і чому ви її включили?

Р.Л.: Це моя улюблена сцена. Архівний фільм 1960-70 років про те, як влаштована система «БУК», ми клеїмо разом із сучасним російським телесюжетом про меблеву компанію із Санкт-Петербурга, яка зробила дитяче ліжечко у формі цієї системи. Це така шизофренія. Але виробник цих меблів, у якого беруть інтерв’ю, не розуміє, що не так. Він говорить «ми не журналісти, не політики, ми не підтримуємо насильство, ми просто меблярі». Цей шматочок — діамант, він добре змальовує, як росіяни абсолютно не сприймають себе громадянами своєї країни, вони виключені від реальності.

США оголосили санкції проти 8 високопосадовців компанії із виробництва іранських дронів

Іранський дрон у засекреченій локації в Ірані. Фото: Sepahnews via AP

Міністерство фінансів США у п'ятницю, 3 лютого, наклало санкції на 8 високопосадовців іранської компанії, що виробляє безпілотники, широко відомих як “іранські дрони”. Таких заходів вжито у відповідь на надання Тегераном безпілотників Росії для її війни проти України.

«Іранські компанії й далі виробляють безпілотники для Ірану та постачають їх для бойових операцій Росії з метою націлювання на критично важливу інфраструктуру в Україні», — сказав заступник міністра фінансів США з питань тероризму та фінансової розвідки Браян Нельсон.

Йдеться, зокрема, про членів ради директорів іранського виробника дронів - компанію Paravar Pars Company. Раніше США та Євросоюз вже запроваджували санкції щодо цієї компанії - через виготовлення дронів для іранських військових - Корпусу вартових Ісламської революції.

Як повідомляв Голос Америки, Сполучені Штати днями запровадили нові торговельні обмеження на сім іранських компаній за виробництво безпілотників, які Росія використовувала для атак на Україну.

Торік США запровадили санкції також проти іранських компаній та приватних осіб, які сприяли виготовленню та передачі іранських дронів до Росії для її війни проти України. Тоді речник Державного департаменту Нед Прайс наголосив, що США будуть і надалі перешкоджати тим, хто бере участь у передачі іранських безпілотників для війни Росії проти України.

Раніше санкції було накладено, зокрема, і на директора Організації аерокосмічної промисловості Ірану - ключової організації, відповідальної за нагляд над програмами балістичних ракет Ірану. «Ми продовжуватимемо використовувати всі наявні у нашому розпорядженні інструменти, щоб позбавити Путіна зброї, яку він використовує для ведення своєї варварської та неспровокованої війни проти України», — заявила тоді міністр фінансів Джанет Єллен.

Іран раніше визнав передачу безпілотників Росії, але стверджував, що вони були відправлені до вторгнення Москви в Україну минулого року.

“Опублікована новина про те, що Іран надає Росії безпілотники, має політичні амбіції й поширюється західними джерелами. Ми не надавали зброю жодній стороні країн, які перебувають у стані війни”, — цитувало речника міністерства закордонних справ Ірану Насера Канаані агентство Reuters.

«Росія - демонічна імперія, що з'їхала з глузду». Інтервʼю з капеланом з Маріуполя про біль, перемогу над злом та повернення додому

Український капелан Геннадій Мохненко на тлі зруйнованого танку. Фото: Геннадій Мохненко (Facebook), опубліковане 14 жовтня 2022 року

Відомий в Україні пастор з Маріуполя Геннадій Мохненко працює капеланом на лінії фронту. Він батько 38 дітей - власних та прийомних, а також засновник одного з найбільших у Східній Європі дитячих реабілітаційних центрів, який у Кремлі назвали «терористичним». У розмові з Голосом Америки Геннадій Мохненко розповів про евакуацію з Маріуполя та роботу разом із однодумцями з «Капеланського батальйону Маріуполь» на лінії фронту, а також про те, як попри біль втрати, він вірить у перемогу над злом, повернення в рідне місто та його відбудову.

Олексій Коваленко: Зовсім нещодавно ви були у Бахмуті. Там ситуація залишається важкою. Можете розповісти про вашу роботу, а також роботу Капеланського батальйону Маріуполь на лінії фронту?

Геннадій Мохненко: Наш капеланський батальйон працює по всій лінії фронту. Щоранку наші команди завантажують автівки та відправляють на різні ділянки фронту до наших друзів-солдат на передову. По-перше, до солдатів. По-друге, ми завжди раді можливості чимось допомогти цивільним, які, на жаль, часто знаходяться на лінії фронту, на лінії військових дій. Вже одинадцять місяців тисячі людей живуть у підвалах без електроенергії, води, продуктів, ліків. Тому ми приїжджаємо та допомагаємо, чим можемо, нашим військовим, починаючи із духовної підтримки.

З лютого в мене немає ані костюму, ані шафи, ані дома. В моєму домі в Маріуполі у ліжках моїх дітей сплять російські офіцери.
Геннадій Мохненко

ОК: Коли Володимир Зеленський був у Вашингтоні, ви зустрічались з Папою Римським Франциском. Що ви почули від понтифіка?

ГМ: Прямо з Бахмута я поїхав на зустріч з Папою Римським Франциском. Мене запросили на Різдвяну зустріч з ним в дуже вузькому неформальному колі. Як і наш президент, там я опинився у військовій формі. З лютого в мене немає ані костюма, ані шафи, ані дому.

В моєму домі в Маріуполі, на ліжках моїх дітей сплять російські офіцери. Папа Римський розпитував мене про Україну, про Маріуполь. Я подякував Папі Франциску за його участь в обміні полонених. Про це мало хто знає, мало хто говорить, але я знаю, що роль понтифіка, лідера Римсько-Католицької церкви, була величезна у звільненні полонених, в тому числі, й командирів батальйону "Азов".

ОК: Під гаслами денацифікації російські сили атакують як християнські, так і єврейські кладовища в Україні, та святині різних конфесій. Що ви, єпископ церкви, можете відповісти їм на це?

ГМ: Коли росіяни оголосили війну священною війною, десатанізацію України, не розуміючи цього, вони скоїли один з найтяжчих гріхів, які може скоїти людина. Я впевнений, що російське суспільство, ошукане його пропагандистами, лідерами, брехливими священиками, які обслуговують імперську машину та оголошують це священною війною в імʼя християнських цінностей, коять важке зло. Це жахливий злочин перед Богом, та за це Росії доведеться відповідати не тільки горизонтально перед міжнародними організаціями, судами, але й перед Творцем Всесвіту. Як священик я в цьому абсолютно переконаний.

Росії доведеться відповідати не тільки горизонтально перед міжнародними організаціями, судами, але й перед творцем всесвіту. Як священик я в цьому абсолютно переконаний.
Геннадій Мохненко

ОК: Один із ваших дітей – 15-річний Семен допомагав в ролі помічника капелана в Бахмуті. Зараз він повернувся за учнівську парту у США. Загалом у вас 38 дітей. Деякі з них служать на фронті – під Бахмутом і Херсоном. Двоє – капелани. Можете розповісти про своїх дітей?

ГМ: Бог направду дав мені привілей бути батьком для 35 всиновлених дітей та 3 біологічних. У мене 11 синів на фронті. Одного зараз відвіз в Сполучені Штати, він був зі мною на фронті 11 місяців, допомагав, служив людям під обстрілами. Але він неповнолітній, йому 17 років, та останні 8 місяців він був в зоні супер ризиків, служив людям разом зі мною. Я йому сказав: «Все, твоя війна закінчилась, за шкільну парту».

Мої сини воюють на різних ділянках фронту. На Різдво один з них отримав поранення. Прямо на Різдво. Уявіть картину – батькам це буде зрозуміло: ти дзвониш синові на фронт з Різдвом привітати, а у відповідь чуєш Merry Christmas, автоматні черги і вибухи. Йде бій. Він відповідає на мій дзвінок під час бою. Він був поранений, але слава Богу – це було дуже легке поранення. Він абсолютний герой як і багато з дітей, які захищають мою землю. Інколи це дуже важко. Цього року я дуже багато плакав, як і всі люди моєї країни.

Я дійсно впевнений, що кількість загиблих в моєму місті – близько ста тисяч людей. Це геноцид, страшний геноцид, який Росія влаштувала в XXI столітті в моєму рідному улюбленому місті. За це треба відповісти і це треба зупинити.
Геннадій Мохненко

У мене чудові сини, які захищають мою країну. Я пишаюсь своїми синами-солдатами. Звісно, ми не виховували їх для цього. З моїми синами ми підкорювали гірські вершини, в тому числі й вершину Росії, вершину Європи – легендарний Ельбрус. Були в Росії на Кавказі, підкорювали Кіліманджаро, Монблан, з двома моїми синами ми підкорювали найвищий вулкан у США Райнір. З моїми синами ми об’їхали навколо земної кулі на велосипедах, надихаючи людей всиновлювати дітей. В тому числі, перед війною ми проїхали всю Росію до Владивостоку, мотивуючи людей забирати дітей в сім’ї.

Звісно, ми ніколи не думали, що російські танки можуть приїхати в наше місто, влаштувати там геноцид, вбити величезну кількість людей. Я дійсно впевнений, що кількість загиблих в моєму місті – близько ста тисяч людей. Це геноцид, страшний геноцид, який Росія влаштувала в XXI столітті в моєму рідному улюбленому місті. За це треба відповісти і це треба зупинити.

ОК: 100 машин для ЗСУ – можете розповісти про цю ініціативу? Скільки вже машин вдалось передати?

ГМ: Ми передали вже 75 машин. Почалось все з того, що дали свій капеланський автомобіль. Наші друзі-розвідники вийшли з оточення, з маріупольської блокади, пройшли пішки 320 кілометрів по тилу ворога зі зброєю в руках, змогли вийти з оточення та одразу через два-три дні їм знов потрібно було вступати в бій. Ми віддали їм капеланський пікап, один з двох-трьох найкращих, який в нас тоді був. Потім хтось ще подарував, а хтось надіслав гроші – ми купили, і так пішло-поїхало. На 7-8 автомобілі я сказав: а давайте замахнемось на 100 авто, і моя донька розробила логотип: «Сто авто для ЗСУ». Ми почали мотивувати людей, надихати їх, зараз пройшли вже три четвертих цього шляху.

ОК: Такі дати як 24 лютого закарбовуються в пам’ять назавжди. Ця дата для вас особливо болюча, зокрема, і через те, що сталось після. Що ви пам’ятаєте про цей день?

ГМ: Ми вже вісім років були на фронті. З вікон мого будинку був вісім років прямий вид на лінію фронту. Буквально з ліжок мої діти могли бачити Широкіно. І кожна міна, яка падала в Широкіно, а їх там, напевно, було кілька мільйонів за вісім років до 24 лютого – вона резонувала у вікнах дитячих кімнат. Ми були на фронті вісім років з моєю командою та, напевно, ліпше ніж інші розуміли, що може бути, якщо буде повномасштабне вторгнення.

Ми навчали тактичній медицині. Наприклад, останнє богослужіння в моїй церкві у центрі Маріуполя. Зараз там дірки у стелі від мінометів. Будівля суттєво розбита, але під час останнього богослужіння, в неділю – за кілька днів до 24ого, у мене була дивна проповідь. Я тоді відкрив місце у Біблії про «доброго самарянина», який коли побачив побиту людину – перев’язав її рани. На цьому я закінчив проповідь, сказав «Амінь» і запросив тактичного медика вчити нас перев’язувати рани.

Один з моїх синів, коли зрозумів, що місту кінець, його знищують – він взяв на себе відповідальність та створив першу колонну, яку вивів з вже заблокованого Маріуполя. Це була перша колона, яка вирвалась із заблокованого міста.
Геннадій Мохненко

Залишалось кілька днів до того, як моє місто перетворилося б на криваву рану. До того, як моє місто будуть "утюжити" авіаційними бомбами, артилерією, морською артилерією, ракетами, «градами» – всім чим є. Залишилось кілька днів до того, як біля моєї церкви будуть розкидані поранені і тіла вбитих. Ними було засіяне все місто. Ось таким дивним було моє останнє богослужіння у рідній церкві.

Ми були ліпше підготовлені. Ми підготували в нашій церкві бомбосховище. Я впевнений, що у нашій церкві було найбільш люксове бомбосховище в Маріуполі. Тому що ми закупили генератор, паливо, матраци, їжу, воду. Звісно, ми розраховували бомбосховище, яке було моєю імпровізованою телестудією, на 50 місць. Але там пройшли тисячі людей – жінок, дітей. Тим не менш, коли зверху клали авіабомби, в підвалі моєї церкви дітям на проекторі показували мультфільми та дарували подарунки, влаштовували якісь вікторини. Будівля трясеться, а діточкам у підвалі влаштовували святкові програми. Я дуже пишаюсь командою моїх друзів, моїх героїв, які там у підвалі служили. Я вже сам не зміг повернутись – ми вивезли дітей з Маріуполя наввипередки з російськими танками.

Найстрашніший сон, який я бачу після 24ого – сон про те, що я не встиг вивезти дітей. Що вони знаходяться у заблокованому місті. Коли ми вивезли дітей, ми намагалися з моїми капеланами повернутись назад. Ми записали прощальні відео для наших родин і рідних, розуміючи, що шансів повернутись живими звідти буде небагато. Ми намагались прорватись в Маріуполь, але вже упирались в лінію фронту, російські пости, і не змогли повернутись. Але там, всередині заблокованого Маріуполя були мої друзі, в тому числі, мої сини – вони служили людям у підвалах. Один з моїх синів ходив по місту, шукаючи їжу та воду, рятуючи людей, він забезпечував бомбосховище, ризикуючи своїм життям.

Двоє з моїх синів переносили в наплічниках м’ясо через лінію фронту. За містом вони різали овець у нашому підсобному господарстві, розуміючи, що починається голод. М’ясо вони носили у рюкзаках, та під обстрілами перетинали діючу лінію фронту, щоб донести м’ясо людям.

Один з моїх синів – абсолютний герой, коли зрозумів, що місту - кінець, що його знищують – він взяв на себе відповідальність та створив першу колону, яку вивів із вже заблокованого Маріуполя. Це була перша колона, яка вирвалась із заблокованого міста. Хлопчик їхав на легковому автомобілі по мінному полю. За ним ішла колона автобусів, забитих жінками та дітьми. До них ще приєдналось понад 30 легкових машин, які йшли крок-у-крок за божевільним, який ризикував потрапити на міну, але намагаючись вивозити людей. Йому вдалось вивезти другу колону, згодом він знов повернувся і вивів наступну колону. Більше 8 тисяч людей моя команда вивезла за цей час із міста. В тому числі, і військових, ризикуючи життям, родини військовослужбовців, та навіть вдалось вивезти одного полковника різними секретними шляхами, оминаючи блок-пости.

Будинок де ваші діти жили, представники Росії в ООН назвали нацистською дитячою терористичною базою. Що ви відчували, коли почули це? Від країни, яка аплодувала колись вашим виступам, знімала про вас і про ваших дітей фільми?

ГМ: Спершу мені стало дуже смішно, бо це ж навіть гірше за бойових комах. Ця історія, яку Небензя, офіційний представник Росії у Радбезі ООН, видав у Раді безпеки. Він видав, що вони знайшли дитячий терористичний табір, де діти з 7 до 18 років виховувались як терористи. А назва табору – «Пілігрим». Це мій дитячий центр, найбільший дитячий центр на території колишнього Радянського союзу для безпритульних дітей, центр, через який пройшло більше 4 тисяч безпритульних дітей, включно із найтяжчими категоріями, центр, про який знімала фільми Росія, який нагороди навіть отримував як то «Герой нашого часу» - це мене так називали. Ці фільми отримували нагороди на кінофестивалях. Режисерам вручали якісь офіційні титули. І от тепер вони оголошують тебе терористом.

Мені було смішно та навіть соромно за них. Не можна ж так знущатись над здоровим глуздом. Якщо хтось розбереться у цій історії, це ще смішніше ніж «бойові комахи». Вони ж бачили цих дітей, знімали про них фільми, аж ось раптом опинилось, що я Бен Ладен, а діти в мене – як Аль Каїда.

ОК: До лютого у вас та у ваших дітей була чітка проукраїнська позиція. Разом із вашими синами ви були у розстрільних списках і на ваше життя скоювали замах в 2014 році. Цей рік був важким, як і всі роки після, та чи очікували ви ризиків того, що сталось в 2022 році. Десятків зруйнованих будівель, тисяч загиблих, зґвалтувань, понівечень, розстріляних лікарень і розбомбленого театру?

ГМ: Звісно, такий масштаб ніхто не міг уявити, але, на жаль, моя богословська теза про те, що зло має динамічну природу – воно не статичне, воно розвивається, і якщо його на базовій стадії не зупинити, воно само по собі не відкотиться, воно буде збільшуватись, як дріжджі у тісті, якщо злу не буде гідного спротиву світовою спільнотою.

У випадку з Росією Україна не могла наодинці вирішити таку проблему як демонічна імперія, яка з'їхала з глузду. На жаль, я розумів і говорив, що буде продовження після 2014 року. Але звісно, такого ступеню демонізму та нелюдяності ніхто не міг уявити. Ми готувались до великої війни, ми розуміли, що може бути велика біда. Але уявити своє місто, засипане трупами, стертим з обличчя землі російською авіацією та корабельною артилерією – я не міг, звісно. Це жахливий злочин проти людства. Воно, звісно, з часом отримає оцінку на світовому рівні. Про це говоритимуть так само як про злочини Другої Світової війни. За це російському народові доведеться платити ціну. Я в цьому впевнений і це справедливо, так і має бути.

Мою доньку збирали по шматках. Шматки моєї доньки, вбитою росіянами. Вона була в Росії зі мною у велотурі, їхала на велосипеді через всю Росію, виступала на прес-конференціях, концертах. Потім приїхали російські танки і розірвали її на шматки.
Геннадій Мохненко

ОК: Журналіст Денис Казанський нещодавно назвав Маріуполь містом, в якому відбулись 600 таких трагедій, як та, що ми нещодавно бачили у Дніпрі. Було вщент знищено 620 багатоквартирних будинків. Але там було гірше, бо не було допомоги, і завали ніхто не розбирав. Серед загиблих була і ваша донька. Як ви впорались із цією втратою? Як ви вчите інших жити з подібними травмами?

ГМ: Я не думаю, що такі удари, що такі рани колись перестають боліти. Я відчуваю себе винним, бо я не зміг вивезти свою доньку. Ми змогли вивезти молодших дітей, діточок Республіки «Пілігрим», але багато з дорослих дітей не виїхали з міста. Я намагався до них повернутись, намагався прорватись в Маріуполь. Ми не змогли цього зробити. Почуття провини, що ти не зміг захистити… свою доньку. Вона з 10 років росла в моїй родині з моїми біологічними та всиновленими діточками. В неї вже був свій син. Я дізнався, що мою доньку збирали по шматках. Шматки моєї доньки, вбитою росіянами. Вона була в Росії зі мною у велотурі, їхала на велосипеді через всю Росію, виступала на прес-конференціях, концертах. Потім приїхали російські танки і розірвали її на шматки. Як із цим впоратись – мені напевно легше ніж атеїстам. Я вірю, що життя не завершується земною частиною. Вірю, що у цього світу є Творець, та життя змінює формат. Тому я сподіваюсь, що зможу обійняти свою доньку на іншому боці буття.

ОК: Маріуполь був для вас містом, за яке ви завжди були готові боротись. Яким ви уявляєте повернення в Маріуполь та роботу над відновленням місту?

ГМ: Ми будуємо стратегію повернення, розуміючи, що процес не буде простим. Я молюсь та сподіваюсь, що росіяни будуть забиратись з Маріуполя швидко і рішуче, так само як вони тікали з Херсона, Ізюма, Святогірська. Сподіваюсь, що це буде так. Є люди, які готові з капеланським батальйоном їхати в Маріуполь з першими нашими танками. Ми готові заходити на броні.

Маріуполя зараз немає. Маріуполь знищений. Це місто, в якому я виріс. Просто уявіть, кожен, хто нас слухає – ваше рідне місто, де пройшло ваше дитинство. Драмтеатр, який перетворився на братську могилу для сотень жінок і дітей. Це театр, в який я дитиною ходив на новорічні вистави. Потім я водив туди вже своїх дітей і вихованців на різдвяні заходи. Звісно, все це дуже важко, бо рідне місто зруйноване. Але ми сповнені оптимізмом – ми повернемось і відбудуємо місто. Він буде красенем-Маріуполем.

Дивіться також: Де буде наступ, коли очікувати західні танки – нові заяви. ЧАС-ТАЙМ

Де буде наступ, коли очікувати західні танки – нові заяви. ЧАС-ТАЙМ
please wait

No media source currently available

0:00 0:29:58 0:00

Що таке наземні бомби GLSDB, які можна запускати з HIMARS?

Ілюстраціне фото. Міністр оборони Естонії Ханно Певкур виступає під час презентації високомобільної артилерійської ракетної системи M142 (HIMARS) на військовій базі Тапа, Естонія, 6 січня 2023 р. REUTERS/Ints Kalnins

Пентагон оголосив, що до нового пакету допомоги Україні на суму 2,17 мільярда доларів, увійдуть артилерійські боєприпаси більшої дальності, зокрема – GLSDB (наземна бомба малого діаметру).

Новий пакет, оголошений у п'ятницю, 3 лютого, включає зброю, що надійде за президентськими повноваженнями зі складів американської армії – на суму 425 мільйонів доларів США, а також озброєння на суму 1,75 мільярда доларів - з коштів Ініціативи сприяння безпеці в Україні (USAI), ця зброя буде закуплена у виробників.

«У рамках пакета USAI ми надамо Україні бомби малого діаметру для наземного запуску (GLSDB). Це дає їм більшу дальність, здатність вести вогонь на великій відстані», – сказав речник Пентагону Пет Райдер.

Він додав, що нові потужності дозволять Києву «проводити операції на захист своєї країни та повернути свою суверенну територію».

За даними Reuters, бомби GLSDB, які виробляють спільно шведський концерн SAAb і американський Boeing, можуть бути поставлені Україні вже навесні цього року.

На сайті компанії-виробника йдеться, що нові боєприпаси можуть запускатися з таких артилерійських систем, як M142 HIMARS або РСЗВ М270 (реактивна система залпового вогню), які вже перебувають на озброєнні України. Вони сягають 150 км, що подвоїть теперішню дальність удару для ЗСУ. Як зазначають оглядачі, ця відстань буде достатньою для того, щоб ударити майже в будь-яку точку окупованих Росією територій України.

Голова Комітету з закордонних справ Палати представників Конгресу США республіканець Майк Маккол сказав, що радий, що рішення про GLSDB було ухвалене, але вважає, що адміністрація Джо Байдена ухвалила його «занадто пізно» і що цього недостатньо.

«Я місяцями закликав адміністратора Байдена відправити в Україну системи більшого радіусу дії. Я схвалюю рішення надіслати GLSDB, але воно прийшло занадто пізно, і це неприпустимо, коли адміністрація відмовляється надіслати ATACMS. Час має значення», – наголошує конгресмен.

В очікуванні оголошення про надання Україні нового пакету зброї американський безпековий експерт, що базується у Німеччині, Ендрю Міхта також каже, що час має критичне значення для України.

«Україна не може дозволити втягнути себе в тривалу війну на виснаження з Росією.Їй потрібен далекий вогонь, літаки та броня для маневру. Час має важливе значення», – твітує декан Коледжу міжнародних та безпекових досліджень при Європейському центрі досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла.

Агентство Reuters пояснює, що наземні бомби малого діаметра (GLSDB) – це нове покоління високоточних боєприпасів, які на максимальній відстані здатні вражати цілі з точністю до 1 метра, що на половину збільшує дальність стрільби стандартних керованих ракет для M270 або HIMARS, які українські військові мають зараз.

Удосконалена GLSDB базується на бомбі GBU-39B SDB I. Спочатку її розробили для запуску з літака за допомогою силового двигуна ракети M26, яка є першим великим безпілотним ракетним снарядом у серії РСЗВ.

Система наведення GLSDB включає інерціальну навігаційну систему Advanced Anti-Jam GPS System, що запобігає глушінню сигналу наведення та дозволяє використовувати GLSDB для знищення статичних або рухомих цілей у будь-який час і за будь-якої погоди.

На відміну від традиційної артилерії, яка слідує за параболічною дугою до своєї цілі, навігаційна система GLSDB дозволяє обходити перешкоди, такі як гори, чи відомі засоби протиповітряної оборони.

Важить бомба близько 115 кг і оснащена багатоцільовою проникаючою вибухово-осколковою боєголовкою та програмованим електронним підривником. GLSDB оснащений боєголовкою з наднизьким розрядом осколків, корпусом із вуглецевого волокна та вагою 57,6 кг, - пояснює спеціалізований сайт Army Recognition.

Агентство графічних новин Graphic News на своїй твіттер-сторінці пояснює, як виглядає, і якими є параметри нової зброї більшого радіуса дії, які можуть поставити союзники – США, Франція та Італія.

Раніше Росія попереджала Захід, що постачання зброї, яка б значно збільшила дальність української артилерії, Кремль вважатиме «небезпечною ескалацію» конфлікту.

Більше

XS
SM
MD
LG