Спеціальні потреби

Актуально

Передвиборчi кампанiї - американський досвiд - 2004-07-29

Київ – 28 липня. “Роль журналіста-професіонала під час виборчих кампаній: Досвід США”. Таку лекцію прочитав у Києві американський вчений-політолог і журналіст Стівен Фарнсворт, який брав участь у підготовці журналістів України, Вірменії та Грузії за програмами Агентства США з міжнародного розвитку.

“Кошмари вечірніх новин” - книжку під такою назвою професор Стівен Фарнсворт присвятив телевізійному висвітленню кількох останніх президентських кампаній в Америці. Як каже пан професор, що викладає політологію і журналістику в Джорджтаунському університеті у Вашингтоні, він дуже вірить у значення преси для демократії, а відтак його не може не турбувати стан політичної журналістики в Сполучених Штатах. Вечірні новини під час виборчих кампаній в Америці все менше уваги присвячують суті політичних програм і все більше – власне технології перегонів. Політику трактують як спорт, штибу скачок чи автомобільних гонок, коли найбільше цікавить, хто попереду, хто позаду, а не те, що збирається робити кандидат з економікою чи які в нього погляди на закордонну політику. Від виборів до виборів тенденція посилюється, каже професор Фарнсворт. На останніх президентських виборах 2000-го року телесюжетів про економіку було втричі менше, ніж сюжетів про хід перегонів. На трьох основних телеканалах – ABC, CBS, NBC – за 2 місяці показали всього лише 10 сюжетів про міжнародну політику. Водночас 16 сюжетів присвятили найменшим подробицям історії про те, як колись у сімдесяті Джордж Буш мав проблему з дорожньою поліцією за керування автом у нетверезому стані.

Драматично скорочується і час, протягом якого кандидати промовляють з екранів телевізорів. Якщо в кампанію 68-го року претендент на Президентство говорив 48 секунд з кожної 1-ї хвилини присвяченого йому сюжету, то в 2000-у році на пряму мову відводилось вже близько восьми секунд. Що можна сказати за 8 секунд, якщо навіть реклама Кока-коли триває 30? Як каже професор Фарнсворт, його непокоїть деградація політичного дискурсу:

“Телебачення спрощується, воно забезпечує висвітлення на кшталт “швидкої їжі”, не вельми здорової для демократії”. Утім, можливий брак інформації по суті виборці надолужують під час теледебатів між претендентами. Теледебати мають в Америці надзвичайну вагу, від них неможливо відмовитись, і дивляться їх десятки мільйонів глядачів – майже стільки, жартує пан професор, скільки й трансляцію супер-болу. Про суть передвиборчих програм докладно повідомляє й Інтернет – хоча аудиторія його обмежена: адже простіше ввімкнути телевізор.

Водночас як незаперечний плюс американської політичної тележурналістики професор Фарнсворт відзначає об’єктивність висвітлення кандидатів-суперників. У кампанію 2000-го року демократ Ґор мав 40% повідомлень про нього в позитивній тональності і консерватор Буш – 37% повідомлень у позитивній тональності. Тобто і позитиву, і критики кандидати отримують порівну, незалежно від того, яка партія при владі. Для Сполучених Штатів, каже пан професор, неуявна ситуація, яка існує в Україні, коли про владу телебачення повідомляє лише в позитиві, про опозицію – лише в негативі, і коли провладний кандидат має півгодини прямої мови в телеефірі, а опозиційний – 37 секунд. Як каже Фарнсворт, люди при владі обманюють себе, вважаючи, що глядач не помітить однобічності висвітлення. Крім того, є прямий бізнесовий сенс розвивати чесну об’єктивну пресу.

«Коли газета говорить, що Кучма це завжди чудово або Кучма це завжди погано, то це не дуже цікава газета. Хто її купуватиме, окрім людей, що поділяють таку лінію?». У перші 50 років існування Сполучених Штатів, каже пан професор, в Сполучених Штатах політичні партії також підтримували газети, а ті надавали вкрай однобоке висвітлення. Але потім власники преси збагнули, що це нерозумно, бо твоя аудиторія буде набагато ширшою, а прибутки набагато вищими, якщо ти забезпечиш об’єктивне висвітлення, яке купить кожен.

В Сполучених Штатах на це пішло 50 років. В Україні це може забрати далеко менше часу, -- каже американський політолог і журналіст. Головне, каже він, пам’ятати, що «Принципи вільної преси існують для того, хто цієї вільної преси хоче».

Всі новини дня

Чому Туреччина має застереження щодо Фінляндії та Швеції в НАТО?

Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган повторив, що його уряд виступає проти вступу Фінляндії та Швеції в НАТО в той час, як уряди в Гельсінкі й Стокгольмі оголосили, що подають заяви на членство в Альянсі.

Туреччина, як і кожна з 30 країн Північноатлантичного договору, повинна дати згоду на долучення нових країн.

Президент Ердоган у понеділок 16 травня заявив, що не довіряє фінам і шведам оскільки, за його словами, «жодна з тих країн не має чіткої, відкритої позиції стосовно терористичних організацій».

Раніше генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ, а також чільні представники країн альянсу, зокрема держсекретар США Ентоні Блінкен заявляли, що впевнені в тому, що переконають Туреччину зняти заперечення.

Ми відкрито заявляємо про це не тому, що ми проти розширення НАТО, а тому, що ми вважаємо що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами не повинні бути союзниками в НАТО.
Мевлют Чавушоглу.

Лідер республіканської партії в Сенаті США Мітч Макконел, перебуваючи 16 травня в Гельсінкі, сказав, що американські законодавці сприятимуть якомога швидшому вступу Фінляндії в НАТО і додав, що проблеми, які турбують Реджепа Таїпа Ердогана будуть вирішені «в належний час».

Міністр закордонних справ Люксембурга Жан Ассельборн, як передає агентство AP, висловив в інтерв’ю німецькому радіо думку, що Ердоган лише «набиває ціну», і що «зрештою Туреччина не зможе це загальмувати».

«Це забере трохи часу. Я сподіваюсь, що не надто довго», - додав міністр.

Кого Туреччина називає терористами?

Анкара стверджує, що в Фінляндії та Швеції отримали політичний притулок особи, пов’язані з групами, які турецький уряд вважає терористичними.

Турецький уряд каже, що вже впродовж 5 років домагається екстрадиції 33 осіб.

Зокрема йдеться про прихильників турецького теолога у вигнанні Фетулли Ґюлена, якого Ердоган назвав організатором спроби військового перевороту 2016 року та прибічників Курдської робітничої партії (ПКК).

Фетулла Ґюлен вже понад 20 років живе у вигнанні у США, і американський уряд досі відхиляв вимоги Анкари видати його до Туреччини.

«Ми відкрито заявляємо про це не тому, що ми проти розширення НАТО, а тому, що ми вважаємо що країни, які підтримують терор і дотримуються такої політики з нами не повинні бути союзниками в НАТО», - сказав у п’ятницю турецький міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу.

Анкара також має проблема зі Швецією зокрема тому, що з 2019 року Стокгольм заборонив продавати зброю Туреччині, звинувачуючи Анкару в порушеннях прав людини, і заперечуючи проти бойових дій турецької армії проти курдів на території Сирії.

«Це неприйнятно, щоб країна НАТО накладала обмеження на країну союзника в НАТО і не видавала ліцензії… Такі обмеження запроваджують проти держав, які вважають ворогами. Ми висловлюємо незадоволення щодо цього, а також висловлюємо очікування», - стверджував турецький міністр.

Франція гостро критикувала Туреччину за те, що президент Еммануель Макрон називав односторонніми діями Анкари в Сирії.

Президент Ердоган має тертя і зі США, зокрема у зв’язку з тим, що Туреччина підписала з Москвою договір про придбання російської протиповітряної системи.

2019 року Туреччину виключили з очолюваної США програми бойових літаків F-35.

Думки коментаторів

Старша співробітниця Європейської Ради Закордонних Відносин Аслі Айдінташбаш вважає, що заяви Ердогана викликають низку питань: «Чи намагався Ердоган таким чином тиснути на конгрес США у справі літаків F-16, які хоче придбати Туреччина? Чи йдеться насправді про гроші для сирійських біженців на турецькій території? А чи він справді хоче екстрадиції до Туреччини ґюленістів чи прихильників ПКК»?

«Навряд чи Ердоган мав на думці якусь одну мету, але нема сумніву, що він очікує, що його будуть вмовляти, переконувати і, зрештою, винагородять його за співпрацю, як це бувало в минулому», - вважає Аслі Айдінташбаш.

Вона також вказує на «балансування» Туреччини між Росію та Заходом: «Хоча Анкара продає Києву дрони і підтримує суверенітет України, вона не хоче розривати відносини з Москвою і не долучається до західних економічних санкцій. Можливо вона використовує це для сигналу про неучасть у діях Заходу стосовно України».

Американський центр GZERO Media подає коментар Карлоса Сантамарії, в якому стверджується, що Ердоган зніме свої застереження.

«Деякі члени альянсу обурені тим, що Ердоган надто приятелював з Путіним відтоді, як Росія погодилася продати Туреччині ракети S-400, які турки не передають Україні попри заклики Вашингтона. Вони підозрюють, що Туреччина допомагатиме Росії уникати санкцій і вбачають руку Путіна за погрозами Ердогана на адресу Фінляндії та Швеції. Але значно більшою є ймовірність, що Туреччина зрештою піде за Заходом, бо їй дуже потрібні американські та європейські інвестиції. Особливо, якщо війна в Україні активізується і російські санкції стануть суворішими», - вважає Карлос Сантамарія.

Джамала: про війну та підтримку України з боку міжнародної мистецької спільноти. Інтерв’ю

З початком війни Джамала відвідала вже десятки країн, виступаючи на благодійних заходах в підтримку постраждалих від війни українців, а також допомагаючи збором коштів для ЗСУ.

Як українці можуть приїхати до США за програмою спонсорства Uniting for Ukraine. Відео

Як українці можуть приїхати до США за програмою спонсорства Uniting for Ukraine. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:30 0:00

Близько 6 тисяч українців отримали дозвіл від американського уряду приїхати до США за програмою для отримання гуманітарного паролю Uniting for Ukraine - «Єднаймося для України».

Макдональдс оголосив про повний вихід з Росії. Відео

Макдональдс оголосив про повний вихід з Росії. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:00:54 0:00

Американська мережа швидкого харчування Макдональдс оголосила про повний вихід з Росії через її війну проти України

Спогади фінських ветеранів про радянсько-фінську війну. Відео

Спогади фінських ветеранів про радянсько-фінську війну. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:02:18 0:00

У листопаді 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію, почавши так звану «зимову війну». Хоча фінська армія була набагато меншою, радянські загарбники зазнали великих втрат.

Більше

XS
SM
MD
LG