Вашингтон - 14 грудня. Зi сторiнок американської преси матерiали, присвяченi подiям в Українi, не зникають. Сьогоднi, серед iншого, писалося про те, що Голбрук бачить Україну в НАТО та що українська революцiя не була «зроблена у США».
Колишній представник США в ООН Річард Голбрук розпочав публікацію своєї місячної колонки у газеті Вашингтон пост з аналізу ситуації в Україні під заголовком «Від наметового містечка - до НАТО». Всюди в Києві сьогодні можна почути, - пише він: «завершення нашої революції», «найважливіші дні за тисячу років», «наш остаточний розрив з Москвою». Ці фрази лунають не лише з вуст молодих демонстрантів, які й блокуватимуть центральні вулиці Києва, доки їх кандидат Ющенко не переможе на переголосуванні двадцять шостого числа другого туру президентських виборів. Голбрук особисто не має жодного сумніву, що саме так і станеться. Чому? Оскільки будь-який намір оголосити Януковича переможцем призвів би до масових демонстрацій, хаосу, і, можливо, громадянської війни. Але такий катастрофічний сценарій наразі виглядає віддаленішим, аніж раніше. Провідні політики та навіть військові щодня перебігають на бік Ющенка, а Путін--найсильніший прибічник Януковича, виглядає ізольованим і приниженим, пише колишній американський дипломат. Навіть Кучма, сидячи на своїй заміській дачі, далеко від свого робочого кабінету, блокованого активістами «Пори», розуміє, за всіма ознаками, неминучість пришестя Ющенка. Нічого не символізує так наочно, як це, що влада вислизає з рук уряду, пише Голбрук. Але що далі?--запитує він. Чи є це простою битвою за владу між обома Вікторами, чи початком глибокого, корінного демократичного перетворення, моментом звільнення від вікового перебування України у «російській зоні впливу» і повороту до Заходу--членства у НАТО та ЄС?
Цей рік був жахливим роком для Путіна, нагадує Голбрук: адже він втратив Грузію і Україну в результаті масових демократичних революцій. Йому належить нині або швидко навчитися, як уживатися з Ющенком, або, у випадку відплатних дій в Україні, ризикувати підірвати свої стосунки із Заходом, пише Голбрук.
Торкаючись питання про можливий вступ України в НАТО і реакції Путіна на це, американський екс-дипломат каже, що путінська похапливість і необачність у справі з виборами, лише підштовхнула українців шукати притулку під егідою НАТО. Тому він уважає, що Бушу необхідно визнати, що він мало що отримав від свого чотирьох-літнього роману з Путіним, і що США не можуть дозволити, щоби українська безпека вирішувалася у Москві. Після прибуття Ющенка і його дружини-американки до Вашингтону після його перемоги, пише Голбрук, необхідно, щоб йому заявили, що Білий Дім очолить «дорожню карту» Україна-НАТО, яка стартує на грудневому засідання міністрів закордонних справ НАТО через рік і завершиться двома роками пізніше. А щоб Москва не розглядала це як гру в одні ворота, то Києву необхідно відшукати інші шляхи встановлення конструктивних стосунків з Кремлем, насамперед у сфері зовнішньої політики і економіки, пише Голбрук на сторінках Вашингтон пост.
Про необхідність підтримки «помаранчевої революції» пише також і Вашингтон таймс. Оглядач Тод Ліндберг зазначає, що опозиція була єдиною надією забезпечити політичну свободу в Україні, того, за що США та Європа боролися в цій країні роками. Цей факт добре усвідомлювався українцями і західними неурядовими організаціями, діючими там. Але це не означає, що українська революція «зроблена у США», як про те говорить, зокрема, Янукович, бо уряд мав у своєму розпорядженні ресурси, незрівняні з тими, якими користувалася опозиція. Такі твердження також забувають, що організація масових протестів сама по собі--ніщо без внутрішнього переконання учасників вийти на вулиці. В українському випадку воно було більш ніж очевидним, пише Тод Ліндберг.
Перевіркою для західних урядів, які так рішуче підтримали українську революцію на словах, буде, уважає він, коли демократично обраний реформістський урдя почне шукати тісніших зв’язків з НАТО та ЄС, особливо на тлі можливих заперечень Росії. Було б втім, великою трагедією, якби відважні «помаранчеві революціонери» так рішуче підтримані на Заході друзями свободи, постукали б у двері євроатлантичних інститутів і знайшли їх зачиненими. Це б завдало нищівного удару не лише по українській свободі, але й по її поступу у всьому світі, підсумовує Ліндберг в газеті Вашингтон таймс.
