F-16 можуть надійти до України у жовтні-листопаді, й Україна має дякувати Нідерландам і Великій Британії, тому що вони підштовхнули США до цього рішення.

У цьому переконує американський пілот й полковник ВПС США у відставці Джеффрі Фішер. За свою 30-річну кар’єру він здійснив сім місій до Іраку, Афганістану й на Балкани, оперуючи літаками радіоелектронної боротьби та протидії EC-130H Compass Call та EA-6B Prowler. Також Фішер обіймав високі посади у Пентагоні, в американських дипмісіях у Європі, а також у штаб-квартирі НАТО. Свій бойовий досвід він використав у написанні пригодницької серії книг про "Курт Новер" ('Curt Nover Thriller Series').

В інтерв’ю журналістці Української служби Голосу Америки Марії Прус Фішер розповів, що про універсальність та доцільність F-16 свідчить масовий характер виробництва цих винищувачів, а широкий досвід багатьох країн із використання цих літаків допоможе Україні швидко підготувати для них свої аеродроми та інфраструктуру.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності.

Марія Прус, Голос Америки: Cьогодні ми говоримо про F-16 для України. Коли я розмовляла з українським пілотом Джусом, він сказав, що українці в захваті від цієї новини, але також вони розуміють, що попереду – довга дорога, багато чого потрібно зробити, тому це змішане відчуття. Як ви ставитеся до цієї новини і що, на вашу думку, буде далі, у наступні кілька місяців.

Джеффрі Фішер, полковник ВПС США у відставці: Я знаю Джуса, ми з ним листувались, він чудовий хлопець і багато робить для своєї країни, і він повинен пишатися. Він правий. Ви знаєте, це чудове оголошення, що наближається передача F-16. Це справді велике оголошення, але завтра їх ще не буде там, потрібно кілька місяців.

Я писав багато колонок у виданнях Newsweek, The Hill, Kyiv Post, я виступав за F-16 з лютого. Ми нарешті досягли цього, і це гарна новина, але щоб прибули літаки потрібно трохи часу.

М.П.: Який ваш прогноз? Які часові рамки, на вашу думку?

Д.Ф.: Я припускаю жовтень-листопад. Я знаю, що інші можуть припускати, що це станеться раніше. Я думаю, що зараз відставання, швидше за все, буде пов’язане з проблемою навчання, яка, як ви знаєте, була описана у деяких документах, адже схоже, що буде потрібно приблизно чотири місяці, щоб підготувати початкові українські кадри пілотів літати на F-16.

М.П.: Що, на вашу думку, буде найбільшим викликом для українців, які переходитимуть зі старих радянських літаків на F-16?

Д.Ф.: Я вважаю, що багато пов’язане лише з процедурними питаннями, чи не так? У вас різні процедури у випадку надзвичайних ситуацій, різні швидкості посадки, різні швидкості заходу на посадку, відрізняються адміністративні завдання в літаку. Але багато елементів ближнього повітряного бою - запуск бойових ракет, або те, як ви використовуєте зброю - багато з цього буде схожим. Це не дуже зміниться. Це просто знайомство із відмінностями в самих літаках.

М.П.: Тож у чому найбільша перевага F-16? Чому він настільки універсальний? Наскільки це може бути корисним для України зараз?

Д.Ф.: Так, це чудовий літак. Їх виготовляли з 70-х і 80-х років. Їх виготовили десь 4500. Виробнича лінія все ще відкрита, тож це повинно дати певне уявлення про те, яким цінним і доречним цей літак є.

Я хотів би відзначити, що F-16 – це багатофункціональний літак. Таким чином, він може діяти повітря-земля, повітря-повітря, може придушувати ворожу протиповітряну оборону. Він може робити багато, багато різних речей. Тож коли він надійде до України, українські військові не обмежуватимуться лише однією роллю, яку міг би виконувати цей літак.

Також це дає можливість Україні формувати змішані підрозділи. Вони б мали ще один літак у своєму флоті. Тож коли російські авіатори вирішили б діяти проти українських, вони не були б точно впевнені, проти якого типу літака вони збираються іти. Вони йдуть проти Су-25 чи Су-27, МіГ-29 чи проти F-16? Це лише додає ще один рівень складності для російських пілотів винищувачів.

М.П.: Отже, з точки зору контрнаступу, який або планується зараз, або він вже триває, як припускають деякі експерти. Яким, на вашу думку, буде вплив цих винищувачів у майбутньому і, можливо, у короткостроковій перспективі?

Д.Ф.: Я не думаю, що F-16 прибудуть до початку наступу, але зараз це створює цікаве питання для військових планувальників українських Збройних сил. Тепер, коли вони знають, що F-16 прибудуть, чи вони затримають наступ? Я не знаю, як довго вони хочуть чекати. У них є багато танків, у них є багато техніки Сухопутних військ, яка може принести дуже багато. Я не думаю, що вони чекатимуть.

Думаю, ви побачите, як F-16 повільно надходитимуть у жовтні чи листопаді. Похолоднішає. Я хотів би, щоб ці F-16 були модифіковані або принаймні мали інфрачервоні сенсори, і якщо так, це створить справді чудову можливість для F-16 використовувати це проти російських сил на полі бою, які виділяють тепло, чи це двигун танка або багаття у посеред лісу, або командний намет, який має нагрівальний елемент, і це справді робить бойовий простір легким для розпізнавання, особливо коли ворог ховається в лісі, і це створює чудову можливість для повітряного бою з російськими силами, які думають, що вони ховаються.

М.П.: У питанні військ на полі бою, як це рішення, як ви думаєте, може вплинути на бойовий дух?

Д.Ф.: Я думаю, що кожного разу, коли є оголошення із Заходу, будь-то про танки, ракети "Джавелін" або, в цьому випадку, F-16, я думаю, що це завжди добре, чи не так? Не видно, щоб те саме пропонували Росії. Не видно, знаєте, глобальної підтримки країн (для РФ), я маю на увазі, що Росія врешті-решт зрозуміє, що вона не права, і їй доведеться щось з цим робити.

З’являються повідомлення, що у Росії відбуваються повстання, де повстанські сили захоплюють деякі села. І я розумію, що деякі з цих повідомлень не підтверджені. Але Росія стоїть перед великим викликом, чи не так? І кожна маленька частина цієї інформації важлива.

Я зазначу ще одну річ, я чув, як багато людей намагаються сперечатися, яке найважливіше поле бою: чи це земля, чи повітря, чи море. Я хотів би сказати вам, що найважливіше поле бою - це у вас прямо між вухами, чи не так? Це у вашому мозку. І якщо люди мають надію, вірять, що вони на боці переможців, що вони роблять добро - це величезна сила. На противагу цьому я б сказав, що та сторона, яка думає, що програє, в якої немає надії, їй дуже, дуже важко вести таку війну.

М.П.: З точки зору інфраструктури, яка потрібна для F-16, як українці зможуть підготуватись? Адже йдеться про аеродроми, інфраструктуру.

Д.Ф.: Ми знаємо, що для ескадрильї F-16 потрібно близько 300 наземних співробітників, щоб підтримувати цей підрозділ. Одна з дійсно цікавих речей про F-16 полягає в тому, що він існує так довго, і оскільки їх було виготовлено 4500, є багато людей, які знають, як проводити технічне обслуговування по всьому світу.

Тож тут є певна можливість для наземної підтримки, для приватизованої наземної підтримки та наземного обслуговування, де Україна чи інші організації могли б фінансувати негайне залучення людей, які не обов’язково вестимуть бойові дії, а просто збиратимуться виконувати технічне обслуговування, ремонт, заправку паливом і переозброєння F-16. Так що я не дуже хвилююся з цього приводу.

Я впевнений, що ми зможемо це зробити. Я, знаєте, я часто я часто трохи жартую що, знаєте, коли президент Байден сказав, що ми не будемо надсилати (Україні) F-16, усе Міністерство оборони відразу підтримало його, і там сказали: "Ні, ви знаєте, ми не збираємося цього робити". А коли президент Сполучених Штатів каже: "Ми будемо відправляти F-16 і ми будемо тренувати хлопців", - ви повинні бути певною мірою впевнені, що люди в Пентагоні знайдуть спосіб це зробити.

М.П.: Отже, якщо говорити про час, то чому, на вашу думку, саме зараз відбулося це оголошення? Чи ви б пов’язали це із успіхами українців, зокрема, із перехопленням "Кинджалів" системою Patriot? Адже президент України Володимир Зеленський казав раніше, що Києву дають певну нову зброю після певних перемог на полі бою?

Д.Ф.: Я так думаю, що президент Зеленський дещо правий (onto something – ред.). Я б сказав, я думаю, що саме тому Швейцарія змінює позицію, хіба не так? Усі хочуть бути на боці переможців у кінці гри, чи не так? Існують нейтральні країни, які залишалися нейтральними, і вони починають бачити, хто перемагає.

Щодо рішення про F-16, я не переконаний, що погоджуся із президентом Зеленським. І я б також сказав, на жаль, що якби це залежало лише від Сполучених Штатів, я не дуже впевнений, що були б F-16. Я думаю, що були деякі політичні питання, де Сполучені Штати були справді проти F-16.

Я думаю що українцям і президенту Зеленському варто дякувати Нідерландам і Сполученому Королівству, тому що вони були тими, хто підштовхнув це питання. І коли вони підштовхнули це питання, те, що мало статися, якби Сполучені Штати справді не хотіли, щоб Нідерланди й інші передавали свої F-16 Україні, США би сказали, що вони заперечують проти передання F-16 до України. Але якби вони виступили проти, їм би довелось придумати іншу причину, виправдання. А я називаю виправданням те, що вони казали до цього моменту, говорячи про чи-то оперативні (проблеми), чи логістичні, чи навчальні, чи погрози. Я не "ведусь" на жодне з них.

Я писав раніше, що я справді вірю, що це був внутрішній документ, який ще не публікували, незалежно від того, чи це Рада з нацбезпеки США, чи хтось інший – там вагались у тому, щоб відправити F-16, й Нідерланди й Британія запобігла цим (застереженням), тож адміністрації президента довелося зробити цілковитий розворот.

М.П.: То що, на вашу думку, було у тій записці? Чому вони були проти?

Д.Ф.: Ніхто насправді не знає, чи не так? Сподіваюся, колись ми дізнаємося. Тут є кілька потенційних політичних причин. Можливо, були деякі досить потужні країни НАТО, які вагалися. Ми знаємо, що німці на початку вагалися надсилати танки Leopard 2, вважаючи, що це буде ескалацією, і вони не були готові це зробити. І врешті-решт вони сказали: "Добре, ми готові відправити танки".

Можливо, Німеччина не була готова і, можливо, вони відчували, що це ескалація. Я не знаю. Можливо, Німеччина цілком згодна з цим баченням. Це була дискусія між двома столицями і я не був причетний до цієї дискусії.

У Раді з нацбезпеки США також могли бути люди, які дуже вагалися, вважаючи, що якщо Сполучені Штати надішлють F-16, це явно "перетне межу".

Були повідомлення про те, Москва через непублічні канали комунікації відправила до Вашингтона повідомлення, що якби бойові літаки були відправлені, це була б "червона лінія". Я цілком розумію, чому і чому нинішня адміністрація вагалася, якби це було причиною, вони б вагалися розповісти про це американському народу, що вони слухаються і дотримуються російської "червоної лінії" - це б не було добре сприйнято, і я це розумію.

М.П.: А чому ви були переконані, що це не буде "червона лінія"?

Д.Ф.: З кількох причин. Я думаю, ви знаєте, якщо подивитися на Медведєва, який (давно) погрожував ядерними ударами у Twitter та інших соціальних мережах. І також якщо подивитись, що сама Росія зробила щодо ескалації: Росія погрожувала атомній станції у Запоріжжі, використовувала гіперзвукові ракети. Отже, існує триваюча тенденція, коли Росія спричиняє ескалацію без відплати з боку України. Мені це не сподобалося. Я думаю, що це неправильно, і я думаю, що більшість з цього, якщо хочете, просто ревіння російського керівництва.

F-16 не змінять "гру" з точки зору ескалації. Це змінить "гру" на полі бою, і я думаю, що президент Байден мав рацію, коли його запитали на G7, що Росія стурбована, що Сполучені Штати та Захід надсилають F-16, і президент Байден правильно сказав, що вони мають боятися.

У середу 24 травня 2023 року Архієрейський Собор Православної церкви України (ПЦУ) ухвалив рішення перейти на новоюліанський календар, який збігається зі світським календарем, яким користуються українці та решта світу. Перехід має відбутися з 1 вересня цього року, тобто з початку літургійного року, але деяким «окремим парафіям та монастирям, які цього бажають» вирішили дозволити використовувати старий календар.

Таким чином, наприклад Різдво в Україні святкуватимуть 25 грудня, а не 7 січня, як святкували раніше. У лютому 2023 року про перехід на новий календар оголосила Українська греко-католицька церква.

Більшість православних церков перейшли на новоюліанський календар 100 років тому під час Всеправославного конгресу, що проходив у Константинополі у травні 1923 року.

Юліанським календарем, який відстає від світського календаря на 13 днів, продовжують користуватися російська, грузинська, сербська та македонська православні церкви, а також Єрусалимський патріархат. Українська православна церква, яка, на думку української влади, зберігає єдність з Московським патріархатом, поки не відреагувала на повідомлення про календарні зміни, оголошені ПЦУ.

Про те, що означає зміна календаря в Україні, Голос Америки розпитав одного з провідних світових православних теологів, голову Міжнародної православної теологічної асоціації, керівника кафедри теології та філософії ім. Томи Аквінського на факультеті теології університету Сент-Томас, у місті Сент-Пол, що у штаті Міннесота, Пола Гаврилюка.

Пол Гаврилюк народився в українській столиці, у Києві, він вивчав фізику в Московському фізико-технічному інституті в Росії. Він був одним із перших учених із колишнього Радянського Союзу, які приїхали до Сполучених Штатів, щоб навчатися теології, дисципліни, якої не існувало в СРСР. Гаврилюк - історик і богослов східного православ’я, він спеціалізується на ранньохристиянській теології та російській релігійній думці.

У 2017 році він заснував і очолив Міжнародну православну богословську асоціацію (IOTA), яка стала форумом для понад 2-х тисяч православних учених із 44 країн. З початком широкомасштабної російської агресії у 2022 році професор Гаврилюк створив та очолив фонд відбудови України Rebuild Ukraine.

З Полом Гаврилюком кореспондентка Голосу Америки Наталка Чурікова зв’язалася по Zoom відразу після оголошення ПЦУ про календарну зміну.

Розмова відбувалася англійською мовою, вона була перекладена, скорочена та відредагована для ясності та плинності.

Наталка Чурікова, Голос Америки: У вас є дуже широке бачення різних думок, представлених у православних спільнотах різних країн. Що означає для православного світу, коли одна з найбільших православних церков у світі переходить на новий календар, адже нічого подібного не було протягом останніх 100 років?

Пол Гаврилюк, теолог: Так, я погоджуюся, зміна календаря є великою подією, тому що вона впливає на ритм нашого життя, оскільки наше життя набагато більше формує свято, яке ми святкуємо, ніж, наприклад, те, що ми чуємо в церкві в неділю чи в університеті коли-небудь у нашому житті. Тому це суттєва зміна.

Основне значення цієї зміни полягає в тому, що тепер Православна Церква України приєднається до всесвітньої православної спільноти, в якій більшість церков уже використовують новий календар, так званий григоріанський календар. І так, наприклад, Грецька Церква живе за новим календарем, Вселенський патріархат, більшість церков у Сполучених Штатах, більшість інших країн перебувають на новому календарі. Якщо я не помиляюся, то Сербія, Грузія і Московський патріархат – це три церкви, які залишилися на юліанському календарі.

Зміна не має абсолютно ніякого теологічного значення, бо пов’язана лише з точністю вимірювання часу.

Але я вважаю, що є важливий елемент у тому, щоб святкувати Різдво перед Новим роком бо для більшості християн, чи ви православні, чи ви католик, чи протестант, це означає, що наголос припадає саме на день Різдва. Бо тоді Різдво не є якимось відголоском святкування Нового року.

І це особливо важливо для християн, які вийшли з так званої радянської ситуації, тому що впродовж довгого часу політика комуністичної партії та творців Радянського Союзу полягала в тому, що ці світські свята повинні затьмарити релігійні.

Н.Ч.: На тлі російської агресії цей перехід розглядають також і як політичний крок. Росія залишається на старому календарі. Україна пристосовується до новоюліанського календаря, який на відміну від григоріанського календаря, використовується в католицькому світі. Тож наскільки це політичний крок?

П.Г.: Так, на практиці, справді, новоюліанський календар це і є григоріанський календар, за винятком, хіба що Великодня, дату якого інакше обчислює православний світ. А також ідеться про деякі свята, які залежать від Великодня, наприклад П’ятдесятниця, яку ми будемо святкувати незабаром. Також тому, що вона залежать від дати Великодня.

Так, цей крок, безперечно, має політичні наслідки. І я думаю, що ще до війни ми б сказали, що ця церква просто приєднується до решти християнського світу у святкуванні Різдва чи інших свят. А сьогодні, звісно, також потрібно думати про бажання відрізнятися від церкви держави-агресора.

Дуже прикрим фактом історії залишиться те, що значна кількість священнослужителів Московського Патріархату в Україні були і залишаються колаборантами. Ми чи не щодня отримуємо інформацію про ці прикрі випадки. І, очевидно, це вже не питання свободи віросповідання. Це справді фундаментальне питання безпеки держави.

Тож цей крок є наближенням до Європи і, відверто кажучи, наближенням до решти християнського світу. З іншого боку, це крок, який матиме ефект ізоляції російської держави і, звичайно, російської церкви, яка, по суті, є органом російської держави, бо вона вона жодним чином не є незалежною від російської держави. Це ще більше ізолює її від решти світу.

При чому йдеться про самоізоляцію. Не Україна її створює, Росія сама обирає ізоляцію.

Кремль має на меті розділити церкви, щоб вони не могли спільно діяти проти війни

Н.Ч.: Як ви думаєте, враховуючи ситуацію, в якій зараз перебуває Українська православна церква Московського патріархату в Україні, чи не призведе цей крок до розколу православних усередині самої України?

П.Г.: Очевидно, що церква вже розділена, тому що Кремль має на меті саме розділити церкви, тому що поки церкви будуть розділені, вони будуть витрачати значну кількість часу та ресурсів, а їхні лідери будуть протистояти одне одному, а не допомагати у зусиллях порятунку від війни.

Бо церква як інституція високої довіри має неймовірний потенціал у наданні допомоги людям у часи великої потреби та у часи великих страждань.

Тож завданням Кремля є посіяти насіння розколу там, де він має можливість це зробити. Навіть тут, у Сполучених Штатах є ці абсолютно безглузді проекти (йдеться про пропагандистські проекти Православної церкви у США, близької до Росії, про які повідомляють оглядачі у США - ред.) – спроби "відокремити" штат Техас від решти Сполучених Штатів, чи Каліфорнію, чи Аляску.

Політика Росії, загалом кажучи, створює розбрат в решті світу, будь то Європейський Союз чи Сполучені Штати чи Китай, чи будь-де ще. А з іншого боку, вона запобігає федералізації в самій Росії.

І тому, якщо вона може використати церкви в Україні як засоби розбрату всередині країни, це, очевидно, служитиме також її військовим цілям і, зрештою, її головній меті, якою є розширення Російської імперії до тих меж, які їй дозволяє її уява.

І тому, я дивлюся на ці розколи, на цей поділ передусім як на проект, який здійснює держава-агресор.

Тому я підтримую той крок, який зробив Екуменічний патріархат, який допоміг створити Православну церкву України, а вірніше, нормалізувати її статус. Тож статус ПЦУ уже нормалізовано, хоча Кремль і московська сторона продовжують поширювати пропаганду, що Православна церква України якась неканонічна. Це просто абсурд.

Коли церква тут, у Сполучених Штатах і церква в Україні житимуть за тим же календарем, це ще більше зблизить українців в Україні та в діаспорі

Н.Ч.: Як це рішення у Києві вплине на православні громади в Сполучених Штатах? Ми знаємо, що більшість українських православних громад належать до Константинопольського (Екуменічного) Патріархату. Чи вони збираються переходити на новий календар разом з українською церквою? Бо досі для них робили виняток, адже Константинопольський патріархат користується новим календарем.

П.Г.: Думаю, що зв’язки між спільнотою діаспори в Північній Америці, в Штатах, в Канаді та в Україні зміцняться, тому що дотримуватися одного календаря, синхронізувати свої годинники таким чином, це є важливий крок, і емоційно, і духовно.

Думаю, це буде дуже зворушливо для людей, і тільки посилить зв’язки, які вже були міцними. Бо діаспора активно бере участь у наданні допомоги у час війні і ці зусилля є масові. Навіть моя власна некомерційна організація Rebuild Ukraine зібрала понад півмільйона доларів на медичну допомогу, на основні засоби, які необхідні, а також для біженців, для дітей, особливо для навчання та реабілітації дітей, які є внутрішньо переміщеними особами.

І це лише одна маленька некомерційна організація, крапля у потоці гуманітарної підтримки, яку українська діаспора надає Україні. Тому я думаю, коли церква тут, у Сполучених Штатах і церква в Україні житимуть за тим же календарем, це ще більше зблизить українців в Україні та в діаспорі.

Також це допоможе уникнути плутанини, коли одні святкують Різдво, а інші в цей час уже мають Водохреща. А так всі разом будуть святкувати і Різдво, і Водохреща, і інші свята.

Дивіться також:

Вплив Православної церкви України зростає, її голос є більше чутно – богослов Даниїл Ґаладза

Н.Ч.: Перехід на новий календар 100 років тому призвів до розколу, наприклад, у Греції досі існують громади старостильників, які відмовляються приймати новий календар. Чи ви побоюєтеся, що і в Україні з’являться дисидентські парафії, які триматимуться старого стилю, відмовлятимуться переходити на новий календар?

П.Г.:. Я, взагалі кажучи, не думаю, що в керівництві Православної Церкви України є такі фундаменталісти, бо це, безумовно, дуже вузьке бачення традиції.

Бо абсолютно фундаменталістським є переконання, що 7 січня є більш священним, ніж, наприклад, 25 грудня. Я думаю, що це неправильний підхід до часу, тому що Бог може освятити будь-який час у цьому сенсі.

З іншого боку, я не виключаю, що можуть бути розкольницькі групи, хоча мені здається, що вони будуть викликати більше журналістський інтерес, ніж богословський.

Я думаю, що в довгостроковій перспективі новий календар буде сприйнятий. Дійсно, у православ’ї є фундаменталістські течії, які уявляють православ’я як щось абсолютно незмінне: що світ мінливий, сповнений невизначеності, а у православ’ї є стабільність, впевненість у тому, що нічого не змінюється. Але це міфологія, тому що суть віри не в тому, чи вона абсолютно незмінна. Питання в тому, чи залишаєтеся ви вірними божественному одкровенню, даному у Христі, відкритому Богом.

А вірність сама по собі є дуже динамічною, і вона приймає форми, які диктуються часом і простором. І я думаю, що сьогоднішній час диктує перехід на новий календар. Я думаю, що це мудра річ.

Н.Ч.: Православна церква України виглядає як дуже динамічна церква, чи може вона зіграти модернізаційну роль у всьому православному світі?

П.Г.:. Я думаю, ми вже це бачимо. Отже, наскільки я знайомий з цим керівництвом і навіть з його пасторами, я думаю, що вони вже продемонстрували, що вони рухається в напрямку модернізації. Оновлюються церковні структури, навчальні ресурси. І я вважаю, що освіта та формування нового духовенства є тут справді вирішальним елементом.

Також ПЦУ демонструє моральну чіткість – вона є на стороні свого народу, який піддається щоденним смертоносним нападам, у яких гинуть сотні людей. Натомість УПЦ (МП), яка далі перебуває у полоні міфу «русского мира», цієї чіткої позиції немає. Вона хоча і засудила війну, але зробила досить пізно. В її позиції є багато неоднозначності, що неприпустимо, коли країна зазнає такої страшної атаки, і втрачає стільки життів.

Дивіться також:

Embed share

Мета реформи церковного календаря в Україні – у єдності, - українсько-американський богослов. Відео

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:04:28 0:00

Direct link

• 240p | 7,7MB
• 360p | 10,7MB
• 480p | 16,0MB
• 720p | 65,9MB
• 1080p | 55,1MB

Винищувачі F-16 не лише мають широкий функціонал, а й можуть працювати у досить складних умовах і не потребують значної інфраструктури, хоча мають і слабкі місця. При цьому досвідчені українські пілоти зможуть досить швидко їх опанувати й почати ефективно застосовувати на полі бою.

Про це розповів "найсмертоносніший пілот F-16" американської авіації підполковник у відставці Ден Гемптон, який за 20-річну кар'єру у ВПС США здійснив 151 бойовий виліт і має чи не найбільше військових нагород серед пілотів винищувачів США з часів війни у В’єтнамі. Також Гемптон тренував пілотів оперувати F-16 на Близькому Сході й став автором бестселера New York Times завдяки автобіографії "Viper Pilot: Мемуари про повітряні бої" та ще низки книг.

У березні в ексклюзивному інтерв'ю журналістці Української служби Голосу Америки Марії Прус Гемптон розповів, що готовий захищати українське небо як приватний пілот винищувача.

Зараз, після оголошення про тренування українських пілотів на F-16, Гемптон каже, що ці винищувачі могли б допомогти у контрнаступі ЗСУ, а в майбутньому дозволять значно зміцнити оборону України. Однак питання у тому, які саме модифікації цих літаків отримає Київ.

Інтерв'ю відредаговане для ясності й плинності

Марія Прус, Голос Америки: Полковнику Гемптоне, з часу нашого останнього інтерв’ю сталось багато новин, було велике оголошення про навчання українських пілотів на F-16. Отже, як ви думаєте, через те, що це ще не рішення про передачу, поки говорять лише про навчання, чи це вже кроки в правильному напрямку?

Ден Гемптон, екс-пілот F-16 ВПС США: Так, це хороші кроки в правильному напрямку. Мене непокоїть час. Я казав вам минулого разу, що, думаю, це потрібно було зробити ще рік тому. Я також сказав, що на відміну від певних оцінок, які надходили із Вашингтона чи від політиків, я вважав, що досвідчених українських пілотів можна навчити літати на F-16 за три-п’ять місяців, і це приблизно те, з чим вони нарешті погодилися. Що добре.

Але є один момент - говорять про передачу F-16, але ніхто ще не сказав, звідки прибудуть ці літаки. І це важливіше, ніж думає більшість людей. Усі ваші пілоти це знають. Але лише тому, що це F-16, треба знати, що саме це за F-16. Так само, як і у випадку з МіГ-29, існують різні типи МіГ-29, різні типи Су-27. І є багато різних типів F-16.

Тому я дуже сподіваюся, що Україні нададуть сучасні F-16, а не 25-30-річні F-16 з якоїсь країни, яка просто хоче їх позбутися.

Я маю на увазі, що це дуже важливо, якщо ви збираєтеся відправляти ці літаки воювати з росіянами, це повинні бути найкращі F-16, які доступні: з новітніми радарами, новітньою зброєю тощо. Тож я сподіваюся, що хтось, хто має мозок, збирає все це докупи.

І я впевнений, що з вашого боку це так, я турбуюсь про свій бік. Я переживаю про мою (американську – ред.) сторону. Я справді не знаю, які дискусії велися щодо того, який тип літаків ми розглядаємо для передачі Україні. Чи ми їх отримуємо з європейської країни або щось подібне. Це дуже важливо.

М.П.: Під час саміту G7 президент Джо Байден сказав, що F-16 не допомогли б українцям у їхньому контрнаступі чи захисті Бахмута. Які можуть бути сценарії, коли ці літаки справді могли б допомогти?

Д.Г.: F-16 допомогли б. Вочевидь, Україна і без них добре справляється у цьому відношенні. Але F-16, окрім того, що є винищувачем «повітря-повітря», він також дуже, дуже хороший у підтримці з повітря та допомагає військам на полі бою, коли вони просуваються вперед і атакують. Це одна з речей, на відпрацьовування яких американські пілоти F-16 витрачають багато часу. Я не впевнений щодо України, але це те, чого можна навчитися.

Як розмовляти з людьми на землі під час бою, як вони передають тобі цілі. Це складніше, ніж здається, тому що ви говорите із багатьма людьми, які дуже близькі один до одного, одні хороші, а інші погані, ви не хочете вдарити не по тих людях. І знаєте, коли ви мчите зі швидкістю від 650-800 кілометрів на годину, ви повинні знати, що робите, або можуть статись погані речі.

З іншого боку, якщо робити це належним чином, це може мати величезне значення для захоплення міста або у контрнаступі, тому що F-16 – літаки, які можуть пробивати проломи у силах (РФ), які зайняли оборонні позиції, через які хороші хлопці, ваші хлопці тепер зможуть просуватися вперед.

І визнаймо, коли вас атакують з повітря, ви насправді не дуже-то стурбовані людьми, які б’ють по вас на землі. Тож поки вони хвилюються, що ми атакуємо їх згори, ваші хлопці ідуть на землі, і в результаті - багато мертвих росіян і багато відвойованої української території, чого ви й прагнете.

М.П.: Інша справа – це інфраструктура для F-16, тому що на відміну від деяких видів зброї, як-то артилерія, їх не можна просто так легко передати в Україну, розгорнувши її прямо на полі бою, тому що аеродроми, ймовірно, будуть ціллю російських атак. Яку підготовчу роботу потрібно провести українській стороні, щоб вони могли ефективно використовувати ті F-16, коли вони прибудуть?

Д.Г.: Гарне запитання, але я б зауважив, що якби росіяни справді були настільки вправними у знищенні аеродромів, вони б уже вивели з ладу всі ваші аеродроми. І вони не зробили цього, тому що вони не дуже вправні в цьому і вони не можуть цього зробити.

Я би продовжував постачати в Україну, і я сподіваюся, що Україна продовжить просити про це, - зенітні комплекси, протиповітряні ракети та гармати та все інше, що збиває літаючі об’єкти, літаки - для захисту аеродромів.

Нещодавно всі трохи побачили, на що здатний Patriot, який, як ви знаєте, збив «непереможні» радянські чи російські «гіперзвукові» ракети, що завжди викликає у мене сміх, - і я не сприймаю їх легковажно, але ви повинні пам’ятати, що вони розроблені та побудовані росіянами, тож вони, ймовірно, працюватимуть лише у половині випадків. І навіть коли вони спрацюють, хто знає, як саме.

Я думаю, що українці побачили, що росіяни дуже добре вміють «здаватися великими», сильнішими та здібнішими, ніж вони насправді є. Але насправді багато з їхнього обладнання, як я вже казав раніше, - це просто мотлох, правда.

І Patriot зміг впоратися з гіперзвуковою загрозою. Є й інші системи, які можна імпортувати разом із F-16, що зробить аеродроми дуже й дуже складними для атаки. І я думаю, що зараз у росіян є важливіші справи, ніж спробувати вивести з ладу аеродроми. Як я вже сказав, якщо вони хотіли це зробити, чому вони не зробили рік тому, так?

М.П.: Отже, що стосується підтримки F-16, не вдаючись у занадто багато деталей. Яка кількість людей потрібна для цього, яка треба інфраструктура, щоб підтримувати у повітрі ці літаки?

Д.Г.: Це ще одне хороше запитання. І ви знаєте, що багато критиків говорили, наскільки важко обслуговувати F-16 – і це неправда. Я злітав на F-16 з місць на Близькому Сході, де не проїхав би машиною. Це дуже міцний літак, і його можна обслуговувати за допомогою набагато меншої інфраструктури, ніж люди говорять.

Тим не менш, і ваші повітряні сили також скажуть вам це саме: літак, який не може літати через проблеми з обслуговуванням, - це даремний літак. Тому їх потрібно належним чином обслуговувати, як і автомобіль, ви повинні робити технічне обслуговування. На ньому є регулярний графік технічного обслуговування для різних речей.

Наші ВПС використовують програму регулярної перевірки різних частин літака. Після кожного польоту виконуються певні речі. В деяких аспектах перевірки відбуваються кожні 50 або 100 годин польоту, але існує регулярний графік технічного обслуговування літаків, тому ми маємо високий показник здатності наших літаків до польотів. Від 80% до 90% з них придатні для польотів, тому що ми їх дуже добре обслуговуємо, і я впевнений, що коли Україна отримає F-16, усе це також надійде.

Дивіться також:

У Держдепі США прокоментували терміни навчання українських пілотів на F-16

Крім того, будуть процедури технічного обслуговування та інші речі, які дуже ретельно пояснять вашим ВПС. Ваші повітряні сили здійснюють польоти на МіГ і Су, тому вони це розуміють це, і я не думаю, що це буде такою великою проблемою.

Єдине, до чого F-16 досить вразливий, - це пошкодження двигуна, тому що він має такий великий впускний отвір, щоб забирати повітря. Якщо злітно-посадкові смуги та доріжки не зовсім чисті, то все, що на землі, може засмоктати в двигун. Але, як я вже сказав, ми літали на цих літаках в Іраку та Афганістані та інших місцях, де не дуже чисто. І в цьому насправді немає проблем, тож я не думаю, що це щось таке, що ваші ВПС не зможуть зрозуміти чи зробити, коли літаки прибудуть.

М.П.: З точки зору підготовки, як ви думаєте, якими будуть основні виклики для українців, які переходять на F-16? Чи це рівень тактики чи робота із озброєнням?

Д.Г.: Якщо припустити, що перша група українських пілотів, яка пройшла підготовку, це ваші досвідчені пілоти МіГ чи Су, нам не потрібно вчити їх літати. Вони вміють літати. Потрібно навчити їх, як літати саме на цьому літаку. І літати на цьому літаку дуже легко. Так і повинно бути тому, що озброєння та системи займають більшу частину уваги пілота. Тому літаком має бути легко керувати. Так що я так не думаю, що тут виникне проблема.

Наша типова, як ми називаємо її програма переходу, коли, скажімо, є пілот F-15, який збирається перейти на F-16, або пілот A-10, - для них існує програма переходу, яку вони проходять. Вони вже пілоти, вони вже «мають крила». Вони дуже добре володіють літаками, якими вони оперували раніше, їм просто потрібно навчитися керувати цим літаком.

Це завжди починається з академічних занять, вивчення систем літака в класі, дій у надзвичайних ситуаціях, як з усім цим поводитися. А потім стимулятори, щоб пілот, який звик до іншого літака, тепер міг звикати до кабіни в цьому літаку. І ми витрачаємо на це деякий час. Потім ви переходите до більш просунутих тем, як-от тактика перехоплення, близькі бої, тактика повітряного бою, різні типи бомб, ракет, гармат, усе інше, чим може оперувати цей літак.

Пілот вивчає всі ці речі, щоб розуміти, як інтегрувати це в літак, і підготовка до польотів відображає це. Ви переходите від базових маневрів пілотажу, зльотів, посадок, до можливості вести повітряний бій, скидати бомби та дозаправлятись у повітрі – вночі, вдень, й ми витрачаємо багато часу на дозаправку в повітрі, тому що ми їздимо по всьому світу, і це велика частина нашої діяльності. Але я не думаю, що це буде щось, про що вашим пілотам обов’язково треба буде турбуватися.

Отже, існують інші тактики просунутого рівня, які вони вивчатимуть поступово, і в кінці будь-якого часу, скажімо, чотири-п’ять місяців, вони матимуть дуже добре розуміння того, як все працює та як використовувати F-16 . Багато з цього буде схоже на те, що вони вже робили. Просто використання цього літака так, як його слід використовувати, - це відмінне від МіГ чи Су, на яких вони літають зараз.

Друга частина цього питання: вам доведеться думати наперед про те, що буде після того, як ви виграєте війну, і якщо ваші ВПС перейдуть на F-16, скажімо, тоді ви захочете послати своїх молодших пілотів у Сполучені Штати, щоб пройти навчання пілотів, і вони витратять рік на базову підготовку пілотів, а потім вони підуть до школи F-16 або F-35 або будь-якої іншої. Тож вони проведуть тут кілька років, що допоможе не лише з літанням, але й із мовою та всім іншим, що їм доведеться робити.

Це відрізняється від того, яка ситуація у вас зараз, тому що зараз у вас немає на це часу. Ви повинні пересадити пілотів на F-16. І ми говорили про це, я думаю, ще в березні. Моїм вирішенням цього питання було б те, щоб ваш уряд отримав F-16 зараз і найняв пілотів за контрактом, щоб літати для вас, поки ваші пілоти проходять таке навчання.

Таким чином, ви можете використовувати F-16 зараз, поки ваші хлопці навчаються. Я не знаю, яка із цим ситуація. Я багато про це говорив, піднімав це питання, але відповіді немає, тож нам доведеться почекати і подивитися, що буде.

М.П.: А чому ви думаєте, немає відповіді? Чи ви думаєте, що український уряд вважає, що можуть бути якісь політичні проблеми на цьому рівні? Як ви думаєте, це б не підтримали у Вашингтоні?

Д.Г.: Це завжди політичне питання. Але для цього є багато прецедентів зі Сполученими Штатами, багато людей навіть у цій країні цього не знають. Але я маю на увазі, що ми робили це, починаючи з Іспано-американської війни до Польсько-російської війни, в 1919 році була ціла винищувальна ескадрилья під назвою «Костюшко», що складалася з американців і американців польського походження.

Громадянська війна в Іспанії, група американських волонтерів у Китаї під час Другої світової війни – «Літаючі тигри», які билися з японцями за півтора року до того, як Америка вступила у війну. Тож для цього є багато прецедентів.

Я не можу говорити про те, чого бояться чи чим стурбовані політики у Вашингтоні. Я знаю, що є люди, як я, готові зробити це.

Одним зі шляхів обійти це для українського уряду було би надання громадянства іноземцям, які воюють за Україну, тоді це не іноземці, а українці. Тож це спосіб обійти політику, але це те, що має бути зроблено на набагато вищому рівні, ніж ви чи я. Але існують рішення, якщо вони дійсно цього хочуть і якщо їм це дійсно потрібно, то я впевнений, що хтось знайде вихід.

М.П.: Якщо говорити про можливості F-16, це багатофункціональний літак. Як ви думаєте, в чому зараз буде його найбільша перевага для України? Для наступу? Оборони? У довгостроковій перспективі для посилення обороноздатності України?

Д.Г.: F-16, як і всі винищувачі, є наступальною зброєю. І я думаю, що окрім можливостей реактивного літака, психологічна вигода від отримання цих літаків - наявності цих літаків і того, щоб ваші люди побачили ці літаки - матимуть величезну цінність. І це також вплине на росіян. Їм не подобаються західні технології. Їм не подобаються F-15, F-16, F-35, тому що росіяни, які вміють думати, добре знають, на що здатні ці літаки. Тож це може вплинути на те, що росіяни планують робити.

Найприємнішим у F-16 у довгостроковій перспективі є те, що коли вони у вас є і у вас є ВПС, які керують ними та мають досвід літати на них, то будь-хто, як Росія, хто думав би про напад на Україну, подумав би ще раз. Тому що в цьому випадку вони точно знали, що би їм протиставили, тому що Україна і Росія мають схожу військову техніку. Зовсім інша справа, коли ти борешся з кимось, у кого зовсім інше обладнання, і ти не впевнений, наскільки воно хороше.

Тож це дуже хороший стримуючий фактор на майбутнє. Але просто зараз вам потрібно хвилюватися про, знаєте, про найближчу перспективу, наступ і повернення земель України та вигнання росіян до біса.

Дивіться також:

Повітряні сили ЗСУ вже передали союзникам списки українців для навчання на F-16 - пілот Джус. Інтерв'ю

М.П.: Говорячи про час прийняття цього рішення, я знаю, що це буде припущення, але президент Зеленський нещодавно сказав, що спочатку Україна має довести, що може здобувати перемоги на полі бою, а потім отримує нову порцію техніки. Таким чином, чи було рішення щодо F-16 прийнято після того, як Україна змогла збити російські «Кинджали» американською системою Patriot? Чи ви думаєте, це могло допомогти просунути це рішення?

Д.Г.: Знаєте, говорячи про політиків, у нас є такий вислів, що всі вони стоять «по обидва боки паркану» (on both sides of the fence - ред.).

Дуже небагато політиків так чи інакше візьмуть на себе зобов’язання. Ваш президент – так, але він не політик, він – лідер, дуже велика людина, на мою думку. У нас насправді такого немає. Тож вони чекатимуть, поки побачать, виграє чи програє Україна, щоб вирішити, яким шляхом піти.

Це не те, що ми хочемо, але ви знаєте, ми не ті, хто приймає рішення і надсилає обладнання. На жаль, це залежить від людей у Вашингтоні. Я думаю, що більше Україна продовжує демонструвати, що вони не мають наміру здаватися - і вони ніколи цього не робили - і що вони цілком здатні відштовхнути росіян назад за кордон, де їхнє місце, то швидше буде надходити обладнання.

Як я вже сказав, частина цього політична, але частина – практична, тому що початкове занепокоєння полягало в тому, що все це обладнання опиниться в Україні і якщо Україна програє, тепер це буде в росіян. Це не те, як думають українці, і не те, як думаємо ми. Але так думають політики. Тепер, коли ви показали за понад півтора року, на що ви здатні, я звичайно сподіваюся, що всі політики, які були «посередині», тепер перейдуть на бік України і скажуть: «Так, ми обов’язково допоможемо всім, чим зможемо». Подивимось.

М.П.: Британська розвідка стверджує, що Росія може формувати певну ударну авіаційну групу. Як ви думаєте, F-16 можуть відповісти на це і взагалі чи можете ви сказати, що надання цих літаків може змінити хід війни у довгостроковій перспективі?

Д.Г.: Ударна група з Росії… Я б ставився до цього скептично. Я маю на увазі, знову ж таки, ці люди, якщо вони дійсно були б «елітою», і це слово часто використовують, але треба бути обережними з цим словом, тому що багато з того, що видають за таке, насправді не є «елітним». Але якщо у них були ці люди, це і це обладнання, чому вони не використали його рік тому, чи не так? Я маю на увазі, чому зараз?

Росіяни дуже вправні в одному – в пропаганді. Мені це тхне пропагандою. Якщо це бомбардувальні сили, про які говорять британці, тоді ваші МіГ-29 дуже здатні протистояти бомбардувальникам, які намагаються проникнути у вашу країну.

І не забувайте про Patriot, Patriot їх прожують і виплюнуть. Якщо це більш досконалі винищувачі «повітря-повітря», це щось зовсім інше. Знову ж таки, у вас є Су. F-16, безсумнівно, допомогли б виявляти бомбардувальники на низькій висоті, які намагаються проникнути, тому що ми маємо дуже хороші радари, які можуть бачити літак на дуже низькій висоті. Вони не можуть сховатися там. І якщо вони будуть битися «повітря-повітря», то знову-таки належний F-16 з належним радаром і ракетами «повітря-повітря» також можуть у цьому значно допомогти.

Я ще не читав британський звіт, але британська розвідка дуже хороша. Тож якщо вони говорять щось подібне, то, мабуть, у цьому щось є. Але знову ж таки, враховуйте, звідки це походить, і це йде з Росії, це не дивно… Я маю на увазі, що ви, хлопці, б’єте їх вже півтора року. Тому я не думаю, що хтось із ваших людей надто боїться росіян.

Тож нехай приходять. Ще кілька людей ніколи не повернуться додому.

Дивіться також:

Україна має чи не найсильнішу ППО у світі, включаючи Ізраїль, - екс-командувач ВПС Британії Грег Бегвелл

М.П.: А щодо довгострокових оборонних можливостей України з F-16, наскільки могутнішою стане Україна?

Д.Г.: Дивлячись у майбутнє, коли все це буде закінчено, і (якщо) ви отримаєте найдосконаліший із можливих F-16, який для нас називається Block-70, дуже потужний F-16 із дуже потужною авіонікою. Або, можливо, знаєте, що колись у майбутньому ви підете далі до F-35. F-35 – найкращий винищувач у світі.

Отже, щойно війна закінчиться і ви здійсните перехід від МіГ і Су до західних реактивних літаків, таких як F-16, тоді все це стане можливим. Тому я не сумніваюся, що ваш уряд буде інвестувати досить значні кошти в іноземні технології, щойно війна закінчиться. І, здається, я казав вам ще в березні, я та ще кілька подібних до мене пілотів більш ніж готові приїхати в Україну в будь-який час, щоб просто подивитися на ваш аеродроми і сказати, що «ось про це вам потрібно подумати», «ось деякі речі, які ви повинні мати», «ось деякі речі, які були б непоганими».

Я хотів би зустрітися з вашими пілотами та потиснути їм руку. Я маю на увазі, що це хороша картинка для піару, чи не так? Але, але я хотів би це зробити, навіть якщо не йтиметься про польоти. Можливо, я міг би запропонувати деякі речі, які вони могли б зробити зараз, щоб підготуватися. Так що побачимо.