Спеціальні потреби

«Якби я випадково не дізнався, що екс-кат «Ілозяції» спокійно мешкає у Києві, він би продовжував жити на Позняках», - Стас Асєєв


Станіслав Асєєв активно бореться за звільнення інших політичних бранців Кремля. У Нью-Йорку він взяв участь в акції "Порожній стілець", закликаючи звільнити Владислава Єсипенка

Станіслав Асєєв – український журналіст та письменник, який особисто пройшов через катувальні кола пекла нелегальної в`язниці «Ізоляція», яка знаходиться в Донецьку. Після обміну у грудні 2019-го, Асєєв написав книгу про свій трагічний досвід перебування у катівні. Книга перекладена англійською, німецькою, французькою, російською та польською мовою. Це один з його інструментів боротьби, мета журналіста – домогтися закриття «Ізоляції» та звільнення її бранців. Аби досягнути цього, Станіслав активно подорожує світом та особисто розповідає міжнародній спільності про жахи, які пережив він, та досі переживають люди за ґратами катівні.

Під час перебування у Нью-Йорку, Асєєв поспілкувався з нашою кореспонденткою Іриною Соломко.

Ірина Соломко: Станіславе, з якою метою ви приїхали до США?

Станіслав Асєєв: Сполучені Штати – це найпотужніша демократія у світі. Я приїхав з правозахисниками, і наша місія – розповісти про те, що відбувається на сході України в цілому, а також про окремий гуманітарний виклик – секретну в`язницю «Ізоляція». В цьому контексті Сполучені Штати надзвичайно важливі.

І.С.: Як посадовці реагують на спілкування з вами? Чому важливо, щоб ця комунікація йшла від вас?

С.А.: Часто, коли говорять представники влади, це сприймається, як політичні заяви. А коли ці факти чують від людини, яка не є політиком, реакція зовсім інша. Скоро буде два роки як мене звільнили з-за ґрат «Ізоляції», і весь цей час я розповідаю одне і те саме на різних рівнях.

Я максимально детально намагаюсь розповісти світу про те, що зараз у центрі Європи де-факто існує сучасний концентраційний табір. І бойовики досі не визнали його існування.

І.С.: Система катувань в «Ізоляції» насаджується з Росії?

С.А.: Спочатку це була більше випадковість. Тобто випадковість у тому, що в одному місці зібрали класичних психопатів та садистів. Вони їх підбирали неспеціально, так склалося. Але росіяни прекрасно знали, що там відбувалося та їх не зупиняли. І, звичайно, в цьому відношенні на Російській Федерації повна відповідальність.

Це вже зараз «Ізоляція» стала брендом, багато людей знають, що це – концтабір. Але це лише зараз так сталося. Я не думаю, що росіяни розраховували на те, що ми після того, як вийдемо, піднімемо це питання на такий рівень.

І.С.: Кілька тижнів тому правоохоронці у Києві схопили колишнього ката «Ізоляції» Дениса Куликовського. За що він відповідав у катівні?

С.А.: Він створив цілу систему катувань. Наприклад, просто вночі відчиняли камери ув'язнених, в тому числі і жінок, просто били в`язнів. Він це робив щонайменше з п'ятниці по неділю. Також людей могли, наприклад, поставити «тримати стінку», коли ти розставляєш руки і ноги і головою упираєшся у стіну. І так стоїш кілька діб, поки не впадеш. Як тільки людина падає, її починають бити.

Також в «Ізоляції» цілодобово в камерах горить світло. Після звільнення у мене була проблема, я не міг нормально спати без світла. Людей також змушували залазити під нари, гавкати, як собаки, або співати радянських пісень, коли когось катують. Як тільки відкривалися двері, в`язні мали встати, вдягнути пакет на голову та, тримаючи руки за спиною, відвернутися до вікна. Стояти так потрібно було доти, поки двері не закриються. А відкривалися вони 15-20 разів за добу, у тому числі вночі.

І.С.: Щодо Дениса Куликовського. Чи розумієте ви, чому він залишив непідконтрольну територію?

С.А.: Так, ми зараз проводимо з Bellingcat розслідування. І ми не просто розуміємо, як так сталося, а його арешт був наслідком нашої роботи. Бо він нікому не був потрібен. Він вільно мешкав на нашій території. У 2019 він пересік російсько-український кордон. До Росії він виїхав з Донецька. Саме тому, що розумів: не сьогодні-завтра його вб’ють, бо він багато знає. Тому він втікає до Росії. Звідти його за оперативною розробкою його вивозять на нашу територію. Спецслужби працюють з ним, а потім трапляється щось, що призвело до того, що про цю людину фактично забувають. І він мешкає спокійно у Києві.

І от коли я дізнався про це, я зв’язався з Христо Грозєвим з Bellingcat. Він за деякий час, використовуючи свої джерела, усе це підтвердив. Ми звернулися до Нацполіції та попросили супровід, щоб затримати Куликовського. Нам його пообіцяли, але злили всю цю інформацію СБУ, яка розуміючи, що екс-ката почали активно шукати, затримує його.

Але це все відбулося, тому що я випадково дізнався, що він живе у Києві. Не дізнався би, він би і далі спокійно жив на Позняках.

Станіслав Асєєв каже, що його мета - закриття "Ізоляції"
Станіслав Асєєв каже, що його мета - закриття "Ізоляції"

І.С.: Яке покарання має понести Денис Куликовський?

С.А.: Звичайно, пожиттєвий вирок. Не дивлячись на те, що він володіє дуже важливою інформацією в тому числі по Федеральній службі безпеки, яка контролює сили спецоперацій, на балансі яких знаходиться «Ізоляція», він не може сказати таке, що може перекреслити те, що він робив з людьми усі ці роки. Обмін сумнівний. Він вже сказав, що нікуди не поїде. Бо розуміє: якщо опиниться в Росії чи навіть Донецьку, він не просто помре, а буде помирати дуже повільно.

І.С.: Враховуючи те, що ви сказали, загроза того, що він не отримає адекватне покарання є.

С.А.: Є загроза тільки те, що його вб’ють. Я не думаю, враховуючи розголос, хтось піде на таке політичне рішення, щоб, я вже не кажу відпустити, а просто дати йому 5-6 років. Це викличе величезний соціальний протест. Але вбити, такий варіант є. І у першу чергу з боку росіян.

І.С.: Наразі, ви, по суті, єдина людина, яка вийшла звідти та розповідає про жахи цього місця.

С.А.: Тільки зі мною вийшло кілька десятків людей. Але оскільки я – журналіст, та до мене прикута медійна увага, у мене значно більше інформаційних ресурсів. І публічно я єдиний, хто комунікує. Але покази інших колишніх в'язнів «Ізоляції» також задокументовані. Вони увійшли до звіту ООН щодо порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях. Цьогорічний документ присвятив «Ізоляції» взагалі окремий розділ. Там зібрані дані з 2014 по 2021 рік. Всі розповідають однакове про одних і тих самих катів. Який рік не візьми, там відбувається те саме.

І.С.: Якщо говорити про ваш особистий довід. Чому у 2014-му ви не виїхали з Донецької області?

С.А.: Через сім'ю, там на території у мене залишились мама та дві старенькі бабусі, а я - єдиний чоловік. Я не міг їх залишити. Спочатку я був у Макіївці, а потім переїхав до Донецька. Це було пов`язано з тим, що я почав співпрацювати з Радіо Свободою, Дзеркалом тижня та Українською правдою. Тому це вже мало відношення не стільки до родини, скільки до того факту, що там не лишилося жодного українського журналіста. Тому я взяв на себе такий обов`язок – висвітлювати те, що відбувається. Репортажі писав без суджень, а в колонках дозволяв собі оцінки. В тому числі й за це вони мене і засудили. Це потягнуло на так званий екстремізм.

І.С.: Ви писали під псевдонімом, але вони вас все одно схопили.

С.А.: Мені вдавалося працювати півтора року. І як з`ясувалося, увесь цей час вони мене активно шукали. У мене була ціла стратегія з безпеки. Користувався VPN, також мав програму, яка приховувала відео та фото, які я щойно зробив на місці, щоб коли мене зупинять, а таке часто бувало, та перевірять телефон, вони нічого не могли знайти. Але це зрештою не допомогло. Хоча у мене є питання щодо мого арешту. Мені здається, що хтось передав по мені інформацію.

Після катувань я два місяці не відчував пальці. Ці катування важко витримати, тому люди підписують зізнання. Я підписав після години знущань.
Станіслав Асєєв, колишній в`язень "Ізоляції"

І.С.: Як багато проукраїнських людей досі знаходиться в Донецьку?

С.А.: Це невеликий відсоток. Здебільшого там вже залишилось люди, які щонайменше мають проросійську позицію. Проукраїнські ж не можуть виїхати через побутові умови. Наприклад, моя мама не могла звідти виїхати, бо була прив'язана до бабусі. Вона вже не виходила навіть з квартири, перевести її ми не могли. Тому мама була на тимчасово непідконтрольних територіях навіть після того, як мене звільнили. Переїхали лише у лютому 2021-го після того, як бабуся померла. І така ситуація у багатьох.

І.С.: Люди, які потрапляють до «Ізоляції», що з ними відбувається?

С.А.: Мені пощастило. Перші півтора місяця я провів у підвалі у приміщенні Міністерства державної безпеки (МДБ). Мене катували там. Але схема типова – це катування електричним струмом. Через це проходить 99% тих, хто потрапляє до системи МДБ. Для цього використовуються ТАПІК – телефонний апарат з індуктивною котушкою. Від цього апарату йдуть два дроти. Їх кидають на різні частини тіла. В моєму випадку – це був найлегший спосіб – великі пальці рук, а потім кинули на вухо. Проте в «Ізоляції» їх здебільшого прив'язують до геніталій. Проміжок часу пускання струму може бути різним: від 5 до 25 секунд. І тоді залишаються опіки. Після катувань я десь два місяці не відчував ті частини тіла. Ці катування важко витримати, тому люди підписують будь-які зізнання. Свої я підписав після години знущань. Там питання тільки, коли пишеш?

І.С.: Хто сидить в «Ізоляцї»?

С.А.: Половина в'язнів – це їхні власні бойовики. Багато високопоставлених. І тих, хто є загрозою для діючого режиму. Це актині учасники подій 2014-2015 років, які мають ще якійсь авторитет. Або також ті, хто не поділився бізнес потоками. Усіх їх звинувачують у держзраді. Інша половина – це цивільні. Теж представники бізнесу, які не захотіли його віддавати. Багато перевізників.

І.С.: Чи ви вже подолали психологічні наслідки перебування в «Ізоляції»?

С.А.: Не всі. Мені досі важко будувати соціальні контакти з людьми, а також близькими. Зараз вже краще, а перші місяці не міг навіть з мамою розмовляти. І вона не розуміла, чому? А я за роки ув`язнення так втомився від людей, що мені потрібен особистий простір. Я некомфортно почуваюся, коли в кімнаті більше трьох-чотирьох людей. Мене це вже напружує.

І.С.: Що має відбутися з «Ізоляцією»? Хто та яке показання має понести з росіян? Чи домагаєтеся ви цього зараз?

С.А.: Закриття. Там же ще знаходиться військова база. Там тримають танки, БТРи, боєкомплект. Вона, звичайно, залишиться, але має бути закриття цього концентраційного табору. Щодо покарання я не наївна людина. Розумію, що вимагати цього від Російської Федерації чи навіть від світової спільноти не варто. Бо Російська Федерація ніколи цих людей не віддасть. Це вже має бути приватна робота наших спецслужб, їхнє покарання. Але змусити РФ через розголос закрити «Ізоляцію» – це цілком реально. Треба просто довести західному світу, що це місце існує. Адже, на жаль, досі на найвищому політичному рівні про неї знають одиниці.

Дивіться також: Експерти – про загрозу розв’язання Росією повномасштабної війни після запуску Північного потоку-2. Відео

XS
SM
MD
LG