Музей китайців в Америці відкриває невідомі сторінки історії

На китайців, які іммігрували до Америки, так само як і на інших представників не білих етнічних груп поза північною Європою та Великобританією, накладали тавро вигнанців, що супроводжувалось упередженим ставленням протягом багатьох років. 1980 року в Нью-Йорку був заснований проект історії китайських кварталів, який допоміг зібрати архів документів, фотографій та інших матеріалів, що відображають їхнє життя. Звідси й бере свій початок Музей китайців в Америці, друге відкриття якого відбулося минулої осені в найбільшому китайському кварталі в самому центрі Манхетена.

За дизайном американського ахітектора китайського походження Маї Лінь новий музей збудований з цегли і нагадує внутрішні дворики старих китайських будівель. Інша кімната відтворює традиційну китайську аптеку, яку ви можете знайти лише в китайських кварталах.

Провідна виставка музею під назвою “Єдиним кроком: Розповіді про творення Америки” розповідає малознані за кордоном та в США історії, де лише один відсоток населення китайського походження.

У 1700-х роках декілька китайських моряків на торгових кораблях стали першими відвідувачами Америки. Проте, відлік починаємо з 1840 року, коли почався великий приплив китайських робітників для будівництва американської залізниці, що почалася з Каліфорнії.

“Всі ми знаємо про китайців, які прибули будувати залізницю, починаючи від західного узбережжя, а європейські робітники, зокрема - ірландці будували залізницю зі східного узбережжя і зустрічалися вони у штаті Юта” - розповідає директор музею Аліс Мон. “Але ще задовго до цього китайці прибували сюди працювати на рудниках та шахтах”.

Це було під час так званої «золотої лихоманки», коли шукачі знаходили золото на пагорбах і в річках західної Америки та Канади. Бідні китайські робітники, захоплені привабливою історією про “золоті гори” – китайський термін, який донині побутує в Каліфорнії, прибували в Сан-Франциско і прямували на північний захід до Аляски та Британської Колумбії.

Але по закінченню «золотої лихоманки» та побудови залізниці, робітники стали небажаними. За підтримки расистських політичних угруповань розпочався новий робітничий рух проти іммігрантів, які нібито крали в американців роботу. «Акт про заборону на в’їзд китайців у США» єдиний закон, який коли-небудь забороняв імміграцію та натуралізацію на основі національного походження.

“На той час», каже Аліс Мон, «був період великого економічного спаду в Сполучених Штатах і китайців попросили повертатися додому, мовляв, ‘ви допомогли будувати залізницю, а тепер їдьте додому’. На жаль, в більшості робітників вже не було дому. Вони не могли привезти свої сім’ї, бо й самі не були громадянами. Звідси й пішов термін «китайський квартал» по Сполучених Штатах - від Сан-Франциско та Лос-Анжелеса до Нью-Йорку. Китайські квартали ототожнювали з гетто”.

Расизм та закони про заборону змішування рас означали для китайських іммігрантів, що вони не можуть асимілюватись, як це свого часу робили ірландці та італійці в Америці. Крім того, зазначає Мон, єдиною можливістю вижити була важка щоденна праця в пральнях та ресторанах.

Ручні пральні забезпечували певну свободу їх власникам, але там було дуже важко працювати, адже це ручна робота. В музеї можна знайти праски вагою 4 кілограм, які робітники піднімали сотні разів на день.
Ще одним кроком до незалежності стали китайські ресторани, деякі з яких пропонували «справжні» китайські страви, інші адаптували свою кухню для американців.

У мистецтві, азійського персонажа зображали загадковим, підлим, небезпечним чи просто комічним. Голлівудський расовий кодекс заборонив Анні Мей Вон - першій китайсько-американській кінозірці цілувати білошкірого актора. Донька американців китайського походження, власників пральні, Вон була обмежена расистськими стереотипами й виконувала або роль жорстокої «леді-дракона», або покірного азійського «метелика».

Аліс Мон розповідає:

“Вона померла зламаною жінкою, оскільки ніколи не відчувала себе прийнятою в США, як удома. Доволі іронічно виглядає й те, що у неї був шанс повернутися в Китай в тридцятих роках, але її і там не прийняли, бо китайці на материку вважали, що ролі, які вона виконувала, але не мала у них жодного вибору, були дещо принижуючі».

Закон проти іммігрантів та змішаних шлюбів почав слабшати під час Другої світової війни, коли Китай виступив союзником Сполучених Штатів. Але прихід комунізму в Китаї 1949 року призвів до нових китайсько-американських підозр, особливо на початку холодної війни коли Федеральне бюро розслідувань готували досьє на багатьох невинних громадян.

Відвідувачі музею, як от чотирнадцятилітній Мацей Буко з Флориди каже, що музей відкриває невідому для нього історію:

“Більшість дітей знає про афро-американську сегрегацію та закони Джима Кроу, але ніхто ніколи не чув про китайсько-американську сегрегацію, чи пропаганду проти них”.

Расова дискримінація на роботі, в освіті - через це США пройшли в 50-х роках. Аліс Мон зазначає, що навіть азійські американці з вищою освітою не завжди могли знайти роботу за спеціальністю. До руху за громадянські права 1960-х роках годі було й говорити про рівні можливості. І лише судові позови та запроваджені згодом закони допомогли подолати расовий бар’єр.

Відтоді китайці американського походження стали відігравати провідні ролі у всіх галузях - від мистецтва до науки, урядування та спорту.
“Лауреат Нобелівської премії - науковець Стівен Чу, міністр енергетики, такі люди як скрипаль Йойо Ма, Пєй”, зазначає Мон. “Віра Венґ, Анна Суй, Мішель Кван. Ми бачимо, що китайці американського походження зробили значний крок вперед”.

Мон переконана, що музей стане національним музеєм китайців в Америці та приваблюватиме відвідувачів зі США та з-за кордону.