Повний текст інтерв`ю:

Едвард Чау – старший науковий співробітник Програми з енергетики та національної безпеки Центру міжнародних та стратегічних досліджень у Вашингтоні.Він є фахівцем в індустрії нафти та газу із понад тридцятирічним стажем. Чау розробляв та впроваджував успішні бізнес-стратегії та приймав участь у міжнародних переговорах з укладення багатомільярдних контрактів. Зокрема, під час перебування на посаді голови з міжнародних питань компанії Шеврон, він відгравав провідну роль у переговорах з укладення міжнародного договору вартістю у 2,6 мільярди доларів із будівництва трубопроводу з казахського узбережжя Каспійського моря до російського Чорноморського узбережжя. Під час своєї діяльності Чау спеціалізувався на інвестиціях в країни, що розвиваються, надавав консультації американському уряду та урядам інших країн, ведучим міжнародним нафтовим компаніям та корпораціям. Про наслідки, які матиме Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, з Едвардом Чау розмовляла журналіст «Голосу Америки» Тетяна Ворожко.

- Безперечно, першим та основним аргументом підписантів є тої факт, що Україна, згідно з цією угодою, отримує 30-відсоткову знижку на газ.

- Це зрозуміло, що новий уряд хотів виправити помилки минулого. Договір, підписаний у січні 2009, був невигідним для України. З цим я погоджуюся, про що вже публічно заявляв. Але дивує те, що вони не уклали нової угоди, а внесли поправки до старого договору, що мав багато недоліків та містив занадто високу базову ціну на газ для України. Ця так звана знижка у 30% - перекручення. Минулорічна ціна була занадто високою, а ця угода ставить Україну в цінові рамки західноєвропейських країн із врахуванням різниці у вартості транспортування газу. Це - звичайна ціна. Це не знижка.

І тут виникає питання: Навіщо вони так поспішали укласти цю угоду, яка чинна до 2019 і яка все одно замикає Україну у високій базовій ціні? Чому не було зроблено спроби, аби укласти повністю нову угоду, щоби вона була більш справедливою для України та була більш стабільною для Росії, або підписати тимчасову угоду, аби виграти час та провести переговори щодо довготермінової угоди. Це було зроблено поспіхом і коли робиш речі, які мають довготермінові наслідки, поспіхом, то це призводить до помилок. Мені здається, що це є повторенням тих самих помилок, що Тимошенко зробила у січні 2009, коли вона не була достатньо підготовлена до переговорів, а також країна перебувала у кризі і вона мала досягти угоди надзвичайно швидко, або помилки, яку зробив Ющенко в січні 2006, заключивши угоду, яка не була доброю ані для України, ані для Росії, через що незабаром виникла потреба переглянути умови договору. Я побоююсь, що те, що ми маємо сьогодні, не є життєздатним, що погано для України, Росії та європейських клієнтів, які одержують природний газ, що транспортується українським газопроводом.

- Так, але уряд твердить, що за десять років буде зекономлено майже сорок мільярдів доларів…

- Ні, це не так. Україна мала можливість домовитися про ціну, виходячи із сучасних ринкових умов. Газпром переглянув довготермінові угоди з Німеччиною, Італією, Туреччиною та іншими найбільшими споживачами - покупцями газпромівського газу - з тієї самої причини, а саме – попит на європейському рикну знизився, ціни впали. І за цих обставин було б цілком очікуваним, особливо з приходом нового уряду до влади, використати цю можливість і укласти взаємовигідний договір. Газпром у своїх розмовах з європейськими клієнтами аргументував, що ця угода передбачає період пристосування на два-три роки. Це також дає Україні можливість сказати, що, давайте, укладемо тимчасову угоду на два-три роки, а тим часом попрацюємо над довготерміновою угодою. Прецедент для перегляду домовленостей між Газпромом та його клієнтами є! Отож, Україна могла б висувати точно ті самі аргументи, що їх висували до Газпрому німці, італійці, турки та інші. І вони були прийняті Газпромом. Я не є політичним експертом, отож можливо це не в моїй компетенції, але мені здається, що продовження оренди для Чорноморського флоту в Україні є дуже спірним політичним питанням і заслуговує на довші публічні дебати, замість того, щоб поспішати з укладенням угоди.

- Інший аргумент: Згідно з джерелом газети «Дзеркало тижня» в оточенні президента, Янукович планує проведення низки економічних реформ найближчим часом, у тому числі непопулярних. Зниження ціни на газ дає можливість не підвищувати тарифи на житлокомпослуги для населення, аби отримати від нього розуміння щодо інших, болючих, заходів.

- Болючі реформи, на жаль, все ще будуть необхідні. Ціна на імпортований газ все ще буде вища, ніж внутрішні ціни, що їх платять українці. Отож, Нафтогаз продовжуватиме терпіти збитки, хоча вони, можливо, будуть не таким великими, якими були без цієї угоди, у найближчому часі. Але Нафтогаз все ще продаватиме газ за збитковими цінами на внутрішньому ринку у порівнянні з цінами на імпортований газ. Можна трохи відкласти проведення реформи енергетичного сектора, але необхідність її проведення знову гостре повстане вже у цьому році чи наступному.

- Як ця угода вплине на «Нафтогазвидобування», видобутий яким газ переважно і споживається населенням та комунальними службами?

- Подумайте про це в такий спосіб. Українські видобувачі газу отримують приблизно 40-50 доларів за тисячу кубометрів газу, який потім змішується з імпортованим газом. Таким чином українські видобувачі субсидують коштовний російський імпорт в Україну. Вони не отримують переваги, що їх надає ринкова ціна на газ, що дозволило б їм вкласти прибутки у розвиток видобутку газу в Україні, який має великий потенціал та мав би заохочуватися урядом. А замість того їх прибутки використовуються для того, аби субсидувати набагато дорожчий імпортований російський газ.

- І що Ви думаєте про ув’язку цього питання з продовженням перебування російського чорноморського флоту в Севастополі?

- Знову ж таке – я не політичний експерт. Є договір щодо Флоту, договір на 20 років, який тепер продовжено ще на 25 років. Чинність цього договору навіть довша ніж чинність договору, що був підписаний у 1997 році. Можливо він мав бути продовжений, але чому 25 років? Чому не 5 років, що дозволялося згідно з попередньою угодою? Це зв’язування суперечливого політичного рішення з тим, що мало бути чисто економічним питанням. Не відомо, якою буде ринкова ціна на газ після 2019. Але база все ще буде там. Угода про базу далі буде чинною. Що станеться якщо Росія відмінить звільнення України від податку на експорт? Який це матиме вплив на угоду про базу? І це, на мою думку, робить обидві частини договору менш життєздатними.

- На початку інтерв’ю Ви сказали, що цей договір не вигідний ані Україні, ані Росії. Чим він не вигідний Росії?

- Бо це питання, яке викликає політичні суперечки в Україні. Не виключено, що майбутній уряд чи майбутній президент захоче ці домовленості переглянути. Чого всі хочуть, що світ повинен хотіти, так це існування стабільних стосунків на ринку газу між Україною та Росією. Росія, будучи великим постачальником газу, має бути здатною продемонструвати, що її експортні поставки є надійними. Я не думаю, що Газпром захоче мати кризи з перериванням постачання газу в Європу, яке це було в січні 2006 чи січні 2009. Вони не пішли на користь ні кому: ані репутації Росії, ані репутації України та вдарили по споживачах газу в Європі. В інтересах стабільності було би краще, аби обидві сторони взяли час уважно переглянути та укласти взаємовигідний договір.

- На відміну від попередніх переговорів, на дворі лише травень…

- Я думаю, що уряд це аргументуватиме тим - і мабуть має на це підстави – що їм було необхідно стабілізувати ситуацію, щоби схвалити бюджет і досягти домовленості з МВФ. Однак, на мою думку, не було достатньо консультацій з міжнародними фінансовими установами і я не вірю, що на уряд було здійснено тиск до такої міри, що він вважав за необхідне завершити цю справу протягом двох місяців після приходу до влади. Тож, я вважаю, поспіх із підписанням був абсолютно невиправданий і тепер у світі думають, а які ще сюрпризи чекати від України та Росії напередодні візиту президента Медведєва у Київ 17 травня? Це посилає сигнал, що цей уряд поспішає робити важливі рішення без достатнього розгляду та часу для відповідних переговорів. Можливо це не є той сигнал, який вони хотіли б посилати, можливо це не є їхнім наміром, але це, можливо, пояснює, чому решта світу відчуває у зв’язку з цим занепокоєння.

- На якій стадії зараз перебуває спорудження трубопроводів «Північний потік» та «Південний потік» і як їх будівництво позначиться на Україні у світлі Харківської угоди?

- Спорудження першої частини «Північного потоку» вже розпочалось у березні. Вже кладуть трубу на дні Балтійського моря. Є знак запитання щодо часу прокладення другої труби «Північного потоку». Обидві труби разом транспортуватимуть 55 мільярдів кубометрів газу щороку з Росії до Німеччини. Після закінчення прокладання першої труби, яка матиме спроможність транспортувати 27,5 мільярдів кубометрів газу, буде вирішено, чи прокладати другу трубу, беручи до уваги ринкові умови, тобто падіння попиту на газ в Європі. З точки зору індустрії, це відкрите запитання. Російська сторона, за всіма ознаками, віддана справі спорудження обох труб «Північного потоку».

Путін, як тільки було підписано угоду в Харкові, поїхав до Австрії, щоби підписати з австрійцями угоду про «Південний потік», а відтак поїхав до Італії на зустріч з прем’єр-міністром Берлусконі, щоби підтвердити позицію Росії, що «Південний потік» буде завершено. Отож, принаймні риторично, проект «Південний потік» здійснюється. Таким чином виникає запитання, а чи не є це причиною, чому угоду про газ Україні продовжено до 2019 року і тільки до 2019 року? Тим часом оренда військової бази у Севастополі продовжена на 25 років, а, можливо, і на 30 років, оскільки передбачено можливість продовження оренди ще на 5 років після початкових 25 років. Отож час не збігається. Я не знаю, що це означає. Чи може це, наприклад, означати, що після 2019 року Росія набагато менше потребуватиме Україну для транспортування газу, оскільки Росія сподіватиметься, що до 2019 року буде завершено спорудження обох трубопроводів - «Північного потоку» і «Південного потоку». Отож, буде дуже мало газу, який транспортуватиметься через Україну до європейських ринків. Я не знаю, чи буде саме та, але така ймовірність залишається.

- Офіційна позиція Сполучених Штатів є надзвичайно стриманою. Тим часом в Україні працюють, чи намагаються працювати американські інвестори, у тому числі інвестори в енергетичний сектор. Чи мала б позиція та участь США бути більш активною?

- Як правило, США втручатися у дрібних деталях у те, якою є внутрішньо-економічна політика окремої країни. Я думаю, що американський уряд зацікавлений, про що він публічно заявляв, у покращенні умов для інвестицій в Україні, включно з інвестиціями в сектори нафти та газу. Той факт, що ця угода фіксує український попит на газ на рівні 40 мільярдів кубічних метрів газу на рік у майбутньому, дає підстави запитувати, а скільки місця залишається для прямих західних інвестицій в Україну?

Я думаю загалом США дуже хотіли б бачити, беручи до уваги великий геологічний потенціал країни, щоб Україна була більш відкрита для прямих іноземних інвестицій. Це означає, що уряд повинен зробити багато кроків у напрямку економічних реформ, а це очевидно щось, що лише Україна може зробити. Лише українському уряду вирішувати, чи відбуватиметься більш прозорий, більш конкурентний тендерний процес щодо ліцензій, як визначатиметься ціна на газ, наскільки зрозумілими будуть правила щодо інвестування, якими довгими будуть терміни чинності ліцензій – все це є факторами, які впливають на те, яким буде клімат інвестування в українську енергетику, у видобуток нафти і газу. До якої міри ми братимемо участь у цьому - це цілком інше питання. Я думаю, що до тієї міри, до якої український уряд зацікавлений дізнатися погляди американських фахівців, чи захоче він отримувати американську допомогу у поліпшенні інвестиційних умов. Я думаю, що США будуть дуже раді допомогти в будь-який спосіб. Однак спочатку український уряд повинен прийняти відповідне рішення.

Мушу сказати, що цей перший сигнал не був дуже заохочувальний. Поспішати з укладенням газової угоди, яку вони раніше критикували, а тепер прийняли за основу з деякими поправками. Пам’ятаєте, прем’єр-міністр Тимошенко у січні 2009 року також сказала: «Ми одержали знижку у 20%», але знижку з дуже високої базової ціни. Це також був обман у багатьох відношеннях, бо у січні 2009 року світові ціни на газ вже впали до рекордно низького рівня, отож Україна була в дуже добрій позиції домогтись набагато кращої ціни на газ, ніж вона одержала у січні 2009 року. Тоді уряд заявляв про знижку у 20%, тепер – у 30% - але базова ціна і тоді і тепер є занадто високою, а механізм змін залишається переважно в руках Росії. Отже я побоююсь, що через рік-два ми знову говоритимемо про необхідність вести нові переговори щодо ціни на газ.

- Якими будуть довготермінові наслідки для енергетичного сектора України загалом?

- Я думаю, що це дуже добре запитання, бо зобов’язавшись на основі контракту імпортувати 40 мільярдів кубометрів газу з Росії, починаєш думати, що в такому разі буде з ідеєю покращення енергозберігаючих технологій в економіці, яка є однією з найбільш енергомістких у світі. Отож, необхідно буде провести модернізацію устаткування в Україні, як також збільшити внутрішній видобуток нафти і газу, беручи до уваги те, що, як я сказав раніше, українські геологи та західні геологи погоджуються в тому, що в Україні є величезний потенціал у цьому відношенні. А також диверсифікувати джерела енергії, як, наприклад, альтернативні джерела чи ядерну енергетику чи інші. Навіщо потрібно 40 мільярдів кубометрів газу, якщо це більше, ніж Україна купила в 2009 і має закупити в 2010? Навіщо більше газу в 2011 році, якщо є плани щодо диверсифікації? Це було б нормально, якщо б Україна, як частина цього договору, одержала право реекспортувати російський газ. Але Газпром традиційно обмежував таку можливість. Ми не знаємо, чи згідно з цією угодою Україна має право реекспортувати газ чи ні, і якщо так, то хто мав би це робити.

- Чи правильною є теза, що українська опозиція, так яскраво протестуючи проти ратифікації договору, зробила сама собі ведмежу послугу, виставивши Україну як нецивілізовану країну?

- Є інші країни з дуже емоційними парламентами, так би мовити. Думаю, що перед ратифікацією комітети Ради мали поставити багато запитань, експерти мали надавати свідчення, самі документи мали розглядатися. І якщо це гарний договір, то всі, або явна більшість, з цим би погодилися та схвалили у Верховній Раді через кілька тижнів, що теж є досить швидко. І всі б тоді почувалися комфортно, тому що відбулося публічне обговорення, відбулись публічні дебати щодо угоди. І тоді ця угода була б життєздатною. Так не сталося, бо люди не мали можливості її розглянути, вивчити, критикувати, спробувати її поліпшити і так далі. І все це відбулося дуже швидко - 5-6 днів і все було зроблено. І коли це відбувається, майбутній парламент, уряд чи президент скаже: А ми не мали тоді достатньо інформації, щоби зробити рішення. То ми тепер це рішення переглянемо. Коли ви маєте довготермінову угоду, то ви хочете, щоби вона була стабільною та підтримувалася обома сторонами, була взаємовигідною, особливо, коли угода є настільки важливою, як ця. Небезпечно робити рішення поспіхом, без дебатів та розгляду. Світ зацікавлений у більшій стабільності російсько-українських газових відносин.