У США боротьба з наркоторгівлею входить у компетенцію спеціального управління, відомого як DEA. Часто його агентам доводиться працювати під прикриттям, що не лише вимагає високих професійних навичок, але й несе загрозу їхньому життю. Як із цим завданням справляються агенти-жінки?
Американське Управління з боротьби з наркотиками намагається залучити більше жінок у лави своїх працівників. Чому? Агенти управління мають просте пояснення. Говорить агент Вайолет Селески:
«Серед злочинців є і чоловіки, і жінки, тому і серед спецагентів мають бути і чоловіки, і жінки».
Особливо це важливо, коли йдеться про операції під прикриттям. Агентам доводиться видавати себе за торговців наркотиками або наркоманів для того, аби арештувати справжніх наркодилерів. Часто це вимагає акторських здібностей, говорить Луен Тенді:
«Якщо під прикриттям я вдаватиму, що торгую наркотиками, мені треба добре постаратися, щоб переконати поганих хлопців, що я справді цим займаюся».
Робота таємних агентів небезпечна. Працівники управління в Г’юстоні вшановують пам’ять своїх колег, які загинули під час виконання місії.
Селески каже, що загалом розслідувальна робота управління не настільки захоплююча. Але небезпека, яка інколи супроводжує цю роботу, відлякує жінок від служби в DEA:
«Щодня ми виходимо на вулицю, і наші життя можуть бути в небезпеці. Коли ви маєте справу з наркотиками, з товаром, який робить людей багатим, ці люди можуть завдати шкоди кожному, хто стане на їхньому шляху».
Вайолет Селески також говорить про те, кого Управління з боротьби з наркотиками хотіло б мати у своїх рядах:
«Ми шукаємо людей, які б хотіли виконувати нашу місію, і не боялися небезпеки».
Це неабиякий виклик для жінок, які намагаються знайти баланс між роботою, де вони борються із наркодилерами, і сім’єю, де вони виховують дітей, каже Селески:
«Жінкам-агентам DEA, багато з яких матері, доводиться поєднувати значно більше, аніж агентам-чоловікам».
Втім, для багатьох теперішніх працівниць управління з боротьби з наркотиками, їхня служба – дещо більше, ніж просто робота. Вони раді, що виконуючи свою роботу, роблять життя багатьох людей безпечнішим:
«В кінці дня я йду додому і сподіваюся, що чиїсь діти і мої також, почуваються в безпеці».
