Спеціальні потреби

Святослав Вакарчук: "Війна - як рентген, все стає чорно-білим. Вона зробила мене чеснішим перед собою". Інтерв'ю з музикантом


Святослав Вакарчук: «Наш цей тур називається «Допомога Україні». Основна його мета – це допомога України як матеріальна, так і, можливо, більш важливо, інформаційна».
Святослав Вакарчук: «Наш цей тур називається «Допомога Україні». Основна його мета – це допомога України як матеріальна, так і, можливо, більш важливо, інформаційна».

Триває тур Північною Америкою «Допомога Україні» українського гурту «Океан Ельзи». Головний виступ відбувся 29 квітня у Нью-Йорку, на сцені одного з найвідоміших концертних майданчиків світу театрі «Медісон Сквеар Ґарден». Цей виступ гурту зібрав більше 6 тисяч глядачів. У США та Канаді перед концертом відбуваються спеціальні аукціони. Їхня мета – зібрати $150 тисяч на купівлю дронів для Збройних сил України.

Після Нью-Йорка «Океан Ельзи» прямує до Канади, де матиме виступи у Монреалі й Торонто. Далі – тур західним узбережжям США – Сієтл, Лос-Анджелес та Сан-Франциско. Фінальний виступ туру буде у Чикаго.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram

Після виступу на легендарній сцені «Медісон Сквеар Ґарден» Святослав Вакарчук поспілкувався з кореспонденткою «Голосу Америки» Іриною Соломко. В інтерв’ю він розповів про вихід нової пісні, розмір зібраної від початку війни допомоги, волонтерську та благодійну діяльність, війну та те, як вона змінила його життя, а також чи готує «Океан Ельзи» «переможний» концерт на набережній Ялти.

Інтерв'ю відредаговане для ясності та плинності

Ірина Соломко, кореспондентка «Голосу Америки»: Святославе, ви – єдиний український виконавець, який вже вдруге виступив на сцені театру «Медісон Сквеар Ґарден», одному з найбільш престижних світових концертних майданчиків. Поділіться враженнями.

Святослав Вакарчук, музикант, лідер гурту «Океан Ельзи»: Мені здається, що дуже важливо, що відбуваються такі події. Що про Україну – пам'ятають. Що приходить велика кількість, в тому числі американців, які, в принципі, не мають відношення до України. І для нас це дуже почесна місія – приводити цих людей до зали.

Те, що шість тисяч людей у Нью-Йорку в один голос з тобою співають і перефарбовують цей зал у синьо-жовтий колір – надихає. У мене кілька разів були мурашки по шкірі. Коли виходиш, реве зал, і всі одразу встають. Це дуже надихає. Потім, коли я сказав, що у залі присутні наші поранені воїни ЗСУ, які зараз на реабілітації. Всі встали та вітали їх. Це такі мурашечні моменти.

Концерт у "Медісон Сквеар Ґарден" зібрав повний зал - 6 тисяч глядачів
Концерт у "Медісон Сквеар Ґарден" зібрав повний зал - 6 тисяч глядачів

Ми перший раз виїхали на концертний фестиваль в Грузії, це був кінець червня минулого року. І з того часу ми їздимо: від Польщі – до Сан-Франциско. Думаю, що доїдемо якось до Австралії та Південної Америки. І наш цей тур називається «Допомога Україні». Основна його мета – це допомога України як матеріальна, так і, можливо, більш важливо, інформаційна.

На деяких концертах, як от вчора, чи, наприклад, у Празі чи Лондоні приходить велика кількість взагалі недотичної до Східної Європи публіки. Тому я вважаю, що це дуже важливо, і ми продовжуємо це робити.

І.С.: У цьому турі також проходять аукціони, мета зібрати 150 тисяч.

Я на одному закритому благодійному концерті в Лондоні зібрав 150 мільйонів гривень. Є такі концерти. А є концерти, як в Україні, де ти збираєш 2-2,5 мільйонів гривень, і ти щасливий

С.В.: Так, саме в рамках аукціону. Це така маленька скромна мета, я думаю, що ми її швидко досягнемо. Просто у Північній Америці ми вирішили спробувати збирати окремо гроші на аукціонах. Бо сам тур – це величезна машина, з якої ти не можеш всі гроші віддати виключно на благодійність, тому там йде певна частина. А на аукціонах ми кожну копійку 100% віддаємо одразу.

І.С.: Ви збираєте кошти вже більше року, чи важко зараз збирати кошти? Чи бачите якусь динаміку?

С.В.: Я переконаний, що зациклюватися на сумах, які ти збираєш – неправильно. Бо тут важлива моральна сторона. Ви ж розумієте, що це все дуже умовно. Я на одному закритому благодійному концерті в Лондоні зібрав 150 мільйонів гривень. Є такі концерти. А є концерти, як в Україні, де ти збираєш 2-2,5 млн гривень, і ти щасливий. Питання не в грошах. Програма Міжнародного валютного фонду дає Україні на кілька років майже $120 мільярдів. Це гроші. (Програма макростабільності для України передбачає підтримку України обсягом $115 млрд на 4 роки. Внесок МВФ до цього пакету - $15,6 млрд - ред.)

Те, що ми збираємо, це не гроші, але це дуже важливо для залученості всіх. Для того, щоб люди, які приходять на концерт, відчували, що вони допомагають. Це як потічки в річку, а річки в океан – всі впадають і роблять велику справу, йдуть до перемоги.

Тобто ці гроші мають практичне значення, на них купуються речі для військових та дрони, підтримуються лікарні. Але найбільше – це має моральне значення, що ми всі разом це робимо.

І.С.: Скільки коштів ви зібрали за час війни?

С.В.: Якщо враховувати всі гроші, які я збирав, і які ми передали на благодійність, це вже близько 200 мільйонів гривень. Це великі суми. Однак питання, ще раз кажу, не в сумах.

І.С.: Якщо повернутися до концерту, на ньому, наприклад, не було гімну. І взагалі, якби не дві пісні про війну, він виглядав би, як ваш концерт з мирного життя. Було враження, що це було намагання повернути вашу аудиторію у стан «нормальності». Воно правильне?

С.В.: Ми завжди плюс-мінус граємо ці пісні. Ніякого намагання повернутися до мирного життя у мене немає. Бо з самого початку я говорю, що ми зараз проводимо ці концерти в особливих умовах, і мета їхня особлива, і настрій.

"Океан Ельзи" прибрав з концертної програми танцювальні та грайливі пісні
"Океан Ельзи" прибрав з концертної програми танцювальні та грайливі пісні

Фактично ми прибрали з програми зовсім танцювальні пісні, такі грайливі, які мають тексти та посил не дуже релевантні часу.

Щодо вашого запитання, думаю, це не стільки було наше намагання, а це було намагання публіки повернутися в ті часи. І ми їх розуміємо. Бо всім потрібно знімати стрес. І хто як не ми, можемо допомогти їм на цих концертах знімати стрес?

Якщо враховувати всі гроші, які я збирав, і які ми передали на благодійність, це вже близько 200 мільйонів гривень

Цього потребують не лише люди, які прийшли на концерти в Нью-Йорку чи інших містах Америки чи Європи. Це потрібно і тим бійцям, до яких я їжджу і яким я вже дав 200 виступів на фронті. Вони ж теж приходять, щоб повернутися в нормальне життя. Просто їхнє нормальне життя триває 20 хвилин в укриттях або в лісі під звуки канонад. А тут, на щастя, більш приємна атмосфера.

І саме тому ми маємо ще більше бути зобов'язані хлопцям та дівчатам на передовій, які роблять так, щоб ми могли приїжджати, та все це могло відбуватися. І взагалі, щоб це все мало зміст, бо вони не дають нам втратити державу.

І.С.: Як війна змінила Святослава Вакарчука?

С.В.: Я не думаю, що війна мене змінила кардинально. Що війна, мені здається, робить в людях… Це як рентген, на ньому все добре видно. Все стає чорно-білим. І вона зробила мене чистішим. І зробила мене чеснішим перед собою.

Я думаю, не лише мене, а й багатьох людей та більшість українців. Бо, по-перше, ти робиш простий вибір, найголовніший: де ти, за що ти, з ким ти і для чого? Другий – що для тебе важливіше: майбутнє твоєї держави, твоїх дітей, твоєї сім'ї чи твоя персональна кар'єра? Третій – ти вчишся жити у ситуації, коли борешся зі стресом. І тоді ти відкидаєш непотрібне. Ти перестаєш купувати речі, які ти раніше купував. Ти не думаєш про покупку нової машини, якщо вона тобі не потрібна. А якщо і потрібна, то купуєш просту і скромну, щоб не тратити зайві гроші, навіть якщо ти можеш цього дозволити собі. Я стараюсь жити так.

Концерти у бункерах для військових Вакарчук цінує більше, аніж на великих майданчиках
Концерти у бункерах для військових Вакарчук цінує більше, аніж на великих майданчиках

Теж цікавий нюанс: у цьому турі у нас дуже простий продакшн, ми не використовуємо ані спецефекти, ані велику кількість світла та екранів. Якби ми приїхали в Нью-Йорк в інший час, весь Медісон Сквеар Ґарден був би завішений екранами і була би ціла історія. А зараз ми просто не хочемо тратити на це гроші, які можна потратити на більш корисні речі. Тому те, що ми просто виходимо на сцену і граємо, ніби в маленькому клубі, це теж частина цих змін.

І.С.: А якщо говорити про Вакарчука-музиканта? Під час концерту ви сказали, що пісню про Маріуполь ви написала на замовлення. Важко писати такі пісні?

С.В.: Так, вони всі пишуться через пережите, зі сльозами… Мені часто кажуть, що люди слухають їх і плачуть. Я сам плачу, коли пишу, відчуваю мурашки. Я не боюсь цього. Якщо цього немає, я таку пісню не буду віддавати людям. Навіщо, якщо я сам від неї не отримую емоцій? Я бачив вчора, як дівчата в перших рядах просто плакали, одна, друга, третя. Вони плачуть, а я розумію, що так треба.

І.С.: Але писати під час війни складніше? Адже і ви, і світ змінився, став чорно-білим. Чи все ж таки вам вдається творити в цей час?

С.В.: За кілька тижнів вийде нова пісня «Океану Ельзи» в дуеті з ще одним прекрасним виконавцем. Поки що це сюрприз, але ви почуєте абсолютно іншу пісню. Це пісня про кохання, точніше, про розлуку. Це теж перегукується з тим, що зараз переживають українці. Бо коли ти не можеш бачити близьку людину довго, і маєш на це лише хвилини чи години, ти сприймаєш все зовсім по-іншому. Про це і буде пісня. І це не буде пісня про війну, вона буде про щоденні емоції кожного з нас.

А позатим, ми написали багато різних нових пісень, але вони всі чекають свого часу. Зараз час збирати каміння. Розкидати будемо потім.

І.С.: Як ви вважаєте, взагалі музична спільнота України достойно відповіла на війну?

На війні, як на війні. Всі мають брати в руки свою зброю, кожен свою. Ніхто не може відсидітися

В.С.: Почнемо з того, що я не дозволяю собі оцінювати колег. І я вважаю, що треба кожному відповідати за себе. Дивитись, хто що там робить – не в моїх правилах. Проте, я для себе зробив висновок: ті, хто чітко і однозначно не підтримав Україну в її боротьбі, мені немає про що з ними говорити. Ті, хто просто підтримали ворога, вони стали моїми ворогами. Ті, хто не зайняв ніякої позиції, Данте про цих людей теж писав. Тому, мені здається, що культурна спільнота України, справжня, - вона єдина.

На війні, як на війні. Всі мають брати в руки свою зброю, кожен свою. Ніхто не може відсидітися. Просто різні окопи, різні танки і різні кулемети чи автомати.

І.С.: Ви були здивовані, коли так багато світових зірок підтримали Україну і вас?

С.В.: Ні, ці люди є частиною своєї спільноти, вони тонко відчувають настрої людей. Я був нещодавно в Нью-Джерсі і побачив там більше українських прапорів на вулиці, ніж, мабуть, у Києві. Люди тут так живуть, і їхні зірки це відчувають. Вони є частиною свого народу, роблять і говорять те, що на думці у кожного американця. Так само в інших країнах. Тому ні, мене це не здивувало.

Мене дивують люди, які пробують навпаки займати особливу позицію, розказуючи, що ви всі такі дурні, бо допомагаєте Україні. Бо, ніби, це взагалі війна Америки проти Росії, і треба, щоб Росія з Україною домовились, і не буде війни. Коли я чую таке від відомих американців та британців, мені шкода, що вони мали розкіш народитися у вільних країнах, де вони просто можуть філософствувати. А народилися б вони в Слов'янську, або Бердянську, або Маріуполі, - вони би інакше зараз говорили.

І.С.: Вони вам про це особисто говорять?

Мене дивують люди, які пробують навпаки займати особливу позицію, розказуючи, що ви всі такі дурні, бо допомагаєте Україні

С.В.: Ні, ви ж також читаєте такі речі. Їх мало, але ці люди є. Вони займають особливу позицію. Взагалі, оцей небезпечний російський наратив, який вони «впарюють» західній інтелектуальній спільноті. Він звучить не так кровожерливо: «Ми домовимося з Україною. Чим більше ви будете влізати, тим буде гірше, тому давайте ви залиште їх у спокої».

Росіяни це говорять і паралельно роками вбивають наших людей. Тому нам важливо робити так, щоб ніхто не вівся на цю локшину, і всі продовжували допомагати нам і далі.

І.С.: Перші півроку вас з гітарою можна було бачити у Харкові, на Київському вокзалі, інших місцях, де людям була потрібна допомога. Це все було імпульсивні речі?

С.В.: Так, ніякого плану чи стратегії в цьому не було. Перший місяць, це було просто імпульсивно. Поїхали в Харків, бо там вчора потрапила ракета в будинок адміністрації. Приїхали, встали на площу, записали відео. Паралельно, поки писали відео, в госпіталі йшла перестрілка, бо туди проривалася ДРГ. За півгодини влупили в будинок поліції. І це все відбувалось буквально на моїх очах. Але це було важливо.

Так само, як і приїхати в Запорізький госпіталь до дітей з Маріуполя, які постраждали під час обстрілу колони. Там була купа поранених, яких прямо при мені оперували. Чи співати для людей в метро у Харкові або в Одесі біля Потьомкінських сходів. Це важливі були речі, але вони робилися імпульсивно.

Для мене ці виступи для хлопців і дівчат на фронті, вони зараз більше відгукуються, ніж ці великі багатотисячні концерти

Починаючи з квітня, ми почали планувати, і в першу чергу, поїздки на фронт у гарячі точки до бійців. Зустрічалися з бригадами. Об’їхали буквально кожну ділянку фронту: від Сумської області (яка тоді ще не була звільнена) до півдня Миколаївської і Херсонської областей.

Підтримка та спілкування з військовими, за словами Вакарчука, допомагає йому психологічно
Підтримка та спілкування з військовими, за словами Вакарчука, допомагає йому психологічно
Я зустрічав людей, які кажуть, що втомились, але я не зустрічав людей, які кажуть, що вони не розуміють, що тут роблять

І я буду це продовжувати. Бо, не буду лукавити, для мене ці виступи для хлопців і дівчат на фронті, вони зараз більше відгукуються, ніж ці великі багатотисячні концерти. Деколи двадцять людей сидять в бункері або в лісі. Ти граєш їм на гітарі «І все буде добре» і розумієш, що щось важливе відбувається.

І.С.: Що вони вам говорять?

С.В.: По-різному. Деякі – змучені, деякі – втомлені, деякі – зі своїми проблемами звертаються. Але абсолютна більшість вмотивовані у розумінні того, що вони там роблять. Тобто я зустрічав людей, які кажуть, що втомились, але я не зустрічав людей, які кажуть, що вони не розуміють, що тут роблять.

І це є величезна різниця з ворожою армією. Там є ідейні садисти, і ви ж самі бачите, що відбувалось в Бучі, Ірпені, Ізюмі та скрізь… Але там є велика кількість так званої сірої маси, які сидять і кажуть, що не знають, що тут роблять. Як не знаєш, якого дідька тут взагалі сидиш? Іди на площу і протестуй. Але на це вони не готові, їхня нація не знає слова свободи.

І.С.: Війна – це складене випробування для кожного. Зараз багато говорять про психологічне здоров’я нації. Як ви психологічно все це переживаєте?

С.В.: Номер один – це поїздки на фронт. Вони дуже мені допомагають бути в адекваті. У мене – унікальна позиція. Я одночасно бачу вільний світ, фронт і тил в Україні. Я все це бачу, для мене це все одна велика збалансована картинка. Є величезна кількість українців, які виїхали і які на разу не були в Україні. Для них сам факт повернутись – це вже подвиг.

Є величезна кількість людей, які продовжують в тилу жити своїм життям і не усвідомлюють, що там за пекло відбувається в умовному Бахмуті. Є люди на фронті, які воюють. І от в мене є можливість побачити це все і якось зліпити до купи. І це не дає тобі зійти з розуму.

Окрім того, три стовпи, на яких тримається моє моральне-фізичне здоров'я. Музика, спорт і родина. Я займаюсь спортом скрізь, де тільки можу. Я бігав в Харкові в квітні. Зрозуміло, сім'я, побачити дітей, обняти, подивитися, як вони ростуть, це дуже надихає.

І.С.: А діти зараз в Україні?

С.В.: Діти зараз у безпечному місці.

І.С.: Якщо говорити про майбутнє України, то після перемоги буде багато викликів. Для Святослава Вакарчука політика – це вже закрита сторінка, чи все ж таки ви не виключаєте повернення?

С.В.: Я вважаю, що зробив все, що міг би. Думаю, що моя ефективність служінню Україні найвища зараз там, де я є. Більше того, я вважаю, що на кожному етапі в житті людина мусить зробити те, що їй вдається певною місією. Був певний період в моєму житті, коли я вважав, що мушу спробувати, крім творчої історії, дати людям, користуючись своїми знаннями, вміннями, довірою, якісь інші речі. І я це зробив.

Якісь речі, які я зробив, вони обов'язково дадуть плоди і переростуть. Якісь речі, можливо, були зайвими. Десь я робив якісь речі неправильно. Можливо, деколи мені треба було більше пояснювати.

Але на даний момент я вважаю, що моя місія – на фронті серед хлопців та дівчат з гітарою і з мікрофоном тут, на цих великих майданчиках. Цим і планую займатися.

З початку війни Вакарчук з концертами проїхав усю лінію фронту
З початку війни Вакарчук з концертами проїхав усю лінію фронту

І.С.: Але це не було розчаруванням для вас?

С.В.: Це був гарний урок, бо було багато речей, які я вважаю, я зробив неправильно. Є багато речей, коли ти, як політик, потрапив у колію, з якою ти не можеш звернути, і, в принципі, щоб ти не зробив, буде працювати проти тебе. Безумовно, багато речей я б зараз не робив. Але по великому рахунку, я щасливий в кожному кроці, який я зробив в своєму житті, бо вони робили мене сильнішим. І за жоден з них мені не соромно.

І.С.: Якщо говорити про перемогу. Зараз ведуться дискусії, чи буде вона швидкою, чи треба бути реалістичними та готуватися до того, що ця боротьба триватиме роками. Яке ваше бачення цього?

У кожного українця перемога буде своя. Для когось - концерт перемоги на набережні Ялти. Для когось – це коли можна буде в Київ прилетіти літаком

С.В.: Я відповім філософські: у кожного українця перемога буде своя. Для когось - концерт перемоги на набережній Ялти. Для когось – це коли можна буде в Київ прилетіти літаком. Для когось – це коли можна буде в Харкові, в Одесі чи в Києві зробити стадіонний концерт. Для когось – це коли можна буде повернутися до якогось улюбленого заняття, яким людина так чи інакше не може зараз займатися. Тобто буде багато персональних перемог, окрім великої воєнної чи геополітичної перемоги, яка, безумовно, для кожного з нас є поверненням всіх своїх земель.

І.С.: А яка вона для Святослава Вакарчука?

Від переможного концерту на набережні в Ялті я не відмовлюсь

С.В.: Я вже декілька речей озучив. Наприклад, те, що ми повернемося на концерти на стадіонах. Я зараз на стадіонах в Україні виступати не можу. Тому й даю невеличкі сольні концерти під піаніно, там, де з міркувань безпеки, я це можу робити.

Для мене буде перемога, коли я нарешті не декілька днів через поїздки, а кожного дня зранку до вечора буду бачити своїх дітей. Для мене буде перемогою, коли всі мої друзі, близькі, рідні, яких дуже багато, повернуться з фронту додому живими та неушкодженими. Коли я всіх зможу обняти.

І, в принципі, від переможного концерту на набережні в Ялті я не відмовлюсь.

Форум

XS
SM
MD
LG