Спеціальні потреби

За озброєння України росіяни можуть помститися США будь-де у світі – військовий експерт


Майкл Кофман

Аналітик Центру військово-морського аналізу Майкл Кофман вважає, що новий план Пентагону з озброєння України морально застарів

«Важливо розуміти, що озброєння це ще не армія», - каже аналітик Центру військово-морського аналізу Майкл Кофман. Він один із небагатьох вашингтонських експертів, хто скептично висловлюється щодо планів Пентагону надати Україні смертоносну зброю. Кофман переконаний – це не обов’язково спровокує Росію, але якщо так станеться – за додаткові озброєння українцям доведеться заплатити своїми життями. Американцям же – розплачуватися втратами на інших фронтах.

Своїми думками про план озброєння України, який ніби-то спільно розробили Державний департамент та Пентагон він поділився в ексклюзивному інтерв’ю Українській службі «Голосу Америки».

Тетяна Харченко: Як Ви відреагували на появу інформації про імовірний план Пентагону в американських ЗМІ?

Майкл Кофман: Видання The Wall Street Journal, опублікувавши статтю, підтримало тезу, яку ми чули від Курта Волкера останніх кілька тижнів, а саме: що в американському уряді точаться обговорення: чи варто озброювати Україну. Якщо вірити виданню, то Державний департамент США та Пентагон вже навіть розробили план, який має надійти у Білий дім. Там не сказано, чи в Білому домі щодо цього вже було прийняте якесь рішення. Але у світлі останніх подій, думаю, рішення може з’явитися незабаром, ймовірно, у наступному місяці.

Т.Х.: Що дає Вам підстави для таких думок? Адже розмови про необхідність озброєння України точаться не перший рік.

М.К.: Частина американського істеблішменту завжди хотіла озброїти Україну й, завжди наражалася на опір противників такого рішення. Однак, є підстави вважати, що бій, який відбувався кілька разів у 2014-му та на початку 2015 року про те: чи варто озброювати Україну – відбудеться знову цьогоріч – влітку чи восени.

Т.Х.: Ви ознайомлені з новим планом Пентагону? Наскільки він відрізняється від попередніх?

За додаткові озброєння українцям доведеться заплатити своїми життями. Американцям же – розплачуватися втратами на інших фронтах.

М.К.: Наскільки я розумію, більша його частина – складається з наміру озброїти Україну протитанковим озброєнням, зокрема «Джавелінами», про які неодноразово йшлося, протиповітряним обладнанням, а також нелетальним обладнанням. Іншими словами, він (план – авт.) не надто відрізняється від попередніх планів. І це дещо розчаровує, адже попередній план був створений для боїв, які відбувалися в 2014-му-2015-му роках. І як всі ми знаємо нині йде 2017-й рік.

Т.Х.: Що це міняє?

М.К.: Минув час і військова ситуація змінилася. (…)У випадку з «Джавелінами» (…) минуло десь близько двох років із часу будь-якого танкового наступу росіян проти українських військ, це по-перше. По-друге, навіть якщо протитанкове обладнання допомогло б Україні, залишаються кілька відкритих питань. Так, Україна сама є виробником протитанкового обладнання. Але навіть враховуючи це, та те, що «Джавеліни» є надзвичайно дорогим протитанковим обладнанням, вона намагається озброїти ними великі військові сили. Не забуваймо, що армія України набагато більша, ніж скажімо – естонська армія.

Справа не в «Джавелінах». Просто Україна знайшла під них якусь логіку чому повинні дати саме їх, а не щось інше.

Отже, на мою думку, весь цей фокус на протитанкових установках «Джавелін» це радше політична гра задля того, щоб заручитися підтримкою України від офіційного Вашингтона та його принциповою згодою брати участь у непрямій війні проти Росії на території України. Немало людей насправді не хочуть це робити, розуміючи політичні наслідки, які це може принести. Отже – справа не в «Джавелінах». Просто Україна знайшла під них якусь логіку чому повинні дати саме їх, а не щось інше.

Інша частина пропозиції – надати Україні протиповітряну оборону, - це майже цілковитий нонсенс. Адже, як ви знаєте, що протягом цього конфлікту ніхто не атакував Україну з повітря. У сепаратистів нема повітряних сил, а Росія свої проти України не застосовувала. Так само протиповітряна оборона України не така вже й кепська.

Тож постає питання: які саме озброєння ми повинні надавати Україні? Чи Україна зараз має достатньо обладнання, але при цьому існують значно більші кардинальні проблеми в українському війську, які озброєння самі по собі не вирішають? У нас є багато прикладів того, як людям виділяли багато обладнання, але воно не давало їм вирішення проблеми. Можу навести вам приклад посередницької війни, яка пішла невдало. Це сталося, коли сирійська опозиція була озброєна, на противагу Росії й Ірану. Наскільки успішною була та спроба оцінити тепер може кожен.

Тож велике питання нині полягає в тому – а що ж нам треба дати з озброєнь Україні? Я вважаю, що Україні бракує технологій, систем зв’язку, приладів нічного бачення й іншого обладнання, яке дозволить Україні воювати вночі й робити це ефективно. Нам необхідно також надати обладнання для тренувань. Важливо розуміти, що озброєння це ще не армія. Дуже важко озброїти людей, а ще важче змусити їх воювати гарно. Але найважливіше – це зробити українську армію стійкою. Україні не потрібна армія з величезною кількістю озброєнь з різноманітних країн, багато з яких є недоступними, й багато з яких Україна не здатна буде утримувати (через високу вартість обладнання – авт.). Якщо ми дамо ці озброєння Україні, то через п’ять років, вона не зможе їх утримувати чи заміняти, тому що між бюджетом України на армію та обладнанням, яке пропонується надати країні, нема логічного зв’язку.

Т.Х.: Тоді, що робити?

М.К.: Це дуже проблематичне рішення. Ми повинні думати про Україну в перспективі 5-10-15 років, а не лише одномоментно.

Тож велике питання нині полягає в тому – а що ж нам треба дати з озброєнь Україні?

На мою думку, озброєння України не обов’язково спровокує Росію, але я знаю, що в Росії є люди, які вважають, що непогано було б відправити певний сигнал США щодо України, тож ці самі люди – озброєння України можуть також сприйняти, як свого роду сигнал зі США. Українцям доведеться розплачуватися за це життями.

Я не думаю, що ескалація обов’язково відбудеться в Україні. Але дуже важливо розуміти, що росіяни тримаються принципу взаємності, і вони можуть відповісти на це навіть у інших країнах, де вони зможуть знайти американські війська. І хоча росіяни не можуть знайти американські війська в Україні, я не здивуюся, якщо з’ясується, що якісь модерні російські озброєння опиняться в руках у «Талібану» чи ще десь, де вони зможуть знайти і вбити американців.

Нагадаємо, таку думку поділяють не всі експерти. Так, прихильники озброєння України смертоносною зброєю, зокрема запевняють, що нині дуже влучний момент для того, щоб такі плани були здійснені. Адже, навесні 2018-го року в Росії відбудуться президентські вибори. І Путіну, який сподівається бути переобраним на ще один термін, просто не вигідно затівати зараз масштабні військові дії в Україні. Оскільки інформація про російські втрати, ледь не єдине, що може вплинути на його рейтинг.

Дивіться також: США до 1 вересня оголосять крок у відповідь Москві на її вимогу скоротити дипломатичну місію США в Росії - Тіллерсон

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG