Спеціальні потреби

Критика Трампа на адресу "Голосу Америки" вказує, що урядове фінансування не означає, що зміст мовлення узгоджується з владою


Спеціальний кореспондент "Голосу Америки" Грета Ван Сустерен бере інтерв'ю у президента Дональда Трампа у Сінгапурі, 12 серпня 2018 року.

Для керівника новинної служби «Голосу Америки» ця новина була занадто сенсаційною, щоб згаяти її, і вона ухвалила доленосне рішення.

Буквально через десять днів після терактів 11 вересня, які забрали життя 2 977 американців, Мулла Омар, найближчий друг і покровитель Осами бен Ладена в Афганістані, який зазвичай лишався у тіні, запропонував дати ексклюзивне інтерв'ю пуштунській службі «Голосу Америки».

Мирна Уітсворт, яка на той час виконувала обов'язки директора «Голосу Америки», доручила двом журналістам взяти телефонне інтерв'ю у таємничого лідера Талібану, який дозволив бен Ладену, який організував теракти 11-го вересня, оселитися в Афганістані.

За якийсь час в адміністрації Джорджа Буша-молодшого довідались, що «Голос Америки» готує матеріал. Уітсворт подзвонили з Держдепартаменту, заявивши їй, що вихід в ефір інтерв'ю з Муллою Омаром буде «політичним самогубством».

Хоча адміністрація Буша «поважала право агентції на об'єктивне висвітлення новин», офіційні особи не хотіли, щоб «Голос Америки» «чинив так, щоб складалося враження, що він грає на руку ворогові», - заявив у недавньому інтерв'ю Річард Бушер, який займав на той момент пост прес-секретаря Держдепартаменту.

Президент США Джордж Буш-молодший виступає у «Голосі Америки», 2002 рік.
Президент США Джордж Буш-молодший виступає у «Голосі Америки», 2002 рік.

«Голос Америки» - фінансована з федерального бюджету мультимедійна організація. Вона виробляє контент на більш ніж 40 мовах, її аудиторія досягає 280 мільйонів осіб на тиждень. «Голос Америки» був створений під час Другої світової війни і має надане Конгресом США право на всеосяжне, правдиве і незалежне висвітлення новин.

Однак тертя у відносинах «Голосу Америки» і Білого дому відбуваються протягом десятиліть. В основному через унікальність цієї напівнезалежної - і іноді рішучої - медіакомпанії, яка функціонує всередині бюрократичної системи федерального уряду.

Президент Барак Обама в 2011 році дає інтерв'ю журналісту «Голосу Америки» в Білому домі
Президент Барак Обама в 2011 році дає інтерв'ю журналісту «Голосу Америки» в Білому домі

Минулого місяця президент Дональд Трамп пішов за прикладом деяких своїх попередників, які виступали з критикою на адресу «Голосу Америки», але зробив це з безпрецедентною різкістю.

«Якби ви чули, що говорить« Голос Америки». Це огидно. Вони вимовляють огидні речі на адресу нашої країни», - заявив президент під час брифінгу про боротьбу з коронавірусною епідемією 15 квітня.

Претензії Трампа пов'язані з двома обставинами: одне з них - це те, що «Голос Америки» у своїх матеріалах посилався на сумнівну статистику Китаю щодо кількості заражених і померлих від коронавируса.

«Голос Америки» це звинувачення рішуче відкидає.

Крім того, президента обурив той факт, що йому більше двох років не вдається призначити нового керівника Агентства США з глобальних медіа (до складу якого входить «Голос Америки») через перешкоди, які створюються демократами у Сенаті США.

Трамп погрожує змусити Конгрес зібратись, щоб вирішити питання із затримкою запропонованих ним урядовців. Президент наголошує на необхідності змінити керівництво, що здійснює нагляд за VOA, як одну з причин, черз яку він може звернутись до свого права, яке раніше ніколи не використовувалось - відправити Конгрес на робочу перерву. Під час такої перерви президент не потребує затвердження висунутих ним кандидатів з боку Сенату.

Трамп раніше вже скаржився на те, що йому не вистачає контролю над державною медіакомпанією, яка б віддзеркалювала його цінності і цінності його прихильників.

У листопаді минулого року Трамп запропонував створити державну глобальну новинну мережу з метою протидії «несправедливим» і «фейковим» репортажам CNN, щоб показати всьому світу, наскільки «великою» країною є США.

Однак, як показує інтерв'ю з Муллою Омаром, а також інші приклади, Трамп - не перший президент, який критикує роботу «Голосу Америки». Це пов'язано з наступним: незважаючи на те, що ця організація зазвичай знаходиться під контролем політичних призначенців Білого дому, новинний контент, створюваний професійними журналістами, відповідно до закону зобов'язаний бути неупередженим.

Редакційна політика державного мовника

Білий дім і Держдепартамент США відхилили запит «Голосу Америки» прокоментувати звинувачення президента Трампа, або звинувачення, опубліковані в інформаційному бюлетені Білого дому, випущеному на початку квітня, де «Голос Америки» звинувачувався у поширенні китайської пропаганди - у зв'язку з використанням наданою КНР статистики щодо пандемії коронавірусу.

Директор «Голосу Америки» Аманда Беннетт відкинула ці звинувачення, підкресливши, що новинна організація «прагне публікувати лише об'єктивні матеріали, засновані на фактах, і не може служити рупором для будь-кого».

Справді, за підрахунками організації Reporters Committee, яка виступає за свободу преси, «Голос Америки» майже 20 раз розповідав про китайську дезінформацію.

Такий зважений підхід до редактури не завжди був офіційною політикою «Голосу Америки». Після того, як ця державна агенція була сформовано у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою за допомогою поширення об'єктивних новин, протягом перших десятиліть, матеріали «Голосу Америки» попередньо отримували схвалення.

Президент Джон Кеннеді в редакції «Голосу Америки» в 1962 році.
Президент Джон Кеннеді в редакції «Голосу Америки» в 1962 році.

За словами Ніколаса Калла, професора публічної дипломатії в Університеті Південної Каліфорнії, під час Карибської кризи «Голос Америки» по суті «функціонував під наглядом уряду».

Калл зазначив: «Посадова особа, яка призначається Інформаційним агентством США, контролювала "Голос Америки". Чиновник повинен був затверджувати кожен сценарій ».

Цей підхід похитнувся під час Уотергейтського скандалу, який призвів до відставки президента Річарда Ніксона у 1974 році. За словами Калла, журналісти «Голосу Америки» наполягали на всебічному висвітленні розслідування за звинуваченнями у протиправній діяльності, які були висунуті президенту. «Голос Америки» зіткнувся з опором посадових осіб з Інформаційного агентства США, які воліли більш позитивного висвітлення ситуації.

Журналісти хотіли перетворити Уотергейтський скандал на «радіо урок щодо прав та обов'язків громадян, який повинен був демонструвати, що сила Америки полягає не у тому, що її президент ніколи не помиляється, а у здатності Конгресу США виправити цю помилку в рамках встановленої законами процедури», - продовжує Калл. Нарешті було досягнуто компромісу: кожен раз, коли виходила критична програма про президента, повинна була також вийти і передача з позитивною інформацією.

На думку Калла, в результаті програми виглядали досить дивно: «По радіо казали, що сьогодні президента оголосили учасником Уотергейтського кризи .... і, що Перша леді США пані Ніксон відкрила нову школу у Вашингтоні».

ЗМІ, якому заборонено демонструвати упередженість

У 1976 році Конгрес США і керівництво «Голосу Америки» вирішили, що агенція потребує більш чітко прописаної редакційної політики, необхідної для забезпечення довіри іноземної аудиторії.

Безпосереднє спілкування з народами світу по радіо відповідає довгостроковим інтересам Сполучених Штатів Америки. Щоб бути ефективним, «Голос Америки» повинен завоювати увагу та повагу слухачів. Ці принципи, таким чином, керуватимуть передачами "Голос Америки" (VOA):

1. "Голос Америки" буде виступати надійним та авторитетним джерелом новин. Новини VOA будуть точними, об’єктивними та вичерпними.
2. "Голос Америки" буде представляти Америку, а не якийсь окремий сегмент американського суспільства, і тому представлятиме збалансовану та всебічну проекцію важливої американської думки та інститутів.
3. "Голос Америки" представлятиме політику Сполучених Штатів чітко та ефективно, а також інформуватиме про відповідальні дискусії та думки щодо цієї політики.

Джеральд Р. Форд
Президент Сполучених Штатів Америки

Підписано 12-го липня 1976-го року

Ухвалені у 1994 і 2016 роках нормативні акти остаточно встановили редакційну політику, захистивши журналістів від політичного впливу; агентство закликали дотримуватися «високих професійних стандартів журналістики», водночас, не ухиляючись від «основних цілей зовнішньої політики Сполучених Штатів».

За словами Річарда Стенгела, колишнього редактора журналу «Тайм» і колишнього помічника держсекретаря, відповідального за публічну дипломатію в адміністрації президента Обами, саме незалежність відрізняє «Голос Америки» від деяких його конкурентів.

«Голос Америки» - не державний мовник Сполучених Штатів в тому розумінні, яке присутнє в державах з авторитарними режимами. Це не те, що робить Північна Корея, Китай, Куба або подібні до них країни. Це незалежна мовна компанія, яка цікава і якою захоплюються мільйони людей у всьому світі», - сказав Стенгел.

Президент Рональд Рейган виступає з радіозверненням у студії «Голосу Америки» в 1985 році.
Президент Рональд Рейган виступає з радіозверненням у студії «Голосу Америки» в 1985 році.

Мовлення США. Призначене Білим домом керівництво

Незважаючи на те, що журналісти «Голосу Америки» зобов'язані створювати об'єктивні новини, агенція підпорядковується виконавчій гілці влади, уповноваженій призначати главу головної організації «Голосу Америки» - Агентства США з глобальних медіа.

Агентством США з глобальних медіа контролюються п'ять фінансованих федеральним урядом публічних ЗМІ, які передають новини до країн, де обмежена свобода преси. Головний виконавчий директор Агентства США з глобальних медіа, разом з двопартійною радою виконавчих керівників служб ЗМІ і фахівців з міжнародних справ, призначає глав структур, які входять до його складу, включно з «Голосом Америки».

У червні 2018 року президент Трамп номінував Майкла Пека, консервативного продюсера документальних фільмів та медіа-менеджера, на пост глави Агентства США з глобальних медіа.

Сенатор-демократ Боб Менендез недавно направив лист до Білого дому, в якому вказав, що Пек повинен відповісти на питання комітету Сенату, у зв'язку з низкою звинувачень, у тому числі - щодо укладення ним низки угод, його податковими деклараціями, і можливими «негативним обставинами», пов'язаним з його звільненням з попередньої посади.

Представниця Пека заявила «Голосу Америки», що Пек відмовляється коментувати ці звинувачення у зв'язку з триваючим процесом його призначення на посаду.

Кліффорд Мей, який очолює консервативний аналітичний центр «Фонд захисту демократій», вважає, що критика «Голосу Америки» з боку Трампа цілком виправдана, бо президента дратує затримка затвердження на посаді запропонованого ним кандидата.

Мей охарактеризував Аманду Беннет, директора «Голосу Америки», як ставленицю колишньої адміністрації президента-демократа Барака Обами, нездатну належним чином роз'яснювати світу дії адміністрації Трампа.

«Таке роз'яснення повинно виходити від« Голосу Америки». Якщо не вони, хто ще? Це не означає, що не повинно бути також передач, присвячених приватним думкам або критиці президента. Все це може співіснувати в умовах збалансованого висвітлення подій. І для цього потрібні журналісти, які знають свою справу, - вважає Мей. - Абсолютно ясно, що, на думку адміністрації Трампа, нинішнє керівництво не справляється зі своїми обов'язками».

Беннетт, колишній виконавчий керівник агентства Bloomberg і редактор газети Philadelphia Inquirer, була призначена директором «Голосу Америки» у березні 2016 року і продовжує керувати цією агенцією після обрання президентом Трампа.

Президент Білл Клінтон виступає з промовою на «Голосі Америки». 1997 рік.
Президент Білл Клінтон виступає з промовою на «Голосі Америки». 1997 рік.

Коли у 2001 році виникла суперечка, пов'язана з інтерв'ю Мулли Омара, понад сто журналістів «Голосу Америки» підписали петицію, яка закликала агенцію чинити опір тиску. У кінцевому рахунку, «Голос Америки» передав фрагменти цього інтерв'ю і опублікував заяву, яка захищала таке висвітлення подій від критичних звинувачень.

Зокрема, у цій заяві говорилося: «Народ Афганістану слухає нас, афганці довіряють нам, тому що ми висвітлюємо всю ситуацію в цілому».

Бушер, тепер професор Університету Брауна, зазначає, що згодом обидві сторони «ухилилися» від конфлікту. Але, менше ніж через два тижні після виходу програми з фрагментами інтерв'ю, Уітсворт замінили Робертом Рейлі, призначеним Білим домом.

«Тиск не було відвертим, але мені дали ясно зрозуміти, що надалі я не зможу ухвалювати рішення в області редакційної політики», - заявила Уітсворт, професіональному журналіст, а не політичний призначенець. Вона вирішила раніше вийти на пенсію.

Державний мовник в умовах політичного тертя

За словами Лати Нотт, яка представляє організацію «Форум свободи», яка захищає свободу слова, в періоди політичних розбіжностей у Сполучених Штатах - наприклад, в умовах імпічменту президента або війни - «Голос Америки» може опинятись у скрутному становищі. Але саме в таких обставинах зміцнюється довіра аудиторії.

«Неможливо переоцінити важливість факту, що фінансовані федеральним урядом медійні організації не контролюються державою, а незалежні», - вважає Нотт.

«У природі уряду закладено переконання, що, якщо він платить, то він і повинен замовляти музику - тобто, його слід показувати в найкращому світлі, - зауважує професор Калл. - Але у природі журналістики закладено опір такому підходу, етика журналістики спонукає до всебічного висвітлення подій: щоб передачі були ефективними, вони повинні викликати довіру ».

З моменту створення у 1942-му році для боротьби з нацистською пропагандою і, незважаючи на подальше законодавство, яке захищає редакційну незалежність "Голосу Америки", агенції довелося відстоювати власну незалежність. Ось декілька прикладів​:

  • На початку 60-х років "Голос Америки" не міг транслювати інформацію про кубінську ракетну кризу без схвалення з боку Інформаційного агентства Сполучених Штатів Америки (USIA), його наглядної організації на той час.
  • Під час висвітлення скандалу з Уотергейтом, який призвів до відставки президента Річарда Ніксона в 1974 році, "Голос Америки" конфліктував з посадовими особами США, які хотіли більш позитивного висвітлення. Був досягнутий компроміс, згідно з яким щоразу, коли транслювалась негативна історія про Ніксона, також слід було транслювати позитивну.
  • За Джорджа Буша, Інформаційне агентство Сполучених Штатів Америки (USIA) намагалось заблокувати трансляцію інтерв'ю "Голосу Америки" з Фанг Ліджі після того, як цей китайський дисидент приїхав до США в 1990 році. Фанг, якийсь час переховувався у посольстві США у Пекіні і частиною угоди, за якою йому дозволити покинути країну було те, що Вашингтон не стане "використовувати" його історію.
  • Аналогічний випадок трапився в 1997 році, коли адміністрація Клінтона допомогла забезпечити звільнення Вей Цзіньшенга і спробувала заблокувати випуск інтерв'ю "Голосу Америки", побоюючись, що це поставить під загрозу майбутнє звільнення дисидентів.
  • За кілька тижнів після терактів 11-го вересня 2001-го року Державний департамент адміністрації Джорджа Буша намагався заблокувати випуск ексклюзивного інтерв'ю з лідером талібів Мулла Омаром, який дозволив Осамі бін Ладену проживати в Афганістані.
  • Обговорення "ролі "Голосу Америки" після терактів 11-го вересня" тривали після того, як агенція оприлюднила частину інтерв'ю. Деякі чиновники в адміністрації Барака Обами висловили занепокоєння, що мовлення агенції не відображає пріоритети зовнішньої політики США проти насильницького екстремізму.

Джерела: інтерв'ю зі співробітниками «Голосу Америки»; Ніколас Калл, «Занепад і крах Інформаційного агентства США: американська громадська дипломатія в 1989-2001 роках», 2008; Алан Хейл-мл., «Історія «Голосу Америки», 2003.

Facebook Forum

Відео

XS
SM
MD
LG