Спеціальні потреби

"Продовжуємо фіксувати злочини росіян" - глава поліції Київщини про деокуповані території


Андрій Нєбитов, начальник Головного управління Національної поліції в Київській області.  Фото: Головне управління Національної поліції в Київській області
Андрій Нєбитов, начальник Головного управління Національної поліції в Київській області.  Фото: Головне управління Національної поліції в Київській області

Рівно рік тому Збройні сили України звільнили всі населені пункти Київської області від російських загарбників. Слідом за військовими у міста поверталася й поліція. Голос Америки поспілкувався з начальником Головного управління Національної поліції в Київській області Андрієм Нєбитовим про те, як правоохоронці працювали на деокупованих територіях, та скільки злочинів росіян їм вже вдалося зафіксувати.

Марія Ульяновська, Голос Америки: Яка ситуація була на деокупованих територіях і чим займалася поліція у перші місяці після звільнення?

Андрій Нєбитов: Ми бачили, що ворог готувався до відступу, бо наші спецпідрозділи стояли в Ірпені. Перш за все, ми готувалися повернутися на деокуповані території і надавати правоохоронні послуги. Весь місяць ми отримували свідчення від людей, яким вдалося евакуюватися на підконтрольну територію, про злочини, вбивства, мародерства та викрадення людей. Тому, коли поліція заходила у звільнені міста, вони вже знали, що побачать.

Скрізь були тіла вбитих людей. Загалом (за офіційними даними - ред.) у Київській області загинули 1374 людини серед цивільних, зокрема 38 дітей. Більшість були вбиті зі стрілецької зброї — їх просто розстріляли. 283 особи досі вважають зниклими безвісти. ​

Росіяни питали нісенітниці — про хімічні лабораторії, про загони націоналістів.

Ми знайшли дуже багато місць катування і масового поховання. Фактично в усіх місцях, де були штаби російської армії, були закатовані люди. Їм замотували обличчя скотчем, надягали автомобільний трос на шию і душили, ламали їм суглоби, і потім, як правило, стріляли їм у потилицю. Згодом свідки нам підтвердили, що росіяни питали нісенітниці — про хімічні лабораторії, про загони націоналістів. Також питали про місця розташування збройних сил — звичайні цивільні люди не могли знати таку інформацію.

Дуже багато бачили змародерених, розграбованих осель, бо останні три дні російські солдати тільки цим і займалися. Доріг практично не було, під ногами були розкидані гільзи, набої, нерозірвані снаряди, скло, бетон, пройтися по асфальту було неможливо.

На жаль, ми кожен день десятками фіксували злочини армії РФ. Сьогодні тільки на території Київської області вже майже 12 тисяч зафіксованих злочинів росіян.

М.У.: Наскільки важко було поліції з тим об’ємом роботи, який був у перший місяць після звільнення?

Це, мабуть, найважливіший етап у нашому житті — наша найважливіша справа.

Для поліціянтів, фактично, пів області є місцем скоєння злочину. Масштаб і кількість цих злочинів просто вражають, а жертвами є звичайні українці, яких вбили просто за те, що вони українці. Щодня кожен слідчий оглядав не по одному тілу. Звичайно, це дуже велике психологічне навантаження. Але було розуміння, що на поліцію покладається дуже велика відповідальність із документування цих злочинів. Бо всі ми прагнемо бачити Путіна і військово-політичне керівництво Росії на лаві підсудних. Я кажу своїм колегам, що це, мабуть, найважливіший етап у нашому з ними житті — наша найважливіша справа.

М.У.: З чим було найскладніше працювати?

А.Н.: Найскладніше, звичайно, було бачити, що відбувалося на наших територіях, бачити кількість вбитих людей. Жодні накази чи інструкції не можуть до такого підготувати. У нас були певні знання мілітарної організації правоохоронних органів і ми перетворили відділення на стройові підрозділи. Люди жили цілодобово у казармах. Це давало змогу ефективно виконувати завдання з самого ранку, не чекаючи, поки хтось приїде з дому. Тому ми працювали дуже швидко.

М.У.: Як вас зустрічали люди?

А.Н.: Обіймали, цілували — я раніше таке бачив тільки в радянських фільмах про Другу світову війну. Було видно, що люди справді раді, що вони знову під контролем української влади, не дивлячись на те горе, яке принесла російська армія. Це те відчуття, яке складно буде забути.

В усі міста ми перш за все запускали фільтраційні команди — групи зачистки. Потім організовували роботу відділень і поставили старлінки з вільним доступом, щоб люди могли повідомити своїм рідним і близьким, що з ними все гаразд. Також у нас було багато волонтерів, які роздавали харчі та засоби гігієни.

М.У.: Розкажіть про роботу фільтраційних команд.

А.Н.: Коли звільняли території, ми створили групи кримінальної поліції і превенції, які перевіряли кожну будівлю, щоб переконатися, що не залишилося ДРГ, російських солдатів під виглядом цивільних, тощо. Вони збирали усю нелегальну зброю, а також інформацію про ворога для військових. Фактично, ми опитали кожного мешканця. Згодом до нас зверталися за допомогою колеги з п’яти областей, і ми передавали цей досвід далі. Наші вибухотехніки, кінологи, працівники ювенальної превенції, по сексуальних злочинах і по насильству працювали згодом на звільнених територіях Харківської області.

М.У.: Минув рік після звільнення Київщини. Який стан кримінальних справ зараз?

А.Н.: На жаль, ми продовжуємо фіксувати злочини росіян. Люди повертаються додому, декого не було майже рік, і повідомляють про злочини, які трапилися під час окупації. Наразі ми зареєстрували майже 12 тисяч злочинів. Тільки за три місяці 2023 року поліція Київщини зареєструвала 300 нових злочинів, які трапилися рік тому під час окупації. Ми це все документуємо, бо розуміємо, що це буде підґрунтям для звинувачення РФ у злочинах проти людяності.

  • 16x9 Image

    Марія Ульяновська

    Журналістка та режисерка документальних фільмів. На Голосі Америки веду програму “Час-тайм”. Розповідаю про російські воєнні злочини, правосуддя, антикорупцію, українську та американську політику. Знімаю людяні історії.

Форум

XS
SM
MD
LG