Спеціальні потреби

Агресія проти України і світу. Історична спадщина Путіна виявилася провальною


(Рубрика «Точка зору»)

Путін, як і багато хто на схилі років, починає піклуватися про те, як його будуть пам’ятати. Він бажав би увійти в історію як значна історична фігура, якій, попри усі складнощі і перешкоди з боку зовнішніх сил, вдалося багато в чому виправити, на його думку, «найбільшу катастрофу ХХ століття» – розвал Радянського Союзу.

Але, не дивлячись на те, що, як показує розвиток подій, відновити подобу СРСР, зігнавши туди силою колишні радянські республіки, йому не дадуть. Однак Путін і далі не полишає думки про світову гегемонію.

Кримська авантюра Путіна і вторгнення Росії в Україну показують, що Кремль взявся за непідйомне для себе завдання, і кожен новий хід російських фігур на світовій геополітичній шахівниці щоразу тільки значно погіршує позиції Москви.

Путін – це цар Мідас навпаки

Символ Криму є сакральним у путінському сприйнятті навколишнього світу. Адже він, анексуючи цю українську територію, зовсім не збирався захоплювати один лише Крим, який без сухопутного коридору з Російською Федерацією до перешийку логістично є надвитратним.

Він хотів, і все ще хоче, отримати всю Україну, або принаймні суцільну смугу суші від Ростовської області до окупованого Росією українського Криму. І досить велику, щоб солідно виглядати в майбутніх підручниках історії.

Хоча сьогодні Путін більше виглядає, як цар Мідас навпаки. Адже все, до чого він тільки доторкнувся, перетворюється на конфронтацію, хаос, руїни, смерті і кров невинних людей.

Історична спадщина Путіна виявилася провальною, тому що майже весь термін президентства він намагався втілити у життя похідні свого деформованого світобачення і сприйняття історичного процесу через криві дзеркала гіпертрофованих політичних бажань.

Але один із основних прорахунків Путіна в тому, що вибравши шлях безглуздого фарсу і постійної конфронтації з Заходом, він провокує міжнародну ізоляцію Росії.

Безвідповідальний політик, котрий бачить світ, як ворога, готовий і далі розгортати гібридну війну на всіх фронтах, прагнучи визнання «величі» Росії і її виняткової ролі на світовій арені.

У дослідженнях майбутніх істориків він назавжди залишиться зарозумілою особою, яка зневажливо ставилися до демократії, свободи слова і прав людини.

А також і президентом, що захлеснув світ неправдивою пропагандистською інформацією, вдався до анексії чужих земель, втручання у внутрішні справи незалежних держав, шпигунства і отруєння іноземних громадян.

Путінське правління відзначається відсутністю морального компаса

Путіну так довго здавалося, що він отримав контроль абсолютно над всім, що неможливість контролювати хід історії вже сприймається ним, як виклик його особистій владі.

Усе це накладається на відсутність будь-якого морального компаса та обмежень у реалізації його планів на території Росії.

Небезпека його діянь полягає і в тому, що за 18 років керування Росією у штучно створеному віртуальному просторі російської дійсності, Путін може стати ще більш агресивним, якщо усвідомить нездатність проводити свою «грандіозну» політику поза Росією так само, як і в середині країни.

Його методи силової «реінкарнації» СРСР, котрі полягають в історичному реваншизмі та атакуючій тактиці за відсутності козирів, більше нагадують блеф у покері, ніж продумані дії державного діяча.

Він блефує і пробує піднімати ставки, переводячи військову стратегію в бік асиметричної війни, з загрозами використання ядерної, хімічної, та, ймовірно, і біологічної зброї.

Аналізуючи путінське протистояння з більш чисельними і економічно сильнішими суперниками, варто звернути увагу на те, що повернення Путіна до реальності, під тиском санкцій та інших зовнішніх чинників, і усвідомлення ним того факту, що його кримінальна імперія вмирає, становить загрозу своєю непрогнозованістю.

Сентенція Путіна – «навіщо нам такий світ, якщо там не буде Росії», показує, що він, не дивлячись на складнощі в економіці і різке падіння позицій Російської Федерації на міжнародній арені, не бажає відмовлятися від своєї доктрини реваншу за поразку СРСР у Холодній війні.

Але найбільший провал Путіна полягає навіть не в тому, що він, будучи очільником клептократичної державної мафії, і діючи на міжнародній арені силовими методами, перевів Росію у статус світового ізгоя.

Не розвиваючи інфраструктуру та виробництво і не впроваджуючи інновації у сфері інформаційних технологій, його уряд спровокував у Росії ситуацію, за якої лінія між процвітанням і достатком та провалами й невдачами визначається тільки ціною на газ і нафту.

А враховуючи, що обсяги видобутку сланцевого газу в США все більше зростають, разом із неспинним нарощуванням відновлювальних джерел енергії у всьому світі, майбутнє Росії не виглядає райдужним.

Щасливих екс-диктаторів не буває

Путінський режим тримався на високих цінах на нафту і природний газ. Якщо ж демократичний світ перейде на відновлювальні джерела енергії, і нафта та газ у таких кількостях більше не будуть потрібні, Росія стане банкрутом. Звісно, що це не відбудеться за одну ніч, але це станеться.

На що тільки спромігся Путін, то це дещо модернізувати військову сферу і армію, але це не той фактор зростання, який здатен нагодувати російське населення, що все більше зубожіє.

Взявши на себе роль національного лідера і підпорядкувавши собі олігархію, Путін консолідував всю владу у своїх руках.

При цьому прем’єр-міністр Дмитро Медведєв фактично переведений на роль «виконавчого директора», а уряд по-суті – це все Путін.

Така ситуація небезпечна тим, що у разі раптової неможливості (з різних причин), виконання Путіним своїх президентських обов’язків, Росія може стати повністю некерованою.

Надавши собі диктаторські повноваження і утвердивши свій контроль над всіма гілками влади, він підставляє майбутнє Росії, яка потрапивши під жорстке і неефективне централізоване управління, буде нездатною уникнути хаосу у випадку раптового відходу Путіна від влади.

Результатом подібного стилю реалізації влади стало те, що Путін відібрав в Російської Федерації історичний шанс інтегруватися до світового співтовариства і перейти на рейки демократичного розвитку.

При цьому Путін не готовий піти на ризикований крок і оголосити свого правонаступника.

Адже він знає, що його наступнику доведеться розвінчати міф про Путіна, для того, щоб створити свій власний.

А це означає розслідування його спадку, щоб демонтувати путінську спадщину і виявити корупцію не тільки в державному апараті, а й у державних засобах масової інформації.

Наступник проведе Путіна та його оточення через розслідування їхньої діяльності, щоб посилити власні позиції.

Тому Путін з усіх сил триматиметься за своє крісло, адже він чудово знає, що щасливих екс-диктаторів не буває.

Але реальний спектр можливостей, за яким Путін увійде до підручників історії, є великим.

Від останніх фотографій Чаушеску і Каддафі до Саддама Хусейна і Слободана Мілошевича – з різноманітними іншими проміжними варіантами на зразок Усами бін Ладена і Адольфа Гітлера.

І жодних на сьогодні інших, але хороших варіантів, у Путіна немає…

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода чи «Голосу Америки»

Дивіться також «Голос Америки»: Вашингтонці обговорюють українську стрічку про жінок на війні

Вашингтонці обговорюють українську стрічку про жінок на війні. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:04:08 0:00

XS
SM
MD
LG