Спеціальні потреби

Померла Джанет Ріно – перша жінка-міністр юстиції США

  • Голос Америки

Джанет Ріно

Ріно була втягнута в цілий ряд суперечливих ситуацій у роки президентства Білла Клінтона

Джанет Ріно (Janet Reno) – перша жінка, що стала міністром юстиції країни, і яка опинилася в центрі кількох політичних скандалів, що супроводжували роботу адміністрації президента Білла Клінтона.

Ріно померла в ніч на понеділок у віці 78 років у результаті ускладнень хвороби Паркінсона. Про це повідомила її хрещениця Ґабріель Даламберт. За словами Даламберт, Ріно провела останні дні свого життя в будинку в Маямі в оточенні членів сім’ї та друзів.

Колишній прокурор з Майамі, Ріно пропрацювала на посаді міністра юстиції майже вісім років, що є рекордом за останнє сторіччя.

Одна з найбільш відомих і суперечливих фігур в адміністрації Клінтона, Ріно вже на самому початку роботи на посаді міністра юстиції зіткнулася з критикою в зв’язку зі штурмом маєтку в Вейко, штат Техас, де знаходилися члени секти «Гілка Давидова» на чолі з її лідером Дейвидом Корешем. Під час штурму Кореш і близько 80 його послідовників загинули.

Вона була відома своїми неспішними, прилюдними і зазвичай досить різкими заявами. Ріно часто говорила: «За все відповідаю я», запозичивши цю фразу у президента Гаррі Трумена.

Після Вейко Ріно виявилася в центрі інших спірних ситуацій і скандалів, які переслідували адміністрацію Клінтона, включаючи справу «Вайтвотер», «Файлґейт», Моніку Левінскі, імовірне ядерне шпигунство з боку Китаю і сумнівне фінансування передвиборчої кампанії Клінтона і Ґора в 1996 році.

Навесні 2000 року Ріно санкціонувала збройне захоплення п’ятирічного хлопчика Еліана Ґонсалеса, що обурило американців кубинського походження з її рідного міста. Дитина була забрана у родичів, які проживали в Маямі, з тим щоб повернути батькові, який проживав на Кубі.

Покинувши Вашингтон, Ріно повернулася до Флориди і вирішила висунути свою кандидатуру на пост губернатора штату, проте програла на демократичних праймеріз, затьмарених проблемами при голосуванні.

Ця кампанія завершила її публічну кар’єру, яка починалася досить скромно.

Джанет Вуд Ріно народилася 21 липня 1938 року в родині газетних репортерів. Вона була старшою з чотирьох дітей в сім’ї. Її дитинство пройшло на околиці Еверґлейдс, в садибі з кипариса і цегли, побудованої її матір’ю. Саме сюди вона пізніше повернулася з Вашингтона. Її покійний брат Роберт Ріно довгий час писав для газети Newsday на Лонґ-Айленді.

Отримавши диплом з хімії в Корнельському університеті, Ріно вступила на юридичний факультет Гарвардського університету, який закінчила в 1963 році. Пізніше Ріно, чий зріст був більше 180 сантиметрів, сказала, що хотіла стати юристом, «бо не хотіла, щоб мені вказували, що робити».

У 1993 році президент Клінтон висунув її на посаду міністра юстиції, після того як перші два кандидати – теж жінки – були відхилені, так як наймали нелегальних іммігрантів-няньок. Тоді Ріно було 54 роки.

«Це дивовижний досвід, і я сподіваюся, що жінки Америки будуть мною пишатися», – сказала вона після затвердження.

Клінтон припустив, що твердження Ріно стане «єдиним випадком в цьому році, коли я отримав 98 голосів «за»і жодного «проти».

Минуло трохи більше місяця після її вступу на посаду, і Ріно виявилася втягнута в спірну ситуацію зі штурмом будівлі з членами секти «Гілка Давидова» в околицях Вейко.

Протистояння почалося ще до того, як її затвердили на посаді міністра юстиції. 28 лютого 1993 року Бюро з контролю за оборотом алкоголю, тютюнових виробів та вогнепальної зброї зробило раптову спробу штурму будівлі для виконання ордера на обшук. Під час штурму відбулася перестрілка, в якій загинули четверо агентів і шестеро членів релігійної секти.

Це призвело до протистояння, яке тривало 51 день і закінчилося 19 квітня 1993 року, коли в будівлі почалася пожежа, і вона згоріло дотла. Уряд заявив, що члени секти вчинили самогубство, застреливши себе і влаштувавши пожежу. Однакті, що залишилися в живих, стверджували, що причиною пожежі стали снаряди з газом, випущені з урядових танків, і що агенти стріляли в людей, які намагалися втекти. Ріно санкціонувала застосування сльозогінного газу, щоб припинити протистояння, і пізніше назвала ці події найгіршим днем в її житті.

«Це була небезпечна ситуація, – сказала вона про інцидент, виступаючи з лекцією в Університеті Дьюка в 2005 році. – Трагедія в тому, що ми ніколи не дізнаємося, що потрібно було зробити».

Але і після Вейко простіше не стало. У 1995 році у Ріно була діагностована хвороба Паркінсона. Вона оголосила про діагноз на щотижневій прес-конференції, заявивши, що це не відіб’ється на її роботі. Але її хвороба не стала приводом для поблажок з боку критиків – як республіканців, так і демократів.

Дивіться також: Тарас Березовець проаналізyвав виборчі перегони у США

XS
SM
MD
LG