За безпрецедентною програмою Єднання заради України (Uniting for Ukraine), спеціально розробленою у США для українців під час війни, до США вже приїхали понад 118 000 українців.

Окрім того, ще близько 25 000 українців потрапили до США на початку вторгнення Росії до України у 2022, перейшовши сухопутний американський кордон з боку Мексики.

Такі цифри наводить Reuters з посиланням на Міністерство національної безпеки США (DHS).

Значні суспільні вигоди від перебування українців у США

Голос Америки повідомляв про продовження дії так званого гуманітарного “паролю”. Відповідне рішення було прийнято в США 13 березня цього року. Це було зроблено не лише через гуманітарні причини, тобто допомогу в порятунку від війни, але й через “значні суспільні вигоди”, - цитує видання CBS речника Міністерства національної безпеки США Анджело Ернандеса.

Правозахисники іммігрантів сподіваються отримати подібне продовження і для приблизно 77 000 афганців, які прибули до Сполучених Штатів у 2021 році в рамках виведення військ США з Афганістану, - інформує Reuters. До слова, двопартійна група членів Конгресу підготувала законопроект, що має на меті надати афганським евакуйованим особам право на постійне проживання в США. Однак цей документ - Afghan Adjustment Act - не отримав достатньої підтримки законодавців вд Республіканської партії, - пише CBS News.

Представники уряду США припускали, що більшість українців хочуть повернутися в Україну, коли там припиняться бої. Ті, хто бажає залишитися в США назавжди, повинні подати заяву на отримання притулку або інші імміграційні пільги, як-от сімейні грін-карти, щоб залишитися в США на законних підставах, пише CBS.

Uniting for Ukraine, оголошена як програма дворічного терміну дії, дає право фактично на один в'їзд до США. Голос Америки публікував поради юристів щодо того, як можна отримати дозвіл на багаторазовий перетин кордон у разі потреби виїзду з країни з подальшим поверненням до неї.

Американці з усіх 50 штатів хочуть “спонсорувати” 216 000 українців

Загалом з початку дії програми американці у всіх 50 штатах Америки, окрузі Колумбія та Пуерто-Ріко подали заявки на фінансування приїзду понад 216 000 українців, які покинули свої міста і села внаслідок російського вторгнення.

Щоб отримати дозвіл у рамках U4U українці, як відомо, повинні отримати запрошення від так званого спонсора, який вже перебуває в США та може надати підтвердження про фінансову спроможність прийняти переселенців.

З моменту створення наприкінці квітня 2022 року програма «Єднання заради України» викликала жвавий інтерес в США. Станом на лютий 2023 року Служба громадянства та імміграції США (USCIS) отримала 216 210 запитів на підтримку українських біженців від осіб, які проживають у 9766 містах, - такі дані ексклюзивно отримали журналісти CBS News.

Дві третини запитів на спонсорство надійшли з восьми штатів: Нью-Йорк (28 974), Іллінойс (26 191), Каліфорнія (24 776), Вашингтон (18 546), Флорида (14 463), Пенсильванія (12 177), Нью-Джерсі (11 395) і Огайо (7700).

Понад половину заявок на спонсорство українців подали фізичні особи в 10 містах, у тому числі в Нью-Йорку (33 347), Чикаго (25 900) і Сіетлі (12 373). Але загалом уряд отримав заявки на спонсорство від американців із понад 700 метрополій і міст.

Найбільша програма приватного спонсорства біженців в історії США

Менш ніж за рік U4U стала найбільшою програмою приватного спонсорства біженців в історії США, - пише CBS. Хоча бенефіціари програми не є “біженцями” у юридичному розумінні. Хоча українці тікають від війни, але вони не мають статусу біженця в США, що давало б можливість отримати тут постійне місце проживання. Натомість їм було надано дозвіл жити та працювати в США протягом обмеженого часу.

Багато з тих, хто спонсорує українців, є членами української діаспори в США, які допомагають своїм рідним і друзям. Це відображає і карта, створена редакцією CBS. За посиланням можна переглянути цифри кожного із 50 штатів, що відображають, скільки заявок на спонсорство було подано його мешканцями.

U4U як модель в'їзду до США з усіх куточків світу

Адміністрація Байдена, стверджує CBS, наразі використовує Uniting for Ukraine як модель для зменшення незаконного перетину американського кордону. У січні було оголошено про намір дозволити щомісяця легально в'їжджати до США до 30 000 громадян Куби, Гаїті, Нікарагуа, Венесуели – якщо американці погодяться спонсорувати їх прибуття і перебування.

Державний департамент США також вперше оприлюднив подібну ініціативу, яка дозволить групам американських громадян спонсорувати постійне переселення людей з усіх куточків світу за допомогою традиційної програми для біженців. Програма сподівається залучити 10 000 спонсорів у наступному році.

Офіційно високу активність програми U4U у США пояснюють тим, що, на відміну від інших етнічних груп, більшість українців мають намір повернутися додому після закінчення війни — це засвідчено офіційними опитуваннями, проведеними ООН.

Як повідомляв Голос Америки, щодо українців було схвалено загалом понад 19 000 заявок на отримання статусу тимчасового захисту TPS (Temporary Protected Status). Такими даними з Українською редакцією ГА поділилася Анна Сміт, виконавча директорка неприбуткової організації Ukraine Immigration Task Force, що працює для українців в США.

Наступного місяця Анна Сміт та її колеги-правозахисники братиму участь у вашингтонському саміті Ukraine Action Summit, де обмінюватимуться найуспішнішими практиками адвокації на підтримку українців.

Саміт та семінари триватимуть одночасно із засіданнями Конгресу США. Правозахисники сподіваються, що подія нагадає конгресменам, "що допомога Україні в самообороні є моральним імперативом і відповідає національним інтересам Сполучених Штатів".

Дивіться також:

Президент США Джо Байден назвав виправданим ордер на арешт російського президента Путіна, який напередодні видав Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. Байден підкреслив, що Путін скоїв воєнні злочини. Американський президент, однак, зауважив, що МКС має обмежене міжнародне визнання.

"Я вважаю, що це виправдано, - сказав Байден у п'ятницю, відповідаючи на питання журналіста щодо рішення МКС. - Але питання в тому, що це не визнано на міжнародному рівні, у нас теж. Але я думаю, що це дуже вагома позиція. Він явно вчинив воєнні злочини".

Як повідомляв Голос Америки, у п’ятницю, 17 березня, Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт російського президента Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Ордери, видані судом в Гаазі звинувачують Путіна у воєнному злочині примусового вивезення населення (дітей) з окупованих територій України до Російської Федерації.

В коментарі Українській редакції Голосу Америки, Дженніфер Трехан, професорка Нью-Йоркського університету, назвала рішення МКС "визначним днем для верховенства права, Міжнародного кримінального суду, захисту правди від сили".

Рішення означає, пояснила експертка, що "президент Путін стає ізгоєм і є сто двадцять три країни, члени статуту Міжнародного кримінального суду, які тепер зобов'язані його заарештувати, якщо він прибуде на їхню територію".

Міжнародна правозахисна організація Humar Rights Watch привітала рішення Міжнародного кримінального суду видати ордери на арешт Володимира Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Львової-Бєлової за звинуваченням у примусовому вивезенні дітей з України.

У заяві організації ці ордери назвали “тривожним дзвінком” для інших потенційних злочинців.

«Це великий день для багатьох жертв злочинів, які скоюють російські війська в Україні з 2014 року. Завдяки цим ордерам на арешт Міжнародний кримінальний суд оголосив Путіна особою в розшуку і цим зробив перший крок, щоб покласти край безкарності, яка вже надто довго надихає злочинців у російській війні проти України. Ці ордери надсилають чітке повідомлення про те, що накази вчиняти серйозні злочини проти цивільних осіб або толерування серйозних злочинів проти цивільних може призвести до тюремної камери в Гаазі. Судові ордери є тривожним дзвінком для інших, які вчиняють зловживання або прикривають їх, що їхній день у суді може настати, незалежно від їхнього рангу чи посади», - заявив Балкіс Джарра, заступник директора з питань міжнародного правосуддя в організації HRW.

Вейн Джордаш, юрист-міжнародник з прав людини та керуючий партнер Global Rights Compliance, заявив, що ці ордери на арешт є першим з багатьох, які будуть оголошені.

“Це важливий перший крок. Є розумні підстави вважати, що Путін несе відповідальність за ці воєнні злочини та багато інших. Молодці, МКС”, - написав він у Twitter.

А в коментарі виданню The Guardian Вейн Джордаш додав: “Протягом наступних кількох місяців з’явиться більше [ордерів на арешт]. Це свого роду попереджувальний постріл. Це прокурор тільки починає справу».

Відповідаючи на питання Голосу Америки, координатор Ради національної безпеки США зі стратегічних комунікацій Джон Кірбі заявив, що це нове повідомлення і "нам потрібно буде вивчити його, перед тим, як коментувати". Він додав, що президент США Джо Байден "чітко заявляє, що ми хочемо забезпечити відповідальність Росії за звірства, воєнні злочини та злочини проти людяності, які вони коять всередині України проти народу України". Кірбі запевнив, що США продовжать допомагати міжнародним установам збирати та аналізувати свідчення.

Верховний представник ЄС з міжнародних питань Жозеп Боррель назвав рішення МКС "лише початком" притягнення Путіна до відповідальності.

"Це важливе рішення для міжнародного правосуддя і для народу України. Ми чітко заявили в Європейському Союзі, що відповідальні за незаконну агресію проти України мають постати перед правосуддям", - вказав Боррель.

Генеральний прокурор України пояснив, що рішення МКС означає, що “за межами Росії Путіна мають заарештувати та передати до суду. А світові лідери тричі думатимуть, перш ніж тиснути йому руку або сідати з ним за стіл переговорів”. На своїй сторінці у Facebook, Костін назвав оголошення ордерів Путіну та Львовій-Беловій “історичним рішенням для України та всієї системи міжнародного права”.

“Загалом у провадженнях, в яких Офіс Генпрокурора здійснює процесуальне керівництво, зафіксовано депортацію понад 16 тисяч дітей з Донецької, Луганської, Харківської та Херсонської областей. Але реальна цифра може бути значно більшою. [...] Нам вдалося повернути додому 308 дітей. Маємо повернути їх всіх. І засудити в українських та міжнародних судах кожного причетного до примусової депортації українських дітей, а також до інших воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду та найтяжчого міжнародного злочину – агресії. Сьогоднішнє рішення – історичний крок, та це лише початок довгого шляху до відновлення справедливості”, - написав генпрокурор України Андрій Костін.

Глава МЗС України Дмитро Кулеба також привітав рішення МКС: “Колеса справедливості обертаються: я вітаю рішення МКС видати ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової-Бєлової за примусове перевезення українських дітей. Міжнародні злочинці відповідатимуть за крадіжки дітей та інші міжнародні злочини”.

Генерал-лейтенант Марк Гертлінг, колишній Командувач армією США в Європі, пише у Twitter, що ордер МКС на арешт Путіна може змінити підхід до Росії президента Китаю Сі Цзіньпіна, який планує відвідати російського президента наступного тижня.

“Заслужена слава для Путіна. Я впевнений, що це може вплинути на підхід Сі до свого «товариша» під час візиту. Ідеальний час [оголошення ордера]”, - сказав генерал Гертлінг.

Про те, що цей ордер може вплинути на російсько-китайські відносини, пише і Джонатан Кац, старший науковий співробітник Німецького Фонду Маршалла США.

“Сьогоднішнє рішення МКС є важливим кроком для притягнення Путіна до відповідальності за злочинну депортацію українських дітей. Це вершина айсберга для притягнення Росії до відповідальності за війну. Такі лідери, як Сі з Китаю, наступного тижня потиснуть руку воєнному злочинцю, який полює на дітей”, - зазначив Кац на Twitter-сторінці.

У Росії швидко відреагували на оголошені ордери. Речниця російського МЗС назвала їх нікчемними. "Рішення Міжнародного кримінального суду не мають жодного значення для нашої країни, в тому числі з юридичної точки зору", - заявила Марія Захарова. Росія не визнає юрисдикцію МКС.

До роботи над статтею долучились Олексій Коваленко, Ірина Матвійчук

Колишній радник з національної безпеки США Джон Болтон вважає, що Китай вже наддає суттєву підтримку Росії, але виграє за будь-якого сценарію розвитку війни між Росією та Україною. Про це він сказав в есклюзивному інтерв`ю Українській службі «Голосу Америки». На його думку, його кінцевою ціллю є досягнення «регіональної гегемонії у всьому Індо-Тихоокеанському регіоні, і зрештою - глобальної гегемонії». США та союзники мають важелі впливу на Китай, але бояться ними скористатися, сказав Болтон.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram.

У п`ятницю, 17 березня, стало відомо про запланований державний візит китайського лідера Сі Цзіньпіня до Москви, що має відбутися 20-22 березня. Раніше директор ЦРУ Вільям Бернс та інші американські високопосавдці заявляли, що Китай розглядає можливість постачання Росії зброї. Пекін такі плани заперечує.

Також під час інтервю «Голосу Америки» Болтон розкритикував бачення Дональда Трампа щодо закінчення війни в України, сказавши, що він бачить «світ та своє місце в ньому як в коміксах». Як писав Голос Америки, цього тижня кілька потенційних претендентів в кандидати від Республіканської партії у відповідях на питання ведучого Fox News Такера Карлсона, окреслили своє бачення війни Росії з Україною та допомоги США.

Дивіться також:

Потенційні республіканські кандидати у президенти США на вибори 2024 висловили позицію щодо України

Джон Болтон служив радником з Національної безпеки президента Дональда Трампа в 2018-2019 роках, коли він був, за версією колишнього президента, звільнений, а за словами самого Болтона, пішов із посади. Це сталося, коли стало публічно відомо про затримку виділення Україні військової допомоги на 400 мільйонів доларів, питання, яке пізніше фігурувало у справі про перший імпічмент Дональда Трампа. Хоча імпічмент підтримала Палата представників Конгресу США, 5 лютого 2020 року Сенат, більшість якого складали республіканці, проголосував проти імпічменту Дональда Трампа, звинуваченого у намаганнях схилити владу в Україні до розслідування Джо Байдена та його сина Гантера. У своїй книзі «Кімната, де це сталося», де він описує свій досвід роботи в Адімністрації Дональда Трампа, та у публічних виступах, Болтон критично характеризує свого колишнього шефа.

Сьогодні Болтон також активно виступає за збільшення військової допомоги Україні. В інтерв`ю «Голосу Америки» він зазначив, що США та НАТО мусять розробити чіткий план перемоги України та забезпечити всі необхідні ресурси для його виконання.

У 2005-2006-х роках Болтон служив послом США в ООН в адміністрації Джорджа Буша молодшого, а також обіймав високі посадив в Міністерстві юстиції та Державному депаратменті США, адміністраціях президентів США Рональда Рейгана та Джорджа Буша старшого. Болтона вважають «яструбом» у питаннях безпеки та зовнішньої політики. Як він сказав в інтерв`ю «Голосу Америки», наразі він розглядає можливість балотуватися на наступних президентських виборах від Республіканської партії.

Тетяна Ворожко, Голос Америки: Одна з речей, яка може змінити результат війни Росії проти України, це якщо Китай активніше підтримуватиме Росію. На вашу думку, наскільки Китай вже залучений на боці Росії і чи може він розпочати або різко збільшити військову підтримку?

Джон Болтон, екс-радник з нацбезпеки президента США: Я думаю, що Китай дуже активно підтримує Росію. Звичайно, ми знаємо, що вони суттєво збільшили закупівлю нафти та газу з Росії, ймовірно, більше, ніж публічно повідомляється. Вони були б раді з часом робити це на постійній основі. Я не сумніваюся, що російські фінансові установи, які перебувають під санкціями, відмивають гроші через непрозору китайську фінансову систему на світових ринках, і я думаю, що Китай може допомогти Росії кількома непрямими способами, незалежно від того, постачає він зброю в Росію безпосередньо чи ні. Наприклад, він може продавати зброю в Білорусь. І що потім з нею відбувається? Він може продати зброю Північній Кореї, і що тоді з нею станеться? Світ складний і легко сказати: «Ми не постачаємо зброю безпосередньо в Росію», але досягти того самого результату. Отже, Росія і Китай зараз знаходяться в тому, що можна назвати ситуацією домовленності. Я думаю, що відносини будуть ще ближчими, і, на мою думку, росіяни потраплятимуть в усе більшу залежність. Я думаю, що Китай це цілком влаштовує.

Т.В.: Яка, на вашу думку, кінцева ціль Китаю? В чому полягає його заціквленість у підтримці Росії?

Д.Б.: Я думаю, що Китай дуже чітко дав зрозуміти, що вони хочуть гегемонії в Індо-Тихоокеанському регіоні, і зрештою вони хочуть глобальної гегемонії. У своїх публічних висловлюваннях вони вже цього не приховують. І Китаю дуже вигідне перетворення Росії на його сателіта – із сільськогосподарською продукцією, корисними копалинами, величезною територією, прямим виходом до Європи. Для них це дуже зручний сусід. Я думаю, що за будь-якого результата російсько-українського конфлікта Китай переможе. Якщо Росія виграє, повністю підкорить Україну, знову приєднає її до Росії, це було б плюсом для союзника Китаю. Але якщо Росія зазнає невдачі, вона стане більш залежною від Китаю. Отже, так й так Китай виграє.

Т.В.: Чи мають США та їхні західні союзники достатньо сильні важелі впливу на Китай, економічні важелі? І чи чутливий Пекін до економічного тиску?

Д.Б.: Я думаю, що Захід загалом дійсно має величезний економічний вплив на Китай, але вони бояться ним скористатися. Америка боялася, я думаю, тепер боїться дещо менше, коли ми бачимо, що Китай використав багато своїх комерційних відносин як зброю. Huawei, ZTE не є телекомунікаційними компаніями. TikTok — це не соцмережа для підлітків. Це пристрій для збору розвідданих. Але я думаю, що наші друзі в Європі не настільки обізнані, як ми, можливо, дещо більше залежні від китайського ринку. З ними потрібно ще трохи попрацювати. Але ви знаєте, що у відносинах «покупець-продавець» жодна зі сторін не домінує. Це дві рівноправні сторони. Отже, якщо ми використаємо нашу економічну силу проти Китаю, це може мати великий ефект.

Т.В: Чи потрібно США збільшувати свою військову потужність, щоб це служило стримуючим фактором для Китаю?

Д.Б.: Я думаю, немає сумнівів, що США доведеться зіткнутися з необхідністю значного збільшення свого військового бюджету. Захід після розпаду Радянського Союзу перебував у полоні фантазій. Люди говорили про «кінець історії». Тоді, як ми бачимо, в Україні історія не закінчилася. Але в 1990-х роках говорили про «дивіденди миру». Бюджети на оборону скоротили на всьому Заході, у Сполучених Штатах. В адміністрації (президента США Барака - ред.) Обами вони (витрати на оборону – ред.) були на голодному пайку. Тож у нас попереду довгий шлях. Я думаю, що це буде важливим питанням дебатів під час президентської кампанії цього та наступного року.

Дивіться також:

Росія, Китай та Іран проведуть спільні навчання в Оманській затоці 

Т.В.: Але в той же час Китай позиціонує себе як миротворця. Вони щойно домовилися про відновлення дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном. Вони представили мирний план між Росією та Україною. Стало відомо про візит Сі Цзіньпіна до Москви, можливо відбудеться віртуальна розмова із Зеленським. Хіба це не схоже на те, що вони хочуть рухатися іншим шляхом?

Д.Б.: Ні, це пропагандистська кампанія, і я думаю, що ми маємо подивитися на Китай, нашого противника, реалістично. Китайці дуже ефективні в інформаційній війні. Раніше США були ефективними в інформаційній війні. Наші ресурси, як ви знаєте, зараз набагато обмеженіші, і їх також потрібно збільшити. Але на місці президента Зеленського, я б дуже обережно ставився до цього китайського мирного плану, не сприймав його як щось безкорисливе та об’єктивне.

Я думаю, що угода, укладена за посередництва Китаю між Саудівською Аравією та Іраном, є вигідною для Китаю, оскільки вони хочуть отримати доступ до закупівлі нафти в усіх арабських державах Перської затоки, а також в Ірані. Я думаю, що Саудівська Аравія дуже розчарована політикою адміністрації Байдена. І я думаю, що на даний момент вони метафорично тикають пальцем в око Білому дому. Я не думаю, що це серйозно змінює орієнтацію Саудівської Аравії, але це точно не плюс для Сполучених Штатів. І я вважаю, що це показує, що ідея про те, що ви можете мати справу лише з Китаєм, розглядаючи його виключно як загрозу в Азії, є хибною. Куди б ви не глянули – скрізь Китай. Він намагається посилитися на Близькому Сході. Він долучився до вторгнення Росії в Україну. Він прагне стати не просто глобальною державою, а домінуючою світовою державою.

Т.В.: Відбулося 10-те засідання Контактної групи з оборони України, на якому було оголошено про нову військову допомогу. Як ви загалом оцінюєте військову допомогу, яку Україна отримує від США та їх партнерів?

Д.Б.: Я думаю, що військова допомога, включно з обміном розвідданими, очевидно, була дуже важливою для України в захисті від російського вторгнення. Але, я вважаю, що цього було недостатньо. Я не думаю, що НАТО має чітку стратегію. Я не думаю, що країни НАТО, зокрема США, чітко заявили про свої цілі. Поки ви не визначите ваші цілі, ви не знаєте, які ресурси вам потрібні для їх досягнення та як це зробити. Я думаю, що нас стримувала Росія. Нам, очевидно, не вдалося стримати Росію перед вторгненням, але вони стримують нас. Ми стримані в тому, яку допомогу надаємо Україні. І я думаю, що це грає на руку американським ізоляціоністам: якщо ми не можемо сказати, якими є наші цілі, вони кажуть, що ми в черговій нескінченній війні, ми даємо Україні «безлімітний чек». Я не вважаю ці аргументи правдивими. Але якщо США зможуть чітко сформулювати, що їхньою метою є повне відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, тоді вони зможуть чітко сформулювати, як досягти цієї мети.

Ви згадали про засідання Контактної групи з оборони України. Після цього на прес-конференції американський міністр оборони заявив, що в Україні ми боремося за міжнародний порядок, заснований на правилах. І я маю сказати, частиною якого міжнародного порядку, заснованого на правилах, є Володимир Путін? Немає такого порядку. У цій війні ми воюємо за інтереси Америки і інтереси України. Ми робимо це не як акт милосердя чи для досягнення якоїсь абстрактної філософської мети. Тут є конкретні інтереси, які змушують Америку діяти з метою власного самозахисту, що ми фактично робимо через наших друзів в Україні.

Т.В.: Ви можете поділитися коротко- і довгостроковими прогнозами розвитку війни в Україні? Якщо рівень підтримки зберігатиметься таким як є і Китай не посилить значно підтримку Росії, чи може Україна перемогти?

Д.Б.: Я думаю, що зараз дуже важко побачити, яким чином Україна може виграти. Я боюся, що метою Білого дому і НАТО є те, щоб ситуація зайшла в глухий кут, коли у війні фактично немає переможців і переможених. Я вважаю, що це, очевидно, дуже згубно для України, але це згубно й для Сполучених Штатів, оскільки це говорить нашим противникам, Росії чи Китаю, чи комусь іншому, що ми не мали рішучості перемогти цю агресію. І якщо ми не маємо рішучості перемогти на європейському континенті, що ми будемо робити, коли Китай зробить крок проти Тайваню? Тож я вважаю, що безпека Америки в усьому світі підривається нездатністю чи небажанням привести Україну до успішного завершення війни.

Дивіться також:

Про що Зеленський домовився із Байденом у Вашингтоні та інші ексклюзивні подробиці року опору від посолки України в США Оксани Маркарової

Т.В.: Ви згадали, що Росія використовує стримування проти Сполучених Штатів. Зараз я бачу два типи стримування. Перше – це загроза ескалації. Що ви думаєте про утримання від надання певного типу чи обсягу військової допомоги через можливу ескалацію з боку Росії?

Д.Б.: Я не бачу, до чого Росія збирається ескалувати в традиційному розумінні. Ми значно переоцінили російські можливості на початку війни. Бойові засоби, які висунула Росія, були неефективними. Вони не стали кращими. Вони зазнали величезних втрат. Де прихована армія, яку росіяни збираються використати, щоб здійснити звичайну агресію проти будь-якої іншої частини НАТО? Я вважаю, що це самообман. І тому Путін зміг досягти того, що він має, частково тому, що ми воюємо, метафорично кажучи, з однією рукою, зв’язаною за спиною.

Т.В.: І друге — ядерна загроза. Чи варто США та іншим країнам боятися ядерної загрози з боку Росії?

Д.Б.: Я вважаю, що на сьогодні, більше ніж через рік після вторгнення, коли Путін натякав або прямо говорив про ядерний потенціал, було доведено, що це в кожному випадку було блефом. Представники нашої розвідки засвідчили в Конгресі на відкритому слуханні, що вони ще не побачили жодних змін у розгортанні російських ядерних сил. Я міг би уявити обставини, коли використання Росією тактичної ядерної зброї було б найбільш вірогідним – за умови катастрофічної поразки на полі бою або небезпеки саме для режиму Путіна, коли він діє, щоб зміцнити свою владу. Ми ще не близькі до жодної з цих обставин.

Але замість того, щоб переживати, яку загрозу Путін становить нам, як щодо нашої загрози Путіну? Щоб він знав, що якщо він навіть подумає про це, він особисто, Володимир Путін, постраждає. Я думаю, за лаштунками, він отримав досить жорстке попередження. Тому я справді не думаю, що це ймовірно. Хоча ви ніколи не відкидаєте ядерне питання, проблема для нас має полягати не в тому, що Путін стримує нас, а в тому, щоб зрозуміти, як стримати Путіна.

Т.В.: Одним із обмежень у постачанні Україні зброї, як кажуть, є те, що Україна не може завдавати ударів по військових цілях на території Росії. Як Україні виграти війну, не завдаючи ударів по військових цілях противника на його території, включно із заводами, де виробляють зброю?

Д.Б.: Я не думаю, що можна виграти війну, лише обороняючись. Уявіть собі обставини, коли українці посувають лінію фронту до міжнародно визнаних кордонів, а присутність російських сил скорочується до значно меншої території. Як ви нарешті витісните їх, якщо не зможете атакувати всередині Росії? І подивіться на асиметрію правил бойових дій. Росія вчинила акт неспровокованої агресії проти України. І вона може вражати цілі в будь-якій точці країни без наслідків, і вони цілять саме по цивільних об`єктах, але Україна не може завдати удару по військових цілях у Росії? Це рецепт невдачі для України. Чи справді це те, чого ми хочемо? Я так не думаю.

Дивіться також:

Друга країна НАТО заявила про передачу винищувачів Міг-29 Україні

Т.В.: Можливий претендент в президенти від Республіканської партії Рон Десантіс заявив, що війна між Росією та Україною є територіальною суперечкою і втягуватися в неї не в інтересах США. Чи є ця позиція небезпечною і звідки вона походить?

Д.Б.: Зрозуміло, що це не територіальна суперечка. Росіяни в це не вірять, і точно так не думають українці. І в цьому випадку я б провів чітку аналогію з Тайванем і загрозою з боку Китаю. Стратегічне та концептуальне питання однакове для обох. Чи будуть Україна і Тайвань вільними і незалежними державами чи ні? Я думаю, що в інтересах Америки переконатися, що вони залишаються вільними та незалежними державами. Тому я вважаю, що це є життєво важливим національним інтересом США. Я вважаю, що те, як Байден намагався виправдати допомогу Україні, представивши її частиною вілсонівської боротьби між автократіями та демократіями, говорив про міжнародний порядок, заснований на правилах, — це велика помилка. Ви не можете надихнути американців на захист міжнародного порядку, заснованого на правилах. Але ви можете це зробити, якщо закличете допомогти країні, яка бореться, яка захищається від більшого агресора, і де безпосередньо зачіпаються наші інтереси. Це мова, яку має використовувати Байден, і це те, що Рон Десантіс та інші республіканці також мають говорити.

Т.В.: Але ми бачимо, що підтримка України серед виборців-республіканців падає. Які основні фактори на це впливають?

Д.Б.: Ви знаєте, є різні опитування. Цього понеділка було оприлюднено опитування Gallup, яке показало, що переважна більшість, 85%, республіканців вважають, що допомога Україні є дуже важливою або дещо важливою. Багато в чому це залежить від того, як ви сформулюєте питання чи якими були заголовки преси напередодні. Найбільше це залежить від політичного лідерства. Якби Рональд Рейган сьогодні балотувався в президенти, то 90 відсотків республіканців підтримували б допомогу Україні. Тому я сподіваюся, що цьогорічний «Рональд Рейган» стане кандидатом від Республіканської партії.

Т.В.: Президент Трамп, відповідаючи на ті самі питання, що Десантіс, сказав, що посадить обидві сторони за стіл переговорів і домовиться про угоду. На його думку, обидві сторони виснажилися і готові домовлятися. Що ви думаєте про доцільність цього кроку та про небезпеку передчасних переговорів?

Д.Б.: Я думаю, Дональд Трамп бачить світ та своє місце в ньому як в коміксах. Шанси мати російсько-українські переговори на цьому етапі на будь-якому серйозному рівні фактично дорівнюють нулю. І я вважаю, що проблеми, які розділяють сторони, надто великі. Саме тому ми на Заході повинні краще розуміти, чого ми хочемо досягти і як ми збираємося цього досягти. Не в наших інтересах, щоб цей конфлікт затягувався. У війні на виснаження, якою вона є зараз, зазвичай перемагає більша країна. І навіть незважаючи на те, що кількість втрат з боку Росії набагато переважає українські втрати, Росія в три з половиною рази більша за Україну. Тож чим довше це триватиме, тим більші шанси, що Росія принаймні частково досягне цілей, яких вона прагнула досягнути, вторгнувшись минулого лютого.

Дивіться також:

МЗС України запрошує Десантіса в Україну, а політики в США просять його не ставати “зброєю Путіна”

Т.В.: Як ви ставитесь до звинувачення на адресу українців в диверсії проти Nord Stream-2, підриву труби?

Д.Б.: Я думаю, що ніхто справді не знає. Але, як я сказав у газеті The Wall Street Journal, навіть якщо Україна це зробила, то й молодці. Це приклад того, як можна атакувати російські цілі. З публічної інформації я не знаю, хто це зробив. Коли я вперше почув про це у вересні минулого року, я подумав, що росіяни це зробили, щоб продемонструвати європейцям, наскільки вони серйозні щодо відключення природного газу. Сподіваюся, розслідування з’ясує, хто це, але я б не переживав, якби я виявився неправим і це була Україна. То й добре для них.

Т.В.: Питання як до колишнього посла США в ООН. Україна пропонує кілька творчих ідей, як вигнати Росію з Ради Безпеки. Чи це можливо і навіть потрібно, з огляду на те, що Китай, за будь-яких умов там залишатиметься?

Д.Б.: Я розумію, наскільки розчарована Україна, але можу вам сказати, що цього ніколи не станеться. Чесно кажучи, це марна трата енергії на щось, що не має жодного шансу на успіх. Коли Радянський Союз розпався, уряд Сполучених Штатів, уряди інших членів Ради Безпеки дотримувалися так званої доктрини держави-наступниці в міжнародному праві. Кожен, хто це вивчав, прийшов до висновку, що Росія є державою-наступницею, вона успадкувала постійне місце перебування в Радбезі Радянського Союзу. Це було свідоме рішення кожного. Було дуже мало заперечень аналізу доктрини держави-наступниці. Я вважаю, чесно кажучи, спроба знову відкрити це питання - марна трата часу.

Т.В.: Повертаючись до вашого часу в адміністрації Трампа, як ви вважаєте, наскільки той факт, що Україна була в центрі першого імпічменту, вплинув на підтримку республіканців і, можливо, навіть адміністрації Байдена?

Д.Б.: Я думаю, що погляд Трампа на Україну та вся суперечка щодо «ідеальної телефонної розмови» із Зеленським, на жаль, мали негативний вплив на Республіканську партію та, можливо, на країну в цілому. Трамп продовжував говорити про те, наскільки корумпованою є Україна, він ніби не розумів, що Зеленський балотувався саме на платформі боротьби із корупцією. Ідея про те, що Україна допомагала Гілларі Клінтон у кампанії 2016 року, допомагала Джо Байдену у 2020 році, дійсно засіла в мозках. Це прикро і несправедливо. Але це є частиною того, коли ви маєте справу, із Дональдом Трампом.

Т.В.: Які ваші плани в цій виборчій кампанії?

Д.Б.: Я все ще розглядаю можливість балотуватися. Я вважаю, що дуже важливо, щоб (Республіканська – ред.) партія відкинула Дональда Трампа, і я вважаю, що виборці хочуть побачити рейганівський підхід - оптимістичний погляд на Америку, а не скарги та сумніви у тому, чи залишається країна життєздатною. Я прийму рішення найближчим часом, коли процес висунення справді почне набирати обертів. Потрібно враховувати багато факторів, але я думаю, що це будуть дуже важливі вибори. Я просто хочу переконатися, що ми отримаємо найкращого кандидата від Республіканської партії.

Т.В.: Дуже дякую.

Дивіться також:

Три причини, чому більшість аналітиків помилялися щодо війни в Україні

У Нью-Йорку відбулася прем’єра джаз мюзиклу "Радіо 477". Текст постановки написав Сергій Жадан, який прилетів у Нью-Йорк заради вистави. Мюзикл створила американська режисерка українського походження Вірляна Ткач разом зі своєю театральною групою Яра Арт груп.

Підписуйтеся на Голос Америки Українською в Telegram.

Для Вірляни Ткач «Радіо 477» це не перший проект, пов’язаний з українськими митцями та письменниками «Розстріляного відродження». Працюючи з архівами у Харкові, Вірляна випадково натрапила на невідому партитуру. Інтуїція підказувала їй, що унікальна знахідка – це ноти до джаз мюзиклу «Алло на хвилі 477!». У 1920-х на хвилі 477 метрів виходили передачі харківського радіо, які і лягли в основу вистави. Музику у стилі джаз до неї написав Юлій Мейтус, один з небагатьох митців «Березилі», які врятувався від розстрілів.

За словами Ткач, навіть композитор думав, що партитуру втрачено, адже через переслідування комуністів та страх за своє життя, він спалив свої композиції того часу. «Але це була не його копія. Це була копія диригента. Проте вона була непідписана, ми також не мали тексту, тому не можна було порівняти. Я зачала ходити та питати музикантів, чи може бути це є той джаз мюзикл», - розповідає режисерка.

Усі сумніви щодо того, чи справді знахідка є партитурою втраченого мюзиклу «Березолі» розвіяв легендарний нью-йорський музикант Ентоні Колман. Він одразу зрозумів, що знайдені ноти – це джаз 1920-х років. «Вірляна мені сказала, що показала це джазовим музикантам в Україні, і вони сказали, що це не джаз. Але вони не розуміли що, джаз у 20-х роках – це була комбінація афроамериканських шоу, які подорожували світом. Деяка музика нагадувала джаз сьогодні, а деяка була більше, як музика для шоу, як музика Бродвею. Джаз тоді — це будь-яка неєвропейська танцювальна музика», - пояснює композитор.

Так розпочалася спільна робота над новою виставою. Колман, натхненний знахідкою, почав писати музику до нової вистави. Вірляна - працювати над постановкою. Ентоні та Вірляна для цього восени 2021-го приїхали у Харків. Написати текст нового мюзиклу запропонували Сергію Жадану, з яким Вірляна вже мала низку спільних проектів.

Жадан каже, що йому цікавий спосіб мислення режисерки, її творча метода та те, як вона підходить до відбору матеріалу. «Вона намагається суміщати мало сумісні на перший погляд речі - це щоразу несподівано та контраверсійно, але завжди закінчується чимось цікавим та неочікуваним», - додає він.

Творча група вирішила, що новий мюзикл буде про те, як сучасні актори знайшли та пробують відновити старий. За словами Жадана, йому особисто працювати над проектом було цікаво у тому числі і тому, що це пов’язано з Харковом, а також іменами митців, акторів та письменниками 1920-30 років, які все життя для нього були важливими.

Зізнається, йому би хотілося, щоб ця вистава була реалізована в Харкові, де творці і почали працювати над нею. «Але на превеликий жаль, цього не сталося, добре, що вона йде у Нью-Йорку. Добре, що приходять і українці, і американці, щоб послухати оповідь про Харків 20-30 років, співставити та провести ці історичні паралелі між великими репресіями 30-х років та спробами сьогоднішньої Росії знищити українську культуру. І цей проект окрім власне мистецького інтересу, має ще й політичну актуальність», - переконаний митець.

Наскрізною лінією вистави, як і майже сто років тому, є радіо та новини про життя Харкова. Робота над текстом вистави закінчилася вже під час повномасштабної війни. Тому останній акт мюзиклу повністю присвячений Харкову під час війни. У кінці вистави Жадан також читає свої вірші.

В цілому у виставі бере участь семеро акторів, троє з них – українці. Петро Ніновський – один з них. Зараз він навчається в одному з найкращих американських мистецьких вишів – школі Джуліард. Петро, каже, що для нього цей мюзикл про те, як продовжувати жити, творити, шукати за умов того, що є машина, яка пробує позбавляти людей їхнього права вибору.

Леся Верба ще одна акторка. Вона - мисткиня та співачка з Одеси. Верба переконана, що вистава матиме шалений успіх. «Це потрібно зараз. Потрібно казати про речі, які болять, і співати, і розповідати історію України і історію українського авангарду, який насправді був дуже потужним. Презентувати його зараз», - додає вона.

Відомий американський історик Тімоті Снайдер, який товаришує з Сергієм Жаданом, також був присутній на прем’єрі вистави. Він каже: мюзикл про надію, у той момент, коли певні сили намагаються забрати у людей майбутнє.

«Коли я його дивився, думав про те, що об’єднує 2020-ті та 1920-ті роки. Схожість у тому, що кожного разу, коли українці дозволяли собі думати про майбутнє, це майбутнє у них забирали. Але так не повинно бути. І надія, яка є у п’єсі, пов’язана зі здатністю запам’ятовувати, а також зі здатністю думати, що цього разу ми це подолаємо», - каже історик.

Євген Гудзь, вокаліст та засновник Гоголь Борделло також був присутній на виставі. Каже: зараз, як ніколи, важливо розповідати про історію України та унікальність її культури. «Про український авангард, Курбаса, Малевича. Дуже важливо, щоб світу було розуміло, що Україна – її вектор – він західний. Я це з дитинства відчував, тому для мене джаз в Україні, так, звичайно... авангардна Україна – так, звичайно», - каже він.

Згідно з планами Вірляни Ткач, мюзикл поки буде йти виключно у Нью-Йорку, остання запланована вистава відбудеться в експериментальному театрі Ла МаМа 19 березня. Гастролювати США або Європою Ткач не планує. Але мріє після перемоги все ж таки поставити цю виставу у Харкові.