Починаючи з 1976 року, кожного лютого у США відзначають місяць історії афроамериканців.
У цей період вшановують вклад негритянського населення у розвиток країни, згадують їх боротьбу за рівні права та говорять про проблеми, які досі стоять перед нащадками рабів.
А проблем залишається багато. В першу чергу - бідність, вину за яку чимало експертів покладають на відсутність належної освіти. Не рідко, чорношкірі масово осідають в гетто великих міст, умови життя в яких інколи межують з криміногенними. Тож навіть маючи бажання, діти не можуть отримати добру освіту, яка є запорукою успіху у майбутньому.
У найбіднішому районі Вашингтона вийти із замкнутого кола таким дітям, допомагають - католицькі монахині.
Звичайний урок у католицькій школі для дівчаток. Школа - невелика, всього близько сотні учнів середніх класів. Усі дівчатка з малозабезпечених і, здебільшого, розбитих родин. Багато з них виховуються одним з батьків.
Школу заснувала 14 років тому сестра Мері Бордон. Фінансується установа з пожертв приватних осіб. Гроші це великі, навчання дитини коштує 15 тисяч доларів на рік. Харчування покриває федеральний уряд, що гарантує дітям щодня гарячий обід. Школа знаходиться у бідному районі американської столиці. Підліткова вагітність тут висока, каже сестра Мері Бордон, і дівчата рано народжують і кидають школу:
«Ми хотіли, щоби наша школа була саме тут, щоб допомогти молодим дівчатам у середніх класах і показати їм шлях до здорового і щасливого дорослого життя».
Сестра Мері розповіла, що їх учениці починають навчання не маючи належних знань і, часто, бажання вчитися:
«Перше, що ми робимо, так це просимо вчителів заохотити їх до навчання. Дівчата отримують особливий, індивідуальний підхід».
У кожному класі мінімальна кількість дітей, що дає змогу вчительці Келі Локгард працювати з ученицями один-на-один:
«Якщо я можу налагодити відносини з ними і, якщо вони почуваються комфортно зі мною, це сприяє їх заохоченню. Це також допомагає їм розслабитися і розпитувати про все - про математику чи про життя».
Неадже добре вчиться і мріє стати лікаркою:
«У моїй попередній школі ми не вивчали стільки усього. Там не було такої любові і турботи, яку я отримала тут. Ми покладаємо на себе великі надії, як і наші вчителі».
Макейлі так само є чим пишатися. Дівчина прийшла сюди вчитися три роки тому. Згадує як соромилася всього і не була впевнена у собі. Тепер вона сповнена бажання вчитися:
«Коли я тут, я повинна працювати. Я не почуваюся так, ніби отримую погану освіту чи це не достатній для мене рівень. Мені здається, від мене вимагають у межах моїх можливостей».
Макейла каже, що школа помогла їй повірити, що вона може багатого чого досягти у житті:
«Мені здається, повинно бути більше таких шкіл як ця тому, що ви отримуєте добре освіту і можете стати ким заманеться».
75% учнів цієї школи отримують середню освіту у порівнянні з 50% учнів публічних шкіл в американській столиці.
У цей період вшановують вклад негритянського населення у розвиток країни, згадують їх боротьбу за рівні права та говорять про проблеми, які досі стоять перед нащадками рабів.
А проблем залишається багато. В першу чергу - бідність, вину за яку чимало експертів покладають на відсутність належної освіти. Не рідко, чорношкірі масово осідають в гетто великих міст, умови життя в яких інколи межують з криміногенними. Тож навіть маючи бажання, діти не можуть отримати добру освіту, яка є запорукою успіху у майбутньому.
У найбіднішому районі Вашингтона вийти із замкнутого кола таким дітям, допомагають - католицькі монахині.
Звичайний урок у католицькій школі для дівчаток. Школа - невелика, всього близько сотні учнів середніх класів. Усі дівчатка з малозабезпечених і, здебільшого, розбитих родин. Багато з них виховуються одним з батьків.
Школу заснувала 14 років тому сестра Мері Бордон. Фінансується установа з пожертв приватних осіб. Гроші це великі, навчання дитини коштує 15 тисяч доларів на рік. Харчування покриває федеральний уряд, що гарантує дітям щодня гарячий обід. Школа знаходиться у бідному районі американської столиці. Підліткова вагітність тут висока, каже сестра Мері Бордон, і дівчата рано народжують і кидають школу:
«Ми хотіли, щоби наша школа була саме тут, щоб допомогти молодим дівчатам у середніх класах і показати їм шлях до здорового і щасливого дорослого життя».
Сестра Мері розповіла, що їх учениці починають навчання не маючи належних знань і, часто, бажання вчитися:
«Перше, що ми робимо, так це просимо вчителів заохотити їх до навчання. Дівчата отримують особливий, індивідуальний підхід».
У кожному класі мінімальна кількість дітей, що дає змогу вчительці Келі Локгард працювати з ученицями один-на-один:
«Якщо я можу налагодити відносини з ними і, якщо вони почуваються комфортно зі мною, це сприяє їх заохоченню. Це також допомагає їм розслабитися і розпитувати про все - про математику чи про життя».
Ми хотіли, щоби наша школа була саме тут, щоб допомогти молодим дівчатам у середніх класах і показати їм шлях до здорового і щасливого дорослого життя.Сестра Мері Бордон, засновниця школи
Неадже добре вчиться і мріє стати лікаркою:
«У моїй попередній школі ми не вивчали стільки усього. Там не було такої любові і турботи, яку я отримала тут. Ми покладаємо на себе великі надії, як і наші вчителі».
Макейлі так само є чим пишатися. Дівчина прийшла сюди вчитися три роки тому. Згадує як соромилася всього і не була впевнена у собі. Тепер вона сповнена бажання вчитися:
«Коли я тут, я повинна працювати. Я не почуваюся так, ніби отримую погану освіту чи це не достатній для мене рівень. Мені здається, від мене вимагають у межах моїх можливостей».
Макейла каже, що школа помогла їй повірити, що вона може багатого чого досягти у житті:
«Мені здається, повинно бути більше таких шкіл як ця тому, що ви отримуєте добре освіту і можете стати ким заманеться».
75% учнів цієї школи отримують середню освіту у порівнянні з 50% учнів публічних шкіл в американській столиці.
