Спеціальні потреби

3% неандертальця кожному

  • Голос Америки

Сотня науковців та художник створили виставку, яка переносить відвідувача у доісторичні часи.

Кожний мешканець нашої планети трішки печерна людина. В кожному з нас від відсотка до трьох генетичного коду неандертальців, доісторичних людей, що вимерли тридцять тисяч років тому. До такого висновку дійшли дві групи американських вчених, проаналізувавши геном неандертальців.

Наблизитися до життя доісторичної людини можна, відвідавши національний Природознавчий музей у Вашингтоні. Там, у результаті співпраці понад сотні міжнародних науковців і за допомогою унікального митця, створено виставку, що переносить відвідувача у доісторичні часи.

Виставка «Походження людини» приваблює величезну кількість туристів. Бронзові діорами та статуї у повний зріст Джона Ґерші розповідають історію людства тривалістю у шість мільйонів років.

Дослідник, митець і письменник Джон Ґерші каже:

«Цьому черепу приблизно мільйон сімсот п’ятдесят тисяч років».

Створювати свої скульптури митець починає з середини, шар за шаром.

«Це кістки, які були знайдені у Східній Африці», – додає він.

Археологічні знахідки для нього – натхнення. Створюючи голову, Ґерші починає з гіпсового зліпку. А відтак додає глину, звіряючись з тим, як виглядає знахідка.

Джон Ґерші розповідає про свою працю:

«Я фактично повинен встановити анатомічний зв’язок між кістками та м’якою тканиною, який би можна було застосувати до усього роду африканських мавп та передісторичних людей».

Джон намагається створювати наближені до реальності образи, а така реконструкція забирає чимало часу. Лише виліпка очей – процес у 35 кроків. Джон Ґерші каже:

«Я намагаюсь створити враження, що за цими очима жива душа. Ти заглядаєш у ці очі і відчуваєш, що там хтось є. Насправді для мене це більше, ніж просто гіпс та глина. Дуже сподіваюсь, що людям буде навіть трохи ніяково від кінцевого результату. Вони сподіваються побачити щось неживе, а бачать скульптуру, яка має трохи душі».

Бронзові скульптури у залі «Походження людини» відображають ключові моменти людської еволюції. Ось прямоходяча людина два мільйони років тому несе на собі тіло вбитої антилопи.

Ось Гайдельберзька людина запрошує вас до свого вогнища 200 тисяч років тому. Флореська людина втікає від хижака 18 тисяч років тому. А от інтимний момент відносин неандертальської мами зі своїм малюком 70 тисяч років тому.

Джон Ґерші пояснює:

«Вона тримає шматок шкіри, а дитина дивиться і намагається зрозуміти, що йому робити. Він на неї дивиться з таким собі запитанням, а мама відповідає з величезною радістю».

Відвідувач музею Стейсі Вайнберґ каже:

«Так, це було дуже, дуже давно».

Стейсі Вайнберґ привела сюди своїх двох дітей:

«Ми думаємо, що дуже далеко відійшли від доісторичної людини, стали набагато розумнішими. Але насправді ми не так вже і відрізняємось».

Джон Ґерші додає, що це дуже тонка та ретельна робота. А результат дуже надихає.

Він сподівається, що його робота створює зв’язок між історичними періодами:

«Якщо подивитися на сучасну людину в контексті еволюції людства, еволюції життя на планеті, людина – це щось дивовижне».

XS
SM
MD
LG