Спеціальні потреби

Актуально

В Держдепі роз'яснили позицію США щодо екстрадиції Фірташа

В Державному департаменті роз’яснили, якою є позиція Сполучених Штатів щодо екстрадиції до країни Дмитра Фірташа. Про це в коментарі українській службі Голосу Америки розповів заступник помічника Державного секретаря США Джордж Кент.

“Австрія - це країна з верховенством права, і вони мають певні правові процедури. Наша позиція залишається такою ж, як у 2014. Ми засудили Фірташа за злочини, і ми продовжуємо працювати з австрійцями, при цьому поважаючи їхній правовий процес”, - сказав посадовець.

Австрія - це країна з верховенством права, і вони мають певні правові процедури. Наша позиція залишається такою ж, як у 2014. Ми засудили Фірташа за злочини, і ми продовжуємо працювати з австрійцями, при цьому поважаючи їхній правовий процес.
Джордж Кент, заступник помічника Держсекретаря США

На запитання, які інструменти можуть використати Сполучені Штати, щоб домогтись екстрадиції, Джордж Кент додав, що в США працюють у цьому напрямку з австрійською владою.

“Оскільки ми поважаємо верховенство права в Австрії, вони досі проходять через процес апеляцій у справі екстрадиції. Ми перебуваємо в контакті з австрійцями, але це їхній процес і він має бути завершений”, - заявив дипломат.

Раніше група конгресменів направила до Державного департаменту листа з проханням активізувати зусилля з екстрадиції олігарха до США - припустивши, що Дмитро Фірташ корумпував австрійську судову систему.

«Ми стурбовані тим, що пан Фірташ використав своє значне багатство та зловмисний вплив, щоб зруйнувати правову систему цієї країни для уникнення екстрадиції та відповідальності перед законом», – йдеться в листі.

Своєю чергою, Крістіна Зальцборн, речниця окружного суду Відня з кримінальних справ у коментарі Голосу Америки заявила про відсутність рішення щодо Фірташа.

"Запит на відновлення справи є доволі обширним, як і заяви прокуратури та зустрічної сторони. Таким чином ми не можемо передбачити, коли слід очікувати рішення", - заявила Зальцборн.

Дивіться також: Американські конгресмени звернулись до адміністрації Байдена з проханням активізувати зусилля з екстрадиції Фірташа до США.

Всі новини дня

Коли Україна може отримати танки західного зразка? Відео

Коли Україна може отримати танки західного зразка? Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:50 0:00

Польський президент Анджей Дуда під час свого візиту до Львова, заявив, що його країна ухвалила рішення про передачу танків Леопард, але у межах створення міжнародної коаліції.

У США скасували понад тисячу рейсів, і затримали майже 7 тисяч через збій авіаційної комп'ютерної системи. Відео

У Сполучених Штатах цього дня скасували понад тисячу двісті рейсів і затримали майже 8 тисяч через збій авіаційної комп'ютерної системи вночі з вівторка на середу.

Загроза свободі слова, чи крок на шляху до євроінтеграції – експерти про новий закон про медіа

Ньюзрум, ілюстративне фото. Фото: AP, фото зроблене 18 грудня 2021 року, Czarek Sokolowski

Після років запеклих дискусій українська влада прийняла закон про медіа, який президент України Володимир Зеленський підписав напередодні Нового року. Закон затверджує нові правила роботи медіаринку в Україні й починає діяти вже в квітні 2023 року. Схвалення закону пов’язують із виконанням критеріїв, необхідних для початку переговорів про вступ України до ЄС.

Втім, реакція медіа-спільноти та міжнародних організацій, що захищають права ЗМІ, виявилась неоднозначною. Критики вказують на загрозу обмеження свободи слова в Україні, автори наполягають на відповідності закону вимогам ЄС на шляху до євроінтеграції.

Міжнародна критика закону

Ще після ухвалення першої версії законопроекту влітку Комітет захисту журналістів у Нью-Йорку зробив кілька заяв, закликаючи українську владу відмовитись від ідеї законопроекту, який, на їх думку, загрожує обмежити свободу медіа. «Український законопроект про засоби масової інформації серйозно загрожує свободі преси в країні, посилюючи державний контроль над інформацією в той час, коли громадяни потребують її найбільше», - йшлось у заяві Комітету захисту журналістів у вересні.

Український законопроект про засоби масової інформації серйозно загрожує свободі преси в країні, посилюючи державний контроль над інформацією в той час, коли громадяни потребують її найбільше
заява Комітету захисту журналістів у вересні стосовно законопроекту.

Законодавці взяли до уваги критику журналістської спільноти та міжнародних медійних організацій після прийняття законопроекту у першому читанні. Однак позиція Комітету захисту журналістів залишилась незмінною.

«Наша позиція залишається незмінною з літа, бо ми маємо ті самі застереження, що і шість місяців тому, коли ми опублікували першу заяву з приводу цього, і у вересні – коли ми зробили другу заяву», - заявляє координаторка програм CPJ в Європі та Центральній Азії Гульноза Саїд в коментарі Голосу Америки. На думку організації, законопроект, який набув статусу закону після того, як його підписав президент України Володимир Зеленський, – спроба встановити жорсткіший урядовий контроль над вільним поширенням інформації. «Тому що ми вважаємо, що ми бачили багато спроб це зробити, починаючи з часів повномасштабної війни. І ми закликали українську владу не намагатись контролювати вільний потік інформації та не обмежувати свободу медіа», - додає Гульноза Саїд.

Нацрада і блокування онлайн медіа

Головна критика закону стосується широких повноважень державного регулятора - Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Регулятор отримав право скасовувати реєстрацію медіа чи тимчасово блокувати його за значні порушення. За це, а також за процедуру обрання членів Нацради українським парламентом і президентом закон критикує і Європейська федерація журналістів.

«Ми бачимо дві головні проблеми з точки зору європейського законодавства про свободу медіа. Перше – незалежність національних регуляторів. Ми не думаємо, що структура, запропонована цим законом – структура повністю незалежного політичного регулятора. Друге – те, як закон розширює спектр позасудових санкцій проти медіа», - наголошує директор Європейської федерації журналістів Рікардо Гутерріш. За його словами, підпорядкування незалежному медійному регулятору та судовим рішенням, а не рішенням політиків із уряду має бути гарантованими для медіа.

Ми не думаємо, що структура, запропонована цим законом – структура повністю незалежного політичного регулятора. Друге – те, як закон розширює спектр позасудових санкцій проти медіа
директор Європейської федерації журналістів Рікардо Гутерріш

Аргументи Національної спілки журналістів України подібні до критики Європейської федерації журналістів. Голова спілки підкреслює політизованість процедури вибору членів Нацради, хоч і наголошує – кінцева версія закону значно м’якша і враховує дискусії із журналістами та медіаорганізаціями.

«Ключові аспекти, які можуть тривожити і які є базовими для медійного законодавства – політична незалежність національного медійного регулятора. Права мають бути базовою цінністю і однаково з демократичними розвиненими суспільствами, мають захищатись. Тому ми хочемо, щоб регулятор був політично незалежний», - говорить голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко.

Заступник міністра культури та інформаційної політики України Тарас Шевченко пояснив Голосу Америки, чому, на його думку, посилення ролі та повноважень медійного регулятора – важливе. «Український регулятор більшість років свого існування був абсолютно беззубим. Це видно на прикладі проросійських телеканалів, з якими нічого не можна було зробити. Повноваження регулятора були дуже обмежені. Посилення повноважень регулятора є необхідним кроком для забезпечення і гарантування незалежності», - заявляє посадовець.

Крізь 1000 сторінок поправок

Член робочої групи з написання закону про медіа Максим Дворовий наголошує, що заради уникнення надмірного політичного впливу регулятора на медіаринок, робоча група додала в закон відповідні запобіжники.

«Два органи влади, які номінують кандидатів до Національної ради – представляють одну політичну силу. В тексті закону ми намагались закласти якомога більше запобіжників, щоб політичний вплив був нівельований. Зокрема, конкурси щодо призначення членів національної ради відбуватимуться як і в Нацраді, так і в президента», - говорить член робочої групи з написання закону про медіа Максим Дворовий.

В тексті закону ми намагались закласти якомога більше запобіжників, щоб політичний вплив був нівельований. Зокрема, конкурси щодо призначення членів національної ради відбуватимуться як і в Нацраді, так і в президента
член робочої групи з написання закону про медіа Максим Дворовий

В Комітеті захисту журналістів підкреслюють недостатність прозорості прийняття закону та внесення поправок в законопроект, які передували цьому. Міністерство культури та інформаційної політики відкидає звинувачення.

«Вважаю, що робота була дуже відкритою. Так, була робоча група, яка напрацьовувала зміни, але особливо після ухвалення в першому читанні з усіма суб’єктами, в тому числі – НСЖУ відбувались зустрічі, дискусії», - говорить заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко.

Коли депутати Верховної Ради голосували за законопроект у другому читанні 13 грудня, профільний комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики опублікував майже тисячу сторінок поправок. За словами Шевченка, громадська організація «Детектор медіа» чи Інститут масової інформації, які на перших етапах були з критичними позиціями, після ухвалення говорили, що фінальний закон - компромісна редакція, яка суттєво вдосконалилась після першого читання. Цю думку підтверджує і голова «Детектору медіа» Наталія Лигачова. Хоча вона і наголошує, що Нацрада, скоріш за все, залишатиметься пропрезидентською, Лигачова підкреслює – в новому законі про медіа більше позитиву аніж негативу, а більшість гострих запитань до закону були зняті у його фінальній версії.

За словами Лигачової, остання версія законопроекту зняла багато питань. «Якісь залишились, але ми сподіваємось, що під час імплементації положень закону – зможемо вирішити. Тоді [в попередніх законопроектах] міг під регулювання законопроекту потрапити будь-який блогер, який просто веде блог, постить щось в YouTube, Facebook, або в Instagram чи TikTok. Зараз це прибрали і це важливо. Також важливо, що без суду Нацрада може вживати заходів тільки до незареєстрованих онлайн медіа», - підкреслює голова «Детектору медіа».

Реакція європейських партнерів

На шляху до прийняття закону в законопроект внесли численні поправки, в тому числі і щодо норми, яку критикували найбільше – щодо позасудових блокувань онлайн-медіа. Тепер зареєстровані інтернет-видання Нацрада зможе заблокувати тільки за рішенням суду, а незареєстровані – тільки після багатьох порушень і тільки на два тижні. Втім і така норма піддалась критиці з боку міжнародних медійних організацій.

Вважаю, що робота була дуже відкритою. Так, була робоча група, яка напрацьовувала зміни, але особливо після ухвалення в першому читанні з усіма суб’єктами, в тому числі – НСЖУ відбувались зустрічі, дискусії. 
заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко

«Наша позиція менш радикальна ніж в липні, але на нашу думку цей закон досі не достатній, щоб гарантувати медіа свободу в країні», - говорить директор Європейської федерації журналістів Рікардо Гутерріш. За словами Гутерріша, Європейська федерація журналістів висловила своє занепокоєння президентці Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн кілька місяців тому. Він наголошує, що Європейська федерація журналістів отримала відповідь від Офісу президентки Єврокомісії, що Урсула фон дер Ляєн уважно стежить за цим питанням та попросила делегацію ЄС в Україні допомогти українському уряду чи парламенту в процесі.

«Загалом, закон слідує головним стандартам, але є певні питання. Я думаю, що якби Португалія чи Іспанія вирішили б приймати подібні закони, була б сильна реакція Європейської комісії. Вони б сказали цим країнам: «Ні, це не відповідає нашим стандартам», - говорить директор Європейської федерації журналістів.

За словами заступника міністра культури та інформполітики, всі застереження Європейської комісії були враховані у фінальній версії закону. Голова «Медіакритики» наголошує – реакція європейських партнерів, скоріш за все, буде позитивною. Українська та міжнародна медіаспільнота, а тож медійні організації висловлювали різні позиції щодо нового закону про медіа. Втім всі, з ким говорив Голос Америки, погоджуються – впровадження нових правил гри залежатиме від громадянського суспільства та діалогу влади із його представниками, щоб забезпечити безпечне та надійне медіа середовище.

Дивіться також: Новий закон про медіа в Україні: свобода слова під атакою чи компромісний крок на шляху до ЄС? Відео

Україну сприймали як Russia Light. Американські славісти запустили процес «деколонізації» вивчення регіону. Інтерв`ю

Оксана Шевель - професорка політології Університету Тафтса в Массачусетсі та віце-президентка Американської асоціації українських досліджень, яка до недавнього часу очолювала цю організацію.

Війна Росії в Україні викликала дискусії щодо підходу до вивчення Росії та Східної Європи в академічному середовищі США. Зокрема, темою конференції американських славистів, яка відбудеться у Філадельфії восени цього року, стане «деколонізація» досліджень регіону. «Повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвело до широких закликів до переоцінки та трансформації русоцентричних відносин влади та ієрархії як у регіоні, так і в тому, як ми його вивчаємо»,- йдеться на сайті Асоціації слов'янських, східноєвропейських та євразійських досліджень.

Оксана Шевель - професорка політології Університету Тафтса в Массачусетсі та віце-президентка Американської асоціації українських досліджень до недавнього часу очолювала цю організацію.

В інтерв`ю «Голосу Америки» вона сказала, що чимало професорів, які викладають старшокурсникам та аспірантам, вже роблять це, виходячи з більш комплексного підходу, приділяючи увагу не лише Росії, а й іншим країнам регіону. Дехто з них негативно сприймає заклик до «деколонізації», вважаючи, що вони вже давно цього досягли у своїх лекціях та публікаціях. З іншого боку, сказала вона, викладання на рівні окремих курсів, середньої школи, можливо, бідніших університетів, досі створює у студентів спрощену картину розуміння регіону, яка спирається на часто помилкові уявлення, які довго домінували в науковому середовищі та суспільній думці.

«Україну знають набагато менше, ніж знають Росію, або знають її як якусь Russia Light, де живуть люди, які не можуть кардинально відрізнятися. Якщо, припустимо, громадянське суспільство слабке в Росії, значить, воно, мабуть, слабке і в тих країнах, або слабкіше. Якщо там з демократією проблеми, значить, проблеми будь-де, якщо корупція в Росії, то, очевидно, корупція й в Україні», - зазначила вона в інтерв`ю, записаному за допомогою Skype.

Тетяна Ворожко, Голос Америки: З того, як висвітлюється та обговорюється війна Росії проти України, ми бачимо, що певною мірою якісь оцінки не співпадають з реальністю. Готовність українців чинити спротив недооцінювалися, а готовність росіян протистояти діям своєї влади переоцінювалася. Чи йде це від того, як історія цих країн викладається у Сполучених Штатах?

Оксана Шевель, Доцентка політології Університету Тафтс, Массачусетс: Якщо відповідати коротко, то так, це з цим пов`язано. Більшість людей в Америці, в країнах Західної Європи, навіть якщо вони вчилися в університеті, вони, можливо, прослухали якись один загальний курс з історії Росії. І цей загальний курс покриває багато століть і, очевидно, часто є дуже російськоцентричним, бо тим регіонам, які менші, не в центрі, приділяється менше уваги.

Не можна сказати, що всі курси такі, бо, звичайно, якщо це пристойний університет, там, припустимо, курси для аспірантів, курси для студентів старших курсів, там буде більш нюансоване викладання історії. Але загалом, для пересічного громадянина, середнього студента курсів, які приділяють більше уваги не Росії, а регіонам, так званому пострадянському регіону чи Східній Європі, набагато менше.

Україну знають значно менше, ніж знають Росію, або знають її як якусь Russia Light, де живуть люди, які не можуть кардинально відрізнятися. Якщо припустимо громадянське суспільство слабке в Росії, значить, воно, мабуть, слабке і в тих країнах або слабкіше. Якщо там з демократією проблеми, значить проблеми будь-де, якщо корупція в Росії, то, очевидно, корупція й в Україні.

На це є різні причини - розмір будь-якої країни впливає на те, скільки їй уваги приділяють на загальних курсах, на попит студентів. Але так звана «деколонізація» славістики саме зараз фокусується на тому, щоб приділяти більше уваги не російським регіонам, а різним країнам, в тому числі, Україні і Центральній Азії.

Т.В.: Якщо говорити про українські голоси, українських дослідників, їх не вистачає чи просто немає попиту?

О.Ш.: Мені здається, тут є і те й інше. Якщо людина скаже: "Я хочу вивчати Росію" - ніколи питань не виникало, країна велика, важлива. Якщо хтось хоче вивчати Україну, це не означає, що він не зможе. Є багато людей, я знаю багато колег, які вивчали Україну, мають роботу, але дуже часто було і є таке ставлення, що може цього недостатньо. Таких спеціалістів стало більше за останні 30 років.

Потім постає питання, коли ми когось приймаємо на роботу в університет, і коли людина спеціалізується тільки на одній невеликій країні - не обов`язково Україні, це може бути країна Центральної Азії або Східної Європи, Балтії - чи зможе вона викладати так, що це було цікаво багатьом студентам, чи на ці курси достатньо прийде людей?

Т.В.: Ви сказали, що протягом останніх 30 років стало більше людей, які вивчають Україну. Ми знаємо, що в Гарварді є Інститут українських досліджень. Є такі професори, як Тімоті Снайдер, Сергій Плохій. В Канаді - Сергій Єкельчик. Який внесок вони зробили в розуміння України в останні роки?

О.Ш.: Я більше можу сказати про політологію, бо я сама політолог. Я читаю курс оглядової порівняльної політики. Ми беремо приклади різних країн, і, як правило, якщо взяти підручник з порівняльної політики, там будуть Росія, Індія, Франція. України там немає. Чому там немає України? Україна там має бути. Я в своєму курсі буду так робити. В мене не буде підручника для цього. Я сама буду літературу підшуковувати. Але, в принципі, якщо ця деколонізація буде просуватися, то підручники з порівняльної політики, які будуть видаватися та мати приклади дослідження (case study), мені здається, там має бути присутнім case study України. І цим самим буде більше розуміння України як країни, і буде більший внесок в теорію порівняльної політики.

Т.В.: Якщо ми говоримо про спадок домінування російських голосів, ми можемо побачити, що існує певне нерозумннія колонізаційної, імперської політики. Наприклад, в музеї я своїми очима бачила, що написано «Одеса, Росія». Мені пояснюють, що на тої момент Одеса була частиною Російської імперії. Але цього немає, коли ми говоримо, наприклад, що людина народилася в Делі, коли Індія була колонією Англії, ніхто не говорить, що людина народилася в Англії. Чому ця відмінність?

О.Ш.: Тут мені, здається, декілька причин. Одна з них полягає в тому, що Росія завжди себе позиціонувала як деколоніальна країна, якщо ми дивимося на радянський період. СРСР боровся з колоніалізмом і вони підтимували деколоніальні рухи. Навіть сама ідея, що Російська імперія, скажімо, Радянський Союз теж був імперією, це для пересічного громадянина, не експерта, навіть не сприймається.

Росія завжди робила цей наголос і це було частково простіше робити, тому що це була територіальна імперія - не заморська імперія як Англія, де було очевидно, де знаходиться метрополія, а де були її колонії. А в Росії вона так територіально розросталася, що, де конкретно закінчувалася сама Росія, а де починалася імперія, було складно сказати. Одеса була імперським завоюванням. З точки зору сьогоднішньої України, це очевидно, але з точки зору того, як ця імперія розросталася, це «ісконно російская зємля». Цей наратив просочувався за кордон також.

Якщо ми кажемо, що Одеса - це Україна, для багатьох це дивно. (На їхню думку) вона, може, стала Україною у 91-му році - тобто, знову ж таки нерозуміння тих процесів. Катерина заснувала Одесу, і що це означає, що там до цього нічого не було? Це не так. Ми це знаємо.

І навіть сам факт, що все радянське називалося російським. Я кілька років тому вичитувала студентську дипломну роботу, і він, студент, там регулярно використовував слово російська армія, коли він описував події Другої світової війни. І йому кажу: "Чому ти так робиш?" А він каже: "Хіба так не можна? Я читав у книжках, там кажуть російська армія?" Це процес, який тривав віками. Якщо процес деколонізації буде йти, це займе роки.

Т.В.: А чи є внутрішні опір процесові деколонізації чи це структурні проблеми?

О.Ш.: Я думаю що є, бо багато людей вважають, і це доречний аргумент, кажуть - я спеціаліст зісторії, я викладаю історію Росії в якомусь університеті. Я не викладаю її таким чином як мене опосередковано, може, звинувачують. Я дивлюся на складність суспільного життя, не тільки дивлюся, що царі робили, і не буду казати студентам, що Росія в Центральній Азії принесла лише модернізацію, що я ці проблеми обговорюю, і тому, що ще мені треба деколонізувати? Багато викладачів, професорів, які викладають історію в цій частині світу, вони вважають, що вони давно вже більш критично до цього підходять, вони не ведуть пряму паралель від Київської Русі до сьогоднішньої Росії, не будуть казати, що радянська влада принесла лише позитив.

Т.В.: А вже не ведуть походження Росії з Київської Русі чи все ще ведуть?

О.Ш.: Якщо ви візьмете курс на рівні аспірантури, який вивчає історію Росії, очевидно, там ніхто не скаже, що от була Київська Русь, а потім стала путінська Росія. Але, якщо ви візьмете пересічного студента, який прослухав один якийсь курс або в школі, або в університеті, то у них така ідея досі існує. Вони не знають про 300 років між монгольською навалою і так званим об`єднанням України з Росією (відповідно до імперської та радянської історіографії - ГА), які процеси там відбувалися, що там було в Польсько-Литовському князівстві. Але що була Київська Русь і ми якось прийшли до Росії - ця ідея закріпилася в головах багатьох людей на Заході.

Т.В.: Чи можуть щось зробити українські науковці чи українська держава, наукові інституції, щоб допомогти цьому процесу деколонизації?

В американських університетах є велика свобода викладання, свобода думки. Навіть сама ідея, що хтось може сказати - ось ти викладаєш російську історію, покажи як ти викладаєш, я покажу, як треба - це абсолютно тут не сприйметься

О.Ш.: В американських західних університетах є велика свобода викладання, свобода думки. Навіть сама ідея, що хтось може сказати - ось ти викладаєш російську історію, покажи як ти викладаєш, я покажу, як треба - це абсолютно тут не сприйметься, навіть від колег це не сприйметься, не кажучи від закордонної держави.

Але, припустимо, якщо б в української держави були гроші на якісь стипендії поїхати в Україну вивчати. Було багато програм до війни, за якими студенти їздили в Росію, де вивчали мову, якісь предмети, де викладання, очевидно, було з якимось наголосом. Не треба навіть якусь політичну лінію з ними проводити, а просто, що ви знаходитеся в цьому супсільстві, бачите процеси, які там проходять, дискусії, які ведуться навіть в українських сімях, це було б дуже корисно. Організації славістики теж можуть виділяти більше грошей саме на таких студентів.

Центрів викладння україністики не так багато – є в Гарварді, є в Канаді, можливо, можна було б їх заснувати більше. Але ідея, як буде викладатися історія, це, в принципі, мені здається, має бути внутрішній процес в самому академічному середовищі.

Президент Байден чекає на висновки Національного архіву про знайдені в його колишньому офісі документи

Президент Байден не знає, що саме міститься у секретних документах і був здивований, коли їх знайшли у “замкненій шафі” у кабінетах, якими він користувався з 2017 по 2020 рік.

Президент США Джо Байден очікує на інформацію від Національного архіву про зміст документів, знайдених адвокатами у його колишньому офісі, що був розташований у Центрі Дипломатії та Глобального залучення імені Пенна-Байдена у Вашингтоні. За словами президента, він не знає, що саме міститься у секретних документах і був здивований, коли їх знайшли у “замкненій шафі” у кабінетах, якими він користувався з 2017 по 2020 рік.

Законодавці із Республіканської партії США розпочали парламентське розслідування з цього приводу. Новопризначений керівник комітету із розвідки Палати представників Майк Тернер, надіслав листа голові розвідки США Авріл Гейнс щодо цих документів з проханням “негайно переглянути їх та оцінити збитки”.

“Наразі, здається, немає жодних доказів того, що президент Байден знав або якимось чином був причетний до цих записів, але нам потрібно почекати, щоб дізнатися більше, - відповів адвокат Марк Зейд в електронному листі Голосу Америки. - Ретельне фактичне розслідування буде в інтересах усіх, і, ймовірно, це допоможе визначити, чи є хтось із осіб винним”.

“Мої адвокати не пропонували мені запитати, які це документи. Вони передали коробки в [Національний] архів, і ми повністю співпрацюємо. Сподіваюся, огляд незабаром буде завершений і тоді буде відомо більш детально”, — прокоментував Байден цю тему під час прес-конференції в Мексиці.

Майк Тернер вважає, що аналіз знайдених документів може продемонструвати порушення законів, що захищають національну безпеку, включно із Законом про шпигунство та Законом про президентські документи – саме ці два законодавчі акти були основою для обшуку в будинку колишнього президента США Дональда Трампа у Мар-а-Лаго, Флорида.

Сам Трамп уже відреагував на подію і написав у соцмережі Truth Social: “Коли ФБР планує провести обшук у багатьох будинках Джо Байдена, можливо, навіть у Білому домі? Ці документи точно не були розсекречені».

Спеціальний радник президента Байдена Річард Заубер сказав, що після виявлення матеріалів про це було одразу повідомлено Національний архів, агентство, яке відповідає за обробку таких президентських документів. «Білий дім співпрацює з Національним архівом і Міністерством юстиції щодо виявлення того, що схоже на записи адміністрації Обами-Байдена, включаючи невелику кількість документів із секретними позначками», — йдеться у заяві Заубера.

Коментуючи ситуацію із документами Дональда Трампа (ФБР торік вилучило 11 пакетів секретних документів у його флоридському помешканні), Джо Байден в ефірі CBS News казав, що сам він дотримується суворих протоколів щодо конфіденційних матеріалів. Сьогодні увагу на ці слова звертають республіканці, порівнюючи обидва випадки. Так, конгресмен-республіканець Стів Скаліз сказав журналістам: «Якщо тогочасний віце-президент Байден взяв із собою секретні документи і зберігав їх роками, то критикував колишнього президента Трампа протягом того самого часу, коли сам мав секретні документи… Мені цікаво, чому преса не ставить йому, як віце-президенту, котрий взяв секретні документи, ті самі питання, які вони запитували у президента Трампа».

Натомість Девід А. Скланскі, колишній федеральний прокурор і професор кримінального права в Стенфордському університеті сказав, що справа Байдена “не є навіть віддалено схожою” зі справою Трампа.

“Ситуація в Мар-а-Лаго стала настільки серйозною не через те, що там були знайдені секретні документи, – сказав Скланскі у коментарі Голосу Америки. – Це був супротив і обман щодо документів, а також неодноразове перешкоджання спробам уряду повернути їх. Натомість тут немає жодних ознак цього".

Законодавець від Демократичної партії Піт Агілар назвав крок республіканців щодо цього розслідування «лицемірством у його кращому прояві», заявивши, що республіканці не вважали розслідування сотень документів, знайдених у домі Трампа, пріоритетом у той час. «Те, що зробив президент Байден — це розкрив документи для архіву, повідомив правоохоронні органи. Це саме той спосіб, яким слід впоратися з цим», - сказав політик.

Як повідомляє CNN, Білий дім не підтвердив, чи секретні документи, знайдені в Пенн-центрі Байдена, включають записки розвідки США та матеріали для брифінгів, які стосувалися питань України, Ірану та Сполученого Королівства.

Більше

Відео - найголовніше

Коли Україна може отримати танки західного зразка? Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:06:50 0:00
XS
SM
MD
LG