Спеціальні потреби

“Не варто робити з нас героїв”. Інтерв’ю з українською медсестрою, яка бореться з коронавірусом в Нью-Йорку


Волонтерка допоомагає облаштовувати польовий госпіталь у Нью-Йорку

Cирени “швидкої допомоги” в Нью-Йорку цими днями не стихають ні на мить. Дехто тепер називає його “новим Уханем”: ситуація тут найскладніша в усіх Сполучених Штатах. Щодня лише в цьому місті виявляють декілька тисяч нових заражень. Найвідоміший хмарочос Америки — Empire State Building — підсвітили біло-червоними кольорами: його вогні сяють над усім містом, символізуючи маячки рятувальних машин. Таким чином Нью-Йорк висловлює вдячність медикам, які зараз борються за життя мешканців мегаполіса. Одна з цих медиків — українка Ірина Кіт. Ми поговорили з медсестрою про те, як це — рятувати людські життя в самому епіцентрі захворювання.

Перед боєм

“Чи мені страшно? Я стараюсь про це не думати, тому що тоді я б перехотіла йти на роботу”, — сміється Ірина Кіт. Їй 28, і вона працює медсестрою в одній з найбільших лікарень Нью-Йорка. Значна частина хворих на коронавірус проходить через її госпіталь на Мангеттені, поруч із Центральним парком. Попри виснажливу роботу, Ірина часто усміхається й намагається зберігати піднесений настрій. Втім, синці під очима її видають.

Чи мені страшно? Я стараюсь про це не думати, тому що тоді я б перехотіла йти на роботу.
Ірина Кіт, медсестра у Нью-Йорку

Вранці перед кожною зміною дівчина жує шматочок імбиру — радше для ефекту плацебо, аніж для реального захисту. Попереду складний день — медсестри працюють по 12 годин, тож потрібно налаштувати себе морально: по дорозі в лікарню дівчина вмикає у телефоні бадьорі пісні й підтанцьовує на ходу. Музика допомагає їй зарядитися енергією, яку вона протягом дня віддаватиме пацієнтам. При вході в госпіталь всі свої проблеми, як кажуть в Штатах, треба залишити за дверима.

З початку березня, коли в США почався серйозний спалах вірусу, Ірина працює або в інфекційних відділеннях і реанімаціях, або у відділеннях невідкладної допомоги. В США їх називають Emergency Room, і саме там зараз проводять тестування на коронавірус. По суті, сьогодні Ірина — на передовій. Нещодавно її госпіталь розгорнув лікарські намети просто неба в Центральному парку — в будівлі скоро може не вистачити місць. Все, як у воєнний час.

Польовий госпіталь у Центральному парку
Польовий госпіталь у Центральному парку

Респіратор. Захисний щит для очей. Рукавички і жовтий одноразовий халат, який зав’язується збоку на бантик. Ось і вся амуніція. “Я бачила, що в Італії чи навіть в Україні в лікарів є цілі комбінезони. Це так круто! В нас цього нема”, — зітхає Ірина. Нам видають одну маску на день — і це ще за умови, що ти знайдеш правильний розмір. В мене мале лице, і рідко можна знайти підхожі маски, є лише звичайні. Я мушу бігати і благати, щоб мені її десь знайшли. Все, про що ми зараз говоримо на роботі — це що робити, коли закінчаться маски.

Але з іншого боку, вже після другої години ти хочеш все це зняти. Ти пітнієш, респіратор тисне на обличчя і залишає на ньому глибокі сліди з синцями — але ти не можеш його поправити, бо наражаєш себе на ризик. І якщо маска налізе неправильно, другої тобі вже не дадуть”.

Ірина Кіт, медсестра у Нью-Йорку (справа)
Ірина Кіт, медсестра у Нью-Йорку (справа)

Нестача засобів самозахисту турбує Ірину значно більше, ніж незручна форма. Працювати без них небезпечно як для медиків, так і для пацієнтів. “Можливо, ти врятуєш людину. Можливо. Але якщо ти захворієш сам, то буде значно гірше — бо 20-30 пацієнтів залишаться без нагляду”. Дівчина розповідає, що в одній з клінік Нью-Йорка медики одягали на себе сміттєві пакети замість комбінезонів. Незабаром медбрат із того відділення заразився коронавірусом і помер.

У вас коронавірус, ідіть додому

- А у вашій лікарні багато медиків заразились за цей час?

- Ох, я б також хотіла це знати. Ми не знаємо, нас не тестують.

- Чому?

- Недостатньо тестів.

Чоботар без чобіт. Але Ірина каже, що не все так просто. “Якщо завтра тест покаже, що в мене коронавірус, то що це означає? Це означає, що я тоді не маю йти до пацієнтів?” — дівчина морщить лоба. Але в принципі, всі пацієнти теж інфіковані. Тоді в який момент ти перестаєш ходити на роботу?” Ірина не має для себе відповіді. Тим часом медиків, що входять в зону ризику, її лікарня перевела в інші відділення. В інфекційних залишились працювати молоді і здорові. Якщо вони захворіють, то скоріш за все, матимуть легкі симптоми і надалі доглядатимуть за пацієнтами.

Працівниця однієї з лікарень у Нью-Йорку
Працівниця однієї з лікарень у Нью-Йорку

Нью-Йорк проводить найбільше тестів у США, але їх все одно не вистачає для всіх. Попри те, що виявлені зараження у штаті вимірюються десятками тисяч, реальна кількість хворих тут значно більша. Перевіряють тільки тих, хто потребує госпіталізації — тобто пацієнтів із середніми і складними симптомами. Молодих людей без додаткових хвороб, навіть якщо вони контактували з інфікованим, відправляють додому на самоізоляцію. “Краще ми використаємо цей тест для когось складного — щоб зрозуміти чи це COVID-19, чи грип, і щоб знати, як його лікувати. Люди з сильним імунітетом зможуть одужати самі, а інші без нашої допомоги не справляться. В них вдома немає апаратів штучного дихання”.

Але тестуватись хочуть всі — знати про свій стан здоров’я спокійніше. Діагноз “негативний” означає позитив, — і навпаки. “Декілька днів тому прямо під двері нашої Emergency Room залетіла машина, — розповідає Ірина. - Ми миттю вибігли — може, в людини інфаркт чи інсульт? Виходить жінка, плаче і кричить, що її чоловік заражений, і в нього болить голова”. Дівчина зітхає. По ній видно, що вона втомилась від таких історій. “У США люди сприймають це так, що їм належить. Я плачу податки — отже, це моє законне право”.

Сьогодні в одній палаті може лежати важливий конгресмен чи мільйонер, а через декілька днів — нелегальний мігрант або безхатько.

Попри це медсестра запевняє, що в її лікарні не ділять людей на бідних і багатих. Сьогодні в одній палаті може лежати важливий конгресмен чи мільйонер, а через декілька днів — нелегальний мігрант або безхатько. Якщо людина задихається, їй обов’язково зроблять тест на коронавірус і приймуть. Питання з страховкою і оплатою госпіталь вирішує згодом, за потреби — через суд. Але це буде потім — спочатку головне надати допомогу.

Від коронавірусу вмирають наодинці

Тих, кого кладуть в лікарню, чекає складна боротьба. Можливо, найскладніша в їхньому житті. “Мені описували пацієнти — це таке враження, ніби в тебе на грудях сидить слон. Їм дуже тяжко дихати. Вони кашляють, кашляють, кашляють — здається, що от-от задихнуться, але не задихаються. Інколи людина просто мусить викашлятись. Але найгірше, що в цей час ти стоїш на відстані й не можеш нічого вдіяти — бо тоді краплі потраплять на тебе. В такі моменти я відчуваю себе безпомічною”.

Мені описували пацієнти — це таке враження, ніби в тебе на грудях сидить слон.
Ірина Кіт, медсестра в Нью-Йорку

COVID-19 — хвороба самотності. Родичам і друзям заборонено відвідувати близьких у лікарні, щоб не заразитись. Дехто ставить поруч з ліжками своїх рідних планшети, щоб постійно бути на відеозв’язку. Але все одно дзвонять до лікарів — три, п’ять, десять разів на день. Медикам довіряють більше.

“Треба набратись терпіння — і навіть, якщо пацієнт почувається трішечки краще, розповісти про це, — ділиться Ірина, — Зміни в його здоров’ї можуть здаватись нам незначними, але для його родичів вони означатимуть дуже багато. Тому навіть якщо в пацієнта цілу ніч не було температури — я про це завжди скажу, щоб трохи втішити. В ці дні багато паніки. Але ми не можемо панікувати — маємо приносити людям спокій”.

Медики в Нью-Йорку
Медики в Нью-Йорку

Лікарі теж стараються не наближатись до пацієнтів без потреби. При можливості вони на безпечній дистанції розмовляють з ними через гучний зв’язок телефону. Медсестри не можуть дозволити собі такої розкоші — температуру телефоном не виміряєш. “Протягом дня бувають моменти, коли я думаю: чи помила я руки? Чи не торкнулась нічого? Чи я тепер заражена?” — зізнається Ірина. Але поки пацієнти лежать у звичайних палатах, медсестри не сильно втручаються. Допомагають передусім киснем та ліками, решту роботи організм має зробити сам.

Протягом дня бувають моменти, коли я думаю: чи помила я руки? Чи не торкнулась нічого? Чи я тепер заражена?
Ірина Кіт, медсестра в Нью-Йорку

Справжня боротьба починається в реанімації. “Ми дуже стараємось. Вентилятори легень, крапельниці, — чого ми тільки не робимо. Це ж не просто якісь люди — в них є батьки, брати, сестри. Про них хтось думає. Коли підходиш до цього з такої сторони, хочеться зробити все”.

Але інколи навіть всіх на світі зусиль буває недостатньо. Від коронавірусу вмирають наодинці — в палату не впускають навіть найближчих. “Це дуже складно. Ти не можеш дати волю емоціям і сидіти, тримаючи руку людини, яка помирає. Ти просто маєш полегшити останні хвилини її життя. Потім настає черга заспокоювати рідних. “Ми зробили все можливе, пацієнт спокійний, він не задихається, і ви також зробили все правильно”. Ох… Зараз дуже багато тяжких розмов”.

В одному човні

За три тижні хвороба забрала життя майже стількох же людей у США, що й теракт 11 вересня. Медичний персонал докладає всіх зусиль, щоб це число не збільшувалось.

Медики однієї з лікарень Нью-Йорка
Медики однієї з лікарень Нью-Йорка

Але Ірина вважає, що медики не роблять нічого особливого. “З нас тепер усі роблять героїв. Я думаю, що це неправильно. Дуже неправильно”, — міркує дівчина. “Я рада, що нас тепер трохи більше помічають, але ми це все робили і перед тим. Раніше ми рятували купу інших пацієнтів, зараз просто трохи змінились пріоритети. Але ми не герої — ми просто робимо свою щоденну роботу”.

В цьому місяці Ірина добровільно взяла собі додаткові зміни. Деякі медсестри звільнились, щоб не наражати себе на небезпеку, частина захворіла. Дехто помер.

“Я стараюсь про це не думати. Панікувати не треба, це погіршує імунітет. Зона мого контролю — в лікарні, все що поза тим — не в моїх руках”.

З нас тепер усі роблять героїв. Я думаю, що це неправильно. Дуже неправильно.
Ірина Кіт, медсестра в Нью-Йорку


Та якщо за себе дівчина не хвилюється, то за інших людей вона не така спокійна. Ірина живе з батьками і чоловіком. Її батькові — 67, він постійно курить, створюючи додаткове навантаження на легені. Коли ми говоримо про сім’ю, з уст Ірини зникає усмішка. “Не дай боже принести вірус додому. Я б перехворіла легко, а тато… Що, якби я заразила його? Він би напевно не вижив у лікарні. Я ж бачу таких людей у госпіталі щодня”.

Батько Ірини працює вночі, і зараз вони майже не бачаться. В ті рідкісні моменти, коли обоє вдома, також стараються уникати контакту. Але інколи батько не може втриматись — буває, підійде ззаду, мовчки погладить доньку по спині, і далі піде по своїх справах. Не хоче, щоб вона хвилювалась.

Але як тут не хвилюватись. “З цим всім треба трохи знімати стрес. Після зміни я перу одяг, миюсь, і тоді обов’язково обнімаю свого чоловіка — він сказав, шо не проти, якщо я його заражу, — сміється медсестра, — І наш собака! Господи, він навіть не знає, що відбувається у світі. Такий веселий! Цілий день його ніхто не обнімав — тож після роботи треба надолужити, знаєте”.

Попри всю статистику, невтішні прогнози й страждання у лікарні, Ірина каже, що дивиться в майбутнє з оптимістичним реалізмом. “Я просто готую себе до того, що це може бути довго. Так легше, ніж щоранку прокидатись і думати, що воно ще не закінчилось. Якщо дивитись на статистику, ти розумієш, що все це не пройде за день чи навіть за місяць. Ми зараз навіть не на верхівці. Але це пандемія, і вона є в усьому світі. І коли ти розумієш, що ти в цій боротьбі не один — стає трохи легше”.

Дивіться також: Розповідь української медсестри, яка бореться з коронавірусом в Нью-Йорку. Відео

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG