Спеціальні потреби

Актуально

“Не варто робити з нас героїв”. Інтерв’ю з українською медсестрою, яка бореться з коронавірусом в Нью-Йорку

Волонтерка допоомагає облаштовувати польовий госпіталь у Нью-Йорку

Cирени “швидкої допомоги” в Нью-Йорку цими днями не стихають ні на мить. Дехто тепер називає його “новим Уханем”: ситуація тут найскладніша в усіх Сполучених Штатах. Щодня лише в цьому місті виявляють декілька тисяч нових заражень. Найвідоміший хмарочос Америки — Empire State Building — підсвітили біло-червоними кольорами: його вогні сяють над усім містом, символізуючи маячки рятувальних машин. Таким чином Нью-Йорк висловлює вдячність медикам, які зараз борються за життя мешканців мегаполіса. Одна з цих медиків — українка Ірина Кіт. Ми поговорили з медсестрою про те, як це — рятувати людські життя в самому епіцентрі захворювання.

Перед боєм

“Чи мені страшно? Я стараюсь про це не думати, тому що тоді я б перехотіла йти на роботу”, — сміється Ірина Кіт. Їй 28, і вона працює медсестрою в одній з найбільших лікарень Нью-Йорка. Значна частина хворих на коронавірус проходить через її госпіталь на Мангеттені, поруч із Центральним парком. Попри виснажливу роботу, Ірина часто усміхається й намагається зберігати піднесений настрій. Втім, синці під очима її видають.

Чи мені страшно? Я стараюсь про це не думати, тому що тоді я б перехотіла йти на роботу.
Ірина Кіт, медсестра у Нью-Йорку

Вранці перед кожною зміною дівчина жує шматочок імбиру — радше для ефекту плацебо, аніж для реального захисту. Попереду складний день — медсестри працюють по 12 годин, тож потрібно налаштувати себе морально: по дорозі в лікарню дівчина вмикає у телефоні бадьорі пісні й підтанцьовує на ходу. Музика допомагає їй зарядитися енергією, яку вона протягом дня віддаватиме пацієнтам. При вході в госпіталь всі свої проблеми, як кажуть в Штатах, треба залишити за дверима.

З початку березня, коли в США почався серйозний спалах вірусу, Ірина працює або в інфекційних відділеннях і реанімаціях, або у відділеннях невідкладної допомоги. В США їх називають Emergency Room, і саме там зараз проводять тестування на коронавірус. По суті, сьогодні Ірина — на передовій. Нещодавно її госпіталь розгорнув лікарські намети просто неба в Центральному парку — в будівлі скоро може не вистачити місць. Все, як у воєнний час.

Польовий госпіталь у Центральному парку
Польовий госпіталь у Центральному парку

Респіратор. Захисний щит для очей. Рукавички і жовтий одноразовий халат, який зав’язується збоку на бантик. Ось і вся амуніція. “Я бачила, що в Італії чи навіть в Україні в лікарів є цілі комбінезони. Це так круто! В нас цього нема”, — зітхає Ірина. Нам видають одну маску на день — і це ще за умови, що ти знайдеш правильний розмір. В мене мале лице, і рідко можна знайти підхожі маски, є лише звичайні. Я мушу бігати і благати, щоб мені її десь знайшли. Все, про що ми зараз говоримо на роботі — це що робити, коли закінчаться маски.

Але з іншого боку, вже після другої години ти хочеш все це зняти. Ти пітнієш, респіратор тисне на обличчя і залишає на ньому глибокі сліди з синцями — але ти не можеш його поправити, бо наражаєш себе на ризик. І якщо маска налізе неправильно, другої тобі вже не дадуть”.

Ірина Кіт, медсестра у Нью-Йорку (справа)
Ірина Кіт, медсестра у Нью-Йорку (справа)

Нестача засобів самозахисту турбує Ірину значно більше, ніж незручна форма. Працювати без них небезпечно як для медиків, так і для пацієнтів. “Можливо, ти врятуєш людину. Можливо. Але якщо ти захворієш сам, то буде значно гірше — бо 20-30 пацієнтів залишаться без нагляду”. Дівчина розповідає, що в одній з клінік Нью-Йорка медики одягали на себе сміттєві пакети замість комбінезонів. Незабаром медбрат із того відділення заразився коронавірусом і помер.

У вас коронавірус, ідіть додому

- А у вашій лікарні багато медиків заразились за цей час?

- Ох, я б також хотіла це знати. Ми не знаємо, нас не тестують.

- Чому?

- Недостатньо тестів.

Чоботар без чобіт. Але Ірина каже, що не все так просто. “Якщо завтра тест покаже, що в мене коронавірус, то що це означає? Це означає, що я тоді не маю йти до пацієнтів?” — дівчина морщить лоба. Але в принципі, всі пацієнти теж інфіковані. Тоді в який момент ти перестаєш ходити на роботу?” Ірина не має для себе відповіді. Тим часом медиків, що входять в зону ризику, її лікарня перевела в інші відділення. В інфекційних залишились працювати молоді і здорові. Якщо вони захворіють, то скоріш за все, матимуть легкі симптоми і надалі доглядатимуть за пацієнтами.

Працівниця однієї з лікарень у Нью-Йорку
Працівниця однієї з лікарень у Нью-Йорку

Нью-Йорк проводить найбільше тестів у США, але їх все одно не вистачає для всіх. Попри те, що виявлені зараження у штаті вимірюються десятками тисяч, реальна кількість хворих тут значно більша. Перевіряють тільки тих, хто потребує госпіталізації — тобто пацієнтів із середніми і складними симптомами. Молодих людей без додаткових хвороб, навіть якщо вони контактували з інфікованим, відправляють додому на самоізоляцію. “Краще ми використаємо цей тест для когось складного — щоб зрозуміти чи це COVID-19, чи грип, і щоб знати, як його лікувати. Люди з сильним імунітетом зможуть одужати самі, а інші без нашої допомоги не справляться. В них вдома немає апаратів штучного дихання”.

Але тестуватись хочуть всі — знати про свій стан здоров’я спокійніше. Діагноз “негативний” означає позитив, — і навпаки. “Декілька днів тому прямо під двері нашої Emergency Room залетіла машина, — розповідає Ірина. - Ми миттю вибігли — може, в людини інфаркт чи інсульт? Виходить жінка, плаче і кричить, що її чоловік заражений, і в нього болить голова”. Дівчина зітхає. По ній видно, що вона втомилась від таких історій. “У США люди сприймають це так, що їм належить. Я плачу податки — отже, це моє законне право”.

Сьогодні в одній палаті може лежати важливий конгресмен чи мільйонер, а через декілька днів — нелегальний мігрант або безхатько.

Попри це медсестра запевняє, що в її лікарні не ділять людей на бідних і багатих. Сьогодні в одній палаті може лежати важливий конгресмен чи мільйонер, а через декілька днів — нелегальний мігрант або безхатько. Якщо людина задихається, їй обов’язково зроблять тест на коронавірус і приймуть. Питання з страховкою і оплатою госпіталь вирішує згодом, за потреби — через суд. Але це буде потім — спочатку головне надати допомогу.

Від коронавірусу вмирають наодинці

Тих, кого кладуть в лікарню, чекає складна боротьба. Можливо, найскладніша в їхньому житті. “Мені описували пацієнти — це таке враження, ніби в тебе на грудях сидить слон. Їм дуже тяжко дихати. Вони кашляють, кашляють, кашляють — здається, що от-от задихнуться, але не задихаються. Інколи людина просто мусить викашлятись. Але найгірше, що в цей час ти стоїш на відстані й не можеш нічого вдіяти — бо тоді краплі потраплять на тебе. В такі моменти я відчуваю себе безпомічною”.

Мені описували пацієнти — це таке враження, ніби в тебе на грудях сидить слон.
Ірина Кіт, медсестра в Нью-Йорку

COVID-19 — хвороба самотності. Родичам і друзям заборонено відвідувати близьких у лікарні, щоб не заразитись. Дехто ставить поруч з ліжками своїх рідних планшети, щоб постійно бути на відеозв’язку. Але все одно дзвонять до лікарів — три, п’ять, десять разів на день. Медикам довіряють більше.

“Треба набратись терпіння — і навіть, якщо пацієнт почувається трішечки краще, розповісти про це, — ділиться Ірина, — Зміни в його здоров’ї можуть здаватись нам незначними, але для його родичів вони означатимуть дуже багато. Тому навіть якщо в пацієнта цілу ніч не було температури — я про це завжди скажу, щоб трохи втішити. В ці дні багато паніки. Але ми не можемо панікувати — маємо приносити людям спокій”.

Медики в Нью-Йорку
Медики в Нью-Йорку

Лікарі теж стараються не наближатись до пацієнтів без потреби. При можливості вони на безпечній дистанції розмовляють з ними через гучний зв’язок телефону. Медсестри не можуть дозволити собі такої розкоші — температуру телефоном не виміряєш. “Протягом дня бувають моменти, коли я думаю: чи помила я руки? Чи не торкнулась нічого? Чи я тепер заражена?” — зізнається Ірина. Але поки пацієнти лежать у звичайних палатах, медсестри не сильно втручаються. Допомагають передусім киснем та ліками, решту роботи організм має зробити сам.

Протягом дня бувають моменти, коли я думаю: чи помила я руки? Чи не торкнулась нічого? Чи я тепер заражена?
Ірина Кіт, медсестра в Нью-Йорку

Справжня боротьба починається в реанімації. “Ми дуже стараємось. Вентилятори легень, крапельниці, — чого ми тільки не робимо. Це ж не просто якісь люди — в них є батьки, брати, сестри. Про них хтось думає. Коли підходиш до цього з такої сторони, хочеться зробити все”.

Але інколи навіть всіх на світі зусиль буває недостатньо. Від коронавірусу вмирають наодинці — в палату не впускають навіть найближчих. “Це дуже складно. Ти не можеш дати волю емоціям і сидіти, тримаючи руку людини, яка помирає. Ти просто маєш полегшити останні хвилини її життя. Потім настає черга заспокоювати рідних. “Ми зробили все можливе, пацієнт спокійний, він не задихається, і ви також зробили все правильно”. Ох… Зараз дуже багато тяжких розмов”.

В одному човні

За три тижні хвороба забрала життя майже стількох же людей у США, що й теракт 11 вересня. Медичний персонал докладає всіх зусиль, щоб це число не збільшувалось.

Медики однієї з лікарень Нью-Йорка
Медики однієї з лікарень Нью-Йорка

Але Ірина вважає, що медики не роблять нічого особливого. “З нас тепер усі роблять героїв. Я думаю, що це неправильно. Дуже неправильно”, — міркує дівчина. “Я рада, що нас тепер трохи більше помічають, але ми це все робили і перед тим. Раніше ми рятували купу інших пацієнтів, зараз просто трохи змінились пріоритети. Але ми не герої — ми просто робимо свою щоденну роботу”.

В цьому місяці Ірина добровільно взяла собі додаткові зміни. Деякі медсестри звільнились, щоб не наражати себе на небезпеку, частина захворіла. Дехто помер.

“Я стараюсь про це не думати. Панікувати не треба, це погіршує імунітет. Зона мого контролю — в лікарні, все що поза тим — не в моїх руках”.

З нас тепер усі роблять героїв. Я думаю, що це неправильно. Дуже неправильно.
Ірина Кіт, медсестра в Нью-Йорку


Та якщо за себе дівчина не хвилюється, то за інших людей вона не така спокійна. Ірина живе з батьками і чоловіком. Її батькові — 67, він постійно курить, створюючи додаткове навантаження на легені. Коли ми говоримо про сім’ю, з уст Ірини зникає усмішка. “Не дай боже принести вірус додому. Я б перехворіла легко, а тато… Що, якби я заразила його? Він би напевно не вижив у лікарні. Я ж бачу таких людей у госпіталі щодня”.

Батько Ірини працює вночі, і зараз вони майже не бачаться. В ті рідкісні моменти, коли обоє вдома, також стараються уникати контакту. Але інколи батько не може втриматись — буває, підійде ззаду, мовчки погладить доньку по спині, і далі піде по своїх справах. Не хоче, щоб вона хвилювалась.

Але як тут не хвилюватись. “З цим всім треба трохи знімати стрес. Після зміни я перу одяг, миюсь, і тоді обов’язково обнімаю свого чоловіка — він сказав, шо не проти, якщо я його заражу, — сміється медсестра, — І наш собака! Господи, він навіть не знає, що відбувається у світі. Такий веселий! Цілий день його ніхто не обнімав — тож після роботи треба надолужити, знаєте”.

Попри всю статистику, невтішні прогнози й страждання у лікарні, Ірина каже, що дивиться в майбутнє з оптимістичним реалізмом. “Я просто готую себе до того, що це може бути довго. Так легше, ніж щоранку прокидатись і думати, що воно ще не закінчилось. Якщо дивитись на статистику, ти розумієш, що все це не пройде за день чи навіть за місяць. Ми зараз навіть не на верхівці. Але це пандемія, і вона є в усьому світі. І коли ти розумієш, що ти в цій боротьбі не один — стає трохи легше”.

Дивіться також: Розповідь української медсестри, яка бореться з коронавірусом в Нью-Йорку. Відео

Розповідь української медсестри, яка бореться з коронавірусом в Нью-Йорку. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:03:24 0:00

Всі новини дня

Зеленський: Україна отримала від США системи протиповітряної оборони NASAMS

Зенітно-ракетний комплекс середньої дальності NASAMS, фото надане повітряними силами США, Tech. Sgt. Daniel Asselta. 01.07.2022

Президент Володимир Зеленський повідомив, що Україна отримала від США зенітно-ракетні комплекси NASAMS, які забезпечать додаткову протиповітряну оборону.

"Я хочу подякувати президенту Байдену за позитивне рішення, яке вже було ухвалене. І Конгресу США – ми отримали NASAMS. Це системи ППО. Але, повірте, цього навіть близько не вистачає, щоб покрити цивільну інфраструктуру, школи, лікарні, університети, домівки українців", – сказав Зеленський в інтерв’ю американському телеканалу CBS 25 вересня. Скільки комплексів передали Україні – він не уточнив.

Зеленський також подякував США за HIMARS й інші реактивні системи залпового вогню. Влада США передачу Україні комплексів NASAMS поки не коментувала.

Раніше "Голос Америки" повідомляв, що Вашингтон анонсував доставку для України двох комплексів NASAM, при цьому у серпні Міністерство оборони США повідомило, що анонсований того місяця президентом Джо Байденом пакет військової допомоги України на три мільярди доларів передбачає поставку шести додаткових ракетних систем NASAMS із додатковими боєприпасами.

NASAMS складається з передових ракет класу «повітря-повітря» середньої дальності AMRAAM, радара Sentinel і модуля центру розподілу вогню, розробленого норвезькою компанією Kongsberg Defense & Aerospace.

Як сказав в інтерв’ю ЗМІ президент Raytheon Land Warfare & Air Defence Том Ліберті, завдяки поєднанню цих технологій українські військові можуть максимально підвищити працездатність NASAMS у класифікації та застосуванні сучасних і нових поколінь літаків, безпілотників і крилатих ракет.

Наприкінці серпня американська оборонна компанія Raytheon отримала замовлення від Пентагону на виробництво зенітних ракетних комплексів NASAMS на 182 мільйони доларів, кошти були виділені в рамках Ініціативи США з безпекової допомоги Україні.

У статті використано матеріали "Радіо Свобода"

Росія може примусово мобілізувати українських військовополонених після примушення їх до голосування на "рефедендумах" - оглядачі

Проведення фіктивного "референдуму" про приєднання до Росії, Маріуполь, Україна, 24 вересня 2022 REUTERS/Alexander Ermochenko

Росія може готуватись примусово мобілізувати українських військовополонених для того, щоб воювати на боці РФ. Про це повідомляють експерти вашингтонського Інституту дослідження війни, посилаючись на повідомлення у російських медіа, що начебто українські військовополонені усно звернулись із проханням до угруповання ДНР із закликом дозволити їм воювати на стороні РФ у "козачому батальйоні" імені Богдана Хмельницького.

Якщо російські чи проросійські війська примушуватимуть українських військовополонених до бою, це стане порушенням Женевської конвенції про поводження із військовополоненими, яка передбачає, що "жоден військовополонений не може бути в будь-який час відправлений або утримуватись у місцях, де він може бути потрапити під вогонь у зоні бойових дій" і не повинний бути "залучений до робіт, які є шкідливими для здоров’я або небезпечними".

Військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко у Telegram повідомив, що таким чином сили РФ готують "інформаційно-психологічну операцію (ІПСО) з подальшою кривавою провокацією". За його словами, мета цієї операції - показати, що українські полонені начебто хочуть отримати так зване "громадянство" угруповання ДНР і вступити до батальону російських військ, а після того Кремль планує "ліквідувати всіх цих, начебто добровольців, щоб звинуватити в цьому ЗСУ".

Тим часом, російські медіа пишуть, що 57 військовополонених в Оленівці із паспортами України, "в яких поставлена відмітка про прописку" в самопроголошеній ДНР, начебто прийняли участь у псевдореферендумі "з питання про вступ регіону в склад Росії".

Український Центр протидії дезінформації повідомляє, що військовополонених з пропискою у Донецькій області примусили проголосувати. Зааяви про те, що "11 чоловіків і 23 жінок-військовослужбовців ЗСУ звернулись до бойовиків з проханням отримати паспорти терористичного утворення "ДНР"", там назвали - черговою маніпуляцією просування наративу, що начебто "серед полонених українських військових багато хто хоче приєднання до РФ".

Раніше світова спільнота, зокрема, США, ЄС та Україна, рішуче засудила проведення фіктивних "референдумів" і відмовились визнавати їхні результати.

У статті використано матеріали Інститут дослідження війни, "Новое время"

Канада розширить транспортний хаб, через який доставляється допомога Україні 

міністерка оборони Канади Аніта Ананд

Канада підсилює свої потужності свого транспортного хабу в Шотландії для того, щоб полегшити доставку в Україну та інші країни Східної Європи зброї та іншого устаткувння. Про це в інтерв’ю канадійському каналу CBC News міністерка оборони країни Аніта Ананд.

У планах – додати до арсеналу третій літак CC-130 та 55 військовослужбовців повітряних сил.

«Ми розширяємось таким чином, щоб допомогти Україні, щоб доставити військову допомогу Україні, збільшуючи поставки», - сказала посадовиця в неділю.

Ананд додала, що країни-члени НАТО всі намагаються балансувати між наданням України допомоги зброєю та забезпеченням поставками своїх власних військ. «Це у центрі моєї уваги», - запевнила міністерка.

Раніше цього тижня ЗМІ повідомили, що Україна звернулась до канадського уряду з проханням надіслати бронетехніку, гаубиці та зимовий одяг. Канада пообіцяла 39 бронетранспортерів. Ананд заявила, що зустрічатиметься з виробниками в Канаді, щоб обговорити питання поставок.

В матеріалі використані джерела CBC News

Застосування ядерної зброї в Україні матиме для Росії катастрофічні наслідки - Салліван

Радник президента з національної безпеки Джейк Салліван

Радник президента з національної безпеки Джейк Салліван заявив у неділю, що Москва зіткнеться з «катастрофічними наслідками», якщо застосує ядерну зброю проти України, оскільки США готові рішуче відповісти на такий крок, повідомляє агентство Рейтер.

Висловлювання Саллівана прозвучали після того, як минулої середи президент Росії Володимир Путін оголосив про мобілізацію 300 тисяч військовослужбовців, погрожуючи при цьому використовувати «всі наявні засоби» для захисту Росії.

«Якщо Росія перейде цю межу, то наслідки для неї будуть катастрофічними. США дадуть відповідь рішучим чином», – сказав Салліван в інтерв'ю каналу NBC.

Салліван не описав характеру «рішучої відповіді», але сказав, що США в закритому порядку повідомили Москві «докладніше, що саме це означатиме».

Салліван підкреслив, що США часто підтримують прямі контакти з Росією, зокрема протягом останніх кількох днів, щоб обговорити ситуацію в Україні, дії та погрози Путіна.

«Путін, як і раніше, має намір... стерти з лиця землі народ України, який, на його думку, не має права на існування. Тому він продовжуватиме наступати, а ми маємо продовжувати надавати зброю, боєприпаси, розвіддані та всю підтримку, яку ми можемо надати», – сказав Салліван.

Президент Джо Байден у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку в середу звинуватив Путіна в «неприкритих ядерних погрозах на адресу Європи» та у безрозсудному зневаженні обов'язків щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

В матеріалі використані джерела Рейтер.

Марі Йованович: бій, який веде Україна – це і наш бій

Екс-посолка США в Україні Марія Йованович

Екс-посолка США в Україні Марі Йованович говорить про необхідність постачання далекобійних озброєнь Києву та відповідальності Росії за військові злочини в інтерв'ю «Голосу Америки»

Марі Йованович – посолка США в Україні з 2016 по 2019 рік, яка також у минулому очолювала посольства Сполучених Штатів у Вірменії та Киргизстані, а тепер працює у Фонді Карнегі за міжнародний світ – побувала на початку вересня у Києві. Екс-дипломат розповіла Російській службі «Голосу Америки» в ексклюзивному інтерв'ю про те, яким вона знайшла українське суспільство воєнного часу, а також висловилася з приводу допомоги, яку Захід може надати українському народові у боротьбі з російською агресією.

Данило Гальперович: Ви побували в Україні зовсім недавно – розкажіть, що ви встигли побачити?

Марі Йованович: Моя поїздка була дуже недовгою, близько 48 годин, але ми змогли за ці 48 годин відвідати та побачити багато місць: ми були в Києві, ми відвідали Бучу – місто, яке було окуповане російськими силами, після чого там виявили сотні людей. які були вбиті, зґвалтовані, замучені, і тіла там і досі знаходять. Ще ми поїхали в Ірпінь, також передмістя Києва, яке стало дуже відомим після відеокадрів з людьми, які намагаються перетнути міст, який буквально висів на залишках арматури – пенсіонери, люди на ношах, жінки, які везуть дітей у візках, намагалися евакуюватися, а російські війська всі ще продовжували обстріл, це просто шокувало.

Отже, ми побачили Бучу та Ірпінь, а потім була конференція у Києві, яка була дуже цікавою: це була «Ялтинська конференція з економічної стратегії», яка проводиться щороку з 2004 року для підтримки ідеї членства України в ЄС. Вона проводилася спочатку в Ялті, а потім, на жаль, із 2014 року через незаконну анексію Криму Росією була перенесена до Києва, і з того часу вона проводиться у Києві. Це було дуже показово, це продемонструвало, що навіть цього року можна насправді проводити міжнародні конференції у Києві, що вони можуть бути продуктивними та що їх можна організовувати відносно безпечно. І тому там було багато українців, багато людей з інших країн, ми обговорювали ситуацію в Україні в усіх напрямках економіки та безпеки.

Д.Г.: Ваша поїздка збіглася з приїздом держсекретаря Блінкена до Києва, його та ваші візити були якось пов'язані?

М.Й.: Ні, це був окремий візит – держсекретар Блінкен був там за день до нашого приїзду. Наскільки я знаю з преси, його поїздка була дуже успішною з погляду надання відчутної підтримки Україні не лише самим фактом його присутності там, і не лише на словах, а й щодо інформації про черговий пакет допомоги у сфері безпеки для України. Так що моя поїздка була ніяк не пов'язана з його візитом.

Д.Г.: Ви як екс-посол США в Україні берете участь у політичних кроках на українському напрямі, чи ваша роль тепер – це роль експерта?

М.Й.: Я пішла з Держдепартаменту у 2020 році і продовжую публічно виступати на теми України та Росії, говорити про важливість підтримки України Сполученими Штатами та іншими західними країнами. Це не просто якась країна на периферії Європи, до якої ми не маємо справи. Ми допомагаємо Україні не лише з доброти – ми робимо це тому, що це стосується нашої національної безпеки. Якщо Росія переможе в Україні, вона продовжить своє просування. Володимир Путін у своїх численних статтях, на прес-конференціях, на різних нарадах його Ради безпеки ясно давав зрозуміти, що має дуже великі амбіції, і що він дивиться не лише на Україну, а й на інші країни за межами України. Якщо Путін досягне успіху, то він продовжить свої дії, і також надихне інших диктаторів по всьому світу. І це зробить світ менш безпечним не лише для українців, не лише для людей, які мешкають у центральній Європі та інших країнах колишнього СРСР, а й у західній Європі та США.

Д.Г.: Що важливого та нового ви побачили в Україні порівняно з тим часом, коли були там послом?

М.Й.: Коли я зараз приїжджала в Україну, я була дуже рада побачити, що багато моїх старих друзів і колег перебувають у нормальному стані, принаймні фізично. Це було чудово. І мене як людину, яка спостерігала за Україною протягом десятиліть, вразило те, що це – повністю мобілізоване суспільство. Кожен бере на себе частину військових обов'язків, хоч би якими вони були. Деякі люди їздять світом, розповідаючи про події в Україні та отримуючи підтримку від іноземних політиків у справі допомоги Україні; хтось воює на фронті; хтось водить машини швидкої допомоги чи розносить їжу пенсіонерам. Це неймовірно мобілізоване суспільство. І, ви знаєте, мене знову вразила сміливість, цілеспрямованість, а також впевненість українського народу в тому, що він переможе будь-що-будь. І це було до того, як ми отримали новини про наступ у районі Харкова та на Донбасі.

Д.Г.: Якщо говорити про цей наступ – якою була ваша реакція, і як далі, на вашу думку, розгорнуться події?

М.Й.: Цей наступ, коли українські військові з величезною швидкістю брали райони, на захоплення яких російським військовим знадобилися місяці (а українці брали їх за дні, а іноді й за години), був новиною, яка викликає справжню ейфорію. Але я маю сказати, що українці, будучи задоволеними таким розвитком, також сприймають це з належним спокоєм, бо знають, що це не кінець. Всі сподіваються, що, можливо, це поворотний момент і ознака того, що все розвиватиметься ще краще, але ніхто не відчуває жодної хибної самовпевненості, тому що вони розуміють - це займе набагато більше часу. Що буде далі? Я думаю, що українці спробують утримати території, які вони звільнили, їм потрібно це зробити. Вони також розуміють, що їм потрібно продовжувати наступ, і вони, я думаю, хочуть рухатися вперед для прориву лінії російської армії так швидко, як зможуть, але вони хочуть зробити це розумно. Вони не хочуть бути надто квапливими, їм потрібно впевнено боротися, відвойовувати території та утримувати ці території. І я думаю, що вони хочуть зробити якнайбільше до настання зими.

Д.Г.: Зараз міжнародне співтовариство збирає дані про російські воєнні злочини та звірства в Ізюмі – вже після того, як були Буча, Маріуполь, Харків, Краматорськ та багато іншого. Наскільки важливо, щоб Кремль поніс за це покарання?

М.Й.: Я вважаю, що закликати до відповідальності Росію за ці злочини необхідно, і не тільки Путіна, якщо він колись буде для цього доступний, і не лише його вищих генералів, а й усіх тих, хто вчинив ці воістину огидні воєнні злочини. Їх усіх потрібно притягти до відповідальності для того, щоб українці могли жити далі, знаючи, що правосуддя вчинено та справедливість відновлено щодо їхніх загиблих співвітчизників. Також це потрібно зробити для того, щоб росіяни зрозуміли, які злочини відбувалися від їхнього імені. І найбільше це важливо для майбутнього: якщо Росія не буде притягнута до відповідальності за весь той жах, який вона творить в Україні, це практично стане запрошенням для Володимира Путіна зробити те ж саме в інших місцях. Якщо немає наслідків, то чому не робити те, що хочеться? Жити в такому світі я точно не хотіла б, і це не той світ, де ми були б у більшій безпеці. Тому я думаю, що нам треба думати і про майбутнє, і в цьому сенсі відповідальність є критично важливою. У якій формі? Що ж, це гарне питання, і я думаю, що зараз він обговорюється багатьма експертами. Ви знаєте, що нещодавно на конференції у Києві українською стороною було запропоновано, що, можливо, найкращий шлях до вирішення – це створення спеціального комітету з розслідування агресивної війни Росії проти України та судового переслідування людей, які в ній брали участь у цьому.

Д.Г.: В Україні військові та політики почали говорити про звільнення Криму за допомогою військових дій – як ви до цього ставитеся?

М.Й.: Моя особиста думка: Крим – це Україна, так було десятиліттями, насправді він перебував у руках українців довше, ніж у руках росіян, і я думаю, що це українські землі, які мають повернутися до України. Я підтримую міжнародно визнані кордони України у 2014 році, які включають Крим.

Д.Г.: Наскільки важливою єдність Заходу в діях з підтримки України? Ми бачимо, що, наприклад, Угорщина не схильна діяти рішуче, тоді як країни Балтії дуже активні.

М.Й.: Я думаю, дуже важливо, щоб союзники та партнери були єдиними. Я думаю, що ця єдність – дуже важлива зброя, одна з найважливіших, і сила, з якою Захід виступає проти цієї агресивної війни, проявляється у спільній роботі. Це не означає, що ми всі робимо те саме, в один і той же час. Різні партнери мають різні можливості та різні потужності, але я думаю, що збереження цієї єдності є важливим, і я думаю, що президент Байден зробив справді хорошу роботу, очоливши групу західних країн у підтримці України.

Д.Г.: Ви працювали дипломатом у Москві в середині 1990-х, дуже уважно стежили за російською політикою та суспільством, я був тому свідком. Як вам здається, чому Росія з нерівної, але очевидної демократії того часу перетворилася на імперсько-мілітарну диктатуру 2020-х?

М.Й.: Знаєте, це дуже гарне питання. Я думаю, багато істориків та політологів дивитимуться на цей відрізок часу ще довгі роки. Я думаю, трансформація у Росії була дуже швидкою. Це було дуже і дуже важко для багатьох людей, які ніби залишилися на узбіччі і зіткнулися із сумішшю з найгірших явищ часів Радянського Союзу та найгірших явищ капіталізму, від яких вони були ніяк не захищені. І в міру розвитку подій сильні та безжальні в Росії, але не тільки в Росії – і в Україні, і в інших країнах – скористалися змінами та пробілами в законах, відсутністю законів, щоби формувати та контролювати все, пов'язане з економічною сферою. Жодної відповідальності за це не було, і тому люди переважно розкрадали державні підприємства, але це не було незаконно, бо проти цього не було закону. Чи робить їх дії правильними? Ні. І росіяни це знали. І це створило ґрунт для того, щоб така владна людина, як Путін, вийшла на перший план. На початку 2000-х, коли він став президентом, він методично почав консолідувати владу, переслідуючи журналістів і медіа, потім переслідуючи олігархів, переслідуючи громадянське суспільство. Він робив крок за кроком, поки ми не отримали суспільство, яке зараз є в Росії – суспільство, яке було досить безжально пригнічене, і продовжує гнітитися.

Д.Г.: Що ще можуть зробити США прямо зараз, щоб допомогти Україні?

М.Й.: Я думаю, що нам прямо зараз потрібно розглядати та надавати всю можливу підтримку – не лише для того, щоб Україна могла вистояти, а й для того, щоб Україна могла перемогти. Перемогти, бо цей бій не лише для України, це і наш бій – США, Заходу, бо якщо Росія переможе, це буде інший світ. Це буде гоббсівське «хто сильніший, той і правіший», маленькі країни будуть просто змушені підкорятися всьому, чого хочуть великі країни, і це зробить усіх нас менш захищеними, менш квітучими та менш вільними.

Отже, ми маємо надати Україні все, що можемо, в сенсі забезпечення безпеки, і це означає постачання більш далекобійних систем, які могли б завдавати ударів на велику глибину і досягати Криму, а також інших місць. Це також стосується допомоги українцям у мобілізації їхньої оборонної промисловості, але також і нашої власної оборонної промисловості, яка поки що взагалі не перейшла на військовий режим роботи. Інше, з чим треба допомогти, – це системи протиповітряної оборони. Російські військові, не досягаючи успіху у своїх боях з українською армією, роблять своїми цілями цивільних осіб та громадянську інфраструктуру, чи то дамби, газопроводи чи електромережі, чи то в Харкові, чи десь ще. Це ганебно, і я думаю, що західні країни можуть постачати більше систем ППО, щоб захистити цю критично важливу інфраструктуру від російських ударів. Отже, я думаю, що ми маємо робити все, що можемо, і так швидко, як тільки можемо, щоб Україна перемогла у боротьбі проти російської агресії.

Більше

Відео - найголовніше

Голос Америки в Ізюмі. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:01:38 0:00
XS
SM
MD
LG