Спеціальні потреби

Актуально

Фільтрація, проблеми з грошима, документами. Як українцям, змушеним в’їхати в Росію, звідти виїхати?

Жителі українського міста Маріуполь перебувають у пункті тимчасового розміщення евакуйованих у місцевій школі в Таганрозі Ростовської області. Росія, 23 березня 2022 року

Мешканка Маріуполя Катерина Вовк виїхала з міста з чоловіком і 3-річною дитиною 19 березня. Їхня їжа закінчувалася, вони не мали чистої води і не могли знайти безпечного виходу з міста. Про російську евакуацію дізналися від сусіда, то ж приїхали в село Нікольське, що вже було окупуване російськими військами. Там сім'я провела ніч у шкільному спортзалі, спавши на кріслах. Їжі було мало. Наступного дня прибуло вісім автобусів.

"Водіями були російські військові. Приблизно 600-800 людей намагалися вміститися. Природно, всі не вміщалися, і почалася тиснява. Водії сказали, що чоловіків не повезуть. Майже на колінах я вмовила військових взяти нас усіх, разом із чоловіком, в автобус», – розповіла Вовк «Голосу Америки».

Їх привезли в Таганрог, місто з найбільшим табором для українців. Після фільтрації – яка в їхньому випадку обмежилася звичайними питаннями біографічного характеру – сім’ю відправили у великий шкільний спортзал, настільки заповнений людьми, що Вовк каже, у неї стався панічний напад.

Сім'я виїхала з Таганрога якнайшвидше, сівши на перший поїзд, і приблизно через 24 години прибула у Володимирську область, на схід від Москви. Там їх місцеві волонтери відвезли в санаторій у місті Ковров. За її словами, волонтери були доброзичливими, ввічливими та добре організованими.

"Потім приїхали люди зі слідчого комітету, які взяли у нас свідчення. Сказали, що ми будемо потерпілою стороною у військовому злочині з боку України", - сказала вона.

Вовк розповіла, що виїхати з Росії їм також допомогли волонтери. Її родині було важче виїхати з Росії, ніж в’їхати, але врешті-решт їм дозволили перетнути кордон з Естонією.

"На кордоні російські митники поводилися жахливо. Чотири години допитували чоловіків в окремій кімнаті, перевіряли телефони, читали листування, роздягали до трусів, розглядали татуювання", - розповіла вона.

Двадцятип’ятирічний мешканець Маріуполя Влад Шорохов виїхав з міста на день пізніше за сім'ю Вовк. Колишній репортер і менеджер ресторану, він зміг втекти зі зруйнованого артилерією міста. Він евакуювався через Росію до Фінляндії, де зараз працює на будівництві.

Шорохов покинув Маріуполь разом з матір'ю, бабусею, племінницею та іншими членами сім'ї та сусідами після того, як їм довелось провести три тижні у крижаному підвалі багатоповерхівки неподалік від заводу "Азовсталь". У той час вони були без їжі, води та світла.

Дев'ять осіб із групи Шорохова залишили свій притулок після нічного потужного обстрілу з боку російських військ. Про організовану росіянами евакуацію він дізнався від перехожого. Вони пробралися до місця зустрічі, де російські військові дали їм вказівку йти колоною до блокпоста за сім кілометрів.

"Ми простояли там просто неба та під обстрілом дев'ять годин. Ніхто не контролював чергу", - сказав він "Голосу Америки".

«Подивилися паспорти і сказали: «Ось вам автобус, він вас довезе до Новоазовська», — міста на окупованій території Донецької області на кордоні з Росією.

Групі Влада, на відміну від деяких інших, дозволили залишитися разом в автобусі, по дорозі в село Олександрівське, де члени групи оселилися в приміщенні школи. Звідти вони поїхали до села Сєдово до родичів, але їх зупинили на блокпосту та сказали повернутися в Олександрівське, щоб чекати так званої процедури «фільтрації».

Спікер Маріупольської міської ради Денис Кочубей розповів «Голосу Америки», що їм відомо про численні випадки людей, які проходять фільтрацію на окупованій території України та на російському кордоні. За його словами, деяких українців обирають для так званої «глибокої фільтрації» — процесу, який передбачає тривалі допити і часто побиття. Процедура використовується переважно проти чоловіків, особливо тих, хто служив у збройних силах.

"Якщо у людини навіть є татуювання, якась українська символіка, навіть жовто-блакитна футболка, якась література українською мовою, вони необережно скажуть слово українською, це може бути приводом для жорсткого фільтрування", - сказав Кочубей.

У випадку з групою Шорохова, одного чоловіка затримали на блокпосту біля Сєдово та допитували протягом двох годин, забрали більше половини готівки, пригадує Влад.

Замість того, щоб повернутися в Олександрівське, група Шорохова попрямувала до російського кордону, де вони сказали прикордонникам, що їх вже піддали фільтрації.

Їхній час у Росії був менш насиченим. Вони приїхали в південне місто Таганрог, переночували у знайомих, а потім частина групи потягом і на таксі доїхали до кордону з Фінляндією. Шорохова піддали жорсткому допиту на російському боці кордону, який включав перевірку його телефонних даних і тривав понад шість годин. І все-таки йому дозволили виїхати.

У березні Україна закрила посольство та консульства в Росії. Водночас, за даними агентства ООН у справах біженців, кордон з Росією перетнули понад мільйон громадян України. На своєму порталі, який регулярно оновлюється, УВКБ ООН повідомляє про понад 1,5 мільйона «українських біженців» у Росії.

Представниця УВКБ ООН пояснила «Голосу Америки», що організація не розрізняє українців, які приїхали до Росії добровільно чи опинилися там вимушено. "Нам відомі повідомлення про примусові депортації, але ми не маємо засобів перевірити такі повідомлення", - сказала вона.

Російські ЗМІ повідомляють, що до Росії з України, включно з тимчасово окупованими територіями, прибуло понад 2,1 мільйона людей. Російська влада характеризує їх як біженців і повідомляє, що їм надали матеріальну допомогу на суму понад 1.5 млрд рублів.

Українська влада вважає цих людей депортованими або примусово вивезеними. Віце-прем’єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук повідомила українським ЗМІ на брифінгу 20 червня, що з початку війни до Росії було примусово депортовано 1,2 мільйона українців, у тому числі 240 тисяч дітей.

Від 24 лютого російські війська перекрили половину гуманітарних коридорів, організованих українською владою, повідомила вона на брифінгу.

Багатьом важко покинути Росію, оскільки у них немає документів і грошей, або їх переселяють у віддалені куточки країни, сказала Олександра Матвійчук, українська правозахисниця і голова "Центру громадянських свобод".

"В одному випадку сім'ю вивезли до Владивостока. Дружина була вагітна, а в чоловіка не було документів. Вони не хотіли, щоб їхня дитина народилася в Росії і отримала російські документи", - розповіла вона "Голосу Америки”.

Міжнародний Комітет Червоного Хреста має офіс у Москві, який, як вони повідомили в електронному листі "Голосу Америки", «підтримує роботу російського Червоного Хреста, включно з програмою надання грошової допомоги людям, які були змушені покинути свій край внаслідок конфлікту.»

Багатьом українцям довелося в короткий термін залишити свої домівки без документів. За словами Матвійчук та російських волонтерів, які розмовляли з «Голосом Америки», для них найскладнішим завданням може бути заміна відсутніх документів.

За словами волонтерки з Санкт-Петербурга, ім’я якої "Голос Америки" не називає з міркувань безпеки, російські волонтерські організації надають громадянам України, які бажають виїхати з Росії, грошову та практичну допомогу, включно з оплатою ночівлі та квитків на поїзд чи автобус.

«Виїхати [з Росії] неважко, якщо у вас є документи», — сказала вона. «Але виїхати з копіями документів» або з ДІЯ, неможливо. Це стає ще складнішим для сімей з новонародженими, які можуть взагалі не мати документів, пояснила вона.

У цих та подібних випадках Міністерство закордонних справ України рекомендує звертатися за допомогою до посольств України в сусідніх країнах або на гарячу лінію Департаменту консульської служби МЗС. Дипломати, пояснив він, працюватимуть з кожним окремим випадком, але часто допомогти цим людям, які виїхали із тимчасово окупованих територій, непросто.

«Коли немає нічого взагалі, території захопленні, немає доступу до їхніх документів і різних систем, це накладає труднощі саме у допомозі цим людям», - сказав Олег Ніколенко, речник МЗС України.

Він сказав, що український уряд робить усе можливе, щоб допомогти. Наразі Кабінет міністрів розробляє рішення, яке б спростило документування цих людей і дало їм можливість перетнути російській кордон із третьою державою. Також Київ сподівається на міжнародну допомогу.

"Розглядається можливість залучення третьої країни, яка могла б, наприклад, допомогти в частині здійснення консульських послуг", - сказав він.

Ніколенко зазначив, що з початку повномасштабної війни кілька сотень громадян України звернулися до консульств України з проханням про допомогу.

Не всі українці хочуть залишати Росію, розповідають правозахисниця Матвійчук, волонтери та українська влада. З дев'яти осіб групи Шорохова четверо залишилися в Росії. Деякі українці приєднуються до своїх родичів у Росії, знаходять роботу. Інші ж, каже Матвійчук, не звертаються по допомогу волонтерів чи дипломатів тому, що вони настільки розчавлені обставинами, що в них немає сил це зробити.

"Вони кілька тижнів були в бомбосховищах, ховаючись від російських бомбардувань, без їжі, води та електроенергії. Вони втратили своїх рідних чи близьких. Вони опинилися в країні-агресорі, не знаючи, що їм робити. Боюся, у багатьох людей немає внутрішньої волі боротися і вирватися з цих обставин», – сказала Матвійчук.

У статті використано інформацію Голосу Америки, ТСН, російського агентства ТАСС.

Всі новини дня

США не надавали Україні зброї, яка могла б досягнути аеропорту в Криму – високопосадовець Пентагону

Аеропорт «Саки» в окупованому Росією Криму

Серед американських поставок зброї в Україну не було такої, яка могла б досягнути аеропорт «Саки» в Криму, сказав високопосадовець Пентагону.

Під час брифінгу у п’ятницю виокопосадовець Міністерства оборони США заявив, Україна не отримувала зброї, яка могла б досягнути військовий аеропорт «Саки» в Криму, але він додав, що вибух у Саках «мав значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал».

«Я не маю відповідей на питання про те, що сталося в Саках, єдине, що я можу сказати, що це не були ATACMS, бо ми не надавали їх Україні, але, як відомо, це мало досить значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал», – сказав чиновник Пентагону.

Американський оперативно-тактичний ракетний комплекс стріляє балістичними ракетами до 300 кілометрів дальності.

Міністерство оборони Росії заявило 10 серпня, що на території аеродрому «Саки» сталася детонація кількох авіаційних боєприпасів. Державне агентство ТАСС з посиланням на джерело у Міноборони Росії повідомило, що причиною вибухів стало порушення вимог пожежної безпеки.

На аеродромі, де базувався полк літаків-винищувачів до складу якого входили літаки, які завдавали ракетно-бомбові удари по території України, синхронно відбувалося два вибухи.

Військові експерти припускають, що вони могли статися внаслідок обстрілу випущених Україною ракет.

Україна публічно не взяла на себе відповідальність за напад і не повідомила, як саме він був здійснений.

Як «Голос Америки» повідомляв раніше, на думку деяких експертів, з якими говорили західні ЗМІ, вибухи в Криму були, ймовірно, спричинені використанням українськими силами балістичних ракет малої дальності «Грім-2» українського виробництва, або неідентифікованої західної системи чи модифікованих літальних апаратів без екіпажу (БПЛА) з боєприпасами.

Колишній командувач збройних сил США в Європі генерал Бен Годжес заявив, що «немає абсолютно жодного сумніву, що вибухи були спричинені не випадковою детонацією, а за атакою стояли українські сили або диверсанти».

Британська розвідка повідомила, що, за її даними, російська армія втратила щонайменше вісім військових літаків – щонайменше п’ять винищувачів-бомбардувальників Су-24 і три багатоцільові винищувачі Су-30 майже напевно були знищені або серйозно пошкоджені в результаті вибухів, мовиться у повідомленні розвідки, яке вранці 12 серпня опублікувало Міністерство оборони Великої Британії.

«Втрата восьми бойових літаків становить незначну частку від загального парку літаків, доступних Росії для ведення війни. Але в основному Саки використовувалися як база для авіації Чорноморського флоту Росії. Спроможність морської авіації флоту зараз значно знижена», – мовиться у поідомленні.

Також у п’ятницю українські військові заявили, що їхня артилерія влучила в російський склад боєприпасів біля Каховського мосту, ключового мосту на півдні країни. Речниця військових південного напрямку додала, що тепер Україна має можливість вразити майже всі лінії постачання Москви в окупованому регіоні.

Російської реакції поки не надходило. Агентство Reuters, яке передає слова української заяви, сказало, що не може незалежно її підтвердити.

«Жертв російської окупації було б менше, якби українці знали свою історію» – В'ятрович

Група школярів навколо виставки фотографій в’язнів ГУЛАГу та жертв Великого терору, яка проходила в галереї Tate Modern. Виставка «Червона зірка над Росією» в Лондоні,  7 листопада 2017 року була присвячена сторіччю Жовтневої революції . (AP Photo/Kirsty Wigglesworth)

Опір, який чинить сьогоднішня Україна, для багатьох іноземців був несподіваним. Однак для тих, хто знає історію українського руху опору середини минулого століття, нинішня війна Росії проти України, показала багато знайомого. Дослідники вказують на подібність методів пропаганди, операцій зі залякування та приборкання українців. Розширити ці знання, дізнатися більше безпосередньо з документів незабаром зможуть і англомовні читачі.

Книжка під назвою «Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» нещодавно надійшла у передпродаж в Канаді. Її видало університетське видавництво McGill-Queen's University Press .

Співавтором цієї збірки перекладених архівних документів є український історик Володимир В’ятрович. Екс-директор Архіву Служби безпеки України, відомого як «архіви КДБ», колишній перший голова Інституту національної пам’яті, а нині народний депутат України та боєць територіальної оборони, В'ятрович розповів Голосу Америки про свою роботу над проектом.

Володимир В’ятрович: Це, мабуть, один з найтриваліших моїх видавничих проектів, який почався ще 10 років тому, коли я працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету, а перед тим працював директором Архіву Служби безпеки України.

І саме в цьому архіві я побачив величезну кількість документів які збирали радянські спецслужби про розвиток, становлення і боротьбу українського повстанського руху.

Це – найбільша колекція, яка дає можливість зрозуміти історію повстанського руху 1940–50-х років. Коли я вже працював півроку у Сполучених Штатах Америки, я побачив як мало первинних джерел з історії Української повстанської армії Організації українських націоналістів доступні для західних вчених, як мало вони використовуються.

Це – найважливіші документи структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з повстанським рухом

Відтак виникла ідея яку ми опрацювали з Любомиром Луцюком, зробити свого роду хрестоматію, тобто набір найважливіших документів з історії ОУН та УПА та боротьби проти УПА з боку НКВД протягом 1940–50-х років.

Вийшла велика книжка, вона забрала у нас багато часу, тому що насправді дуже великий масив роботи було зроблено Мартою Олійник, яка була перекладачкою. У книжку увійшов 161 документ. Тобто, з одного боку, це – найважливіші документи самих структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з цим повстанським рухом.

Книга – десь близько 1000 сторінок і вступна стаття наша з Любомиром Луцюком, для того щоб надати повний контекст, про які теми йдеться в цих документах. Надиво, попри те, що книжка забрала скільки часу і я боявся що вона може бути нікому не цікавою, якраз тепер, коли вона вже має потрапити до читача, її актуальність вийшла навіть загостреною.

Книжка пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії

Ця книжка пояснює дуже багато для іноземців, для англомовних читачів. Вона пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії. Це – з одного боку, а з іншого боку, вона показує ті самі злочинні способи придушення українського національного руху, які використовувалися в сорокових-п’ятдесятих роках, які зараз використовуються у війні проти України.

Наталія Чурікова, Голос Америки: Багато істориків і аналітиків, які вивчали історію Радянського Союзу, історію радянської репресивної системи, говорять про те, що методи Росії не змінилися, її риторика не змінилася. Тобто те, що можна було почути раніше про українських націоналістів, що це – «фашисти», «вбивці», «бандерівці», ця риторика незмінною дійшла до наших днів. Чи можна за цією книжкою простежити за першоджерелами, звідки ці речі з'явилися, як вони народилися?

В.В.: Абсолютно переконаний, що ця книжка дає дуже багато зрозуміти з того, що зараз робиться у цій війні. Я зараз з вами говорю з містечка Ворзель на Київщині. У кількаста метрах від мого дому було застрелено під час окупації мого сусіда. Десь 2-3 км звідси є сумнозвісна Буча, фотографії якоїсь схвилювали і налякали весь світ, коли вони побачили розстріляних цивільних мешканців.

Так от все те, що відбувалося тут зараз на Київщині, всі страшні тижні окупації – все це мені, як історику, нагадало те,що робилося на західній Україні в 40-ві роки. Якраз документи, які ми публікуємо в цій книзі, розповідають про ці страшні факти розстрілів цивільного населення, розповідають про депортації, які здійснювалися, розповідають про викрадення дітей, про спроби вгамувати український національний рух голодом.

Тобто всі ці методи, які використовувалися Радянським Союзом у 1920-30-х роках спочатку для українського національного руху на центральній і південній Україні, а потім 1940-50х на західній Україні, всі ці методи практично використовуються і зараз.

Радянська влада, знала: фіксувала факти боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але використовувала цей міф для пропаганди, дискредитації націоналістів

Більше того, книжка спростовує один з ключових міфів, який використовується в російській пропаганді, про колабораціоністський характер українського визвольного руху, про те, що всі українці нібито співпрацювали з нацистами. У книзі окремий великий розділ на кілька десятків документів, це все документи якраз про боротьбу українських повстанців із нацистським тоталітарним окупаційним режимом.

З цих документів чітко видно, що совєти, радянська влада, знала про цю боротьбу, фіксувала факти цієї боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але, тим не менше, використовувала це в якості пропаганди для дискредитації націоналістів. Абсолютно аналогічну ситуацію ми маємо зараз, коли історичні міфи використовуються саме для того, щоб дискредитувати Україну, українців перед світом, але ми бачимо, що вже зараз це не працює.

Зараз ми, слава Богу, маємо можливість доносити до світу правду про те, що відбувається в Україні, про те, що відбувається, зокрема на окупованих росіянами територіях.

Н.Ч.: Багато людей на сході України були здивовані, шоковані тим що почалася війна, і тим, що Росія дійсно зуміла напасти на Україну, про що на західній Україні говорилися протягом багатьох десятиліть, тому що ця пам'ять збереглася в родинах. Чи ця ситуація змінилася, з того, що ви бачите зараз своїх сусідів?

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми  проаналізуємо історію українсько-російських стосунків

В.В.: Абсолютно. Зараз розуміння того що Росія є небезпечним ворогом, стало абсолютно масштабним, абсолютна більшість українців розуміє це. Якщо на початках української незалежності, протягом перших 20 років, така думка була, радше, маргінальною, справді більше походила з середовища тих мешканців західної України, де ще збереглася пам’ять про злочини Росії, то зараз по цих свіжих слідах, свіжих злочинах Росії, розуміння того, яку екзистенційну загрозу для українців становить Росія, та її бажання знищити українців, воно є абстолюто масовим.

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми проаналізуємо історію українсько-російських стосунків.

Це – зовсім не є історія якихось братерських стосунків, як про це намагається говорити Путін, чи інші речники російської пропаганди. Це - історія постійного протистояння, це – історія постійних намагань Росії знищити українців як окрему національну спільноту. На жаль, ці спроби продовжується і в наш час, але мені здається, що зараз в Україні є найкраща нагорода для того, щоб врешті-решт вийти з цієї, напевно, столітньої війни, переможцями, тому що зараз українці, як ніколи, єдині, зараз українці, як ніколи, мають масову підтримку світу.

Н.Ч.: Що зараз ви відчуваєте як український історик, який може пережити фактично події 70-80-ти літньої давності, коли те, про що ви описували в цій книзі, вам розповідали люди, які були учасниками тих подій, ви тепер маєте можливість пережити сам?

В.В.: Історики часом кажуть, що минуле - це інша країна. Ми отримали можливість потрапити до цієї іншої країни і побачити, що вона нам дуже близька. Минуле живе в сьогоденні. Ми мали якісь дуже оптимістичні очкування, що війна ніколи не повториться, що злочини ніколи не повторяться, що люди змінилися, цивілізація пішла набагато далі. На жаль, ці очікування виявилися марними.

Цікаво потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців

На жаль, ми не так далеко відійшли від свого минулого. Однією з цілей росіян у цій загарбницькій війні є повернути нас у це совєтське минуле, цими ж страшними совєтськми способами. Цікаво спостерігати, що робиться довкола, потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців. Причиною цих жертв є те, що українці не знали своєї історії.

Знову таки, багато людей з околиць Київщини, де я живу, мали можливість евакуюватися, але залишилися на місці тому що не вважали для себе загрозою росіян. Тому що не вважали, що з їхнього боку можуть бути аж такі страшні злочини, які сталися протягом місяця окупації. Мені здається, що якби більше українців знали історію українсько-російських стосунків, історію різних російських окупацій, їхньої поведінки в захоплених містах, починаючи від Батурина на початку 18 століття, напевно, більша частина людей могла б себе врятувати, уникнувши перебування в російській окупації.

Н.Ч.: Я бачу, що і ви, і багато ваших колишніх колег з Інституту національної пам'яті зараз взяли зброю в руки, яка мотивація за цим стоїть?

В.В.: Я взяв зброю в руки 24 лютого, в перший день, коли почалася війна, коли мав можливість отримати зброю, отримав автомат Калашникова 1971 року, трохи старший за мене, не найкраща, можливо, зброя, але достатньо ефективна. Я приєднався до батальйону територіальної оборони, яка стояла на кордонах кордонах Києва, очікуючи наступу з боку Ірпеня і Бучі.

Протягом двох місяців ми захищали Київ, намагаючись не допустити російського вторгнення в столицю України. Після того, як небезпека для столиці минула, я повернувся до виконання депутатських повноважень. Батальйон, до якого я належав, переміщений на південь, бере участь боях на межі Миколаївської та Херсонської областей. Я приїжджаю до хлопців, намагаюся їм допомагати матеріально, знаходити речі, які їм надзвичайно необхідні, мова йде про рації, автомобілі, і я тішуся, що цей момент небезпеки показав, що зокрема і мої колеги історики здатні мобілізуватися, здатні об'єднатися і стати на захист України.

Я радий, що серед тих, хто зараз продовжує бути захисниками України, мої друзі – історик і декан історичного факультету Іван Патриляк, один із співредакторів «Історичної правди» Вахтакнг Кіпіані, Володимир Бірчак і багато інших. Це – ті люди, які знають історію і знають з історії масштаби російської загрози, вони роблять все, щоб захистити свій народ від цієї загрози.

Інтерв’ю Голосу Америки із міністром закордонних справ Тайваню про настрої в країні і загрозу з боку Китаю. Відео

Послідовну підтримку Україні з початку повномасштабного вторгнення висловлюють у Тайвані. Його міністр закордонних справ заявив, що радо прийме у столиці Тайбеї міжнародні делегації.

Володимир В’ятрович - про маловідомі сторінки українсько-російських відносин. Інтерв'ю

«Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» - книжка з такою назвою нещодавно вийшла аглійською мовою у Канаді. Її мета - розповісти західній аудиторії про маловідомі сторінки українсько-російських відносин.

Розслідування СNN: російська версія подій в Оленівці – «найбільш імовірно – фальшивка»

Рідні та друзі захисників маріупольського заводу «Азовсталь» проводять акцію з вимогою визнати Росію державою-спонсором тероризму, після вбивства українських військовополонених у в’язниці в Оленівці, що під Донецьком.

Американська телекомпанія CNN опублікувала розслідування загибелі кількох десятків українських військовополонених на території тюрми в Оленівці, містечка в окупованій російськими військами Донецькій області України.

Журналісти телеканалу, які провели розслідування, що базується на аналізі відео та фотографій з місця події, супутникових знімків до і після атаки, а також роботи судово-медичних експертів і експертів зі зброї, доходять висновку, що російська версія подій «дуже ймовірно є вигадкою».

«Практично немає шансів, що ракета HIMARS завдала шкоди складу, де утримувалися в'язні», – мовиться у статті CNN.

Згідно з версією, яку обстоюють російські офіційні особи та ЗМІ, Україна вбила власних солдатів ударом з HIMARS, тому що не хотіла, щоб вони зізналися у військових злочинах, і щоб відбити бажання інших здаватися.

CNN називає це повідомлення «настільки ж цинічним, як і жорстоким».

Як кажуть експерти, з якими говорили журналісти CNN, це не міг бути удар HIMARS, але вони не можуть точно сказати, що вбило та поранило стількох в’язнів, однак експерти кажуть, що «більшість ознак вказують на інтенсивну пожежу». Також вони звертають увагу на слова свідків, що не було чути звуку ракети, яка б летіла в напрямку Оленівки.

«Відсутність доступу унеможливлює остаточні висновки», – мовиться у статті CNN.

Експерти, на роботу яких спирається CNN, кажуть, що вранці 29 липня склад, у якому перебували українські полонені, яких перевели туди з інших бараків напередодні, охопила масштабна пожежа.

Експерти вважають, що наявні дані свідчать про раптову та інтенсивну пожежу в будівлі. Також вони зазначають, що, за словами представників номінальної влади, так званого —«ДНР», охоронці не постраждали.

Вивчивши стан будівлі, стін та даху, а також порівнявши їх зі супутниковими фотографіями з інших складів, які були знищені за допомогою американських ракетних установок HIMARS, експерти стверджують, що пожежа виникла всередині будинку, і що влучення HIMARS призвело б до «значно більших руйнувань».

«Ознак суттєвого пошкодження вибухом на спорудах або на тілах практично немає. Виглядає, що збитки спричинені великою та інтенсивною пожежею. Значна частина пошкоджень даху також, здається, спричинена його падінням, а не впливом траекторії боєприпасу чи вибуху», – сказав експерт зі зброї Кріс Кобб-Сміт в інтерв’ю CNN.

Офіційні особи США, до яких звернулися журналісти телеканалу, також відхилили думку про використання HIMARS. «Це був точно не HIMARS», – сказав чиновник, з яким розмовляли репортери CNN.

Також експерти говорять, що не було жодної причини використовувати HIMARS для такого нападу, бо це надто дорога зброя. Крім того, Оленівка є лише в кількох кілометрах від лінії фронту. Для враження цілі на такій відстані достатньо було використати наявні українські види зброї.

Напередодні речник Білого дому з питань національної безпеки, Джон Крібі сказав, що розвідка США має дані про те, що Росія намагатиметься підтасувати докази, щоб покласти вину на українців та американську зброю.

«За нашими очікуваннями, російські офіційні особи планують сфальсифікувати докази, щоб приписати напад на Оленівську в’язницю 29 липня Збройним силам України», – повідомив Кірбі.

Державний секретар США Ентоні Блінкен у телефонній розмові з з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою наголосив, що Сполучені Штати робитимуть усе для того, щоб винні у загибелі військовополонених в Оленівці були притянуті до відповідальності.

Київ відкидає звинувачення і каже, що це був цілеспрямований «терористичний акт», який здійснила Росія з метою приховати свої злочини – катування та вбивства в колонії.

Українські чиновники вважають, що пожежу всередині складу спричинила термобарична зброя. Експерт Кобб-Сміт каже, що хоча і не виключає теоретично використання термобаричної зброї, але вважає, що це могло бути «щось набагато простіше».

Як зазначає CNN, німецький патологоанатом професор Бенджамін Ондрушка, який працював над розслідуванням воєнних злочинів у Бучі, каже, що лише повний розтин покаже причину смерті, але зображення свідчать про вогонь принаймні 300 градусів за Цельсієм а, можливо, вдвічі більше.

Організація Об’єднаних Націй у суботу пообіцяла допомогу Україні у розслідуванні нападу на в’язницю в Оленівці, але ані ООН, ні представники Червоного Хреста, які були посередниками на переговорах про здачу в полон батальйону «Азов», до якого належала більшість полонених, не отримали доступу до колонії в Оленівці.

Щонайменше 50 українських полонених, які здалися за наказом українського командування в полон після майже трьохмісячної облоги заводу «Азовсталь», загинули в колонії так званої «ДНР» на території Оленівки, селища міського типу в Донецькій області. Їхні імена досі залишаються невідомими. Російська сторона не передала Україні список загиблих.

Більше

XS
SM
MD
LG