Спеціальні потреби

Український борщ та вареники полюбили навіть в американській глибинці: історія українського ресторану у преріях Північної Дакоти


Борщ та вареники давно заробили собі чудову репутацію у Сполучених Штатах.

У Північній Дакоті правнук перших українських поселенців годує місцевих мешканців стравами, рецепти яких перейняв від бабусь в українській церкві. Наші журналісти побували у закладі та дізнались за що у містечку Феїрфілд полюбили українську кухню.

Українська кав’ярня «4 кути» розташована в регіоні Північної Дакоти, що був центром української еміграції. Тут, неподалік міста Белфілд, понад 120 років тому оселилися перші українські емігранти. Заклад розміщений посеред прерій, обабіч дороги міжміського сполучення. До найближчого населеного пункту 25 кілометрів.

Зима приходить рано, і кафе є чудовим місцем, де можна сховатися від лютих холодів. Коли за вікном дощ, сніг і пронизливий вітер, мешканці Північної Дакоти цього регіону приходять сюди в кафе, щоб зігрітися українськими стравами. Український борщ, вареники з цибулькою, ковбаса, а ще тут є голубці, які загортають у листя винограду.

Власник кафе – Джессі Романишин – нащадок українських емігрантів. Його прадідусь прибув у Північну Дакоту наприкінці 19 століття із села Безброди Львівської області.

«З дитинства я був заглиблений в українську культуру, моя бабуся надихнула мене займатися українськими танцями, ми відвідували українські майстер-класи, вивчали українське мистецтво, бабуся привила мені любов до української кухні, до приготування їжі», - каже Джессі.

Джессі вивчав готельно-ресторанний менеджмент. Працював у закладах швидкого харчування, в барах, в готелях у різних американських містах, та своє покликання знайшов у рідній Північній Дакоті, готуючи за рецептами бабусь з української церкви.

«Їхні внуки не виявляли інтересу до старих рецептів, а жінки з церкви хотіли їх комусь передати… Передали мені. Напевне тому я цим і займаюсь», - розповідає нам власник закладу.

Щоб придбати кав’ярню, у 2013 році Джессі взяв кредит на 300 тисяч доларів. Для декорацій із власного помешкання приніс вироби з українськими мотивами. Каже: «Я подумав, якщо я працюватиму 80-90 годин на тиждень в цьому місці, я принесу сюди все зі свого дому, щоб зробити його настільки комфортним для себе, наскільки це можливо».

Сюди на обід заїжджають нафтовики, туристи, місцеві. За 6 років існування «4 кути» заробили собі добру репутацію та постійних відвідувачів:

Пироги, вареники, ковбаса, голубці, борщ, - перелічує страви відвідувач кафе Імел Ангелюк. «Північна Дакота зберегла багато етнічної приналежності. Люди звикли до своєї національної кухні - німецької, норвезької, української. Якщо ти скажеш, що тут буде українська їжа, народ прийде» - каже він.

Найпопулярніші страви в меню – борщ та вареники.

«Ми продаємо до 10 літрів борщу вдень. Тут, на краю світу» , - каже власник кав’ярні Джессі Романишин.

Заступник шерифа вперше потрапив в українське кафе кілька місяців тому. Відтоді щотижня приходить сюди.

«Вперше спробував вареники кілька місяців тому і відразу підсів на них. Тепер приходжу сюди щосереди. Вареники з картоплею і з сиром найкращі», - каже помічник шерифа Алан Макл.

Тім О’Браян – ірландського походження - живе неподалік. Мало знає про українську кухню, але з задоволенням її споживає. «Я люблю українські торбинки з сиром. І їх подають зі сметаною та маслом», - каже він.

А от помічник кухаря Джефрі Ґійон, який родом із Норвегії, не відразу звикнув до української їжі. «Борщ, на початку, був несподіваною для мене стравою, я не був певний, що це. Але чим більше я його їв, і чим більше варіантів борщу я перепробував, тим більше розумів цей смак. Це їжа, яка насичує. Ну і це свого роду здорова їжа – вся ця зелень і овочі», - каже Джефрі.

Ми запитали Джефрі, в яку пору дня, на його думку, найкраще їсти борщ. «Завжди! Не буває невідповідного часу для того, щоб їсти борщ», - відповів нам він.

У колективі кав’ярні працюють дві жінки – офіціантки, і двоє чоловіків – кухар і його помічник. Офіціантка Пет - пенсійного віку. Жінка запевняє: бути цілий день на ногах її не втомлює. «Мені лише виповнилось 77, це весело. Я люблю бути серед людей. У мене в житті було багато менеджерів, але Джессі найдобріший з усіх. Він завжди скаже добре слово – і вранці, коли я приходжу на роботу, і ввечері, коли лишаю», - каже Пет Ганвік.

Джессі поки не досяг стабільних прибутків. За його словами, найвигіднішим є обслуговувати масові заходи.

«Значну частину нашого прибутку складають кейтерінг, а ще добра погода, наближеність до автостради і підтримка громади. У нас були кращі і гірші часи. Але якби не мали з цього доходів, чи ми б цим взагалі займались?» - каже Джессі.

Готувати їжу для нього – задоволення. Втім поїсти Джессі також любить. Каже, ніколи не відмовиться від вареників з картоплею.

«Вони жартують, що у нас найкращі домашні вареники в цій місцевості. Звісно найкращі, ми ж тут єдиний ресторан», - посміхається він.

Кухар Джессі Романишин зумів через українську їжу встановити особливий зв’язок з людьми. Саме за це, кажуть мешканці, вони завжди сюди повертаються.

Дивіться також: Як українці знайшли краще майбутнє у Північній Дакоті більше століття тому

  • 16x9 Image

    Ярина Матвійчук

    Приєдналася до команди «Голосу Америки» у 2014 році. Перед тим працювала в американському журналі National Geographic та на «Радіо Свобода» ведучою та редактором програми «Ранкова Свобода». У Києві волонтерила на «Радіо Марія» та в кіностудії Cinema House Group, у Гавані доглядала за хворими українськими дітьми в рамках проекту «Україна – Куба». Своїм найбільшим хобі вважає 3-річну доньку Марійку та подорожі з родиною. Розповідає, що любить книжки і поважає добре почуття гумору. Рецептом свого життя називає «Похвалу глупоті» Е. Роттердамського. Мріє покататися на всіх видах транспорту та спробувати їжу різних народів світу.

Facebook Forum

XS
SM
MD
LG