Спеціальні потреби

Актуально

Вони здалися, але вийшли переможцями. Бійці «Азовсталі» продовжують надихати американських журналістів та експертів 

Фото: один з українських захисників "Азовсталі"

Вони вистояли майже три місяці. Практично без їжі, води та медикаментів, тижнями без сонячного світла. Зберегти їхні життя просили з амвону Папа Римський і зі сцени переможці Євробачення. Про гуманітарний коридор для тих, хто був поруч з ними, до Москви їздив домовлятися генсек ООН. Вони здалися, але вийшли переможцями. Вони зламали хід війни. Про них знають у цілому світі. Бійці з «Азовсталі». Як їм це вдалося?

Одне з останніх чисел впливового видання New York Times (NYT) розповідає про те, що тоді, протягом 80 днів блокади Маріуполя, могли знати лише втаємничені, а американські військові експерти, з чиїм аналізом знайомився «Голос Америки», пояснюють деталі підземної війни.

Підземна фортеця. Як бійці опинилися поруч із родинами з дітьми?

З перших хвилин вторгнення головний порт на Азовському морі, ключовий на шляху до Криму, Маріуполь, став ціллю для тисяч російських військових, які перетнувши кордон, рухалися на танках і бронетехніці.

«Ракети пробивалися крізь передсвітанкову темряву, врізаючись у житлові будинки й ранячи мирних жителів», – так американський журналіст-розслідувач Майкл Швіртц описує картину, про яку розповідали йому жителі Маріуполя та його вцілілі захисники, які разом пережили російську блокаду.

Але чому цвільні та військові опинилися разом у підземеллях «Азовсталі»? Це була випадковість, та в умовах цієї війни вона не могла статися. Вранці 24 лютого Енвер Цкітішвілі, генеральний директор «Азовсталі», скликав правління і повідомив, що завод з понад 11 000 робітників, який припиняв роботу лише в час Другої світової війни, має вимкнути доменні печі.

Промисловий гігант, побудований ще в 1930-х, чий метал використовувався по всьому світу, від захисного саркофага навколо пошкодженої Чорнобильської АЕС, до супер-модерних кварталів Hudson Yards у Нью-Йорку та Shard у Лондоні, до штаб-квартири Apple у Каліфорнії, мав стати укриттям для своїх робітників.

Як каже американський журналіст, який говорив з директором «Азовсталі», Цкітішвілі думав, що бомбардування не триватимуть довго, і жителі прифронтового міста – родини з дітьми, які вже пережили один російський напад у 2014, зможуть пересидіти у підземеллях заводу, поки бої не закінчаться.

Адже у спадок від «холодної війни» заводу дісталося було 36 бомбосховищ, розташованих понад шість метрів під землею на площі, яку можна порівняти з невеликим містом. Там керівництво заводу нагромадило достатньо їжі, щоб прогодувати кілька тисяч людей протягом кількох тижнів.

Але директор заводу не знав, що на ці ж бомбосховища будуть розраховувати і оборонці міста, яких російська артилерія, що била безперестанку, та військо, що наступало з усіх боків, витісняло з усіх позицій.

Так завод з високими мурами і глибокими підземеллями, оточений з трьох боків водою, став неприступною фортецею для майже 3000 українських бійців з різних підрозділів, які майже три місяці – з початку березня до 20-х чисел травня – стримували у кілька разів більшу російську армію, даючи Україні час, щоб відстояти столицю та інші ключові міста, такі як Харків та Одеса.

Росія планувала швидкі наземні атаки, синхронізовані з повітряними нападами, спрямованими на захоплення критично важливої міської території, перш ніж її можна було захистити
Луїс ДіМарко

Як пояснює Луїс ДіМарко, професор кафедри військової історії Коледжу командування та генерального штабу армії США, найкращий спосіб вести успішні наступальні операції проти міста – це захопити його до того, як воно буде захищене. Так планувала діяти і Росія, пише він в аналізі, який публікує на своїх веб-сторінках Інститут сучасної війни у Вест-Пойнті.

«Росія планувала швидкі наземні атаки, синхронізовані з повітряними нападами, спрямованими на захоплення критично важливої міської території, перш ніж її можна було захистити, – пише військовий експерт. – Але росіяни значною мірою зазнали поразки на півночі та сході України через відсутність ефекту несподіванки, недостатню вагу атакуючих сил та грамотну та агресивну українську оборону та контратаки».

Завдяки успіхам захисників і власним прорахункам росіяни були змушені перейти до найгіршого способу атакувати міську територію, такого, що займає багато часу, дозволяє ретельно підготувати оборону і вимагає великих жертв від нападника, каже експерт. При цьому страждають і оборонці, особливо цивільне населення та інфраструктура, зауважує він.

Він каже, що це – не новий підхід. Саме так російські війська діяли під час захоплення чеченської столиці, міста Грозний наприкінці 1999 - початку 2000 року. Пізніше подібну тактику використовували сирійські війська, яких підтримувала Росія, для захоплення міста Алеппо в 2016 році. Росіянам не вистачило живої сили, що у такий спосіб захопити Київ, Харків та Одесу, але місто розміром з Маріуполь, вдалося взяти дорогою ціною, пише Луїс ДіМарко.

Чому «Азовсталі» вдалося протриматися так довго?

Скільки б запасів не зробили керівники «Азовсталі», їх не вистачило б надовго і на всіх. Крім того, оборонцям міста потрібні були зброя і медикаменти. Ключем до успішної оборони, каже американський військовий історик, є здатність командування організувати лінію постачання.

«Під час Другої світової війни успішна оборона як Сталінграда, так і Ленінграда залежала від здатності радянської Червоної Армії продовжувати постачати та посилювати захисників цих міст», – нагадує Луїс ДіМарко у своїй статті досвід з часів Другої світової війни.

Як була організована така життєдайна лінія постачання, розповів журналісту New York Times офіцер української військової розвідки з позивним Флінт, який був у першому рейсі вертольотів Мі-8.

«Хлопцям, які були в повному оточенні, було так важливо знати, що ми їх не кинули, що ми летимо до них, ризикуючи життям, щоб забрати їхніх поранених, привезти боєприпаси та медикаменти. Це була наша головна мета», – каже військовий розвідник.

Пролітаючи з боку Азовського моря на висоті шість метрів від землі, так, щоб їх не помітили корабельні радари, прямо над головами ошелешених росіян, два гелікоптери Мі-8 привезли до «Азовсталі» підкріплення – бійців українського спецназу та ящики з ракетами Stinger і Javelin.

Загалом операцію «Повітряний коридор», за словами учасників, вдалося повторити сім разів протягом наступних двох тижнів і врятувати 85 важко поранених солдатів

Назад вони повезли поранених, які без допомоги лікарів на "великій землі", могли б загинути. Перший рейс, без великої надії на успіх, вони здійснили на світанку 21 березня. На землі вони провели лише 20 хвилин, але, за словами Флінта, «було просто відчуття щастя», що вони змогли «витягнути хлопців».

Загалом операцію «Повітряний коридор», за словами учасників, вдалося повторити сім разів протягом наступних двох тижнів і врятувати 85 важко поранених солдатів. Але після того, як один з вертольотів з пораненими бійцями збили в повітрі, а другий після обстрілу долетів на одному моторі, було вирішено операцію припинити.

Війна проти пропаганди, яку виграли «азовці» у Путіна

Як пише кореспондент NYT, «для Кремля Маріуполь був призом».

«Місто стояло на шляху до однієї з ключових цілей Путіна: створення сухопутного мосту, що зв’язує територію Росії з Кримом, стратегічним півостровом на півдні України, який Росія анексувала в 2014 році», – пояснює журналіст.

Але Маріуполь мав стати не лише воєнним трофеєм, він мав підтвердити наративи Кремля про цілі його війни – «денацифікацію» та «демілітаризацію» України.

«Хоча на «Азовсталі» було кілька військових груп, багато з її захисників були членами полку «Азов», переконано націоналістичної групи бійців, чия слава в Україні та ранні зв’язки з ультраправими політичними діячами були використані Кремлем для неправдивого зображення всієї країни як фашистської», – пише Майкл Швіртц. Тому «азовців» потрібно було не просто знищити, а знищити показово.

Проте, як і з багатьма іншими цілями російського президента Володимира Путіна у нинішній війні, і цій не довелося реалізуватися. В Україні, каже Швіртц, битва за «Азовсталь» уже стала легендою, а у світі про неї дізналися не лише з інтерпретацій журналістів, але і з повідомлень самих бійців.

Справа у тому, що уже перший вертоліт, який приземлився на зруйнованій території заводу, привіз, крім зброї, супутникову систему Інтернету. Система Starlink стала в руках «азовців» не менш потужною зброєю проти Кремля, ніж «джавеліни», чи «стінгери».

Облога, яка здавалося б, виглядала як Друга світова війна, стала онлайн-подією
Майкл Швіртц

Отримавши можливість спілкуватися зі світом, оборонці «Азовсталі» стали не лише спілкуватися з дружинами по мобільному зв’язку, але і публікувати відео у Telegram-каналах.

«Тепер світ міг зазирнути всередину «Азовсталі», – пише Швіртц. – Облога, яка здавалося б, виглядала як Друга світова війна, стала онлайн-подією».

Командир полку «Азов» капітан Святослав Паламар почав спілкуватися з репортерами, воюючи у день, а в ночі записуючи відео-звернення.

«Ми воювали з угрупуванням, яке у багато разів сильніше за нас, зв’язали їх і не дали їм просунутися далі на українську територію. Але в той же час ситуація складна, фактично критична», – наводить американський журналіст слова капітана Паламаря у телефонному інтерв’ю з «Азовсталі» наприкінці квітня.

Картина, яку світ побачив у підземеллях «Азовсталі», була апокаліптичною, каже Швіртц. Солдатам бракувало води і їжі, закінчувалися медикаменти та зброя. Але завдяки «азовцям» вдалося привернути увагу світу до України та українців, військових і цивільних, які гинули з вини Росії.

Зрештою, наприкінці квітня, зусиллями різних світових лідерів, очільника Католицької церкви, генерального секретаря ООН та багатьох інших людей, вдалося переконати Кремль відкрити гуманітарний коридор, хоча б для цивільних, які опинилися в пастці в «Азовсталі».

Військових всередині заводу не припиняли обстрілювати. Ще майже через місяць українське командування в Києві ухвалило важке рішення. Щоб зберегти життя бійцям, які залишилися на «Азовсталі», вони наказали їм здатися в полон.

На відео, яке знімали російські військові, можна було побачити частину з близько 2,5 тисяча бійців, які ледь ходили самі, але при цьому намагалися тримати стрій та виносити поранених товаришів. Вони потрапили до табору військовополонених на підконтрольній Росії території в Донецькій області.

Як пише NYT, їх допитували, зачиняли в тісних камерах і годували рівно стільки, щоб не померти з голоду. А ще мордували прослуховування російського гімну щодня о 6-ій ранку.

Лідери України обіцяють повернути їх живими, але російські чиновники погрожують висунути звинувачення деяким із них у воєнних злочинах.

Частину полонених вдалося повернути, частину, командирів, росіяни відвезли до Москви, до найважливішої своєї тюрми, Лефортово, у яка пам’ятає ще жертв сталінських репресій.

Уроки для військових

Американський журналіст утримується від висновків. А от військові експерти занотували кілька порад для майбутніх командирів.

Як кажуть Бенджамін Фокас, кадет Військової академія США та Джейсон Джеру, офіцер піхоти в Королівському канадському полку, який зараз служить у штабі 1-ї канадської піхотної дивізії, досвід Маріуполя може повторитися, тож військові повинні готуватися до підземної війни.

«Володимир Путін заявив, що наказав зупинити обстріли «Азовсталі», щоб врятувати життя, але насправді російським силам не вистачало сил для участі в підземних операціях. Це обмеження змусило Росію оголосити передчасну перемогу, в той час як українці змогли транслювати повідомлення про триваючий спротив», – зауважують американські військові.

Аналізуючи бої в Маріуполі, вони пишуть, що «українці стали завзятими відео-літописцями власної війни».

«Є незліченна кількість відео, які надають спостерігачам уроки високої чіткості про ефективну тактику міського бою», – кажуть вони, але попереджають, що камера на полі бою може стати і джерелом загибелі, якщо її координати вирахує противник.

Так сталося, коли британського добровольця росіяни вирахували на базі у Львові і завдали по ній удар, від якого загинуло 35 осіб. «Якщо вас можна відстежити, вас можна і вбити», – попереджають вони молодих офіцерів, які навчаються в академії Вест-Пойнт.

«Оскільки війна в Україні триває, уроків із бойових дій буде лише більше, – кажуть дослідники нинішніх боїв в Україні. – Ці уроки були оплачені кров’ю, і армія Сполучених Штатів повинна їх ретельно вивчити на той час, коли американські солдати самі підуть у бій». А в тому, що їм ще доведеться воювати у найтяжчих, міських, умовах, дослідники не сумніваються.

Всі новини дня

США не надавали Україні зброї, яка могла б досягнути аеропорту в Криму – високопосадовець Пентагону

Аеропорт «Саки» в окупованому Росією Криму

Серед американських поставок зброї в Україну не було такої, яка могла б досягнути аеропорт «Саки» в Криму, сказав високопосадовець Пентагону.

Під час брифінгу у п’ятницю виокопосадовець Міністерства оборони США заявив, Україна не отримувала зброї, яка могла б досягнути військовий аеропорт «Саки» в Криму, але він додав, що вибух у Саках «мав значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал».

«Я не маю відповідей на питання про те, що сталося в Саках, єдине, що я можу сказати, що це не були ATACMS, бо ми не надавали їх Україні, але, як відомо, це мало досить значний вплив на російські повітряні сили та авіаційний персонал», – сказав чиновник Пентагону.

Американський оперативно-тактичний ракетний комплекс стріляє балістичними ракетами до 300 кілометрів дальності.

Міністерство оборони Росії заявило 10 серпня, що на території аеродрому «Саки» сталася детонація кількох авіаційних боєприпасів. Державне агентство ТАСС з посиланням на джерело у Міноборони Росії повідомило, що причиною вибухів стало порушення вимог пожежної безпеки.

На аеродромі, де базувався полк літаків-винищувачів до складу якого входили літаки, які завдавали ракетно-бомбові удари по території України, синхронно відбувалося два вибухи.

Військові експерти припускають, що вони могли статися внаслідок обстрілу випущених Україною ракет.

Україна публічно не взяла на себе відповідальність за напад і не повідомила, як саме він був здійснений.

Як «Голос Америки» повідомляв раніше, на думку деяких експертів, з якими говорили західні ЗМІ, вибухи в Криму були, ймовірно, спричинені використанням українськими силами балістичних ракет малої дальності «Грім-2» українського виробництва, або неідентифікованої західної системи чи модифікованих літальних апаратів без екіпажу (БПЛА) з боєприпасами.

Колишній командувач збройних сил США в Європі генерал Бен Годжес заявив, що «немає абсолютно жодного сумніву, що вибухи були спричинені не випадковою детонацією, а за атакою стояли українські сили або диверсанти».

Британська розвідка повідомила, що, за її даними, російська армія втратила щонайменше вісім військових літаків – щонайменше п’ять винищувачів-бомбардувальників Су-24 і три багатоцільові винищувачі Су-30 майже напевно були знищені або серйозно пошкоджені в результаті вибухів, мовиться у повідомленні розвідки, яке вранці 12 серпня опублікувало Міністерство оборони Великої Британії.

«Втрата восьми бойових літаків становить незначну частку від загального парку літаків, доступних Росії для ведення війни. Але в основному Саки використовувалися як база для авіації Чорноморського флоту Росії. Спроможність морської авіації флоту зараз значно знижена», – мовиться у поідомленні.

Також у п’ятницю українські військові заявили, що їхня артилерія влучила в російський склад боєприпасів біля Каховського мосту, ключового мосту на півдні країни. Речниця військових південного напрямку додала, що тепер Україна має можливість вразити майже всі лінії постачання Москви в окупованому регіоні.

Російської реакції поки не надходило. Агентство Reuters, яке передає слова української заяви, сказало, що не може незалежно її підтвердити.

«Жертв російської окупації було б менше, якби українці знали свою історію» – В'ятрович

Група школярів навколо виставки фотографій в’язнів ГУЛАГу та жертв Великого терору, яка проходила в галереї Tate Modern. Виставка «Червона зірка над Росією» в Лондоні,  7 листопада 2017 року була присвячена сторіччю Жовтневої революції . (AP Photo/Kirsty Wigglesworth)

Опір, який чинить сьогоднішня Україна, для багатьох іноземців був несподіваним. Однак для тих, хто знає історію українського руху опору середини минулого століття, нинішня війна Росії проти України, показала багато знайомого. Дослідники вказують на подібність методів пропаганди, операцій зі залякування та приборкання українців. Розширити ці знання, дізнатися більше безпосередньо з документів незабаром зможуть і англомовні читачі.

Книжка під назвою «Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» нещодавно надійшла у передпродаж в Канаді. Її видало університетське видавництво McGill-Queen's University Press .

Співавтором цієї збірки перекладених архівних документів є український історик Володимир В’ятрович. Екс-директор Архіву Служби безпеки України, відомого як «архіви КДБ», колишній перший голова Інституту національної пам’яті, а нині народний депутат України та боєць територіальної оборони, В'ятрович розповів Голосу Америки про свою роботу над проектом.

Володимир В’ятрович: Це, мабуть, один з найтриваліших моїх видавничих проектів, який почався ще 10 років тому, коли я працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету, а перед тим працював директором Архіву Служби безпеки України.

І саме в цьому архіві я побачив величезну кількість документів які збирали радянські спецслужби про розвиток, становлення і боротьбу українського повстанського руху.

Це – найбільша колекція, яка дає можливість зрозуміти історію повстанського руху 1940–50-х років. Коли я вже працював півроку у Сполучених Штатах Америки, я побачив як мало первинних джерел з історії Української повстанської армії Організації українських націоналістів доступні для західних вчених, як мало вони використовуються.

Це – найважливіші документи структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з повстанським рухом

Відтак виникла ідея яку ми опрацювали з Любомиром Луцюком, зробити свого роду хрестоматію, тобто набір найважливіших документів з історії ОУН та УПА та боротьби проти УПА з боку НКВД протягом 1940–50-х років.

Вийшла велика книжка, вона забрала у нас багато часу, тому що насправді дуже великий масив роботи було зроблено Мартою Олійник, яка була перекладачкою. У книжку увійшов 161 документ. Тобто, з одного боку, це – найважливіші документи самих структур підпілля, а з іншого боку – найголовніші документи радянської каральної системи про боротьбу з цим повстанським рухом.

Книга – десь близько 1000 сторінок і вступна стаття наша з Любомиром Луцюком, для того щоб надати повний контекст, про які теми йдеться в цих документах. Надиво, попри те, що книжка забрала скільки часу і я боявся що вона може бути нікому не цікавою, якраз тепер, коли вона вже має потрапити до читача, її актуальність вийшла навіть загостреною.

Книжка пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії

Ця книжка пояснює дуже багато для іноземців, для англомовних читачів. Вона пояснює, чому українці здатні так завзято зараз боротися проти Росії. Це – з одного боку, а з іншого боку, вона показує ті самі злочинні способи придушення українського національного руху, які використовувалися в сорокових-п’ятдесятих роках, які зараз використовуються у війні проти України.

Наталія Чурікова, Голос Америки: Багато істориків і аналітиків, які вивчали історію Радянського Союзу, історію радянської репресивної системи, говорять про те, що методи Росії не змінилися, її риторика не змінилася. Тобто те, що можна було почути раніше про українських націоналістів, що це – «фашисти», «вбивці», «бандерівці», ця риторика незмінною дійшла до наших днів. Чи можна за цією книжкою простежити за першоджерелами, звідки ці речі з'явилися, як вони народилися?

В.В.: Абсолютно переконаний, що ця книжка дає дуже багато зрозуміти з того, що зараз робиться у цій війні. Я зараз з вами говорю з містечка Ворзель на Київщині. У кількаста метрах від мого дому було застрелено під час окупації мого сусіда. Десь 2-3 км звідси є сумнозвісна Буча, фотографії якоїсь схвилювали і налякали весь світ, коли вони побачили розстріляних цивільних мешканців.

Так от все те, що відбувалося тут зараз на Київщині, всі страшні тижні окупації – все це мені, як історику, нагадало те,що робилося на західній Україні в 40-ві роки. Якраз документи, які ми публікуємо в цій книзі, розповідають про ці страшні факти розстрілів цивільного населення, розповідають про депортації, які здійснювалися, розповідають про викрадення дітей, про спроби вгамувати український національний рух голодом.

Тобто всі ці методи, які використовувалися Радянським Союзом у 1920-30-х роках спочатку для українського національного руху на центральній і південній Україні, а потім 1940-50х на західній Україні, всі ці методи практично використовуються і зараз.

Радянська влада, знала: фіксувала факти боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але використовувала цей міф для пропаганди, дискредитації націоналістів

Більше того, книжка спростовує один з ключових міфів, який використовується в російській пропаганді, про колабораціоністський характер українського визвольного руху, про те, що всі українці нібито співпрацювали з нацистами. У книзі окремий великий розділ на кілька десятків документів, це все документи якраз про боротьбу українських повстанців із нацистським тоталітарним окупаційним режимом.

З цих документів чітко видно, що совєти, радянська влада, знала про цю боротьбу, фіксувала факти цієї боротьби повстанців з окупаційною владою нацистів, але, тим не менше, використовувала це в якості пропаганди для дискредитації націоналістів. Абсолютно аналогічну ситуацію ми маємо зараз, коли історичні міфи використовуються саме для того, щоб дискредитувати Україну, українців перед світом, але ми бачимо, що вже зараз це не працює.

Зараз ми, слава Богу, маємо можливість доносити до світу правду про те, що відбувається в Україні, про те, що відбувається, зокрема на окупованих росіянами територіях.

Н.Ч.: Багато людей на сході України були здивовані, шоковані тим що почалася війна, і тим, що Росія дійсно зуміла напасти на Україну, про що на західній Україні говорилися протягом багатьох десятиліть, тому що ця пам'ять збереглася в родинах. Чи ця ситуація змінилася, з того, що ви бачите зараз своїх сусідів?

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми  проаналізуємо історію українсько-російських стосунків

В.В.: Абсолютно. Зараз розуміння того що Росія є небезпечним ворогом, стало абсолютно масштабним, абсолютна більшість українців розуміє це. Якщо на початках української незалежності, протягом перших 20 років, така думка була, радше, маргінальною, справді більше походила з середовища тих мешканців західної України, де ще збереглася пам’ять про злочини Росії, то зараз по цих свіжих слідах, свіжих злочинах Росії, розуміння того, яку екзистенційну загрозу для українців становить Росія, та її бажання знищити українців, воно є абстолюто масовим.

Розуміння того, що на жаль, ця війна була неминучою, приходить, якщо ми проаналізуємо історію українсько-російських стосунків.

Це – зовсім не є історія якихось братерських стосунків, як про це намагається говорити Путін, чи інші речники російської пропаганди. Це - історія постійного протистояння, це – історія постійних намагань Росії знищити українців як окрему національну спільноту. На жаль, ці спроби продовжується і в наш час, але мені здається, що зараз в Україні є найкраща нагорода для того, щоб врешті-решт вийти з цієї, напевно, столітньої війни, переможцями, тому що зараз українці, як ніколи, єдині, зараз українці, як ніколи, мають масову підтримку світу.

Н.Ч.: Що зараз ви відчуваєте як український історик, який може пережити фактично події 70-80-ти літньої давності, коли те, про що ви описували в цій книзі, вам розповідали люди, які були учасниками тих подій, ви тепер маєте можливість пережити сам?

В.В.: Історики часом кажуть, що минуле - це інша країна. Ми отримали можливість потрапити до цієї іншої країни і побачити, що вона нам дуже близька. Минуле живе в сьогоденні. Ми мали якісь дуже оптимістичні очкування, що війна ніколи не повториться, що злочини ніколи не повторяться, що люди змінилися, цивілізація пішла набагато далі. На жаль, ці очікування виявилися марними.

Цікаво потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців

На жаль, ми не так далеко відійшли від свого минулого. Однією з цілей росіян у цій загарбницькій війні є повернути нас у це совєтське минуле, цими ж страшними совєтськми способами. Цікаво спостерігати, що робиться довкола, потрапити у вир історії, але це і страшно, коли ти бачиш, як багато жертв це коштує для українців. Причиною цих жертв є те, що українці не знали своєї історії.

Знову таки, багато людей з околиць Київщини, де я живу, мали можливість евакуюватися, але залишилися на місці тому що не вважали для себе загрозою росіян. Тому що не вважали, що з їхнього боку можуть бути аж такі страшні злочини, які сталися протягом місяця окупації. Мені здається, що якби більше українців знали історію українсько-російських стосунків, історію різних російських окупацій, їхньої поведінки в захоплених містах, починаючи від Батурина на початку 18 століття, напевно, більша частина людей могла б себе врятувати, уникнувши перебування в російській окупації.

Н.Ч.: Я бачу, що і ви, і багато ваших колишніх колег з Інституту національної пам'яті зараз взяли зброю в руки, яка мотивація за цим стоїть?

В.В.: Я взяв зброю в руки 24 лютого, в перший день, коли почалася війна, коли мав можливість отримати зброю, отримав автомат Калашникова 1971 року, трохи старший за мене, не найкраща, можливо, зброя, але достатньо ефективна. Я приєднався до батальйону територіальної оборони, яка стояла на кордонах кордонах Києва, очікуючи наступу з боку Ірпеня і Бучі.

Протягом двох місяців ми захищали Київ, намагаючись не допустити російського вторгнення в столицю України. Після того, як небезпека для столиці минула, я повернувся до виконання депутатських повноважень. Батальйон, до якого я належав, переміщений на південь, бере участь боях на межі Миколаївської та Херсонської областей. Я приїжджаю до хлопців, намагаюся їм допомагати матеріально, знаходити речі, які їм надзвичайно необхідні, мова йде про рації, автомобілі, і я тішуся, що цей момент небезпеки показав, що зокрема і мої колеги історики здатні мобілізуватися, здатні об'єднатися і стати на захист України.

Я радий, що серед тих, хто зараз продовжує бути захисниками України, мої друзі – історик і декан історичного факультету Іван Патриляк, один із співредакторів «Історичної правди» Вахтакнг Кіпіані, Володимир Бірчак і багато інших. Це – ті люди, які знають історію і знають з історії масштаби російської загрози, вони роблять все, щоб захистити свій народ від цієї загрози.

Інтерв’ю Голосу Америки із міністром закордонних справ Тайваню про настрої в країні і загрозу з боку Китаю. Відео

Послідовну підтримку Україні з початку повномасштабного вторгнення висловлюють у Тайвані. Його міністр закордонних справ заявив, що радо прийме у столиці Тайбеї міжнародні делегації.

Володимир В’ятрович - про маловідомі сторінки українсько-російських відносин. Інтерв'ю

«Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та Український націоналістичний рух» - книжка з такою назвою нещодавно вийшла аглійською мовою у Канаді. Її мета - розповісти західній аудиторії про маловідомі сторінки українсько-російських відносин.

Розслідування СNN: російська версія подій в Оленівці – «найбільш імовірно – фальшивка»

Рідні та друзі захисників маріупольського заводу «Азовсталь» проводять акцію з вимогою визнати Росію державою-спонсором тероризму, після вбивства українських військовополонених у в’язниці в Оленівці, що під Донецьком.

Американська телекомпанія CNN опублікувала розслідування загибелі кількох десятків українських військовополонених на території тюрми в Оленівці, містечка в окупованій російськими військами Донецькій області України.

Журналісти телеканалу, які провели розслідування, що базується на аналізі відео та фотографій з місця події, супутникових знімків до і після атаки, а також роботи судово-медичних експертів і експертів зі зброї, доходять висновку, що російська версія подій «дуже ймовірно є вигадкою».

«Практично немає шансів, що ракета HIMARS завдала шкоди складу, де утримувалися в'язні», – мовиться у статті CNN.

Згідно з версією, яку обстоюють російські офіційні особи та ЗМІ, Україна вбила власних солдатів ударом з HIMARS, тому що не хотіла, щоб вони зізналися у військових злочинах, і щоб відбити бажання інших здаватися.

CNN називає це повідомлення «настільки ж цинічним, як і жорстоким».

Як кажуть експерти, з якими говорили журналісти CNN, це не міг бути удар HIMARS, але вони не можуть точно сказати, що вбило та поранило стількох в’язнів, однак експерти кажуть, що «більшість ознак вказують на інтенсивну пожежу». Також вони звертають увагу на слова свідків, що не було чути звуку ракети, яка б летіла в напрямку Оленівки.

«Відсутність доступу унеможливлює остаточні висновки», – мовиться у статті CNN.

Експерти, на роботу яких спирається CNN, кажуть, що вранці 29 липня склад, у якому перебували українські полонені, яких перевели туди з інших бараків напередодні, охопила масштабна пожежа.

Експерти вважають, що наявні дані свідчать про раптову та інтенсивну пожежу в будівлі. Також вони зазначають, що, за словами представників номінальної влади, так званого —«ДНР», охоронці не постраждали.

Вивчивши стан будівлі, стін та даху, а також порівнявши їх зі супутниковими фотографіями з інших складів, які були знищені за допомогою американських ракетних установок HIMARS, експерти стверджують, що пожежа виникла всередині будинку, і що влучення HIMARS призвело б до «значно більших руйнувань».

«Ознак суттєвого пошкодження вибухом на спорудах або на тілах практично немає. Виглядає, що збитки спричинені великою та інтенсивною пожежею. Значна частина пошкоджень даху також, здається, спричинена його падінням, а не впливом траекторії боєприпасу чи вибуху», – сказав експерт зі зброї Кріс Кобб-Сміт в інтерв’ю CNN.

Офіційні особи США, до яких звернулися журналісти телеканалу, також відхилили думку про використання HIMARS. «Це був точно не HIMARS», – сказав чиновник, з яким розмовляли репортери CNN.

Також експерти говорять, що не було жодної причини використовувати HIMARS для такого нападу, бо це надто дорога зброя. Крім того, Оленівка є лише в кількох кілометрах від лінії фронту. Для враження цілі на такій відстані достатньо було використати наявні українські види зброї.

Напередодні речник Білого дому з питань національної безпеки, Джон Крібі сказав, що розвідка США має дані про те, що Росія намагатиметься підтасувати докази, щоб покласти вину на українців та американську зброю.

«За нашими очікуваннями, російські офіційні особи планують сфальсифікувати докази, щоб приписати напад на Оленівську в’язницю 29 липня Збройним силам України», – повідомив Кірбі.

Державний секретар США Ентоні Блінкен у телефонній розмові з з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою наголосив, що Сполучені Штати робитимуть усе для того, щоб винні у загибелі військовополонених в Оленівці були притянуті до відповідальності.

Київ відкидає звинувачення і каже, що це був цілеспрямований «терористичний акт», який здійснила Росія з метою приховати свої злочини – катування та вбивства в колонії.

Українські чиновники вважають, що пожежу всередині складу спричинила термобарична зброя. Експерт Кобб-Сміт каже, що хоча і не виключає теоретично використання термобаричної зброї, але вважає, що це могло бути «щось набагато простіше».

Як зазначає CNN, німецький патологоанатом професор Бенджамін Ондрушка, який працював над розслідуванням воєнних злочинів у Бучі, каже, що лише повний розтин покаже причину смерті, але зображення свідчать про вогонь принаймні 300 градусів за Цельсієм а, можливо, вдвічі більше.

Організація Об’єднаних Націй у суботу пообіцяла допомогу Україні у розслідуванні нападу на в’язницю в Оленівці, але ані ООН, ні представники Червоного Хреста, які були посередниками на переговорах про здачу в полон батальйону «Азов», до якого належала більшість полонених, не отримали доступу до колонії в Оленівці.

Щонайменше 50 українських полонених, які здалися за наказом українського командування в полон після майже трьохмісячної облоги заводу «Азовсталь», загинули в колонії так званої «ДНР» на території Оленівки, селища міського типу в Донецькій області. Їхні імена досі залишаються невідомими. Російська сторона не передала Україні список загиблих.

Більше

XS
SM
MD
LG