В останні місяці президент Сполучених Штатів Барак Обама все більше наражається на критику через свій, як дехто вважає, надто обережний підхід у зовнішній політиці. На їх думку, така політика надала сміливості країнам-супротивникам США – Сирії, Китаю та Росії. Втім у Білому домі вважають, що проекція влади це – трохи більше, ніж брязкання зброєю, просто демонстрація військової могутності. Більше у матеріалі кореспондента «Голосу Америки» Генрі Ріджвелла.
Серпень 2013 року: передмістя Дамаска – Східна Гута. Десятки чоловіків, жінок і дітей лежать мертві, інші повільно помирають після того, як сирійські урядові війська застосували проти них хімічну зброю. Президент Сирії Башар аль-Асад перетинув межу, яку раніше визначив Вашингтон, але не отримав жодних військових наслідків. Це був поворотний момент, каже Ксенія Дорманді із лондонського Інституту міжнародних відносин Четем-Гаус.
«Ніхто більше не вірить у межі дозволеного, встановлені Америкою, так, як в них вірили колись. При чому, не вірять саме через Сирію. Президент Асад дозволив собі переступити через ці межі без жодних наслідків», – каже вона.
Дорманді підкреслює, що Сполучені Штати безумовно залишаються найбільшою у світі військовою та економічною потугою, але зовнішнє враження, що США не готові застосовувати при потребі м’язи, є небезпечним.
«Якщо такі країни, як, наприклад, Китай, зрозуміють, що вони можуть захоплювати інші території без жодних наслідків, як це зробила з Кримом Росія – вони будуть переходити межі дозволеного, бо просто перестануть їх помічати. В результаті, США і Захід будуть вимушені реагувати», – робит висновок Дорманді.
Збройне захоплення Росією Криму у березні цього року викликало критику, мовляв, обережний підхід Сполучених Штатів до всієї цієї ситуації в цілому надав сміливості іншим наддержавам. Але у Заходу було не так вже й багато військових варіантів розв’язання проблеми, вважає професор Арне Вестад з Лондонської школи економіки:
«Варіанти звичайно ж за будь-яких обставин були б дуже обмеженими. Щоб зрозуміти це – достатньо озирнутися на епоху закінчення «холодної війни» наприкінці 90-х. Росія, зрештою є ядерною державою».
Українці також розуміють, що ці обмеження є, каже Орися Луцевич, український аналітик із Четем-Гаус:
«Українці дійсно обережні, і вони розуміють, що відверта військова конфронтація за підтримки США була б важкою, і могла б призвести до численних жертв».
У своїй промові перед кадетами-випускниками Військової академії минулого місяця президент США Барак Обама сказав, що, на його думку, помилкою було б починати військові операції лише задля того, щоби довести комусь, що Америка сильна:
«Я би зрадив своєму обов’язку перед вами і перед країною, яку ми всі любимо, якби я відправив вас гинути тільки тому, що я десь у світі побачив проблему, яку треба вирішити».
Багато союзників США в Азії покладаються на так звану американську «парасольку безпеки», як противагу росту могутності Китаю. Але втомлений важкими військовими кампаніями в Афганістані та Іраку, Вашингтон хоче, щоби його союзники більше розраховували на власні сили, каже Ксенія Дорманді:
«Йдеться про побудову коаліцій. Існує таке давнє сприйняття, що всі вони так само, як і багато хто в Європі, можуть розраховувати на США. На те, що Америка завжди буде на передовій і ділитиметься своїми ресурсами, а їм лишатиметься зберігати цю ситуацію. Але тепер це більше не відповідає дійсності».
Нещодавно Японія заявила, що планує збільшити роль своїх військових у питаннях глобальної безпеки, чим викликала гнів Китаю. Але аналітики кажуть, такі зміни в геополітиці вітаються у Вашингтоні, де раді брати на себе ініціативу, але також хочуть бачити більше підтримки від своїх союзників.
Серпень 2013 року: передмістя Дамаска – Східна Гута. Десятки чоловіків, жінок і дітей лежать мертві, інші повільно помирають після того, як сирійські урядові війська застосували проти них хімічну зброю. Президент Сирії Башар аль-Асад перетинув межу, яку раніше визначив Вашингтон, але не отримав жодних військових наслідків. Це був поворотний момент, каже Ксенія Дорманді із лондонського Інституту міжнародних відносин Четем-Гаус.
«Ніхто більше не вірить у межі дозволеного, встановлені Америкою, так, як в них вірили колись. При чому, не вірять саме через Сирію. Президент Асад дозволив собі переступити через ці межі без жодних наслідків», – каже вона.
Дорманді підкреслює, що Сполучені Штати безумовно залишаються найбільшою у світі військовою та економічною потугою, але зовнішнє враження, що США не готові застосовувати при потребі м’язи, є небезпечним.
«Якщо такі країни, як, наприклад, Китай, зрозуміють, що вони можуть захоплювати інші території без жодних наслідків, як це зробила з Кримом Росія – вони будуть переходити межі дозволеного, бо просто перестануть їх помічати. В результаті, США і Захід будуть вимушені реагувати», – робит висновок Дорманді.
Збройне захоплення Росією Криму у березні цього року викликало критику, мовляв, обережний підхід Сполучених Штатів до всієї цієї ситуації в цілому надав сміливості іншим наддержавам. Але у Заходу було не так вже й багато військових варіантів розв’язання проблеми, вважає професор Арне Вестад з Лондонської школи економіки:
«Варіанти звичайно ж за будь-яких обставин були б дуже обмеженими. Щоб зрозуміти це – достатньо озирнутися на епоху закінчення «холодної війни» наприкінці 90-х. Росія, зрештою є ядерною державою».
Українці також розуміють, що ці обмеження є, каже Орися Луцевич, український аналітик із Четем-Гаус:
«Українці дійсно обережні, і вони розуміють, що відверта військова конфронтація за підтримки США була б важкою, і могла б призвести до численних жертв».
У своїй промові перед кадетами-випускниками Військової академії минулого місяця президент США Барак Обама сказав, що, на його думку, помилкою було б починати військові операції лише задля того, щоби довести комусь, що Америка сильна:
«Я би зрадив своєму обов’язку перед вами і перед країною, яку ми всі любимо, якби я відправив вас гинути тільки тому, що я десь у світі побачив проблему, яку треба вирішити».
Багато союзників США в Азії покладаються на так звану американську «парасольку безпеки», як противагу росту могутності Китаю. Але втомлений важкими військовими кампаніями в Афганістані та Іраку, Вашингтон хоче, щоби його союзники більше розраховували на власні сили, каже Ксенія Дорманді:
«Йдеться про побудову коаліцій. Існує таке давнє сприйняття, що всі вони так само, як і багато хто в Європі, можуть розраховувати на США. На те, що Америка завжди буде на передовій і ділитиметься своїми ресурсами, а їм лишатиметься зберігати цю ситуацію. Але тепер це більше не відповідає дійсності».
Нещодавно Японія заявила, що планує збільшити роль своїх військових у питаннях глобальної безпеки, чим викликала гнів Китаю. Але аналітики кажуть, такі зміни в геополітиці вітаються у Вашингтоні, де раді брати на себе ініціативу, але також хочуть бачити більше підтримки від своїх союзників.
