Виставка присвячена католицькому місіонеру в Китаї

Виставка в Художньому музеї Макао відзначає 400 річницю з дня смерті італійського місіонера, котрий став першим представником західного світу, що ввійшов у Заборонене місто. Є надія, що відновлення інтересу до внеску Маттео Річчі в Китай допоможе згладити розбіжності між Пекіном та Католицькою Церквою.

Маттео Річчі прибув до Китаю у 1583 році як місіонер Товариства Ісуса, чернечого чину Римо-Католицької Церкви. До 1601 року Річчі, як науковець, зацікавив багатьох китайських інтелектуалів з династії Мін у Пекіні й став першим представником Заходу, запрошеним до Забороненого міста.

Його місія в Китаї і є темою виставки в Художньому музеї Макао, де представлено роботи Маттео Річчі, зокрема філософські трактати, написані китайською мовою, величезне полотно в китайському стилі та світову карту з примітками 1603 року довжиною 2 метри, розділену по 0,5 метри.

Вен Чіао, куратор Художнього музею Макао розповіла, що ця карта шокувала інтелектуалів Китаю. Вона каже, що для них було великим відкриттям справжніх розмірів світу.

Виставка, яка вже відвідали три міста на китайському материку, спрямована на те, аби розширити загальну обізнаність про науковий та культурний вклад Маттео Річчі в Китай. Це співпало в часі з появою ознак про співпрацю між Ватиканом та Пекіном у контроверсійному питанні висвячення єпископів.

До прибуття в Пекін, Річчі натрапив на закрите китайське товариство, яке ставилося до іноземців з підозрою. Його вигнали з Чжаоціну ворожо наставлені до нього аристократи і на його домівку у місті Шаочжоу, що у південному Китаї, вчинено напад.

Отець Артур Вардеґа, директор Інституту ім. Маттео Річчі в Макао, пояснює, що Річчі, остаточно, знайшов успішну стратегію:

“Через зв’язки з інтелектуалами та літераторами він здобув собі добру репутацію, а не клеймо варвара. Маттео Річчі співпрацював з китайцями на дружньому рівні. Саме дружба стала впливовим інструментом для входу в китайське суспільство. До нього ставилися не як до варвара, а як до китайця”.

Уміючи говорити й писати китайською, Річчі почав одягатися як китайські інтелектуали й ознайомлював їх із західною астрономією та математикою. Знаний в Китаї як Лі Мадоу, він також писав музику для імператора Вань Лі та посилав йому подарунки, попри те, що ніколи так і не зустрівся з імператором.

Річчі також пристосував християнство до китайської культури, відправляючи богослужіння китайською мовою. Одним з друзів Річчі, який прийняв християнську віру, був Сюй Гуанці, народжений у Шанхаї бюрократ, математик, астроном та агроном. Разом вони переклали Евклідову працю “Елементи”.

Сюй застосовував західні методи фермерства і йому доручив імператор реформувати китайський календар, після успішно передбачення ним двох затемнень. Його вважають одним із трьох будівничих китайського католицизму. На виставці також експонується його каліграфія.

Вен стверджує, що Річчі намагався використати «культурну» стратегію для поширення католицизму, але його культурна спадщина в Китаї залишила більший слід, ніж місіонерська.

Католикам в Китаї дозволено відправляти богослужіння тільки в санкціонованих державою церквах. Ватикан розірвав дипломатичні відносини з Китаєм ще у 1951 році, після приходу комуністичної влади. У липні Ватикан і Пекін схвалили призначення єпископом єпархії Янан Івана Баптиста Яна Сяотіна. Це рідкісна подія, оскільки Китай та Рим, зазвичай, не визнають призначених, будь-якою зі сторін, єпископів.

Одначе, обмеження християнської діяльності в Китаї триває. Як повідомляють, нещодавно понад 200 китайських християн не пустили в Південно-Африканську Республіку для участі в Лаусанському Конгресі, що є одним з найбільших зібрань християн-євангелистів у цілому світі. Чимало китайських християнських відправ відбувається по так-званих “хатах-церквах” чи у підпільних церквах.

Отець Вардеґа, єзуїт, надіється, що відновлене зацікавлення в Китаї до Річчі сприятиме більшому порозумінню між Пекіном та Католицькою Церквою:

“Для народу та китайського уряду Річчі був дуже важливою людиною. Для Ватикану Річчі теж поважна особа. Але його не достатньо ні для Китаю, ні для західних країн. Річчі треба пов’язати з його друзями, одним з яких був Сюй Гуанці. Мати двох представників, котрі є ключовими постатями різних цивілізацій для китайських католиків та західних католиків є чимось надзвичайним та сповненим надії”.

Він каже, що кількарічні зусилля, спрямовані на те, щоб зарахувати Маттео Річчі та Сюй Гуанці до лику святих поки що не прославилися успіхом.

Після смерті Річчі у Китаї у 1610 році імператор особливо вшанував місіонера, віддавши наказ поховати його в Пекіні. Могила Маттео Річчі знаходиться на території Пекінського Адміністративного Коледжу.