Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

понеділок 5 Червень 2017

Блог "Моя Америка" відображає лише особисту точку зору автора. Думки, висловлені цим автором, не обов'язково відповідають офіційній позиції «Голосу Америки».

Треба спробувати

Сьогодні поховали Блаженнійшого Любомира Гузара. А мені весь день пригадувалася його відповідь на питання : «Отче, як навчитися любити?». Вона проста, як і сам Гузар: «Треба спробувати».

Блаженнійшого, як і більшості журналістів, мені поталанило зустріти під час інтерв’ю. В той день вранішнє сонце малювало багатоповерхівки київського Лівого берега помаранчевим. Від сонця на душі було радісно, а ще тепліше ставало від присутності старенького, усміхненого Любомира Гузара.

Він вийшов привітатися, вбраний у класичні чорні штани із підтяжками, поверх чорного светру. Й майже одразу зник, щоб виглядати більш офіційно, як і личило тоді ще главі Української греко-католицької церкви, Блаженнійший переодягнувся в сіру сутану. Але той перший образ елегантного львівського дідуся, нікуди не зник і назавжди мені запам’ятався.

Сивочолий і зосереджений на кожному питанні, Гузар зберігав у погляді щось до дитячого чисте. Здавалося мудрості в ньому стільки, що навчитися чомусь можна, навіть коли він мовчить. Питання мої, втім, були ні на краплю не мудрі. Найбільше хотілося чути не про роки в еміграції чи розкол у Церкві. Мене цікавило – як це бути такою Людиною як він? Відтак я безупину питала Блаженнійшого – чи він любить куховарити, чи помилявся в житті, чи захоплювався спортом чи кохав?

Вже тоді більш, ніж десятиліття тому – Блаженнійший зізнавався, що відчуває тягар років, неохоче мандрує, не любить й не вміє готувати. І так: молодим він розповідав анекдоти про Бога, любив грати у волейбол і – як і всі ми – кохав.

«Ще студентом у гімназії, – пригадував своє перше кохання Гузар – і, посміхаючи у вуса додавав. – Я думаю, що то було цілком природно, так?. (…) Я багатьох дівчат любив. Якби по вуха залюбився, то напевно одружився б. І не був би тим, ким я є».

Ще за життя його називали духовним лідером, володарем умів. Для багатьох він був також духовним батьком. Людиною, яку хотілося слухати безкінечно. В моїх спогадах він також залишиться якимось неземним, інтелігентним й безмежно добрим львівським дідусем, до якого хочеться прибігти й запитати пораду, коли найважче.

Після його смерті багато хто заговорив про те, що ніхто не скаже більше мудрих слів так обережно й з турботою, як тільки умів Любомир Гузар. Це правда, як і те, що втрата ця прийшлася на часи роз’єднаності, розпачу й зневіри в країні. Але мені хочеться вірити, що в часи найстрашнішої кризи, коли суспільство опускається на найглибше дно, там на глибині, нам також дається і шанс придивитися до себе, задуматися, прорости на поверхню оновленими. Я вірю, що для того є усі підстави, адже своїми словами Гузар ще до смерті посіяв на дні тієї прірви насіння терпіння й доброти. Він змушував нас задумуватися, любити й не боятися.

Він нагадував нам, що для того, щоб бути щасливим, треба передовсім бути добрим, і це потребує копіткої праці. Адже інколи стає аж так важко, що хочеться висловити все наболіле, весь свій розпач і злість. І тоді пригадуються його слова проте, що іншій людні можна сказати все, що про неї думаєш, але хіба це зробить її кращою? Саме так – любити інколи дуже важко. Але навіть попри це, Блаженнійший залишив гарну настанову усім нам.

«Треба спробувати».

XS
SM
MD
LG