Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

четвер 22 Лютий 2018

Calendar
2018
Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Побачення у США: хто платить і скільки?

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Він узяв в руки загорнутий у шкіряну палітурку рахунок, подивився мені в очі і вимовив: “Слухай, я не хочу тебе образити, не думай, що я тебе патроную, я знаю, що ти незалежна жінка, але дозволь мені, будь ласка, заплатити за тебе”. Я зробила паузу, подивилась на нього, видихнула голосно і сказала: “Звісно, не хвилюйся”.

Це було наше перше побачення – менш ніж за тиждень після того, як кілька сотень тисяч людей вийшли на жіночий марш у Вашингтоні – і перший раз, коли чоловік так драматично платив за мій коктейль.

Переважна кількість американців все ж переконані, що на першому побаченні має платити чоловік.

Від своїх американсько-українських друзів я дізналася, як хлопці у США ображаються, коли дівчата бодай не вдають, хапаючись при виді рахунку за сумочку, що хочуть заплатити за себе після побачення. І тому теж щоразу грала у цю популярну американську гру, хоча і знала, якщо він погодиться розділити рахунок на ПЕРШОМУ побаченні, я усміхнуся широко як американка, але зроблю нещадні українські висновки.

Насправді ж культура «перших побачень» в українців та американців дуже схожа. Згідно з даними опитувань Money і SurveyMonkey, переважна кількість американців все ж переконані, що на першому побаченні має платити чоловік. Але цікаво, що серед тих, хто відповів ствердно, хлопців більше – 85% проти 72% жіночих «так».

Більшість опитаних чоловіків також заявила, що готова викласти за першої зустрічі – байдуже вечеря це, концерт чи будь-що інше – мінімум 50 доларів, переважна ж кількість жінок півсотні доларів назвала максимумом. Один мій друг, який не надто вірить у моногамні стосунки, розповідав мені, як витратив усю місячну зарплату на «перші побачення», бо другі не входили у його плани. «Не повіриш, на рахунку залишилося 100 баксів, – почав він речення, але у цей час йому прийшла смс – ну вважай, що нема» – він задоволено усміхнувся, допиваючи віскі.

Фото - Дмитро Савчук
Фото - Дмитро Савчук

Коли ж, за неписаним етикетом 21 століття, американці вважають загальноприйнятним починати платити порівну? Зі свого досвіду, послухавши друзів і почитавши коментарі на форумах, я зрозуміла, що консенсус у цьому питанні лежить десь в районі третього – п’ятого побачення. Перших кількох зустрічей – пишуть у рубриці порад на популярному сайті знайомств Match.com – достатньо, аби хлопець продемонстрував свої «лицарські» якості, далі (якщо далі дійшло) – час дівчини показати, що вона готова до серйозних дорослих стосунків. Один із хлопців розповідав історію про те, як йому сподобалася дівчина, і вони сходили на два побачення, а коли на третьому вона запропонувала розділити рахунок, він зрозумів – у цих стосунків є майбутнє.

Перших кількох зустрічей достатньо, аби хлопець продемонстрував свої «лицарські» якості.

Моя знайома з Флориди завжди розділяє порівну рахунок зі своїм бойфрендом. І якщо за вечерю вона, скажімо, з’їла на одне тако більше, ніж він, бойфренд неодмінно на це вкаже, додавши: “нічого, пригостиш мене морозивом дорогою додому”. І якщо в Україні цей вислів, скоріше, абстрактний, і ніхто ніколи не пам’ятає про всі “заборговані” кави і морозива, то будьте певні, цей хлопець не страждає на провали у пам’яті. Проте і в домашньому побуті у них теж все порівну. Вона готує їсти, а він (і лише він) миє посуд і прибирає у квартирі. В цьому плані мені здається, що американське суспільство грає по-чесному: якщо пара будує партнерські, а не протекторські стосунки, то це має стосуватися і фінансів.

Багато українців старшого покоління дивуються, коли американські пари платять за оренду квартири або літню відпустку порівну. Але мені здається, що мілленіали – у Нью-Йорку чи Києві – давно усвідомили: набагато легше будувати рівноправні стосунки, коли вони НЕ вимірюються у “шубо-борщах”, типу “я їй купив шубу – значить вона мені має зварити 2 тисячі борщів”.

Фото - Дмитро Савчук
Фото - Дмитро Савчук

Особисто я – прихильниця американського підходу. Хоча і тут є певні культурні нюанси. Мене, як шанувальниці «витратної інтуїтивності» (я ніколи не маю проблеми заплатити за хлопця, якщо я, скажімо, ближче стою до каси, чи просто настрій такий), часто напружує надмірна раціональність багатьох американських чоловіків у питанні фінансів.

Мілленіали усвідомили: набагато легше будувати рівноправні стосунки, коли вони НЕ вимірюються у “шубо-борщах”.

Один мій дейт, американець, який виріс у Нью-Йорку, майже завжди наполягав на тому, що платитиме за вечерю він. Але щоразу вважав за обов’язок детально пояснити, чого він це робить. “Ти їла менше” - казав він мені, із серйозним виразом обличчя, або “Я з’їв частину твого десерту”. Тоді я зрозуміла, що він реально фіксує, скільки я їм, і у мене взагалі пропав апетит. Так ми почали ходити у кіно і на концерти.

Серед американців вважається нормальним, скажімо, принести в гості алкоголь і забрати в кінці вечора те, що не допили, і байдуже – вечірка це чи побачення. Квіти у Вашингтоні продаються на кожному кроці, але таке відчуття, ніби їх купують лише люди старшого віку і леcбійки. А єдиний американський хлопець, який мені їх часто дарував, спершу поцікавився, чи у мене нема алергії і чи мені квіти взагалі подобаються, бо викидати гроші на вітер він не хотів.

Тому, коли подружки з України питають, що здається дивним і чого бракує у стосунках із американцями, я розповідаю геть не про фінансову складову залицянь. Я чесно зізнаюся: бракує спонтанності, ірраціональності, безглуздо романтичних вчинків, красивих жестів без довгих пояснень та обґрунтувань. Це в Америці теж є, але, здебільшого, на «Нетфлікс» - у розділі романтичних комедій.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Український поет Андрій Любка читає свого вірша на вуличках Вашингтона. Відео

Український поет Андрій Любка читає свого вірша на вуличках Вашингтона. Відео
please wait

No media source currently available

0:00 0:02:23 0:00

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Купівля одягу для мене завжди була проблемною справою. У дитинстві, ще за Радянського Союзу, особливого вибору не було і мої найкращі наряди були пошиті мамою. Китайські пуховики, які першими, разом з турецькими джинсами, проникли через «залізну завісу», слідом за мішками Гаммі та Філом Донаг’ю, виявилися жахливої якості.

Для ринків «Петрівка» та «Володимирського» - популярного місця затоварення одягом в 90-х – я виявилася неготовою психологічно. В мене швидко замилювалися очі і те, що виглядало як несмак при першому погляді, через півгодини кружляння рядами, починало здаватися цілком нормальним. А ці мужні чоловіки та жінки, які купували свій товар, часом ризикуючи життям, а потім стояли годинами на морозі, могли мені впхнути що завгодно. Спочатку діяли лестощами - «а це ви собі на випускний в школі купуєте?» - а потім методом прямого психологічного тиску: «Це не моя спідниця завузька. Це у вас стегна заширокі!». Так я ставала власницею мишачого кольору сарафану з м’якої мішковини та чорної сукні з фатину з блискавками.

Перші магазини на Хрещатику мали вже кращий асортимент та умови для примірки, але були тоді для мене занадто дорогими, а продавчині – показово зверхніми. Я негайно розуміла, що «фейс-контроль» мені не пройти, і виходила.

Єрусалим, 1999-ий рік. Через плече в мене не автомат, а новий наплічник, яким я тоді дуже пишалася. Ансамбль доповнює майка з ринку «Петрівка» та пошита мамою спідниця.
Єрусалим, 1999-ий рік. Через плече в мене не автомат, а новий наплічник, яким я тоді дуже пишалася. Ансамбль доповнює майка з ринку «Петрівка» та пошита мамою спідниця.

Крамниці одягу за кордоном – переважно в Європі – мені подобалися, але потрапляла я туди рідко - лише, коли їздила у журналістські відрядження. Отже мій гардероб поповнювався дуже повільно. Церемонія вручення Нобелівської премії в Стокгольмі – новий светр. Ізраїльтяни обрали прем’єр-міністром Егуда Барака, а я купила оригінальну торбу і штани. Історія про безкоштовну пересадку серця українцю у лікарні в Польщі – демісезонне пальто.

Під час першого приїзду в США я була в захопленні від молів: одяг різноманітний, гарний, дешевий. Джинсова спідниця за 4 долари? Светр за 16? За свій перший шопінг, я практично подвоїла свій гардероб.

З того часу сектор продажу одягу в Україні трансформувався, в США та в інших країнах з’явилися новаторські підходи, а я … розчарувалася в молах.

Потомак Мол в Вірджинії.
Потомак Мол в Вірджинії.

Нижче – деякі мої спостереження за новими трендами продажу одягу в США. Усе базується на моєму досвіді 13-ти років проживання в чотирьох американських штатах, підкріпленому результатами досліджень.

Список не є виключним та винятковим для США – деякі з цих трендів тією чи іншою мірою присутні і в Україні.

Розмір – справа умовна

Виробники одягу багатьох брендів, що продаються на американському ринку, занижують розмір, аби клієнтки почувалися краще і купували їхні речі. Це називається «розмір марнославства» (vanity sizing). Розмір 8 в 1995-му дорівнював сьогоднішньому 6-му, в 1970 – другому, а в 1958-му – нульовому! До того ж розміри різняться між брендами. В крамницях H&M, Zara та Ann Taylor жінки 8-го розміру набагато стрункіші від тих, хто купує той же розмір в Calvin Klein та Guess. Я особисто ношу речі від нульового до восьмого розміру, залежно від крамниці та року покупки.

Виробники одягу багатьох брендів, що продаються на американському ринку, занижують розмір, аби клієнтки почувалися краще і купували їхні речі

З іншого боку, в США деякі бренди пропонують одяг, який буде пошитий саме на твою фігуру, як от фірми чоловічого одягу Indochino та Black Lapel.

Новий популярний тренд – підписка на одяг

У США набуває популярності підписка на одяг. Наприклад, компанія Le Tote, яка мене переслідує в усіх мережах з наполегливістю маніяка, пропонує наступну модель. За 49 доларів в місяць стиліст формує два наряди і відсилає клієнтові, базуючись на інформації про стиль (для цього треба пройти тест). Поносила – відсилаєш назад. Якщо щось дуже сподобалося, цю річ можна залишити, і компанія зніміть ціну за неї з твоєї картки. Речі можна обирати онлайн і самій. Одяг не треба прати чи здавати в хімчистку, а доставка безкоштовна.

Окрім очевидного – платити гроші і не поповнювати гардероб – мене в цій схемі зупиняє необхідність весь час бігати на пошту. Але із задоволенням віддамся в руки стиліста, бо сама куплю ще одні сірі брюки та светрик а-ля «морячка».

Етика виробництва одягу та взуття стає такою ж важливою, як і естетика

Покупці почали звертати дедалі більше уваги не лише на якість, зовнішній вигляд та ціну, а на і те, як цей одяг виробляється. Купувати речі з використанням дитячої чи фактично рабської праці стає все менше бажаючих. Особливо голосно про це заговорили після трагедії в Бангладеш в 2013-му році, коли через обвал будинку загинуло понад тисячі працівниць текстильної галузі.

Працівниця текстильної промисловості в Бангладеш
Працівниця текстильної промисловості в Бангладеш

Суспільна кампанія за справедливу торгівлю та етичний одяг (Fair Trade and Ethical Clothing) об’єднує борців за нормальні умови праці, екологів та виробників одягу. Організація видає компаніям, одяг яких виробляється в гідних умовах, знак якості, про який вони повідомляють покупцям.

Думаю, що експортерам українського одягу теж варто зазначати, що швачки отримують зарплату вищу за ринкову, працюють восьмигодинний робочий день в гарних приміщеннях та мають відпустку по догляду за дитиною – якщо так воно і є. Доброта сьогодні в тренді і це може бути додатковим аргументом купити одяг саме цього бренду!

Американці купують дуже багато одягу

Особливість американського будинку, побудованого щонайменше в останні 20-30 років, - великі комори для одягу. Треба ж кудись складати усю свою одежину.

Згідно з даними Alliance data, 37% жінок мають 25-49 блузок, 32% - понад 25 пар взуття. Середньостатистична американська жінка сьогодні є власницею 30 повноцінних нарядів. В 30-х роках - лише дев’яти.

У США можна знайти як дуже дорогий, так і надвичайно дешевий одяг. Нові штани чи пальто тут може собі дозволити кожний. Якщо крамниці в молі задорогі, то можна пошукати в магазині "Армії порятунку" (Salvation Army) чи в Інтернеті (Graigslist) і придбати за кілька доларів чи навіть отримати безкоштовно.

Крамниця Polo, Ralph Lauren, у Вірджинії пропонує великі знижки
Крамниця Polo, Ralph Lauren, у Вірджинії пропонує великі знижки

У середньому американська родина з чотирьох осіб витрачає 1 700 доларів на одяг на рік, що становить лише 3.5% родинного бюджету. Американці регулярно носять лише 20% свого одягу, дещо залишається висіти в коморі з цінником. Я знаю, бо мені купу такого одягу передала сестра чоловіка.

До речі, обмінятися чи віддати одяг тут, принаймні в нашому колі – не в Беверлі Гілс – не вважається чимось соромним. Я так і поповнюю свій гардероб, і позбавляюся від зайвого.

Чимало з цього викидається. Щороку американці в середньому відправляють на смітник 31 кг текстилю, тобто за вагою мого собаку. Екологи б’ють на сполох, а деякі країни – як от в Африці - закривають свої ринки від західного секондхенду, бо він через низькі ціни пригнічує внутрішнє виробництво.

Для себе, аби протистояти цій тенденції, я запровадила добровільний податок. Кожен раз, коли я купую нову річ, додатково 30% ціни перераховую на потреби в Україні – на лікування пораненим, родинам без батька, тощо.

Дедалі більше одягу купують в Інтернеті

Чимала частина цього купується в Інтернеті. Згідно з цим дослідженням ринку, 96% американців купують речі в Інтернеті. Зі всіх покупок, 44% складає категорія одягу, взуття та прикрас, поступаючись лише книгам, музиці та фільмам. Найбільше це робить наймолодше покоління, найменше – люди похилого віку. Причому на шопінг онлайн міленіали витрачають в середньому 6 годин в тиждень.

Дедалі більше одягу та аксесуарів американці купують онлайн
Дедалі більше одягу та аксесуарів американці купують онлайн

Я теж переважно купую речі в Інтернеті, але не через відгуки інших покупців. Набагато краще самій приміряти сукню, ніж читати думку Мері з Айови. Але в молі в мене починає боліти голова - забагато людей, світла, запахів – а за пару годин шопінгу я втомлююся більше, ніж за вісім годин на роботі. Щоправда, купивши речі в Інтернеті, як правило, я повертаю понад половину. Отже, для мене це теж – не ідеальне рішення.

І до Києва

А найбільше мені сьогодні подобається купувати одяг в Україні. Кожен раз, коли я приїжджаю в Київ, ми вже традиційно йдемо поновити мій гардероб з Тетяною Петковою, яка багато років редагувала журнал для жінок та є, на мою думку, «іконою стилю». Перевагу ми надаємо українським модельєрам. Речі з моєї останньої «літньої київської колекції» 2016-го року досі викликають купу компліментів, особливо - світло зелена сукня з квіточками.

Я в одязі українського бренду на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні, 2016-ий рік.
Я в одязі українського бренду на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні, 2016-ий рік.

А які новітні тренди - деінде - побачили Ви, що з цього Вам подобається, а що викликає роздратування та як одяг купуєте саме Ви? Ваша думка нам цікава!

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: 17-річний «лобіст»: Як старшокласник став однією з ключових осіб у просуванні проукраїнського закону в Конгресі США. Відео

Більше

XS
SM
MD
LG