Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

середа 18 Жовтень 2017

Calendar
Жовтень 2017 р.
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Ніколи раніше я не бачила стільки безхатьків, і настільки різних, як у Санта-Моніці, приміській зоні Лос-Анджелеса. Добре збудований чоловік середнього віку просить гроші на перехресті. Молода жінка, яка виглядає як типова студентка, спить на лавочці в парку. Поруч з нею старша жінка розклала своє майно: ковдру, картину (!) та свічки. Пара, років 40- ка, тримаючись за руки, гріється на сонечку уздовж променаду на Венеційському пляжі.

Молодий чоловік, увесь в чорному, збирає пластикові пляшки на пляжі, намагаючись їх усіх втримати в руках, бо немає куди їх скласти. Жінка, років 45, штовхає перед собою візочок з супермаркету з усіма своїми пожитками. Струнка і досить приваблива, вона йде так, як ходять жінки, які знають, що на них звертають увагу.

Хтось, але далеко не всі, просять гроші. Деякі щось продають, як от пофарбовані камінчики на Венеційському пляжі. Наодинці та групами, вони - скрізь. До того ж більшість з них виглядають значно здоровішими – фізично та психічно – ніж типові бомжі, яких я бачила в Україні та у столиці США, Вашингтоні. Такі собі радикальні дауншифтери. Навіть немає запаху брудного тіла – хоча це, можливо, через стійкий запах марихуани, до якого за тиждень у Каліфорнії встигнули звикнути.

Три нижні сходинки Піраміди Маслоу – на пляжі в Санта-Моніці

Що відбувається? З одного боку, Санта-Моніка - найдорожче місце для проживання в США. От просто номер один у всій країні за цінами на оренду житла, згідно з цим дослідженням.

З іншого боку, якщо ви надумали бідувати, то Санта- Моніка - ідеальне місце. Тепло. Океан. Громадські вбиральні з фонтанчиками. Душ на пляжі. Безкоштовні тренажери та розваги. Лавочки. Туристи та багаті місцеві мешканці. На випадок дощу – тунель в парку Тонгва. Кабінет «лікаря», який прямо на пляжі видасть рецепт для медичної марихуани. Здивувала також потужна присутність поліцейських, які нікого не чіпали, але підтримували порядок.

Окрім того, громадські організації та місцева влада надають місцевим безхатькам підтримку, включно з медичними та юридичними послугами, допомогою у подоланні наркозалежності, тимчасовим житлом, консультаціями.

Одним словом, три нижні сходинки піраміди Маслоу – базові фізичні потреби, безпеку та соціальні зв’язки – можна задовольнити, бомжуючи на пляжі в Санта-Моніці.

Чи розділиться людство на дві раси – супер-людей та «непотрібних»?

Незадовго до поїздки в Каліфорнію, я прочитала нову книгу ізраїльського історика Юваля Ноа Харарі «Homo Deus: Коротка історія завтра» , яка, на момент написання цієї статті, трималася на 15-му місці по продажам на Амазон.

Основний посил (спрощую!!!) такий: науково-технічний прогрес поставив людство на порозі нової суспільно-економічно революції, разом з якою створюється абсолютно новий прошарок – «непотрібні люди».

Мені в голову закралася ідея, що ось це життя безхатьків на пляжі може стати прообразом життя цих «непотрібних». Не обов’язково, що в них не буде даху над головою – як раз цю проблему можна буде дешево і ефективно вирішити. Спільним є існування прошарку, який, забезпечений мінімальними ресурсами, проводить свій час у такому собі дитячому садочку для дорослих, і єдине, чого від нього вимагає суспільство, це – не заважати.

Сьогодні їх не так вже і багато, але, прогнозує Харарі, з кожним роком буде зростати кількість людей, які просто не здатні знайти роботу (unemployables). У них не буде достатьно здібностей та освіти, щоб виконувати ту роботу, яка потрібна, а те, що вони робити вміють, - будуть виконувати роботи і штучний інтелект. У першу чергу, масово зникає фізична робота – роботи витісняють працівників з заводів.

Очікуваним є запровадження самокерованих машин, які будуть під’єднані до єдиного центру: це кардинально зменшить смертність від транспортних аварій та зробить непотрібними сотні мільйонів водіїв.

Археологи – одна з тих професій, яку роботом не заміниш, бо нема сенсу.

На підході - зникнення цілих галузей розумової праці. Терапевти, чиє завдання за симптомами встановити діагноз та запропонувати схему лікування, - можуть бути замінені роботом Ватсоном, якого розробляють в компанії IBM.

Цей робот, на відміну від живого терапевта, може присвятити пацієнту необмежену кількість часу, мати повну інформацію про історію хвороби пацієнта, гени та постійно оновлювати свою програму найновішими медичними дослідженнями.

Технологія сканування активності мозку і встановлення, бреше людина чи ні, зменшить кількість юристів та поліцейських, впізнання обличчя, - продавців, електронне урядування – бюрократів, розвиток штучного інтелекту – вчителів та багатьох інших – і так практично всі професії, за дуже поодинокими винятками. От археологи – одна з тих професій, яку роботом не заміниш, бо нема сенсу - грошей на цьому не заробиш.

Дивлячись на порівняно квітучий вигляд бомжів у Санта-Моніці, мені спало на думку, що чимало людей і не захочуть брати участь в цій екстремальній конкурентній боротьбі - між роботами, штучним інтелектом та найкращим, що може запропонувати людство - зійдуть з дистанції, так і не почавши доводити свою вартість в якості працівника.

Є два аргументи проти цього сценарію. По-перше, нам до того ще далеко, таких технологій ще немає. Але ж певну технічну проблему – яка, наприклад, віддаляє робота Ватсона від живого доктора Холмса, треба вирішити тільки один раз, пише Харарі. Навіть якщо на створення першого робота- терапевта піде 10 років та 100 мільярдів доларів, потім його копії можна буде створювати в необмежній кількості.

Другий аргумент: таке траплялося вже раніше – колишні селяни знайшли роботу на заводах, колишні працівники – у сфері обслуговування. Але ж, каже історик, існує фізична та розумова праця. А роботи та штучний інтелект витісняє нас з обох. А що ще залишилося? Звичайно, каже Харарі, з’являться нові професії, наприклад, творець віртуальних світів, але колишнього п’ятдесятирічного таксиста не навчиш програмувати віртуальну реальність.

Diane Bondareff/AP
Diane Bondareff/AP

Вчений прогнозує, що в кожній галузі залишиться невелика кількість супер-працівників, а в армії - спеціальні сили та технічні фахівці, а сотні тисяч солдатів вже сьогодні витісняються дронами та іншою новітньою зброю.

Оскільки ці люди будуть непотрібні з економічної та військової точки зору, то втратять вони і політичну силу. Якщо зараз працівники на заводі можуть організуватися в профспілку та оголосити страйк, то що можуть зробити безхатьки на пляжі в Санта-Моніці?

Оскільки певні люди будуть непотрібні з економічної та військової точки зору, то втратять вони і політичну силу.

Уся політична сила, пише Харарі, буде зосереджуватися в руках дуже маленької кількості людей, які володіють засобами виробництва та найбільш потужними платформами – таких як Джеф Безос, (Амазон), Марк Цукерберг (Фейсбук), Ілон Маск (Тесла), Біл Гейтс (Майкрософт).

У тої же час, розвиток біології відкриває перед людьми зі статками неймовірні можливості. Завдяки новим технологіям у сфері охорони здоров’я та кращому розумінню роботи мозку, можна значним чином покращити здібності людини та продовжити тривалість життя. Можна буде зробити, так званого, дизайнерського малюка – вибрати з генів мами та тата – найкращі.

Мікро-датчики та роботи в тілі людини будуть негайно діагностувати та лікувати проблеми, які щойно з’явилися. Черепні шоломи, які впливають на роботу мозку, дають можливість неймовірним чином зосередитися на завданні. Ось тут мультимільйонер з Кремнієвої долини розповідає, як він прокладає стежку в цьому напрямку.

Завдяки новим технологіям у сфері охорони здоров’я та кращому розумінню роботи мозку, можна значним чином покращити здібності людини та продовжити тривалість життя

Водночас, пише Харарі, під впливом технологічних змін еволюція решти людей може піти у прямо протилежному напрямку. Вже сьогодні, стверджують вчені, навіть наявність смартфону поруч пригнічує наші інтелектуальні здібності.

Непотрібні люди» - рушій історії?

Харарі попереджує, що в результаті людство може розбитися на дві підвиди, які будуть між собою відрізнятися більше, ніж Homo Sapiens від неандертальців – такі собі язичницькі боги, куди входитимуть власники штучного інтелекту та супер-фахівці – і всі решта. І рештою можуть стати цілі країни та континенти.

При переході від аграрного до індустріального суспільства новий клас – пролетаріат – був у центрі основних політичних подій 20 століття. Вже сьогодні новий клас «непотрібних», який тільки з’являється, пише Харарі, є учасником та причиною основних політичних процесів. Можливо, саме їх відправляють воювати з Росії на Донбас та в Сирію, вербують по всьому світу в ІДІЛ, вони переправляються в якості біженців в Європу (далеко не всі біжать від війни), живуть на державному соціальному забезпеченні в Німеччині та Швеції, засмагають на пляжі в Санта-Моніці.

Харарі підкреслює, що він не займається пророцтвами. Він лише накладає сьогоднішні тенденції на закони історії людства та дивіться, куди приведе ця динаміка. І головне - окреслює, які проблеми можуть виникнути, якщо пустити сьогоднішні процеси на самоплив. І хоча більшість його прогнозів стосується 20-30 років відсьогодні та з багатьма з ними можна і треба сперечатися, в Каліфорнії – головному джерелі цих тенденцій – перші провісники помітні вже сьогодні. І мені вони, чесно кажучи, не сподобалися.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Подружжя українських вчених – зірки американської науки. Відео

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

“Юлєчька, сюда, сюда” – із напіввідкритого вікна авто визирає худорлявий чоловік із натягнутою білозубою усмішкою…”Чудово…водій – росіянин, – проноситься в думках – знову не вдасться почитати Нью-Йоркер”. “Добрає утра, Алєксандр” – відказую привітно. Поїхали.

Славнозвісний американський small talk – це елементарне правило ввічливості кожного уберпула.

Я почала користуватися убером у Вашингтоні 2015-ого, згодом додався уберпул, коли авто доводиться ділити іще з кількома пасажирами, яким по дорозі. За цей час мені вдалося обговорити усі зовнішньополітичні виклики України, російську агресію та економіку часів війни із принаймні кількома сотнями водіїв і пасажирів. Ви думаєте, що я просто люблю побазікати? До першої кави зранку і після виснажливого дня на роботі я готова прикинутися манекеном, аби лише уникнути розмови із людьми. Але славнозвісний американський small talk – це елементарне правило ввічливості кожного уберпула, а після питання “звідки ти?”, дороги назад нема.

Війна і мир

Кожен водій, народжений від американського Індіанаполіса до індійської Калькутти має свою позицію щодо війни на Сході України і свої поради, як цьому треба було запобігти. Синдром таксиста, скажете? Гірше – синдром таксиста у заполітизованому Вашингтоні, де водії замість шансона слухають новинне радіо і возять пасажирів із бейджиками із Капітолійського пагорба.

Джин Пускар, АР
Джин Пускар, АР

“Чого ви так довго чекали, аби вигнати Януковича?”, “Що той Путін від вас хоче?”, “А ти себе українкою чи росіянкою відчуваєш?”, “Ти знаєш Світлану Заліщук?” – чого лише не запитають у вашингтонському уберпулі. А коли серед пасажирів – бодай один клерк із Білого дому або юрист із лоббістської кей-стріт – поставити б лише кілька камер і світло – і можна видавати готовий телевізійний продукт.

Співбесідники, зазвичай, діляться на тих, хто розуміє ситуацію і співчуває, і на тих, хто не розуміє і робить хибні висновки. І тоді поїздка в убері перетворюється на випуск “історичної правди” у моєму виконанні, хоча, зізнатися чесно, мені самій довелося підчитати деякі факти із давньої історії України, - щоби звучати солідніше і переконливіше. Це, може, і кумедно, але кожного разу я відчуваю якусь непереборну відповідальність за те, щоби конкретно цей водій із Бангладеш або охоронець з Музею космонавтики зрозумів, що насправді коїться в Україні.

Любов та інші неприємності

Коли уберпул тільки-но вийшов на ринок, я урочисто запевнила своїх подружок: “Дівчата, це ж краще за будь-який сайт знайомств”. За 20 хвилин є можливість познайомитися одразу із кількома потенційними кавалерами, — як побачення всліпу, але без жодних очікувань. Врешті, за перший рік користування, мені лише раз випало їхати із привабливим хлопцем, і якраз того ранку я виглядала як заспаний хом’як із закудланим волоссям. Відтоді я заборонила собі викликати авто, не подивившись спершу у дзеркало, і перестала вірити в убер-любов.

Пізніше я відкрила для себе цілий пласт пасажирів і водіїв убера, які більше за політику люблять говорити лише про кохання. Одного вечора, повертаючись із балканського геппі-авера, я сіла в авто, де вже їхав один пасажир, темношкірий хлопець.

- Привіт. Як справи? – з ходу запитав він.

- Все добре. Як ти?

- Бувало і краще. Як тебе звати, дівчино, яка гарно пахне?

- Юлія.

- Я - Юліус.

- Правда?

- Так. Коли в тебе день народження?

- 12 вересня.

- Я народився 14!!!!

- ОМГ.

- Сказати чесно, у мене розбите серце.

- І у мене!

(ОБНІМАЄМОСЬ)

За 15 хвилин Юліус розказав мені всю історію свого трагічного кохання: як родина його колишнього виступає проти їхнього союзу, а “друзі” ставлять палки в колеса.

На прощання я бризнула йому на зап’ясток дещичку моїх парфумів, які Юліусу так сподобалися, ми зафрендилися на фейсбуці, обійнялися іще раз і більше не чулися. Лише час від часу у соцмережах я бачу його драматичні пости про любов і фотографії в тісних плавках на тлі моря.

Сповіді подорожніх

Говорити про нещасливе кохання, втрачену пропозицію по роботі чи проблеми у родині – звична справа в убері. Так ніби замість пасажирів у авто сидять священик, психолог і юрист. Одна моя водійка, коли я, не в настрої, перестала реагувати на її репліки, перейшла у режим монологу:

Джин Пускар, АР.
Джин Пускар, АР.

"Ти не розумієш, що таке істинне зло, поки воно не трапляється тобі в житті...або поки ти його не народжуєш. Я кажу тобі, світі," – мовила, подивившись у люстерко заднього виду вона, розповідаючи про свою доньку, - "кажу тобі, я через неї мусила у церкві похреститися. Прийшла у храм і кажу: "Чізез, відкрий мені свої двері, врятуй від цієї дитини". Не повіриш, світі, живу із 9-річною бабцею - копією моєї свекрухи".

Впродовж усього цього відвертого монологу я видавила із себе кілька співчутливих мугикань. Водійка, довізши мене до будинку, вдячно сказала, що давно не підвозила таку гарну співбесідницю.

З емоційної точки зору уберпул – це така собі сучасна версія плацкарту "Укрзалізниці" – у напівтемряві якого ти можеш розказати усі нікому не потрібні подробиці твого життя тому, хто дрімає поряд

За минулі два роки у мене в контактах з’явилася ціла група людей, з якими я познайомилася в убері. Ми обмінювалися візитівками, додавали одне одного у соцмережах, записували номери телефонів. Із жодним із них я так ніколи і не зв’язалася. А з часом усвідомила, що з емоційної точки зору уберпул – це така собі сучасна версія плацкарту "Укрзалізниці" – у напівтемряві якого ти можеш розказати усі нікому не потрібні подробиці твого життя тому, хто дрімає поряд.

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Тренд майбутнього: в США уперше імплантували мікро-чіпи в людей. Відео

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

США пишаються своїм військом. Пам’ятаю років -дцять тому, під час своїх перших відвідин Штатів в якості студентки за обміном, мене вразило, що американці знаходять, здавалося б, зовсім недоречний час та нагоду для того, щоб привітати своїх військових.

Ледь не спізнившись, одного разу, на знамените шоу касаток – чи не найбільшу гордість каліфорнійського Морського парку SeaWorld, ми добігли якраз вчасно до перших слів ведучого які були, навдивовижу, саме про військових.

SeaWorld, шоу касаток
SeaWorld, шоу касаток

На величезному екрані відео морських глибин замінилось кольорами американського прапору і ведучий запросив встати всіх чоловіків та жінок, які служать або служили в війську, а публіку подякувати їм за це. Потім я часто бачила невеличкі моменти вияву пошани до військових, вплетені в щоденне життя американської громади.

Така пошана до армії в США постала не одразу, а сформувалась в результаті болючих уроків минулого, адже американські військові майже постійно задіяні в численних операціях. У США зараз 20 мільйонів ветеранів (осіб, які мають досвід регулярної служби в збройних силах). Більшість з них воювали під час війни у Перській затоці початку 90-х, війні у В’єтнамі і їх реінтеграція стала складним випробуванням для суспільства.

Багато з теперішніх службовців, які стали до лав американської армії після трагедії 11 вересня, пройшли Ірак та Афганістан. Саме задля їх успішної реінтеграції було значно розширено програми, які дозволяють військовим навіть після завершення служби впевнено почувати себе у суспільстві. Піклуватись про реінтеграцію військових починають з самого початку їх служби. Одним з основних елементів таких програм є доступ до вищої освіти, яка в США є дуже коштовною.

Тим, хто більше 36 місяців служив у регулярних військах після 9/11, держава повністю сплачує витрати за вищу освіту. За менший строк служби допомога визначається пропорційно. В деяких випадках можливість безкоштовної освіти ветеран може передати дружині, чоловікові або дітям.

Окремо, під час служби Міністерство оборони оплачує навчання військового в цивільному коледжі, якщо воно проводиться у його власний час.

В метро Вашингтона. Реклама програми з допомоги в самореалізації для ветеранів
В метро Вашингтона. Реклама програми з допомоги в самореалізації для ветеранів

Військова служба – це можливість для небагатих американців отримати гарну освіту. Американці жартують, що, якщо б війна Півночі та Півдня відбулась зараз, а не в 19 сторіччі, то зараз бідніший Південь би переміг, бо має значно більше військових.

Поряд з цивільною освітою, існує ціла система освіти військової. «Часто, на час відставки офіцер присвятив більше часу навчанню, ніж лікар, юрист чи професор. Багато мають цивільні дипломи», - повідомляє видання World Politics Review.

Система військової професійної освіти в США складається зі «штабних коледжів», через які військові, як правило, проходять через 12-14 років служби, та «військових коледжів», в яких вчаться, як правило, після 18-22 років служби.

Центр інновацій Міністерства оборони США, Массачусетс
Центр інновацій Міністерства оборони США, Массачусетс

Довіра, співчуття та "дисциплінована непокора" - серед навичок на яких наголошує військове навчання в США. В воєнній ситуації надзвичайно важливо «критично мислити, проводити оцінку середовища на безпеку, адекватно діяти в умовах невизначеності, передбачати і керувати змінами, діяти на основі довіри, розуміння та емпатії», цитує військових науковців World Politics Review.

Якість професійної військової освіти – одна з причин, чому Сполучені Штати мають найбільш ефективних військових сучасності. В результаті виграють всі – армія отримує найкращих військових, а військові після звільнення впевнено почувають себе на ринку праці. Гадаю, це справедливо не тільки для армії США.

Якось зустрічаючи свою доньку після школи в Україні, вона, цвірінькаючи, розповідала мені про свій день і враження від зустрічі школярів з одним з батьків, чиї діти вчаться в цій школі – ветераном АТО. «Що ж він вам сказав?» – запитала я. – «Говорив, що потрібно добре вчитись, бо в бойовій ситуації твої здібності та аналітичний розум є найважливішими».

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: У США «Тиждень заборонених книжок» - щорічний захід, присвячений свободі читання

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Під час поїздки до Каліфорнії я заїхала подивитися на містечко-штаб-квартиру (кампус) компанії Фейсбук. Як таких екскурсій там немає, але, маючи знайомого працівника, можна потрапити в середину. Менло-Парк, де знаходиться компанія, – десь в годині їзди від Сан-Франциско (35 хвилин без заторів, але таке буває тільки вночі). Пропустити – неможливо. Ось цей знак дає зрозуміти, що ви – на місці.

Фото АР.
Фото АР.

Вхід – через будь-яку будівлю. Мій знайомий, Микита Сафроненко, який нещодавно приєднався до лав працівників Фейсбуку, вже чекав мене на вході будинку номер 10. Аби потрапити до кампусу, відвідувачам необхідно підписати договір про нерозголошення таємниць, які раптом можна дізнатися під час візиту. Далі тобі дають бейдж і ти опиняєшся… у Діснейленді для дорослих.

Фото автора
Фото автора

Відчуття Діснейленду не випадкове. Частина кампусу, яка відкралася у 2015-му році, була спроектована так, щоб виглядати як щось середнє між головною вулицею в Діснейленді та центром міста Пало-Альто. Архітектор містечка, що розкинулося на площі майже в чотири гектари, Френк Гері також є автором Концертної зали Волта Діснея в Лос-Анджелес та Музею Гуггенгайма в Іспанії.

На кампус я приїхала о шостій вечора і більшість працівників вечеряла. Майже усі ресторани на кампусі, для працівників – безкоштовні.

Фото автора
Фото автора

Також по всьому містечку розташовані автомати з їжею та напоями, а ще - полиці із закусками. Повечеряли ми в головній їдальні кампусу. Їжа – дуже смачна, а тістечко з інжиром виявилося просто феноменальним.

Фото автора
Фото автора

Через постійну присутність смачної та безкоштовної їжі важко не набрати вагу. Працівники навіть придумали спеціальну назву для 15 фунтів (майже 7кг), які новачки набирають за перший рік роботи в компанії - «Фейсбук 15».

Триматися у формі фейсбучники можуть за допомогою велосипедів, які компанія позичає безкоштовно (як також і шоломи), басейну, місцевого спортзалу, студії йоги та бігових доріжок.

Фото автора
Фото автора

Але найкраще – прогулятися в парку на даху будинку або пограти у футбол на полі … теж на даху.

Фото автора
Фото автора

Інші безкоштовні та субсидовані послуги навіть важко перерахувати. Кабінет лікаря. Станція техобслуговування. Майстерня з ремонту велосипедів. Стоматолог (наїздами). Банк. Перукарня. Музичний центр. Деревообробна майстерня. Пральня та хімчистка. Масажні кімнати. Консультації юриста та фінансиста. Клуби за інтересами. Гральні автомати.

Фото автора
Фото автора

А ще є ось такі торгові автомати для батарейок, навушників, зарядних пристроїв та інших дрібниць. Зрозуміло, що монетки в нього кидати не треба.

Фото автора
Фото автора

Є тут нвіть кімната для перепочинку працівників. Для компанії, яка працює 24/7, це може бути необхіднім елементом.

Фото автора
Фото автора

​Один з будинків Фейсбуку має найбільший у Північній Америці відритий офіс. Виглядає це як заводський цех з офісними столами.Відкритий він цілодобово – люди працюють за різними графіками - але о сьомій вечора ми побачили лише жменьку працівників, усе ще зосереджених на роботі.

Фото автора
Фото автора

Один з них – програміст Остап Коркуна. Каже, його завдання, аби не падав Фейсбук. Він у компанії з 2009-го року.

Фото автора
Фото автора

Ще двох українських інженерів ми зустріли на мосту, що поєднує офісні будинки. З 17 тисяч працівників компанії Фейсбук (загалом) українців, каже Сафроненко, лише близько 100 і далеко не всі працюють саме на кампусі в Менло-Парк. Але в українців є талант скрізь знаходити своїх.

Фото автора
Фото автора

Через відкритий план офісних приміщень, працівників заохочують використовувати численні кімнати для переговорів. В офісі WhatsApp - особливо тихо.

Фото автора
Фото автора

Тут же на стіні – історія компанії, співзасновник якої – уродженець м. Фастова, Київської області, Ян Кум. У 2014-му році він продав компанію, яка створила додаток для обміну повідомленнями, Фейсбук за 19.3 мільярди доларів. Ставши мільярдером у віці ще до 40-ка років, він продовжує працювати вже у Фейсбук.

Фото автора
Фото автора

Над багатьма робочими місцями можна побачити кульки у формі цифр. Їх дарують працівникам в річницю прийому на роботу.

Фото автора
Фото автора

Скрізь на кампусі – картини та настінні розписи сучасних митців. Серед них кілька зображень та навіть статуя лисиці. За місцевою легендою, лисиця народила дитинчат на території кампусу і стала чимось на зразок місцевого талісману.

Фото автора
Фото автора

Фото автора
Фото автора

Фото автора
Фото автора

Єдине, чого на кампусі я не знайшла, так це – дитячого садочку та ясел. Втім, тут є кімнати для зціджування молока та місця для паркування виключно для вагітних жінок. Також компанія надає працівникам 4 тисячі доларів по народженню дитини і частково компенсує витрати на догляд за дитиною (три тисячі доларів на рік, що покриває витрати на ясла чи няню за 2-3 місяці). Працівники компанії – як жінки, так і чоловіки – мають право на повністю оплачувану чотирьохмісячну відпустку в будь-який час протягом першого року життя дитини. Для порівняння, моя відпустка за доглядом за дитиною тривала три місяці і частково покривалася накопиченими мною на тої час невикористаними лікарняними та відпускними.

Фото автора
Фото автора

У відпустці по догляду за дитиною зараз перебуває засновник компанії Марк Цукерберг. Наприкінці серпня в його родині народилася друга дитина, дівчинка, яку назвали Август. Цукерберг поділився, що він бере один місяць відпустки негайно після народження дитини, а потім ще один – у грудні.

Фото Фейсбук
Фото Фейсбук

Коли ж Цукерберг на роботі, то будь-який працівник компанії може побачити його по четвергах.

«У четвер ввечері в їдальні розливають пиво і вино, збираються усі бажаючі співробітники, приходять Марк і топ-менеджери, які розповідають, що в компанії зробили за цей тиждень. І кожен бажаючий може задати їм питання, починаючи від якогось алгоритму і до проблем на кампусі, наприклад, браку місць для паркування. Далеко не в кожній великій корпорації звичайний працівник може побачити, не те що поспілкуватися з виконавчим директором. А в нас це відбувається у неформальній атмосфері щотижня».

Ну і для тих, хто прийшов у Фейсбук в гості, є спеціальний павільйон для фото на пам'ять.

Тетяна Ворожко з Микитою Сафроненко.
Тетяна Ворожко з Микитою Сафроненко.

У сусідньому будинку, придбаний Фейсбуком Oculus працює над розробкою додатку Facebook Spaces – поки що в беті, типу в чернетковому варіанті - який дає можливість користуватися Фейсбук у віртуальній реальності. Я спробувала. Твоя сторінка це – тривимірна реальність, наприклад, ніби ти париш над містом Сан-Дієго (багато опцій на вибір), а відео, яке можна подивитися, - зняте камерою з панорамою у 360 градусів. Таких відео ще не так багато, але ті, що є, справляють незабутнє враження. Я поплавала з акулами, а потім опинилася безпосередньо посеред затопленої вулиці на Флориді в розпал урагану Ірма. Також в Facebook Spaces можна створити свого аватара, запросити в гості аватара друга та разом створити тривимірні картинки.

Загалом працюючи у компанії Фейсбук на кампусі в Менло-Парк можна ніколи з нього не виходити (особливо якщо жити в квартирному комплексі поруч, житло в якому для працівників субсидується компанією). Може це і добре. Але з іншого боку, закрадається думка: А чи не перетворилася компанія у своєрідний кокон, життя працівників якої максимально ізольовано від решти країни? І як це позначається на сприйнятті реальності рештою світу, яка, у значній мірі, створюється на наших сторінках у Фейсбук?

Передрук та інше використання матеріалів, розміщених на цьому веб-сайті, дозволяється за умови посилання на джерело.

Дивіться також: Унікальні дерев’яні конструктори української компанії підкорюють світ. Відео

Більше

XS
SM
MD
LG