Спеціальні потреби

Блоги "Моя Америка"

понеділок 26 Червень 2017

Calendar
Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень
Жінка йде повз будинок Капітолію у Вашингтоні

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Моя мама – типова мешканка Техасу, - розповідає моя подруга Сара. – Вийдучи з крамниці, вона сяде в машину і проїде 50 метрів до ресторану, який знаходиться в тому ж торговому комплексі

Моєю брамою в Америку стало місто Вінстон-Сейлем, штат Північна Кароліна, де я місяць проходила практику на місцевому телебаченні. Новим було усе – їжа, повітря, обов’язки, колеги, друзі. Все було настільки цікавим та незвичним, що мій мозок просто не встигав все вчасно обробляти. Хоча умови у мене були прекрасні, колеги привітні, а господиня, яка прихистила в себе вдома, – гостинна, чогось дуже важливого не вистачало.

Чого саме я зрозуміла у свій перший вихідний, коли поїхала з подругою до сусіднього міста Шарлотт. Там ми вийшли з машини і пішки пішли до ресторану. Раптом я відчула себе як теля, яке після довгої зими випустили на гайок: ходити! я можу ходити, це те, чого я не робила увесь тиждень, і до чого спрагло моє тіло.

Найкращі та найгірші міста для пішоходів в Америці

Сара, після того як переїхала до Вашингтону, набула звичку ходити пішки та скинула 13 кілограмів

У Вінстон-Сейлемі дуже обмежений громадський транспорт, бракує тротуарів, а бажаючі використати свої ноги за призначенням дуже часто мають їхати до спеціальної «стежки здоров’я» або на стадіон.

Серед американських міст з населенням понад 200 тисяч, Вінстон-Сейлем – на третьому місті з кінця за зручністю для пішоходів, згідно з аналізом агентства нерухомості RedFin. На останньому, згідно з цим рейтингом, - Фаятсвіль, в тій же Північній Кароліні, а на другому - Чесапік у штаті Вірджинія.

У Нью-Йорку пішки ходять навіть русалки, фото AP
У Нью-Йорку пішки ходять навіть русалки, фото AP

Найкраще місто для тих, в кого немає машини, туристів та всіх, хто просто полюбляє рухатися, - Нью-Йорк. У першій трійці - Джерсі-Сіті та Сан-Франциско, а Вашингтон – на дев’ятому. Хоча є виключення, найбільш зручні для пішоходів міста переважно знаходяться на узбережжях, а найменш – на Півдні країни, включно з Флоридою.

Можна помітити, як мешканці різних регіонів США по-різному ставляться до використання свого опорно-рухового апарату.

«Моя мама – типова мешканка Техасу, - розповідає моя подруга Сара. – Вийдучи з крамниці, вона сяде в машину і проїде 50 метрів до ресторану, який знаходиться в тому ж торговому комплексі!» Сама ж Сара, після того як переїхала до Вашингтону, набула звичку ходити пішки та скинула 13 кілограмів.

Серед великих міст США Нью-Йорк – найкраще місто для пішоходів. Найгірше – Фаятсвіль, Північна Кароліна.

В Атланті, штат Джорджія, де я певний час жила, можна було побачити, людей, що бігли уздовж хайвею у сорокаградусну спеку, але у тої же час, коли я йшла містом у своїх справах, часто не зустрічала інших перехожих, а автомобілісти зупинялися, щоб поцікавитися, чи все зі мною в порядку.

Кожен, хто живе у США, може дізнатися, наскільки зручним для ходіння пішки є його район: для цього треба ввести власну адресу на сайті www.walkscore.com. Найкращий – 100 балів. Наша адреса у приміській зоні Вашингтону оцінена всього в 11 балів. Щоб куди-небудь дістатися, потрібна машина, повідомили мене розробники додатку. А от багатоповерховий будинок, з якого ми виїхали, придбавши власне житло, – поруч зі станцією метро, ресторанами, крамницями, приймальнями лікарів, салонами краси, двома хімчистками та навіть міграційною службою – набрав аж 83 бали. Середній бал для найбільших 2500 міст США – 43.

Вашингтон – одне із найзручніших для пішоходів місто
Вашингтон – одне із найзручніших для пішоходів місто

Американські міста почали змінюватися під впливом автомобільного транспорту ще з кінця 19-го століття. Тім Вандербільт в есе в журналі Slate описує ці метаморфози.

Дороги тоді розширювали, прибираючи тротуари, а уздовж доріг вирубували дерева, щоб в них не врізалися автомобілі. Чим більше людей купувало машини, тим далі від ділового центру будували житлові селища з більшими за площею будинками. Щоб транспорт рухався швидше, крамниці та інші центри активності переміщували від узбіччя до окремих торгових центрів, а пішохідними переходами та світлофорами «не зловживали». Люди, які займалися плануванням, почали розглядали пішоходів як незручність та небезпеку для них самих та автомобілістів, яку треба мінімізувати.

Важко перейти вулицю – одна з причин, чому американці мало ходять пішки.

І чим менш зручно ставало ходити, тим менш бажаючих було це робити.

Дослідження Стефані Розенблюм продемонструвало, що хоча у половині людей у віці понад 65 років, аптека чи крамниця знаходиться на відстані менше ніж півмилі, тільки 5% усіх подорожей вони здійснювали пішки. Половина опитуваних у віці понад 50 років в іншому дослідженні пояснили, що вони не ходять пішки, бо не можливо безпечно перейти дорогу. А старих людей та родини з візочками у великій кількості можна побачити у торгових центрах.

Моя дитина їздить до школи на автобусі, хоча наш будинок – всього в п’яти хвилинах пішки. Є і доріжка, і навіть дерева. Але от дорогу між нами та школою дитині неможливо перейти – у ранку вона неймовірно завантажена, а світлофору немає.

І американці ходять набагато менше від мешканців інших індустріальних країн. Дослідження показали, що якщо середньостатистичний австралієць проходить в день майже 10 тисяч кроків (саме стільки рекомендують лікарі), швейцарець – 9650, а японець – 7168, то американець за день робить лише 5117 кроків.

Американці ходять пішки майже двічі менше, ніж австралійці
Американці ходять пішки майже двічі менше, ніж австралійці

Я особисто бачу велику перевагу, коли не лише в крамницю чи ресторан, а і частину дороги на роботу треба пройти пішки: до спортзалу, навіть якщо він знаходиться в тому ж будинку, себе ще треба змусити піти та знайти на це час. А на роботу, на відміну від ресторану чи навіть крамниці, треба ходити щодня, окрім вихідних, навіть якщо погано виспався і дуже заклопотаний. Щонайменше півгодини я ходжу пішки за будь-яких обставин, незважаючи на поганий рейтинг моєї адреси, бо користуюсь громадським транспортом (машину я залишаю біля метро).

Від Гіппократа до останніх досліджень – переваги ходіння для здоров’я

Чорношкірі жінки - це категорія населення, що має найгірші показники смертності від хронічних захворювань, пов’язаних з надмірною вагою. Організація GirlTreck переконує їх ходити пішки

Останні кілька років все більше поширюється популярність громад, де можна ходити пішки (walkable communities). Навіть у Вінстон-Сейлемі. «Все більше людей хочуть жити в громадах із бурхливим життям, а не в огороджених житлових комплексах. Вони хочуть вийти зі своїх машин», - говорить Джейсон Тіл, президент Партнерства Ділової частини міста Вінстон-Сейлем.

Давно відомо, що ходіння пішки – корисне для здоров’я. Ще Гіппократ писав, що «Ходіння – найкраща медицина». Найкраще доведеним є вплив ходіння пішки на зменшення захворювань серцево-судинної системи. Згідно з іншими дослідженнями, регулярне ходіння зменшує ризик діабету другого типу, допомагає уникнути деменції, позитивно впливає на пам'ять, посилює імунітет, зміцнює кістки, допомагає збільшити енергію та покращує настрій, зменшуючи ризик депресії. Також ходіння допомагає тримати вагу в нормі, зменшуючи ризик для здоров’я, пов'язаний з ожирінням.

Ходіння пішки корисно для здоров’я
Ходіння пішки корисно для здоров’я

Деякі лікарі та фітнес-тренери радять ходити на додаток до інших фізичних вправ. Інші вказують на користь ходіння само по собі для певних категорій населення. Порівняно з бігом, ходіння має набагато менший ризик травми. До того ж людей, які не в найкращий фізичній формі, біг, аеробіка чи плавання можуть налякати. А ходіння – доступно усім, його дуже важко робити не правильно і виглядати дилетантом.

Уроки первинної людини для Марка Цукерберга

У ходіння пішки – чимало ентузіастів (включно з автором цього блогу). До цього закликають громадські організації, серед яких – GirlTreck. Її мета - змусити чорношкірих жінок - категорію населення, що має найгірші показники смертності від хронічних захворювань, пов’язаних з надмірною вагою, ходити пішки. Роблять вони це натхненно та із запозиченням методів руху боротьби чорношкірих за свої права, як створення мереж та зустрічі в церквах.

Нью-Йорк та Джерсі-Сіті - найкращі міста для пішоходів в США.
Нью-Йорк та Джерсі-Сіті - найкращі міста для пішоходів в США.

У США набуває поширення така ідея як зустрічі-на-ходу (walking meetings). Обговорення справ під час прогулянки практикує Марк Цукерберг, президент та засновник Фейсбук, та любив робити нині покійний Стів Джобс, співзасновник компанії Apple. Мені важко оцінити, наскільки масово це робиться, але навіть у приміщенні «Голосу Америки» висів плакат із закликом «ходити та розмовляти».

У США набуває поширення ідея зустрічей-на-ходу

Дослідження Стенфордського університету підтвердило те, про що і раніше багато хто здогадувався, - на ходу краще думається. В їхньому експерименті люди, які ходили, давали вдвічі більше креативних відповідей на поставлені завдання, ніж ті, що сиділи. Причому місце, де саме вони ходили, - мальовничими стежками університетського містечка чи на біговій доріжці з виглядом на стіну - не мало значення. У контрольній групі, яку возили на візочках серед найбільш приємних краєвидів, креативність не зросла.

Марк Цукерберг любить мати ділові зустрічі на ходу.
Марк Цукерберг любить мати ділові зустрічі на ходу.

Деякі вчені припускають, що це є наслідком еволюції, адже усі найважчі рішення людство приймало в русі – як от скоординувати зусилля, щоб разом завалити мамонта, чи куди ховатися від шаблезубого тигра. Загалом, 95% своєї історії анатомічно сучасна людина була кочівником. Рухатися на своїх двох до «кращих пасовиськ» - у нас в генах.

У деяких компаніях намагаються скористатися цією особливістю людської природи. У новому приміщенні компанії Pixar, в проектуванні якого особисто брав участь Стів Джобс, - дуже мало туалетів. От щоб люди поки дійдуть за потребою, щось цікаве вигадали.

Отже, розвиток зручного та доступного громадського транспорту, побудова тротуарів, якими приємно йти, та безпечних пішохідних переходів є великим внеском у покращення здоров’я населення, екології та навіть у посилення творчого потенціалу міст. І проектувальники американських міст останніми роками почали по-трохи втілювати ці ідеї у життя.

Дивіться також: Америка для просунутих: Чому ходити пішки до магазину круто? Відео

Будь-які паради у США, наприклад, на День Святого Патріка, День памяті, День незалежності, День подяки – це велика й яскрава подія. І так склалось, що моїм першим парадом у США став ЛГБТ-Прайд, Capital Pride, в якому я не просто була глядачкою, а і брала участь.

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Толерантність. Це те, чого Америка навчила мене за півроку. Я не страждала на расизм, гомофобію чи інші прояви дискримінації. Просто в Києві я не перетиналась із людьми, які не приховують свою нетрадиційну орієнтацію, із темношкірими. Неслов’ян, людей інших релігій у моєму колі знайомих теж було небагато. І коли я працювала в новинах у Києві, не можу пригадати, щоб ми хоч раз ставили новину, що має відношення до людей нетрадиційної орієнтації, в ефір. Тому у цій бульбашці складалось враження, що їх не існує. Але це не так.

Capital Pride
Capital Pride

Натомість Вашингтон – неймовірно розмаїтий. Люди із білою й чорною шкірою, «латино», китайці та індуси, мусульмани і баптисти, євреї і буддисти. Кипуча суміш.

І все ж коли знайома покликала на вечірку до колежанки, а двері відкрила, як виявилось, її дівчина, я здивувалась: наскільки ця згадка була неважливою, так би мовити, «між іншим». Так само, коли на вечірці у друзів познайомилась із кількома хлопцями, що віддають перевагу хлопцям.

LGBT Marches
LGBT Marches

Але в Америці це так швидко увійшло у норму, що я припинила сприймати людей винятково через призму їхньої орієнтації. Тому, коли мої гетеросексуальні знайомі сказали, що ідуть на щорічний ЛГБТ-парад у Вашингтоні й радять прийти і мені, бо це дуже весело, я погодилась без жодного сумніву. І не пошкодувала.

У ході можуть брати участь лише зареєстровані учасники, які роблять пожертви в організаційний фонд. Це можуть бути як приватні особи, групи людей, так і приватні компанії, неприбуткові організації чи навіть країни через працівників посольств.

Між іншим, останніми роками активісти почали нарікати, що корпорації тепер надто зловживають цим задля своєї реклами.

На Capital Pride подруга йшла разом зі своєю компанією (і начальницею, яка прийшла з донькою... і дружиною - ще одна несподіванка для мене). Зареєстрували й мене.

Учасники ходи Capital Pride, 11 червня 2017
Учасники ходи Capital Pride, 11 червня 2017

​Учасникам треба було підписати папірець, що якщо під час ходи впадеш, не можеш позиватись до компанії, а ще - що даєш згоду на те, щоб тебе фотографували.

Натомість видали футболки із назвою компанії, веселкові прапорці, веселкові бандани, різнокольорові пластмасові намиста, воду, паперові віяла, полотняні сумки. Найметикуватіші компанії видавали співробітникам веселкові парасольки – спека була неймовірна, нормально дихати можна було лише в тіні.

А ще нам видавали купу «роздаткового матеріалу»: ті ж віяла, намиста, прапорці, цурерки-карамельки, які ми роздавали глядачам під час самої ходи. І вони розлітались, як гарячі пиріжки!

Атмосфера була неймовірна! Люди щиро раділи. Танцювали, давали одне одному «п’ять», обіймались і цілували у щоки, вітали одне одного словами “Happy Pride!” (якщо вірити тому, як це слово переклав Facebook, то це «Щасливої Гордості!»).

На ці вихідні до Вашингтона дійсно зїхались представники ЛГБТ-спільноти з усієї країни. Так, були чоловіки на підборах, з макіяжем і у спідньому.

Але більше було просто усміхнених облич. Дуже багато прийшло гетеросексуалів. Я бачила величезну кількість батьків із дітьми, традиційних пар. І чи не найбільш зворушливий момент: чимало батьків прийшли на прайд підтримати своїх дітей, приймаючи їх та їхню нетрадиційну орієнтацію.

Підпис під фотографіями: "Такі особливі вихідні, святкую прайд із мамою". Тоді я зрозуміла, чому такі паради називають «святом любові».

Увечері відбувся концерт за участі відомих в Америці виконавців, серед яких була Майлі Сайрус.

ЛГБТ – це не заразна хвороба. І якщо ти поспілкуєшся із цими людьми, не побіжиш через день до лікаря змінювати стать. І такі паради важливі не лише для представників нетрадиційної орієнтації. Вони й без того знають, із якими утисками стикаються. Паради важливі для гетеросексуалів. Адже ми маємо побачити, що існують різні люди, інші люди. І вони теж заслуговують на повагу.

Про це треба говорити. Суспільство змінюється, хай як цьому опираються. Врешті, згадаймо історію. У 6 столітті християнський собор розглядав питання про те, чи є жінка homo, людиною. І за словами мого професора, врешті жінку визнали людиною лише тому, що церква вирішила, що мати інтимні стосунки із тваринами – гріх.

Будь ласка, рухаймось вперед, а не назад.

Українська редакція Голосу Америки заохочує відкритий діалог і вільне висловлення думок, але залишає за собою право без пояснень видаляти коментарі користувачів, які містять образливу лексику або розпалюють ворожнечу.

Дивіться також: Українське суспільство стало толерантнішим - інтерв'ю з ЛГБТ активістом. Відео

Група чоловіків під час молитовні за Девідом Корешом та його послідовниками в м. Вако, Техас, 29-го березня 1993-го року.

Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».

Не лише диваки чи слабкі люди стають жертвами культів.

Антитеза свободи це не в'язниця, не тоталітарна держава і навіть не рабство. Це - культ, коли в полон потрапляє не лише тіло, а й свідомість людини.

Згідно з даними психолога Майкла Лангона, головного редактора журналу та кількох книг, присвячених практикам культів, у США існує понад тисячі культів, більшість з них невеличкі, інші ж – мають десятки тисяч членів. У своїй статті він наводить дослідження, згідно з якими від 5 до 10 мільйонів американців були залучені до діяльності культів, хоча б побічно.

Діяльність культових організацій, як релігійних, так і будь-яких інших, проходить поза увагою звичайних американців. Дізнаються вони про них лише, коли самі потраплять у їхні тенета, коли це станеться із родичами, чи близькими, або ж від ЗМІ - коли стається якась трагічна подія, як от масове самогубства 912 членів культу Джіма Джонса в джунглях Гаяни у 1968-му році.

Детективи розслідують масове самогубство членів культу «Храм народів»
Детективи розслідують масове самогубство членів культу «Храм народів»

Культам не потрібні будь-які послідовники - їм потрібні ті, хто здатний підкорятися. Спробуйте під час лекції - і, як правило, все починається, як звичайна лекція або дискусія – поставити питання

Втім, жертвою культу може стати кожен, переконують американські психологи, які займаються цією проблемою. Здебільшого люди потрапляють в культи, самі того не помічаючи. Інколи культи виглядають як радикальні політичні партії, гуртки вивчення Біблії, групи медитації, тренінги особистісного росту, заняття йогою чи диханням, і багато іншого. У США були випадки, коли до культу, який позиціонував себе як курс професійного зростання, працівників відправляло керівництво.

Самі ж методи впливу, поширені в культах, використовуються і в інших соціальних групах – від родини до держави.

Якщо це звичайний курс, то лектор буде тільки радий: це свідчить, що ви уважно слухаєте і сприймаєте інформацію. А ось культам допитливі люди не потрібні. Лектор почне таку людину висміювати і принижувати

Дослідниця Маргарет Сінгер, нині покійна, у своїй книзі «Культи серед нас» наводить величезну кількість прийомів підпорядкування однієї особи іншій. Базуючись, в основному, на її дослідженні, я приведу ознаки, які допоможуть вам розпізнати на початковому етапі, куди ви потрапили, - чи дійсно на тренінг особистісного росту чи все ж у культ.

Важливе зауваження: більшість з цих ознак ще не означає, що перед вами культ, але наявність навіть однієї з них має вас насторожити та змусити критичніше придивлятися до того, що відбувається навколо вас.

«Бомбування любов'ю» (love bombing), як його називають дослідники культів. Щойно ви з'явилися в новій групі, а вас безмежно раді бачити: заглядають вам в очі, тримають за руки, прислухаються до кожного слова, засипають компліментами. Ну нарешті-то мене гідно оцінили, вирішує новоприбулий. Однак це «бомбування любов'ю» має кілька цілей. Людині властиво підкоряться тим, хто їй подобається. До того ж це діє, як наркотик: далі члени культу будуть до новоприбулого ставиться менш ніжно, а той буде зі шкіри геть лізти, щоб повернути колишню прихильність і знову пережити ейфорію любові.

Подібна логіка діє в «листах щастя» від нігерійських принців. Безграмотно написані і абсолютно фантастичні за змістом, вони в принципі не можуть ввести в оману раціональну людину. А шахраям раціональне люди і не потрібні. Вони таким чином самі відсіюються

Відсіювання «чорних вівець». Культам не потрібні будь-які послідовники - їм потрібні ті, хто здатний підкорятися. Спробуйте під час лекції - і, як правило, все починається як звичайна лекція або дискусія – поставити питання. Якщо це звичайний курс, то лектор буде тільки радий: це свідчить, що ви уважно слухаєте і сприймаєте інформацію. А ось культам допитливі люди не потрібні. Лектор почне таку людину висміювати і принижувати. Іноді спеціально встановлюються дивні правила, щоб якомога швидше позбутися від невідповідного «людського матеріалу», як от, наприклад, заборона виходити під час лекції в туалет.

До речі, подібна логіка діє в «листах щастя» від нігерійських принців. Безграмотно написані і абсолютно фантастичні за змістом, вони в принципі не можуть ввести в оману раціональну людину. А шахраям раціональне люди і не потрібні. Вони таким чином самі відсіюються, економлячи час і гроші злодіям, пояснюють економісти Стівен Левітт і Стівен Дабнер.

У всіх бувають періоди в житті, коли вони надзвичайно вразливі: після розлучення, великої поразки, втрати роботи, близької людини, в ситуації, коли країна переживає трагічні події

Якщо ви в цей момент зітхнули з полегшенням – ну я людина критично мисляча і в цю пастку не потраплю - не спокушайтеся. У всіх бувають періоди в житті, коли вони надзвичайно вразливі: після розлучення, великої поразки, втрати роботи, близької людини, в ситуації, коли країна переживає трагічні події.

Культ лідера. Авторитет цієї людини незаперечний. Частково тому і питання задавати не можна. Він чи вона час від часу різко змінює своє ставлення до послідовників: з жорсткого та холодного на тепле та ніжне. Послідовникам щосили хочеться зберігати прихильність лідера, заради чого вони готові на те, про що раніше й помислити не могли: відмовитися від сім'ї, збережень, обманювати інших рекрутів, заманюючи в мережі організації.

Джім Джонс, пастор церкви «Храм народів»
Джім Джонс, пастор церкви «Храм народів»

Таємничість вчення. Якщо ви прийшли на звичайний тренінг, то з його програмою вас ознайомлять на самому початку або, принаймні, не будуть її приховувати, якщо ви запитаєте. У культах вам скажуть: «ви ще не готові», «якщо дізнаєтесь занадто рано, то ви собі зашкодите», тощо. Сінгер це пояснює тим, що в результаті впливу культу у його членів зміщуються межі нормального, регресує критичне мислення. Якщо неофітові відразу повідомити, що після того, як він витратить купу часу та 3 тисячі доларів, його привчать покірно виконувати команди лідерів, він розвернеться та піде.

Якщо до всіх, хто поза групою, в яку ви потрапили, ставляться зі зневагою та називають якимось ними вигаданим прізвиськом, то це вже є ознакою культового впливу

Зневага до всіх, хто не поділяє вчення культу. Якщо ви прийшли вивчати програму відео монтажу Adobe Premier, то інструктор може бути переконаний, що ця програма набагато краще, ніж Final Cut Pro. Але він не буде доводити, що всі, хто ним користується, - людські істоти нижчого порядку, а гріх Final Cut Pro може бути омитий лише кров'ю або фінансовими пожертвами інструктору.

Якщо до всіх, хто поза групою, в яку ви потрапили, ставляться зі зневагою та називають якимось ними вигаданим прізвиськом, то це вже є ознакою культового впливу.

Руйнування сімейних зв'язків. На проповіді традиційної релігії вам нагадають про необхідність «шанувати батька свого і матір свою», а також піклуватися про власних дітей. А ось в культах з першого ж дня починається атака на зв'язок неофіта із сім'єю, бо культ повинен стати його родиною, а лідер - батьком і матір'ю.

І якщо дорослі в культі стають інфантильними, то діти, навпаки, сприймаються як маленькі дорослі. Сінгер в розділі про дітей в культі наводить безліч прикладів знущань, у тому числі сексуальних, над дітьми та ігнорування їх базових потреб - діти можуть цілодобово не спати і не їсти.

Стар Гай, 6 років, у місті Вако, Техас, допомагає замінити хрести на могилах тим, хто загиб під час протистояння членів «Храму народів» з федеральними агентами.
Стар Гай, 6 років, у місті Вако, Техас, допомагає замінити хрести на могилах тим, хто загиб під час протистояння членів «Храму народів» з федеральними агентами.

А ті діти, які народилися і виросли в культах, часто просто не здатні жити в суспільстві - у них немає освіти, а часто і навичок самостійно приймати рішення. Психолог Брюс Перрі вивчав дітей, яких лідер культу "Гілка Давидова" Давід Кореш передав владі.

Якщо дорослі в культі стають інфантильними, то діти, навпаки, сприймаються як маленькі дорослі. Сінгер в розділі про дітей в культі наводить безліч прикладів знущань, у тому числі сексуальних, над дітьми та ігнорування їх базових потреб

Ці діти виділили зі своєї групи двох лідерів, які приймали усі, навіть найпростіші рішення за всіх, вони не знали, що таке сім'я, а концепція самих себе як особистостей була на найпримітивнішому рівні.

У культах використовуються численні методи фізіологічного та психологічного впливу. Певні дії, як, наприклад, виспівування гімнів або спеціальні дихальні вправи, мають очікувані фізіологічні наслідки. Гіпервентиляція легень створює відчуття легкості, паріння, або навпаки – важкості. У культі це можуть трактувати як їм треба - контакт з інопланетним життям чи вихід первородного гріха.

Погане харчування, важка праця, брак сну призводить до того, що у жінок припиняються місячні, а у чоловіків - рости вуса і борода. І це те ж відкрите до інтерпретації, наприклад, вони повернулися до дитячої невинності, абощо.

Дуже часто членів культу тримають в абсолютно виснаженому фізичному стані роками, так що сил на саморефлексію, оцінку їхнього стану у них просто не залишається

Дуже часто членів культу тримають в абсолютно виснаженому фізичному стані роками, так що сил на саморефлексію, оцінку їхнього стану у них просто не залишається. Важка праця та невлаштований побут – це те, що допомагає тримати в узді і мешканців тоталітарних країн, що дуже добре описане в книзі «Нема чому заздрити: Життя звичайних людей в Північній Кореї».

До психологічних методів відносяться гіпноз, транс, нав'язування почуття сорому, меншовартості, переписування своєї особистої історії, помилкові спогади і психологічний регрес, коли людям повертається дитяче світовідчуття з високим рівнем залежності.

Життя - складна річ і навіть найпростіші проблеми вимагають складних рішень. А той, хто пропонує панацею від усіх бід, майже напевно виявиться шарлатаном і шахраєм, який полює на гроші, а то і душі інших людей.

Блог "Моя Америка" відображає лише особисту точку зору автора. Думки, висловлені цим автором, не обов'язково відповідають офіційній позиції «Голосу Америки».

Треба спробувати

Сьогодні поховали Блаженнійшого Любомира Гузара. А мені весь день пригадувалася його відповідь на питання : «Отче, як навчитися любити?». Вона проста, як і сам Гузар: «Треба спробувати».

Блаженнійшого, як і більшості журналістів, мені поталанило зустріти під час інтерв’ю. В той день вранішнє сонце малювало багатоповерхівки київського Лівого берега помаранчевим. Від сонця на душі було радісно, а ще тепліше ставало від присутності старенького, усміхненого Любомира Гузара.

Він вийшов привітатися, вбраний у класичні чорні штани із підтяжками, поверх чорного светру. Й майже одразу зник, щоб виглядати більш офіційно, як і личило тоді ще главі Української греко-католицької церкви, Блаженнійший переодягнувся в сіру сутану. Але той перший образ елегантного львівського дідуся, нікуди не зник і назавжди мені запам’ятався.

Сивочолий і зосереджений на кожному питанні, Гузар зберігав у погляді щось до дитячого чисте. Здавалося мудрості в ньому стільки, що навчитися чомусь можна, навіть коли він мовчить. Питання мої, втім, були ні на краплю не мудрі. Найбільше хотілося чути не про роки в еміграції чи розкол у Церкві. Мене цікавило – як це бути такою Людиною як він? Відтак я безупину питала Блаженнійшого – чи він любить куховарити, чи помилявся в житті, чи захоплювався спортом чи кохав?

Вже тоді більш, ніж десятиліття тому – Блаженнійший зізнавався, що відчуває тягар років, неохоче мандрує, не любить й не вміє готувати. І так: молодим він розповідав анекдоти про Бога, любив грати у волейбол і – як і всі ми – кохав.

«Ще студентом у гімназії, – пригадував своє перше кохання Гузар – і, посміхаючи у вуса додавав. – Я думаю, що то було цілком природно, так?. (…) Я багатьох дівчат любив. Якби по вуха залюбився, то напевно одружився б. І не був би тим, ким я є».

Ще за життя його називали духовним лідером, володарем умів. Для багатьох він був також духовним батьком. Людиною, яку хотілося слухати безкінечно. В моїх спогадах він також залишиться якимось неземним, інтелігентним й безмежно добрим львівським дідусем, до якого хочеться прибігти й запитати пораду, коли найважче.

Після його смерті багато хто заговорив про те, що ніхто не скаже більше мудрих слів так обережно й з турботою, як тільки умів Любомир Гузар. Це правда, як і те, що втрата ця прийшлася на часи роз’єднаності, розпачу й зневіри в країні. Але мені хочеться вірити, що в часи найстрашнішої кризи, коли суспільство опускається на найглибше дно, там на глибині, нам також дається і шанс придивитися до себе, задуматися, прорости на поверхню оновленими. Я вірю, що для того є усі підстави, адже своїми словами Гузар ще до смерті посіяв на дні тієї прірви насіння терпіння й доброти. Він змушував нас задумуватися, любити й не боятися.

Він нагадував нам, що для того, щоб бути щасливим, треба передовсім бути добрим, і це потребує копіткої праці. Адже інколи стає аж так важко, що хочеться висловити все наболіле, весь свій розпач і злість. І тоді пригадуються його слова проте, що іншій людні можна сказати все, що про неї думаєш, але хіба це зробить її кращою? Саме так – любити інколи дуже важко. Але навіть попри це, Блаженнійший залишив гарну настанову усім нам.

«Треба спробувати».

Більше

XS
SM
MD
LG