Скандали навколо сексуальних злочинів, жертвами яких стають діти, а звинуваченими – інколи відомі люди та навіть інституції, не рідко трапляються і у Сполучених Штатах. Варто згадати лише справу відомого режисера Романа Поланські, екстрадиції якого вимагають Сполучені Штати, звинувачуючи його у зґвалтуванні неповнолітньої в будинку його друга Джека Ніколсона, численні звинувачення на адресу Майкла Джексона, визнання Католицької церкви щодо випадків педофілії серед її священиків, а також справа техаської полігамної секти, керівники якої були звинувачені в тому, що брали до шлюбу неповнолітніх дівчат. В цій ситуації журналісти опиняються перед вибором: як збалансувати право суспільства знати з правом постраждалих дітей зберігати таємницю їх особистості.
Як каже журналіст, віце-президент програм з Європи та Євразії Іnternews Марджорі Роуз, процес визначення, що можна публікувати, а що ні у справах, де діти стають жертвами, у Сполучених Штатах не регулюється законом.
«В американських мас-медіа не має єдиних правил, що не можна робити. Журналісти виходять із загальної концепції ‘не зашкодь дитині’. У всіх ЗМІ, в яких я працювала, необхідність зберегти таємницю особистості дитини, а також її безпека, є основним фактором у прийнятті цих рішень, не залежно від того, чи є дитина жертвою злочину чи злочинцем».
До інформації, оприлюднення якої вважається таким, що може нанести дитині шкоду, відноситься все, що може полегшити її ідентифікацію – ім’я, прізвище, назва вулиці, на якій вона живе, чи номер школи, де дитина вчиться. Також не оприлюднюються докази у справі, такі як медичні довідки та опис обставин злочину. Як говорить вашингтонський адвокат Артур Белендюк, є певні неписані правила, яких журналісти дотримуються.
«Тут був випадок дівчини на прізвище Смарт, ім`я якої стало відоме тому, що вона була оголошена у розшук. Потім стало відомо, що вона зазнала сексуальних знущань. Чоловік, який це робив, заявляв, що він нібито з нею одружився, коли їй було 13 років. Але, що саме він з нею робив, ніколи не було оприлюднене. Громадськості цього знати не потрібно. І мас-медіа у цьому співпрацюють, не друкуючи брудні деталі знущань.
Марджорі Роуз при цьому зазначає, що те, як інформація потрапила до засобів масової інформації, не впливає на процес прийняття рішень щодо її публікації.
«Навіть якщо інформація була надана батьками дитини чи її легальним опікуном, не означає, що її оприлюднення є у кращих інтересах дитини. Відбувається такий саме процес прийняття рішення, базуючись на принципах етики, як і за інших обставин. Оцінюється не лише, чи стосується інформація справи, а чи не зашкодить її оприлюднення дитині і чи правдива ця інформація?».
В той же час, як каже Артур Белендюк, будь-які злочини проти дітей у Сполучених Штатах широко висвітлюються.
«Людина, яка таке зробила, має предстати перед судом. І громадськість має про це знати. Особливо всі мають про це знати, якщо він - обраний представник, депутат. Замовчування – не є відповіддю. Захист дітей – це справжня відповідь».
Під час розслідування правоохоронні органи США ретельно охороняють таємницю особистості дитини. Також участь дитини у слідчих діях, таких як надання свідчень, чи процесі упізнання, є надзвичайно обмеженою – адже все це наносить дитині додаткову психічну травму. Як каже адвокат Белендюк, тут у справу включається спеціально підготовлений персонал.
«Це робиться за участю соціальних працівників. Жінки-поліцейські, які працюють з дітьми у справах щодо сексуального насилля, також проходять відповідну підготовку».
За словами Артура Белендюка, коли справа доходить до суду, дитина або взагалі не з’являється на слуханнях, або, якщо це абсолютно необхідно, вживається додаткових заходів, аби зберегти таємницю її особистості.
«Під час розгляду справ, в яких залучена дитина, судове приміщення закрите по периметру. Розгляд кримінальних справ, жертвами яких стали діти, розгляд справ сімейного суду – все закрите для публіки. Все, що має справу з дитиною, якій нанесено шкоду, зґвалтовано, розбещено, - завжди закрите».
І вироки засудженим за сексуальні злочини проти дітей – надзвичайно серйозні, - додає Беленюк.
«Зґвалтування дитини у більшості випадків може привести до пожиттєвого ув’язнення. Але це точно буде дуже довгий термін у в’язниці. Інший наслідок будь-якого сексуального злочину – чи це проти дітей чи дорослих – вимога зареєструватися як порушник закону на сексуальному ґрунті. Існують дуже жорсткі вимоги, покликані захистити дітей від подальших випадків сексуального знущання».
Із випадків сексуальних злочинів проти дітей американське суспільство зробило ще один важливий висновок. Із найменшого віку батьки та вчителі вчать дітей не приховувати, коли хтось із ними повівся неприйнятним чином. Діти знають, що їх не будуть за це соромити чи сварити. Це у США вважають важливим виховним моментом, адже ґвалтівникам не важко залякати дитину та змусити її зберігати мовчанку.
