Спеціальні потреби

Чому українські переселенці не біжать в Європу?


Майкл Ґабудан, президент агенції Refugees International

Президент Refugees International - про враження від волонтерського руху в Україні та зусиль офіційного уряду з допомоги переселенцям.

У Refugees International знають про біженців та гуманітарну їм допомогу в різних країнах світу більше, ніж будь-хто. Члени цієї організації, яка діє абсолютно незалежно, подорожують у гарячі точки, вивчають ситуацію з біженцями та готують детальні звіти з рекомендаціями урядам та міжнародним структурам щодо того, як краще відповісти на виклики.

Минулого літа президент цієї організації Майкл Ґабудан з колегою побував в Україні, за результатами чого був складений звіт. Ґабудан настільки був вражений роботою волонтерів у Харкові, що вони вирішили нагородити голову волонтерської організації «Станція Харків» Олена Гончарову престижною премією Refugees International.

Олена Гончарова отримала її під час урочистої церемонії у Вашингтоні цього тижня. Іншими лауреатами премії стали мільярдер та підприємець у США Ричард Бренсон за свої зусилля у завершенні конфліктів та встановлення системи охорони здоров’я в країнах, що розвиваються, а також сенатор від Меріленду Бен Кардін за зусилля із залучення уваги до проблем біженців.

Перед початком церемонії я поспілкувалася з президентом Refugees International Майклом Ґабуданом.

Тетяна Ворожко: Чому Ви вирішили дати нагороду саме «Станції Харків» та Олені Гончаровій?

Майкл Ґабудан: В середині минулого року я поїхав з колегою в Україну. Ми чули, що багато людей стали переміщеними особами в результаті конфлікту, багато людей в «сірій зоні» переживали величезні труднощі. На Заході дискусія щодо України зосереджується на політичних питаннях, а не на людському аспекті конфлікту, людях, які від нього постраждали.

Ми подорожували до Маріуполя, Дніпропетровська, Харкова, говорили з переміщеними особами, з’ясовували, хто їм допомагає, і зрозуміли, що найбільшу допомогу надають молоді українці, які самомобілізувалися, - бізнесмени, програмісти, вчителі.

Олена вразила тим, як вона організувала «Станцію Харків», щоб приймати людей, які приїжджають на залізничну станцію в Харкові. Вони мобілізували широку суспільну підтримку для біженців. Вони були настільки успішними, що тепер міжнародні організації розглядають їх як партнерів для здійснення спільних проектів. Це чудовий приклад, як молоді люди з правильною мотивацією, які турбуються про своїх співвітчизників, можуть робити реальні зміни.

В Україні ми зустріли дуже багато старих людей, в яких дуже маленькі пенсії, яких конфлікт підштовхнув від бідності до абсолютного жебрацтва. Їм потрібна допомога.

І ми дуже раді, що можемо продемонструвати тут український досвід, показати людські аспекти конфлікту, не лише політичні. Важливо нагадати, що від конфліктів потерпають люди. І в Україні ми зустріли дуже багато старих людей, в яких дуже маленькі пенсії, яких конфлікт підштовхнув від бідності до абсолютного жебрацтва. Їм потрібна допомога.

Т.В.: Наскільки досвід волонтерської допомоги та участі громадянського суспільства у вирішенні проблем біженців в Україні відрізняється від того, що Ви побачили в інших країнах?

М.Ґ.: Двадцять років тому це було дуже незвично. Але поступово громадянське суспільство стає реальною силою в світі. Вони мають свій голос. Вони вимагають від урядів, щоб ті краще відповідали на виклики. І уряд має на них зважати все більше і більше. Те, що ми побачили в Україні, вище середнього від того, що ми бачили у світі. Але це загальна тенденція.

Те, що ми побачили в Україні, вище середнього від того, що ми бачили у світі.

Т.В.: Як Ви оцінюєте зусилля влади України у допомозі та адаптації біженців?

М.Ґ.: Вони зробили кілька правильних речей, зокрема, ухвалили закон про переміщених осіб. Я думаю, що уряд намагається робити правильні речі. Але були певні прогалини, які заповнювало громадянське суспільство.

Я кажу міжнародному співтовариству: ви маєте підтримувати місцеве громадянське суспільство напряму. Але в Україні місцева влада успішно співпрацює з громадянським суспільством. Я був дуже вражений, коли у Дніпропетровську та Маріуполі місцева влада організувала для нас зустрічі з представниками громадянського суспільства. Я не побачив між ними жодного антагонізму!

Громадянське суспільство просто трохи швидше діяло, ніж місцева влада. Але те, що вони нас разом прийняли, було дуже гарною ознакою потенційного співробітництва, і міжнародне співтовариство має це підтримати.

Українці хочуть від міжнародної громадськості підтримки у забезпеченні людей житлом і у створенні робочих місць. Це дуже здоровий підхід.

Цікаво, коли я говорив з представниками влади в регіонах, вони казали, що не хочуть, власне, гуманітарної допомоги. Вони не хочуть, щоб люди ставали від неї залежними. Вони хочуть від міжнародної громадськості підтримки у забезпеченні людей житлом і у створенні робочих місць. І це дуже здоровий підхід.

Ми не хочемо, щоб міжнародне співтовариство пересилало продукти харчування та речі, щоб люди потім сиділи та нічого не робили. Місцева влада в Україні каже: нам потрібно, щоб діти були в школах, люди - на роботі, і щоб у всіх було житло. Це їхні пріоритети. Гуманітарна допомога потрібна для дуже старих людей. Їхні пенсії дуже маленькі, субсидії на газ та інші комунальні послуги були зменшені. Їм потрібна пряма допомога, і уряд готовий це робити.

Т.В.: Чому, як Ви думаєте, українці не біжать в Європу так, як це роблять сирійці чи афганці?

М.Ґ.: Я знаю, що українські біженці виїхали в Польщу, Німеччину. Я розмовляв з деякими людьми в Дніпропетровську, які намагалися туди виїхати. У цих людей є гроші. Ви не можете виїхати зі своєї країни, якщо у вас немає на це засобів.

Друга причина – українці не втікають від уряду. Вони втікають від конфлікту та від ополченців. В інших частинах України люди до них добре ставляться. Українцям важко просити статус біженця в інших країнах. Вони можуть виїхати з економічних причин, як туристи, бізнесмени. Уряд їх не дискримінує.

Т.В.: Що Ви зараз робите в Україні?

М.Ґ.: Ми дивимося на результати нашої доповіді. Ми дуже пишаємося тим, що американський уряд дуже добре на неї відреагував і виділив більше грошей на допомогу переміщеним особам в Україні.

План ООН містить деякі наші рекомендації, як от, щоб вони значно більше працювали з українським громадянським суспільством, ніж з державними організаціями, що вони, як правило, роблять.

Дивіться також: Якщо Мінськ-2 імплементують, Україна зникне. Інтерв'ю з лідером фракції "Самопоміч"

  • 16x9 Image

    Тетяна Ворожко

    Ведуча програми «Студія Вашингтон», журналіст та редактор. Фокусується на висвітленні українських питань у Конгресі, прямих включеннях із місця подій, американській політиці. Працювала репортером газети «Киевские Ведомости» та програми «Погляд у світ» (УТ-1), сценаристом та журналістом культового шоу «Без Табу з Миколою Вереснем» (1+1). Дописувала до десятка газет і журналів. Співпрацювала з CNN та BBC. Після навчання у США обійняла посаду радника Координатора проектів ОБСЄ в Україні з питань мас-медіа, де протягом двох років запустила десятки проектів, спрямованих на розвиток вільних ЗМІ та зменшення напруги між регіонами країни. Автор двох книг та документального фільму (канал СТБ). Здобула диплом магістра історії КНУ імені Тараса Шевченка та магістра журналістики Університету штату Огайо (Атенс). Мама сина.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG