Спеціальні потреби

Чому українські переселенці не біжать в Європу?


Майкл Ґабудан, президент агенції Refugees International

Майкл Ґабудан, президент агенції Refugees International

Президент Refugees International - про враження від волонтерського руху в Україні та зусиль офіційного уряду з допомоги переселенцям.

У Refugees International знають про біженців та гуманітарну їм допомогу в різних країнах світу більше, ніж будь-хто. Члени цієї організації, яка діє абсолютно незалежно, подорожують у гарячі точки, вивчають ситуацію з біженцями та готують детальні звіти з рекомендаціями урядам та міжнародним структурам щодо того, як краще відповісти на виклики.

Минулого літа президент цієї організації Майкл Ґабудан з колегою побував в Україні, за результатами чого був складений звіт. Ґабудан настільки був вражений роботою волонтерів у Харкові, що вони вирішили нагородити голову волонтерської організації «Станція Харків» Олена Гончарову престижною премією Refugees International.

Олена Гончарова отримала її під час урочистої церемонії у Вашингтоні цього тижня. Іншими лауреатами премії стали мільярдер та підприємець у США Ричард Бренсон за свої зусилля у завершенні конфліктів та встановлення системи охорони здоров’я в країнах, що розвиваються, а також сенатор від Меріленду Бен Кардін за зусилля із залучення уваги до проблем біженців.

Перед початком церемонії я поспілкувалася з президентом Refugees International Майклом Ґабуданом.

Тетяна Ворожко: Чому Ви вирішили дати нагороду саме «Станції Харків» та Олені Гончаровій?

Майкл Ґабудан: В середині минулого року я поїхав з колегою в Україну. Ми чули, що багато людей стали переміщеними особами в результаті конфлікту, багато людей в «сірій зоні» переживали величезні труднощі. На Заході дискусія щодо України зосереджується на політичних питаннях, а не на людському аспекті конфлікту, людях, які від нього постраждали.

Ми подорожували до Маріуполя, Дніпропетровська, Харкова, говорили з переміщеними особами, з’ясовували, хто їм допомагає, і зрозуміли, що найбільшу допомогу надають молоді українці, які самомобілізувалися, - бізнесмени, програмісти, вчителі.

Олена вразила тим, як вона організувала «Станцію Харків», щоб приймати людей, які приїжджають на залізничну станцію в Харкові. Вони мобілізували широку суспільну підтримку для біженців. Вони були настільки успішними, що тепер міжнародні організації розглядають їх як партнерів для здійснення спільних проектів. Це чудовий приклад, як молоді люди з правильною мотивацією, які турбуються про своїх співвітчизників, можуть робити реальні зміни.

В Україні ми зустріли дуже багато старих людей, в яких дуже маленькі пенсії, яких конфлікт підштовхнув від бідності до абсолютного жебрацтва. Їм потрібна допомога.

І ми дуже раді, що можемо продемонструвати тут український досвід, показати людські аспекти конфлікту, не лише політичні. Важливо нагадати, що від конфліктів потерпають люди. І в Україні ми зустріли дуже багато старих людей, в яких дуже маленькі пенсії, яких конфлікт підштовхнув від бідності до абсолютного жебрацтва. Їм потрібна допомога.

Т.В.: Наскільки досвід волонтерської допомоги та участі громадянського суспільства у вирішенні проблем біженців в Україні відрізняється від того, що Ви побачили в інших країнах?

М.Ґ.: Двадцять років тому це було дуже незвично. Але поступово громадянське суспільство стає реальною силою в світі. Вони мають свій голос. Вони вимагають від урядів, щоб ті краще відповідали на виклики. І уряд має на них зважати все більше і більше. Те, що ми побачили в Україні, вище середнього від того, що ми бачили у світі. Але це загальна тенденція.

Те, що ми побачили в Україні, вище середнього від того, що ми бачили у світі.

Т.В.: Як Ви оцінюєте зусилля влади України у допомозі та адаптації біженців?

М.Ґ.: Вони зробили кілька правильних речей, зокрема, ухвалили закон про переміщених осіб. Я думаю, що уряд намагається робити правильні речі. Але були певні прогалини, які заповнювало громадянське суспільство.

Я кажу міжнародному співтовариству: ви маєте підтримувати місцеве громадянське суспільство напряму. Але в Україні місцева влада успішно співпрацює з громадянським суспільством. Я був дуже вражений, коли у Дніпропетровську та Маріуполі місцева влада організувала для нас зустрічі з представниками громадянського суспільства. Я не побачив між ними жодного антагонізму!

Громадянське суспільство просто трохи швидше діяло, ніж місцева влада. Але те, що вони нас разом прийняли, було дуже гарною ознакою потенційного співробітництва, і міжнародне співтовариство має це підтримати.

Українці хочуть від міжнародної громадськості підтримки у забезпеченні людей житлом і у створенні робочих місць. Це дуже здоровий підхід.

Цікаво, коли я говорив з представниками влади в регіонах, вони казали, що не хочуть, власне, гуманітарної допомоги. Вони не хочуть, щоб люди ставали від неї залежними. Вони хочуть від міжнародної громадськості підтримки у забезпеченні людей житлом і у створенні робочих місць. І це дуже здоровий підхід.

Ми не хочемо, щоб міжнародне співтовариство пересилало продукти харчування та речі, щоб люди потім сиділи та нічого не робили. Місцева влада в Україні каже: нам потрібно, щоб діти були в школах, люди - на роботі, і щоб у всіх було житло. Це їхні пріоритети. Гуманітарна допомога потрібна для дуже старих людей. Їхні пенсії дуже маленькі, субсидії на газ та інші комунальні послуги були зменшені. Їм потрібна пряма допомога, і уряд готовий це робити.

Т.В.: Чому, як Ви думаєте, українці не біжать в Європу так, як це роблять сирійці чи афганці?

М.Ґ.: Я знаю, що українські біженці виїхали в Польщу, Німеччину. Я розмовляв з деякими людьми в Дніпропетровську, які намагалися туди виїхати. У цих людей є гроші. Ви не можете виїхати зі своєї країни, якщо у вас немає на це засобів.

Друга причина – українці не втікають від уряду. Вони втікають від конфлікту та від ополченців. В інших частинах України люди до них добре ставляться. Українцям важко просити статус біженця в інших країнах. Вони можуть виїхати з економічних причин, як туристи, бізнесмени. Уряд їх не дискримінує.

Т.В.: Що Ви зараз робите в Україні?

М.Ґ.: Ми дивимося на результати нашої доповіді. Ми дуже пишаємося тим, що американський уряд дуже добре на неї відреагував і виділив більше грошей на допомогу переміщеним особам в Україні.

План ООН містить деякі наші рекомендації, як от, щоб вони значно більше працювали з українським громадянським суспільством, ніж з державними організаціями, що вони, як правило, роблять.

Дивіться також: Якщо Мінськ-2 імплементують, Україна зникне. Інтерв'ю з лідером фракції "Самопоміч"

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG