Спеціальні потреби

Музей Революції Гідності досі не має приміщення - директор


Ігор Пошивайло
Ігор Пошивайло

Питання виділення приміщення для майбутнього Музею Революції Гідності впродовж довгого часу залишається невирішеним. Цьогоріч музей отримав бюджет лише на мінімальні зарплати й покриття комунальних послуг. Кошти на створення і розбудову самого музею, попри численні запити, виділені не були.

Про це в інтерв’ю Українській службі «Голосу Америки» розповів директор Національного музею Революції Гідності – Ігор Пошивайло.

«Найбільшою проблемою для нас залишається приміщення, – поділився він. – Оскільки наша ініціатива назбирала колекцію з понад двома тисячами експонатів. Включно зі знаменитою ялинкою з Майдану (…) Ця збірка унікальна. І це не лише барикадні саморобки – а також унікальні мистецькі твори, художні предмети, які потребують певних умов для збереження, реставрації й експонування».

На сьогодні, експонати Музею Революції Гідності тимчасово зберігаються в непристосованих умовах у Музеї Івана Гончара та Музеї історії України у Другій світовій війні. При цьому, зі слів Ігоря Пошивайла: існує постійна загроза «виселення» експонатів, оскільки названим музеям бракує площ навіть для своїх збірок.

Зі слів директора музею, нині він міг би розміститися й в тимчасовій локації, а саме в Українському домі. Для цього музейникам знадобилося б для початку один-два поверхи. У довгостроковій перспективі – Ігор Пошивайло бачить музей у спеціально збудованому для цього приміщенні.

Ми би хотіли, щоб музей передбачав показ не однієї точки зору, а багатьох. Це має бути музей діалогу
Ігор Пошивайло

«Якщо говорити конкретніше, то ми думали про нову сучасну будівлю музею на вулиці Інститутській (Алеї Героїв Небесної Сотні), де для цього є ділянка. Адже це той шматочок, де якраз і відбувалися масові розстріли, – каже Пошивайло. – Хоча, на сьогоднішній день, міська влада Києва, ще точно не визначилася – чи вони будуть допомагати нам будувати музей Майдану чи вони збудують черговий бізнес-центр із паркінгами й проігнорують суспільну потребу та морально-етичний підхід до тієї ситуації, яка склалася у нас два роки тому».

На думку Ігоря Пошивайла, музей міг би стати місцем для діалогу, а також взірцем – як необхідно й можна трансформувати українські культурні заклади.

Наша ініціатива назбирала колекцію з понад двома тисячами експонатів..., які потребують певних умов для збереження, реставрації й експонування
Ігор Пошивайло

«Ми би хотіли, щоб музей передбачав показ не однієї точки зору, а багатьох. Це має бути музей діалогу. І саме тому в ньому треба представити різні думки, підходи, бачення, досвіди, перспективи – пояснює Ігор Пошивайло. – Це має бути не музей переможців, а музей примирення. За орієнтир при його розробці ми хотіли б взяти, зокрема, вашингтонські музеї Голокосту, Ньюзіум або Музей американських індіанців».

Зі слів Пошивайла, після Євромайдану – в травні-червні 2014 року до команди, що працює над створенням музею приїжджали американські експерти.

«Є розуміння, бажання, й готовність допомогти, але для того, щоб рухатися вперед необхідно, щоб влада зробила певні кроки. Зокрема, щоб ми отримали приміщення й фінансування на подальшу діяльність», – резюмує директор музею Ігор Пошивайло.

Дивіться також: На досвіді Євромайдану вчаться рятувати культурну спадщину у США

На досвіді Євромайдану вчаться рятувати культурну спадщину у США. Відео.
please wait

No media source currently available

0:00 0:05:13 0:00

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях: «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар»; спеціальною кореспонденткою і текстовою редакторкою ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачкою та головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти – за першою – фольклористка й викладачка української мови та літератури. Диплом режисерки документального кіна отримала як стипендіатка програми Fulbright, в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях: RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» була від весни 2014 року до осені 2017 року. Працювала як відеооператорка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Арлінгтона, Нью-Джерсі та Лос-Анджелеса.       

Відео - найголовніше

XS
SM
MD
LG