Спеціальні потреби

Замкнене коло неПравди - Мирослава Ґонґадзе в пам'ять про Павла Шеремета


Мирослава Ґонґадзе

Мирослава Ґонґадзе

Сьогодні у мене був дуже тривожний сон. Прокинулась о 5.30 ранку і потягнулась до комп’ютера. Жахлива новина засвітила вибухом ще темну кімнату. Вбили Павла Шеремета. Передчуття матеріалізувались і на мене хлинула хвиля важких відчуттів та спогадів. Саме так 16 років назад я прокинулась з усвідомленням, що сталось щось жахливе і безповоротне. Пропав Ґеорґій.

Наші життєві шляхи з Павлом пересікались багато разів. Я пам’ятаю, як у липні 2000 у Білорусі викрали Дмитра Завадського, оператора і друга Шеремета. Пам’ятаю сльози на витонченому обличчі зовсім юної дружини Дмитра Завадського у Страсбурзі та Варшаві, де ми пересікались постійно, шукаючи справедливості для своїх чоловіків. Згадую намагання Шеремета знайти друга. Все було марно.

Вже перебуваючи у Вашингтоні ми нарешті познайомились з Павлом. Це сталось тут в коридорах «Голосу Америки». Ми привітались, ніби старі друзі з глибоким розумінням переживань і сумної боротьби один одного.

Він знав ціну життя і ціну свободи та можливо тому намагався радіти кожному дню. Він був веселий і приємний, весь час жартував і спонукав вас усміхатись і тішитись життям.

Наша остання зустріч була пов’язана знову з сумними обставинами. Він написав мені, коли ми з дітьми були в дорозі до Києва на похорон Ґеорґія. Він просив прийти на радіо, поговорити про це все. Я не могла. Мені було важко і боляче в ті дні спілкуватись з журналістами. Я відмовилась. Він зрозумів. Потім вже під час похорону стояв біля розритої могили поряд, з великим вінком від «Української правди». Шепнув мені на вухо: «Я тут постою, потурбуюсь про дітей». Це були його останні слова, які закарбувались мені в пам’яті.

Його вбили демонстративно, і знову закрутився вирій - заяви правоохоронців, влади, західних дипломатів та посадовців. Розслідування, версії, здогадки та підозри. Я лише сподіваюсь, що цього разу завершення цієї трагедії буде мати швидший і кращий кінець. А Тобі, Павле – земля пухом! Ми Твої друзі та колеги в скорботі.

  • 16x9 Image

    Мирослава Ґонґадзе

    Ведуча, головний редактор і керівник Української служби «Голосу Америки». На додаток до праці на «Голосі Америки», часто виступає як експерт із питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі. Статті Мирослави друкуються на шпальтах  таких світових видань, як Wall Street Journal, Washington Post, NPR, Journal of Democracy. Мирослава є співавтором науково-публіцистичної роботи «Розірваний нерв» про протестний рух в Україні 2000-2004 років.

    З освітою правника, здобутою у Львівському державному університеті, має великий досвід роботи в галузі журналістики та зв'язків із громадськістю. Працювала журналістом, редактором, продюсером, керівником медія-кампаній в Україні та США у низці політичних і медійних організацій, у тому числі RFE/RL, Інтерньюз, IRI, NDI.

    Серед іншого - Мирослава також була дослідником Університету Джорджа Вашингтона (2003) та володарем стипендії Рейгана-Фасела Національного фонду за демократію (2001). «За видатний внесок у розвиток журналістики, активну громадянську позицію та професійну майстерность» Мирослава Ґонґадзе нагороджена Орденом княгині Ольги.

    Інформувати, поєднувати й об’єднувати людей та ідеї, надихати – такою Мирослава бачить свою місію.

    У вільний від роботи час, якщо такий з’являється, захоплюється подорожами, мистецтвом, фотографією.

    Виховує доньок-близнюків Нану та Саломе.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG