Незадовго перед тим, як з’явилась фотографія, закарбувати щось на пам’ять можна було за допомогою камери та процесу, що називався дагеротипія. Цей винайдений французьким художником спосіб, відкрив можливість механічно отримувати зображення.
Складний хімічний процес, однак, дозволяв зробити лише один екземпляр портрету. Витіснені більш зручним процесом фотографії з негативів, знімки зроблені на посріблених мідних пластинах, з часом зникли. Але зроблені ними фотографії становлять історичну цінність. Для збереження таких цінних знімків науковці Смітсонівського інституту об’єднали зусилля з фізиками з Національної лабораторії Аргон.
Жінка, зображена на цій мідній пластинці напевне була підлітком у час, коли відбулась зйомка в середині 19-го сторіччя.
Власник книгарні ім.Авраама Лінкольна Даніель Вейнберґ розповідає, що тоді вперше з’явилась можливість піти у фотостудію, зробити портрет, який можна було повісити на помітному місці та вихвалятись.
Чимало таких дагеротипів, популярних серед колекціонерів, пройшло через руки Даніеля:
«Вони виблискують, а зображення на них майже тривимірне. Виникає бажання увійти у нього».
Дагеротипи створювались у єдиному примірнику. Негативів, які дозволяли нескінченно передруковувати пізніші паперові знімки – не було. Дагеротипи винайшов француз Луї Дагер, але саме у США вони здобули феноменальну популярність та поширення.
Науковець Ед Вічензі каже, що Америка полюбила дагеротипи і саме тут їх збереглось найбільше. За 20 років тут було зроблено тисячі, сотні тисяч зображень.
Чимало найбільш культурно значущих дагеротипів тепер зберігаються у Смітсонівському інституті та Бібліотеці Конгресу. Серед них і таємниче зображення молодої жінки, яку дослідники, хоча не знають її імені, звідки вона, хто її родичі, називають «Кларою».
Натомість відомо, що зображення вже сиплеться від старості. Науковець Вічензі каже, що дагеротипи необхідно зберегти для майбутнього:
«Зображення на поверхні утворюють наночастинки, які особливим чином розсіюють світло. Це у чомусь подібно на сьогоднішні технології. Виходить, що дагеротипісти минулого несвідомо працювали з нанотехнологіями».
Фізик Волкер Роуз працює з Едом Вічензі у Національній лабораторії Аргон. Вони досліджують дагеротипи за допомогою рентгенівського випромінювання:
«Ми можемо фокусувати рентген на крихітних ділянках і зазирнути глибоко у структуру матеріалу. Технології, які тут є, дозволяють мені вивчати ранні стадії розпаду дагеротипів. Вони вразливі до корозії, тож, щоб зберегти їх, потрібно дослідити хімічні процеси, які у них відбуваються».
Вічензі сподівається, що його зусилля допоможуть історикам, реставраторам та колекціонерам зберегти дагеротипи для майбутніх поколінь. Щоб і вони могли побачити, яким було життя у 19-му сторіччі очима тодішніх фотографів.
Складний хімічний процес, однак, дозволяв зробити лише один екземпляр портрету. Витіснені більш зручним процесом фотографії з негативів, знімки зроблені на посріблених мідних пластинах, з часом зникли. Але зроблені ними фотографії становлять історичну цінність. Для збереження таких цінних знімків науковці Смітсонівського інституту об’єднали зусилля з фізиками з Національної лабораторії Аргон.
Жінка, зображена на цій мідній пластинці напевне була підлітком у час, коли відбулась зйомка в середині 19-го сторіччя.
Власник книгарні ім.Авраама Лінкольна Даніель Вейнберґ розповідає, що тоді вперше з’явилась можливість піти у фотостудію, зробити портрет, який можна було повісити на помітному місці та вихвалятись.
Чимало таких дагеротипів, популярних серед колекціонерів, пройшло через руки Даніеля:
«Вони виблискують, а зображення на них майже тривимірне. Виникає бажання увійти у нього».
Дагеротипи створювались у єдиному примірнику. Негативів, які дозволяли нескінченно передруковувати пізніші паперові знімки – не було. Дагеротипи винайшов француз Луї Дагер, але саме у США вони здобули феноменальну популярність та поширення.
Науковець Ед Вічензі каже, що Америка полюбила дагеротипи і саме тут їх збереглось найбільше. За 20 років тут було зроблено тисячі, сотні тисяч зображень.
Чимало найбільш культурно значущих дагеротипів тепер зберігаються у Смітсонівському інституті та Бібліотеці Конгресу. Серед них і таємниче зображення молодої жінки, яку дослідники, хоча не знають її імені, звідки вона, хто її родичі, називають «Кларою».
Вони виблискують, а зображення на них майже тривимірне. Виникає бажання увійти у ньогоДаніель Вейнберґ
Натомість відомо, що зображення вже сиплеться від старості. Науковець Вічензі каже, що дагеротипи необхідно зберегти для майбутнього:
«Зображення на поверхні утворюють наночастинки, які особливим чином розсіюють світло. Це у чомусь подібно на сьогоднішні технології. Виходить, що дагеротипісти минулого несвідомо працювали з нанотехнологіями».
Фізик Волкер Роуз працює з Едом Вічензі у Національній лабораторії Аргон. Вони досліджують дагеротипи за допомогою рентгенівського випромінювання:
«Ми можемо фокусувати рентген на крихітних ділянках і зазирнути глибоко у структуру матеріалу. Технології, які тут є, дозволяють мені вивчати ранні стадії розпаду дагеротипів. Вони вразливі до корозії, тож, щоб зберегти їх, потрібно дослідити хімічні процеси, які у них відбуваються».
Вічензі сподівається, що його зусилля допоможуть історикам, реставраторам та колекціонерам зберегти дагеротипи для майбутніх поколінь. Щоб і вони могли побачити, яким було життя у 19-му сторіччі очима тодішніх фотографів.
