Так сталося у випадку битви за тихоокеанській острів Тарава. Один з найкривавіших штурмів в історії збройних сил США стався у розпал Другої світової війни. Пересічні американці змогли зазирнути в обличчя смерті саме завдяки сміливості кінооператора.
"На цьому знімку фотографи і кінооператори 2-ої дивізії морської піхоти, які висадилися на Тараві. Я ось тут, у верхньому ряду. Всі інші давно вже повмирали", - розповідає фронтовий кінооператор Норман Гетч.
"Я ніколи не забув цього. Японці втратили майже 4 тисячі людей. З наших загинуло трохи більше тисячі і понад дві тисячі отримали поранення, і це за 76 годин штурму", - зізнається Гетч.
Знімати у зоні конфлікту і, при цьому, не втратити самовладання, під силу одиницям. Але Гетч розповідає, що опиняючись у надзвичайно небезпечній ситуації, військові думають лише про виконання поставленого перед ними завдання.
"Коли потрапляєш на поле бою, адреналін охоплює все тіло і ти починаєш займатися своєю роботою. Моя робота полягала у тому, щоби знімати штурм острова", - каже оператор.
Знімати штурм доводилося стоячи. Норман був живою мішенню, у той час, коли всі поруч ховалися від куль. Здавалося, що він заворожений. Довкола гинули колеги, гинули солдати, а він… продовжував знімати.
"Військові на передовій кричали, коли я підходив: «Що ти робиш тут? Ти не повинен бути тут. На що я відповідав: «Я повинен бути тут, громадськість повинна знати про те що відбувається. І єдиний для них спосіб це побачити, ці зйомки", - каже Гетч.
Тодішній президент Франклін Рузвельт був змушений підписали спеціальний дозвіл на вихід у світ документальної стрічки Нормана Гетча. Люди повинні знати правду про війну, так вважав президент.
Уривки з фільму Нормана згодом були використані у стрічці «З морськими піхотинцями на Тараві», який здобув кіно премію «Оскар» у 1944-му році.
Кадри також були використані у стрічці режисера Стівена Бербера «Поки вони не вдома» - історія пошуків останків загиблих морських піхотинців на острові Тарава і їх поховання на батьківщині після майже 70 років.
"На цьому знімку фотографи і кінооператори 2-ої дивізії морської піхоти, які висадилися на Тараві. Я ось тут, у верхньому ряду. Всі інші давно вже повмирали", - розповідає фронтовий кінооператор Норман Гетч.
Навіть після майже 70 років, що минули з часу битви за Тараву, 91-річний Норман Гетч досі пам’ятає пережите
Знімати у зоні конфлікту і, при цьому, не втратити самовладання, під силу одиницям. Але Гетч розповідає, що опиняючись у надзвичайно небезпечній ситуації, військові думають лише про виконання поставленого перед ними завдання.
"Коли потрапляєш на поле бою, адреналін охоплює все тіло і ти починаєш займатися своєю роботою. Моя робота полягала у тому, щоби знімати штурм острова", - каже оператор.
«Озброєний» лише ручною 35 міліметровою кінокамерою, Норман пробирався на берег поруч з кулеметниками
"Військові на передовій кричали, коли я підходив: «Що ти робиш тут? Ти не повинен бути тут. На що я відповідав: «Я повинен бути тут, громадськість повинна знати про те що відбувається. І єдиний для них спосіб це побачити, ці зйомки", - каже Гетч.
Тодішній президент Франклін Рузвельт був змушений підписали спеціальний дозвіл на вихід у світ документальної стрічки Нормана Гетча. Люди повинні знати правду про війну, так вважав президент.
Уривки з фільму Нормана згодом були використані у стрічці «З морськими піхотинцями на Тараві», який здобув кіно премію «Оскар» у 1944-му році.
Кадри також були використані у стрічці режисера Стівена Бербера «Поки вони не вдома» - історія пошуків останків загиблих морських піхотинців на острові Тарава і їх поховання на батьківщині після майже 70 років.
