Спеціальні потреби

Григорій Немиря: У разі зриву євроінтеграції, Януковичу не вдасться уникнути політичної відповідальності


Григорій Немиря. Фото з сайту "Радіо Свобода"

Чи стало блокування Верховної ради завадою на шляху євроінтеграції, як про це каже влада? Чи встигне Україна виконати всі вимоги Євросоюзу, необхідні для підписання у листопаді угоди про асоціацію з ЄС? І які настанови опозиції давала перед самітом у Брюсселі 25 лютого Юлія Тимошенко? Про це Голос Америки говорив напередодні відкриття у Брюсселі 16-го саміту Україна-ЄС з головою комітету Верховної ради з питань європейської інтеграції Григорієм Немирею.

Г.А.: Пане Немиря, у переддень саміту очолюваний Вами комітет ухвалив проект заяви про підтримку євроінтеграції, за який потім проголосувала Верховна рада. Обговорення на комітеті було гарячим. Про що сперечалися?

Г.Н.: Так, я трошки навіть втратив голос під час емоційних дебатів на засіданні комітету. Але ми показали, що коли на те є політична воля, ми можемо досягати компромісу і приймати рішення, які відповідають національним інтересам України. З 16-ти членів комітету 15 підтримали проект заяви. Згодом у парламентській залі за це рішення проголосувало 315 народних депутатів України – і опозиція, і влада.
Навряд чи в голові президента здійсниться розворот на 180 градусів

У заяві йдеться про те, що Верховна рада зобов’язується виконати всі умови, які Європа висуває перед Україною для підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Як відомо, головною серед тих умов є припинення вибіркового судочинства. Зміст і час прийняття цієї заяви – безпосередньо перед самітом – робить її особливою. І цей маленький успіх вселяє надію.

Звісно, навряд чи в голові президента здійсниться розворот на 180 градусів. Але є сподівання, що наші зусилля і зусилля міжнародної спільноти зрештою досягнуть критичної маси. І діяти, як раніше, президент уже не зможе.

Г.А.: Чи проголосує Рада прийняту на комітеті заяву – до останньої миті залишалося під запитанням через заблокований парламент. Блокування не давало також ухвалити низку законів, необхідних для зближення з ЄС. Це дало привід владі казати: опозиція зриває євроінтеграцію.

Г.Н.: На моє переконання, опозиція робить дуже важливу справу, коли бореться за персональне голосування у парламенті. І я думаю, що той день, коли опоненти влади, блокуючи Раду, домоглися свого, відзначатимуть в Україні як день ліквідації парламентського рабства.

Що ж до того, буцімто опозиція перешкоджає підписанню Угоди з ЄС, то в цих заявах нема ніякого сенсу. Це те, що називається «damage control», тобто намагання перекласти відповідальність за можливу репутаційну катастрофу на плечі опозиції.
Лише 19 лютого надійшли зміни до угоди про ратифікацію спрощення оформлення віз, і комітет зробив усе можливе, щоб їх розглянути

Це твердження абсолютно необгрунтоване. Поясню, чому. Справа в тому, що комітет з питань європейської інтеграції, який я очолюю, робив і робить усе, щоб у першочерговий спосіб розглянути питання, які заборгував уряд. Лише 19 лютого, наприклад, до Верховної ради надійшли зміни до угоди про ратифікацію спрощення оформлення віз, і комітет зробив усе можливе, щоб їх розглянути.

Але запитання: чому уряд так довго чекав, аби лише за тиждень до початку саміту подати цю угоду? Те саме стосується семи інших законопроектів або змін до законів, які є ключовими для того, щоб Україна перейшла від першої фази лібералізації візового режиму – законодавчої – до другої, імплементаційної.

Наголошую: там, де була політична воля і ефективна робота уряду – як, наприклад, у сусідній Молдові – там уже давно це зроблено. І Молдова, яка ще рік-два тому пасла задніх в питаннях європейської інтеграції, зараз випереджає Україну. Наприклад, у візовій лібералізації Молдова нині вже на другому етапі, імплементаційному, тоді як Україна не завершила навіть перший.

Г.А.: Перед самітом в Україну приїздив єврокомісар Фюле – аби ще раз нагадати про ті вимоги, які Україна мусить виконати, якщо хоче підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Фюле поїхав – а в Україні, замість демонструвати прогрес, закручують гайки: Луценку відмовили в достроковому звільненні за станом здоров’я, у новій справі Тимошенко ще до суду почали допитувати свідків. Якщо сприймати це як сигнали, – тоді що вони означають? Українська влада не зацікавлена у зближенні з ЄС?

Г.Н.: Після візиту Фюле Україна отримала чіткі сигнали з боку Європейського Союзу. По-перше, було зазначено, що двері в ЄС не закриті і наближення до цих дверей залежить від України. По-друге – що час, аби скористатися цим шансом, обмежений. Треба припинити говорити і почати виконувати обіцянки, які давав президент України, коли обіймав цей офіс. І третя частина меседжу – що з тих вимог до України, які були сформульовані у документах ЄС, не можна займатися «cherry picking» – виколупуванням родзинок.

З боку президента після візиту комісара Фюле взагалі не було жодного конструктивного реагування
Не можна вибирати те, що подобається, і залишати те, що не до вподоби. Це є пакет.

Якою була реакція української влади? Ми побачили, що уряд дуже швидко прийняв чергове розпорядження. Натомість на мою думку і на думку багатьох експертів, це хоч і необхідний, але абсолютно недостатній крок.

З боку президента після візиту комісара Фюле взагалі не було жодного конструктивного реагування. Замість прогресу – погіршення ситуації з політично мотивованими переслідуваннями лідерів опозиції Юлії Тимошенко і Юрія Луценка.

Відсутній будь-який прогрес і у виборчих питаннях. Досі неясно, коли і за якими правилами відбудуться перевибори в п’яти одномандатних округах. Зараз Верховна рада, замість повного конституційного складу в 450 народних обранців, має лише 445 депутатів. Відсутня також політична воля на те, аби розробити Виборчий кодекс.

Партія регіонів висловлюється категорично проти.
При цьому дуже важливо, що з позицією Європейського Союзу ознайомлене сьогодні не лише політичне керівництво. З вимогами ЄС до України добре обізнані й звичайні громадяни (більшість яких, до речі, виступає за членство в Європейському Союзі). Саме тому намагання влади перекласти відповідальність за відсутність прогресу в наближенні до ЄС на опозицію не сприймається громадянами.

Г.А.: Сьогодні дедалі частіше лунає припущення, що українська влада насправді не хоче в Європу.

Г.Н.: Щоб зрозуміти, чого хоче влада, треба порівняти її обіцянки і дії. Багато було зроблено декларацій, багато говорилося про те, що свій перший візит президент Янукович здійснив саме до Брюсселя. (Цікаво, до речі, що дата проведення брюссельського саміту збігається з датою інавгурації президента). Але після того, як давалися обіцянки, ми завжди бачили кроки у зворотному напрямку. І як будь-яка людина, яка обіцяє, але не виконує, президент втратив довіру європейських партнерів. А коли втрачена довіра, важко сподіватися на конструктив.
Відсутні будь-які найближчі перспективи відновлення зовнішнього фінансування через про граму МВФ, а без цього не можна сподіватися й на макрофінансову допомогу з боку Євросоюзу

Більше того – зараз очевидно, що Україна на повних парах мчить до кризи. Це, передусім, криза економічна: ми вже шостий місяць бачимо падіння ВВП. Суттєве падіння спостерігається, зокрема, у промисловості: лише за січень спад сягнув 11%. При цьому відсутні будь-які найближчі перспективи відновлення зовнішнього фінансування через про граму МВФ, а без цього не можна сподіватися й на макрофінансову допомогу з боку Євросоюзу. На додаток до економічної кризи, Україна близька до кризи політичної, індикатором чого стала ситуація з блокуванням Верховної ради. Немає чим похвалитися владі і на євроінтеграційному напрямку.

Отож можна зробити висновок, що той «selling point», отой головний аргумент президента Януковича, що лунав від початку його каденції – я обіцяю стабільність, стабільність принесе економічні дивіденди, стабільність наблизить нас до Європи – вже не працює, термін його придатності вже закінчився. Немає стабільності! Ні економічної, ні соціальної, ні політичної. Як немає й обіцяного руху до Європи.

Г.А.: Щоб сподіватися на підписання Угоди про асоціацію з ЄС у листопаді цього року, Україна має виконати 19 вимог, або рекомендацій Євросоюзу. На сьогоднішній день, схоже, не виконана жодна. Чи встигне влада виконати усі до листопада? І чи, на вашу думку, влада має намір їх виконувати?

Г.Н.: Євросоюз визначив 19 індикаторів, за якими перевірятимуть готовність України. Увесь цей пакет можна розбити на три групи. Перша стосується політично мотивованих переслідувань. Друга – виборів і виборчого законодавства. Третя охоплює прогрес у здійсненні реформ – таких, як антикорупційні реформи, реформи прокуратури тощо.

Причому оцінка готовності України за цими 19-ма індикаторами буде зроблена на початку травня цього року. Європейська комісія проведе оцінку і поінформує Раду ЄС. І саме Рада Європейського Союзу дає мандат Європейській комісії на підписання Угоди про асоціацію. Якщо не буде такого мандата, то у листопаді цього року угода не буде підписана.
Два, максимум чотири місяці – оце і є те «вікно можливостей» для України, якими вона може скористатися і підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом
Звідси випливає очевидний висновок: у нас немає часу до листопада. На виконання усіх вимог є наступні 2, максимум 4 місяці. Тому що в червні має відбутися Рада Україна-ЄС, де буде підведено риску під тим, що зробила або не зробила Україна. І вже в червні буде зрозуміло, що буде можливо або неможливо на саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі у листопаді цього року.
У дипломатії існує такий вислів: «вікно можливостей». Два, максимум чотири місяці – оце і є те «вікно можливостей» для України, якими вона може скористатися і підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.

Чи реально встигнути за цей час виконати всю «домашню роботу»? Реально. Але час діяти.

Потрібна політична воля. І в цьому сенсі вся політична відповідальність лежить на українській владі. Умови поставлені чіткі, двері залишаються відчиненими, ніхто не відкидає Україну. Навпаки – нам допомагають; ми бачимо, що Польща та інші країни готові зробити надзусилля, щоб Україна скористалася цим шансом.

Не відповідає також дійсності думка, нібито є якісь закляті антиукраїнські настрої серед країн – членів Європейського Союзу. Навпаки, на рівні національних парламентів висловлюється готовність сприяти Україні у максимальному наближенні. Єдине, чого не сприймають у Європі – що українське керівництво переоцінює геополітичну важливість України як такої. І переоцінюючи, робить необгрунтовані висновки, що Україну приймуть до європейського клубу будь-що-будь. Мовляв, вона занадто велика, занадто геополітично важлива. Ні, не приймуть. І якщо компроміс у питаннях торгівлі чи економіки можливий, то компроміс у питанні цінностей, верховенства права, прав людини – виключений.

Г.А.: Чого Ви очікуєте від саміту 25 лютого в Брюсселі? У владі налаштовані на успіх і випромінюють оптимізм.

Г.Н.: Успіхом є вже те, що саміт відбудеться. Адже минулого року, вперше за весь час проведення самітів між Україною і Євросоюзом, зустрічі не було, що саме по собі симптоматично. Останній саміт, нагадаю, відбувся в грудні 2011 року в Києві.
Україна може прогавити шанс на підписання Угоди, яка фактично є кроком стратегічним і цивілізаційним

Саміти є успішними завжди, за визначенням. Для того й проводяться. І обидві сторони у Брюсселі намагатимуться говорити в конструктивний спосіб. Але нам відомо, і ми не маємо жодних сумнівів, що під час саміту в Брюсселі президентові Януковичу буде нагадано у найбільш прямий і відвертий спосіб про відсутність прогресу і про зростаюче занепокоєння тим, що Україна ризикує знову змарнувати історичний шанс.

Україна може прогавити шанс на підписання Угоди, яка фактично є кроком стратегічним і цивілізаційним і яка у майбутньому – невідомо, коли, але скоріше у близькому, ніж у далекому майбутньому – приведе Україну до членства в Європейському Союзі. Саміт стане важливим нагадуванням про те, чи здатне керівництво України, президент Янукович скористатися цим шансом. Відповідальність лежить на ньому.

Уникнути цієї політичної відповідальності не вдасться. Отож побачимо, який сигнал з боку президента отримають наші європейські партнери і ми тут в Україні. Я сподіваюся, що це не буде СТОП-сигнал.

Г.А.: Чи отримувала опозиція перед самітом якісь настанови і побажання від Юлії Тимошенко?

Г.Н.: Я веду листування з Юлією Володмирівною, радився з нею з приводу тексту парламентської заяви про підтримку євроінтеграції. Було одне питання, яке в суспільстві отримало велику увагу – чи будуть згадані в заяві прізвища Тимошенко і Луценка? Один з варіантів компромісу полягав у тому, що прізвища відсутні, але є відсилання до резолюції Європарламенту і висновків Ради ЄС, де ці прізвища згадані.
Важливо, щоб було дано чіткий сигнал українцям і нашим європейським партнерам: українські політики мають взяти на себе відповідальність, а українське суспільство потім спитає з них, чи впоралися вони з цією відповідальністю

Тоді, перш ніж робити якісь подальші кроки, я запитав Юлію Володимирівну про її думку щодо цієї ситуації. І вона сказала, що не важлива згадка прізвища її або Юрія Луценка, Валерія Іващенка або інших. Важливо, щоб було дано чіткий сигнал українцям і нашим європейським партнерам: українські політики мають взяти на себе відповідальність, а українське суспільство потім спитає з них, чи впоралися вони з цією відповідальністю.

Г.А.: Днями Ви виграли апеляцію в суді у так званій справі про «гроші на піар Тимошенко». Чи можна вважати, що інцидент вичерпано і що перед європейським самітом бодай голову комітету з євроінтеграції звільнили від переслідувань?

Г.Н.: Ключове слово тут «перед самітом». Кримінальна справа проти мене – це якраз і був один з тих випадків керованої юстиції. І хоча Апеляційний суд прийняв рішення, яке засвідчило абсурдність рішення першої інстанції за цивільним позовом, – але кримінальне переслідування триває. Я продовжую ходити на допити в прокуратуру. Тиждень перед самітом був першим від початку цього нового року, коли мене не викликали на допит. Але я сподіваюсь: і я, і мої колеги зможемо витримати це випробування.

Я сподіваюся, що цей тиск – який, до речі, здійснюється не лише персонально щодо мене, але, що найгірше, і щодо членів моєї сім’ї, дітей, – зрештою припиниться. У нас є тверде переконання, що і витримки вистачить, і підтримки в суспільстві. І що нарешті ми зможемо жити в країні, яка все менш і менш нагадуватиме в’язницю. І яка все більше й більше буде схожа на європейську країну.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG