Спеціальні потреби

ЄС штовхнув Україну до невигідної газової угоди (світова преса)


Карта газопроводів в Україні

Умови газової угоди дуже невигідні для України, пише Пол Родерік Ґреґорі у Forbes. Як виявилося, справжньою метою цих переговорів, що відбувалися упродовж місяця, на його думку, було забезпечення Європи російським газом, а Україна була лише побічним питанням.

«Над дискусією тяжіла російська пропаганда – нібито перекриття газопостачання для України загрожує самій Європі. Європа штовхнула Україну до невигідної угоди, щоб захиститися самій», – пише оглядач.

За підсумками переговорів ціна газу, яку отримала Україна, одна з найвищих у Європі (378 дол. США, тимчасом як середня в Європі – 304 дол.). До того ж невідомо, скільки придбаного Україною газу піде на енерговитратну важку промисловість окупованого Донбасу– чиє вугілля, до того ж, Україна перестала отримувати і мусить закуповувати його деінде, наголошує автор. Водночас на оплату російського газу Україна буде змушена витратити приблизно третину фінансової допомоги, отриманої від МВФ та Євросоюзу.

«Навіть гірше, європейські посадовці вже затинаються про зближення з Росією. Єврокомісар з питань енергетики [Ґюнтер Оттінґер] описав угоду як можливий «перший проблиск» надії на послаблення напруги між Росією та Україною. (То що, ми повинні все забути та пробачити?)», – запитує автор.

Хотілося би знати, чи була серед умов угоди обіцянка Єврокомісії припинити розслідування монопольного становища «Газпрому» на європейському газовому ринку, продовжує він. Це заощадило б «Газпрому» мільярди доларів.

«Можна було б подумати, що Європа, двічі висячи на волосині (у 2009 та 2014 роках) через використання Росією природного газу як зброї, мала б напружено та наполегливо обстоювати кращі умови для України, а не штовхати її до наркотичної залежності від надмірних обсягів газу, оплаченого з мізерних кредитів, і на всіх парах здійснювала б заходи для забезпечення незалежності від газової зброї Путіна. Здається, цього не сталося», – підсумовує оглядач.

Псевдовибори на Донбасі висвітлює британська газета The Guardian у статті «Україна: Донецьк голосує за нову реальність у країні, якої не існує».

«З озброєними чоловіками на виборчих дільницях, за відсутності списків виборців і міжнародними спостерігачами з організації, зліпленої нашвидкуруч за ніч до голосування, ці вибори не були нормальними. Але й Донецька народна республіка не є нормальною країною. Це взагалі не країна, на думку більшості світових держав. Однак вибори прем’єр-міністра тут і в сусідньому Луганську в неділю стали ще одним кроком до створення нової реальності та відшматування частини України, яку більше не контролюватиме Київ», – пише кореспондент.

Домовленості, досягнені в Мінську, передбачали, що цим територіям буде надано особливий статус і вони залишаться у складі України, зазначає видання, однак план залишився на папері, і за «виборами» спостерігали європейські праві радикали зі щойно створеної «організації» ASCE.

«Той факт, що європейські політики-неонацисти – єдині, кого змогла залучити Східна Україна на підтримку свого так званого повстання проти «фашистської» української влади, є одним з парадоксів ситуації», – пише газета.

Попри всю сюрреалістичність цього «волевиявлення», багато хто, особливо зі старшого покоління, з ентузіазмом сприйняв ці вибори. Однак ставлення до теперішніх «господарів» Донбасу неоднозначне, люди тихо кажуть, що ті забагато собі дозволяють. А високопоставлений командир бойовиків, який приїхав з Росії, на умовах анонімності навіть сказав кореспондентові, що «багато хто з донецького керівництва надто корумпований і необхідна «чистка», яку, сподівається він, здійснять російські спецвійська».

Washington Post надрукувала статтю Майкла Бірнбаума «У європейському серці України втомилися від війни з проросійськими сепаратистами». Багато хто в Західній Україні хотів би позбутися баласту окупованого бойовиками Донбасу, який хоче увійти до складу Росії, пише автор. Серйозні політики не висловлюють таких думок через острах того, що, без опору, Росія захопить ще більше українських земель.

«Однак мало хто у Львові хоче воювати за території, з якими вони ніколи не відчували міцних зв’язків», – пише Бірнбаум, наводячи низку ключових відмінностей між двома частинами України, як-от історія збройного опору радянській окупації на заході, де УПА діяла аже до 1950-х років, а також розкол на греко-католиків і православних та україномовних і російськомовних.

Тож коли тисячі біженців зі Східної України переїхали на захід, їх прийом був дуже різним: одні їм допомагають, а інші звинувачують у розпалюванні конфлікту та не хочуть здавати житло «донецьким». Водночас багато хто на заході втомився від війни, а матері та дружини солдатів проводять акції протесту з вимогами ротації їхніх рідних.

«Після недільних виборів на окупованих бойовиками територіях розкол між частинами України посилиться ще більше. Решта України буде змушена давати відповідь на запитання, наскільки затято вона готова битися за ці території, які вона втратила», – пише автор.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG