Спеціальні потреби

Десята річниця цунамі в Таїланді

  • Голос Америки

Коли десять років тому потужне цунамі в Індійському океані накрило узбережжя Таїланду, світ побачив кадри, на яких величезні хвилі здіймаються над мальовничими прибережними курортами. Проте в сільській місцевості від стихійного лиха загинуло безліч незадокументованих мігрантів з Бірми.

Минуло десять років, відколи цунамі спустошило рибальське село Бан Нам Хем у Таїланді. Однак сліди того зловісного дня залишаються й досі.

Уряд поквапився надати допомогу туристичним осередкам, але для сіл, які постраждали найбільше, де проживало багато нелегальних рибалок з Бірми, полегшення наставало дуже повільно.

Через страх арештів і депортації багато тих, хто вижили, були змушені покинути роботу та майно й не могли звернутися по допомогу та знайти зниклих родичів.

Дивлячись на погане поводження з робітниками, керівник місцевої спільноти Ванчай Джітчареон вирішив допомогти їм повернути собі свою землю та відбудувати спільноту.

«Люди були змушені переселитися після того, як цунамі знищило їхні будинки та майно, тож вони були зайняті виживанням. І тоді тайські землевласники скористалися цим, поставивши на спірних землях огорожі та знаки «Вхід заборонено», – каже Джітчареон.

Попри депортацію понад двох з половиною тисяч мігрантів упродовж наступних після цунамі місяців, зараз у провінції більше мігрантів, аніж до трагедії – і тепер більшість з них зареєстровані в органах влади.

Традиційно працівники-мігранти виконують роботу, непривабливу для більшості тайців. Однак у цьому селі є й інші причини створення робочих місць.

«Коли будинки відбудували, тайці боялися жити біля води. Вони повиїжджали і здали нам свої будинки. Після цунамі наші помешкання стали кращими» – каже Ла Міо, рибалка з Бірми.

Незважаючи на тести ДНК та широкий збір даних про загиблих, особи 495 похованих на місцевому кладовищі залишаються невстановленими.

Тайський рибалка Прапат Конгмунг втратив шістьох членів своєї родини, зокрема семирічного сина, якого вважають зниклим безвісти. На його думку, уряд більше опікується іміджем туристичної галузі, аніж встановленням осіб місцевих загиблих.

«Я почуваюся зрадженим, тому що вони не дуже нам допомогли. Ми всі люди. Чому з нами поводяться інакше? Вони не підтримали нас і забрали всі тіла до Пхукета, щоб полегшити доступ іноземцям», – каже Конгмунг.

Тимчасом як у прибережній місцевості відновлюється підприємництво та забудова, багато хто сподівається, що уроки минулого не буде забуто в разі майбутніх потрясінь.

XS
SM
MD
LG