Актуально
- Голос Америки
Лілія Шевцова: «Кремль перетворився на такого собі мінера»
2014 рік став переламним для відносин Росії та Заходу, вважає провідна дослідниця Інституту Брукінґса Лілія Шевцова. Вона впевнена, що сторони повернулися до стану конфронтації, яка вже зійшла нанівець після «холодної війни».
Про це Лілія Шевцова розповіла в інтерв'ю «Голосу Америки», підбиваючи підсумки року і роблячи прогнози на найближчу перспективу.
Віктор Васильєв: Які ваші головні враження в році, що минає, маючи на увазі політичний аспект подій?
Лілія Шевцова: Цілком очевидно, що 2014 став дуже серйозним випробуванням і для Росії, і для навколишнього світу. Рік продемонстрував, що, судячи з усього, почав діяти закон непередбачених наслідків, який досі не осмислило російське керівництво. Тобто влада щоразу вчиняє дії, які своїм результатом мають наслідки, які суперечать кремлівським же планам. По суті, Кремль перетворився на такого собі мінера, який бігає із сірниками навколо бомби, яку сам і підклав під російське самодержавство. Криза навколо України, кримська епопея і відверте військове втручання Росії в Україну, звичайно ж, спровокували кризу, наслідки якої можуть бути самими драматичними.
В.В .: Але чи є якісь особливості у нинішнього періоду?
Л.Ш .: Новим, мабуть, є те, що дивним чином цілком різні люди – політики, експерти і в Росії, і за її межами – виявляють згоду щодо того, що 2014 рік, швидше за все, увійде в підручники історії як переламний. І навіть є згода в тому, в чому полягає цей перелам – у поверненні Росії та Заходу до конфронтації. Щойно підписана президентом Путіним нова військова доктрина це підтверджує.
Тому що в доктрині прямо говориться про суперництво цінностей, суперництво моделей розвитку Росії та Заходу. Тобто про те, що відбувається зіткнення двох систем, які ґрунтуються на протилежних принципах. І навіть більше, саме Захід, саме нарощування потенціалу західного альянсу названо першою зовнішньою військовою небезпекою для Росії.
В.В .: Це свого роду констатація медичного факту. А в чому експерти вбачають причини інциденту?
Л.Ш .: У розумінні того, якими є причини конфронтації, існують дуже суттєві відмінності. Є два основних пояснення події. Першу інтерпретацію я б визначила як прагматично охоронну. Вона є варіацією на тему офіційного кремлівського трактування подій і зводиться до такого, якщо прислухатися до аргументів, які найчастіше використовують експерти, зокрема й ті, кого вважають прозахідними і навіть ліберальними.
Цитую: «Росію не включили в євроатлантичний порядок, Захід не поважає Росію, розширення НАТО і ЄС підтверджують експансіоністські наміри Заходу, Захід відмовився визнати за Росією гідне місце у світовій політиці, Росія більше не терпітиме обмеження свого суверенітету та загрозу оточення».
В.В .: Набір знайомий, але сильно застарілий, чи не так?
Л.Ш .: Так, але найцікавіше в іншому. Ця інтерпретація викликає неминуче запитання: якщо Росія збунтувалася проти Веймарської політики Заходу, як стверджують наші видатні експерти, то як це поєднати з іншим їхнім висновком, згідно з яким Захід слабкий, перебуває в занепаді та його епоху завершено?
Теза про занепад Заходу став офіційним висновком російської зовнішньополітичної доктрини і лунає дуже часто у виступах Володимира Путіна та Сергія Лаврова. Тоді хочеться запитати, як може Захід, що деградує, загрожувати Росії та принижувати її? Між іншим, реалії останніх років свідчать зовсім про інше. Західні лідери роблять усе, щоб не заганяти Путіна в кут. Протягом 2014-го Меркель, Обама та інші робили все, щоб врятувати його обличчя, щоб надмірно НЕ роздратувати Кремль.
Захід навіть не визнав Росію країною-агресором після її відвертого втручання на територію України. Що більше, ми наразі бачимо абсолютно очевидні ознаки втрати НАТО своєї місії, кризу ЄС. Бачимо, нарешті, спробу Обами повернутися до виконання зовнішньополітичних зобов'язань США. Важко уникнути враження, що мова в цьому випадку йде про спробу охоронців-прагматиків обгрунтувати та легітимізувати агресивність Росії, яка є найважливішим інструментом підтримки самодержавства та спроби продовжити його існування через переведення країни в режим воєнного часу.
В.В .: Як ви самі розумієте суть цього переламу?
Л.Ш .: Думаю, є всі докази того, що саме цього року стала очевидною вичерпаність епохи постмодерну, яка почалася з падінням СРСР і завершенням «холодної війни» 1991 року. Ця епоха грунтувалася значною мірою на відмові Заходу від своїх ідеології, цінностей, місії, спробах будувати політику на основі угод, компромісів, імітації, «потьомкінських сіл». Усе це призвело не тільки до втрати драйву ліберальними демократами, а й стагнації, до втрати вектора світовим співтовариством. Світ опинився в паралічі. 2014-й це чітко продемонстрував.
Оскільки західна цивілізація не знає, що робити з собою і траєкторією свого руху, то, звичайно ж, світ зупинився. Ця стагнація, перебування в болотній трясовині, могли б тривати довго, якби Путін не перейшов до нової моделі виживання – через стримування Заходу. Що він зробив, до речі, ще в 2012—2013 роках, але це чомусь нікого не схвилювало, не шокувало і навіть не стало тривожним дзвінком для спостерігачів. А 2014 року Україна стала просто полем цивілізаційного зіткнення Росії з чужою їй системою. Ось тоді все вийшло назовні. І настала криза світопорядку, всієї системи та архітектури управління міжнародними відносинами. Стала очевидною і криза російської системи, оскільки вона невзмозі нормально жити в мирний час.
В.В .: Що вас турбує найбільше у цьому зв'язку і яке ваше бачення найближчого майбутнього?
Л.Ш .: З'ясувалося, що західна цивілізація, ліберальна демократія, основні гравці – США, Німеччина, ЄС – не готові до виходу з постмодерну. Вони опинилися в глухому куті, в розгубленості, в «транзитній зоні». Є два сценарії поведінки Заходу, від якого залежатиме, як піде розвиток подій в Україні та що станеться з російською кризою.
Перший варіант – це консолідація західних демократій, повернення до своєї традиційної ідеології, до того, що їх об'єднує, формування нового колективного Заходу. Але це призведе до більш жорсткого протистояння Європи та західного світу з неліберальним світом, який представлений Росією. Поки що незрозуміло, хто з неліберального світу може підтримати Москву в її стримуванні в Україні. Китай? Сумнівно. Не виключено, що цей сценарій призведе до подальшої маргіналізації країни, яка вже увійшла в кризу завдяки своїм діям в Україні.
Другий сценарій – Захід повертається до практики business as usual (англ. «все як завжди» – «Г.А.»). Це політика компромісів, імпресіонізму. Але ж вона не запобігла нинішній конфронтації. Очевидно, 2015-й буде дуже серйозною перевіркою, внаслідок якої ми побачимо, який сценарій Заходу – ідеологічний або потуральний – переможе. А залежно від цього ми побачимо, як буде розвиватися траєкторія Росії. А поле, на якому будуть випробувані обидва сценарії, – це Україна.
Всі новини дня
Сенатор Вайтгаус: США співпрацюватимуть з МКС у справі російських воєнних злочинів в Україні
Понад 5 тисяч колишніх злочинців з «Групи Вагнера», які воювали проти України, були помилувані після завершення контракту, заявив у суботу засновник «Вагнера» Євген Пригожин. При цьому за оцінками Білого дому, загальні втрати «Групи Вагнера» в Україні складають понад 30 тисяч, з них 9 тисяч вбитими.
Приватну військову компанію «Вагнера», яка бере участь у боях в Бахмуті, звинувачують у численних воєнних злочинах та у злочинах проти людяності, і як повідомляв Голос Америки, про це говорив на слуханнях у Сенаті генеральний прокурор США Меррік Гарланд.
Під час нещодавніх слухань Гельсінської комісії США американські законодавці розглядали можливість визнання російських найманців із ПВК «Вагнер» міжнародною терористичною організацією.
Одним із сенаторів-демократів, який активно за це виступає, є Шелдон Вайтгаус (Sheldon Whitehouse), який нещодавно побував у Києві. У розмові з Російською службою Голосу Америки він сказав, що повернувся з України з відчуттям, що потрібно більше допомагати українцям на законодавчому рівні.
У розмові з кореспондентом Російської служби Данилом Гальперовичем, сенатор від Род-Айленду заявив, що, незважаючи на те, що США не схвалили «Римський статут», щоб визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), згідно з уже ухваленим законом, Вашингтон буде співпрацювати з МКС для розслідування і покарання винних у воєнних злочинах.
Розмову було вперше опубліковано на сайті Російської служби Голосу Америки, її було перекладено і скорочено для плинності та ясності.
Данило Гальперович, Голос Америки: Ви активно виступали під час нещодавніх слухань Гельсінської комісії США щодо Закону про притягнення до відповідальності російських найманців (HARM Act), який передбачає оголошення ПВК «Вагнер» іноземною терористичною організацією. Виступаючи на слуханнях, ви сказали, що після поїздки в Україну у вас склалося враження, що українцям дуже потрібен цей закон, і якнайшвидше. Як ви думаєте, коли він може бути схвалений Сенатом і чому він важливий?
Визнання «Групи Вагнера» терористичною організацією позбавляє її можливості отримувати фінансування, постачання та матеріальну підтримку
Шелдон Вайтгаус: Думаю, зараз є розуміння, що спочатку законопроект буде розглянутий комітетом Сенату з міжнародних відносин і пройде через відповідну процедуру в комітетах. Потім, у разі позитивного двопартійного голосування, він може бути винесений на розгляд Сенату. Сподіваємося, що це пройде за процедурою прискореного розгляду, і ми зможемо швидко досягти угоди.
Визнання «Групи Вагнера» терористичною організацією позбавляє її можливості отримувати фінансування, постачання та матеріальну підтримку, оскільки ті, хто надають матеріальну підтримку терористичним організаціям, можуть зіткнутися з юридичними наслідками. Це серйозно порушить ланцюжки поставок «Групи Вагнера», тому їм доведеться мати справу лише з країнами-ізгоями, щоб отримувати військову підтримку для своїх бойових дій.
Д.Г.: На вашу думку, як це працюватиме в практичному плані? Адже якщо Держдепартамент оголосить «Групу Вагнера» терористичною організацією, то американським дипломатам, імовірно, доведеться вирушити до інших країн, щоб переконати уряди африканських країн, таких як Малі чи Центральноафриканська Республіка, щоб вони припинили співпрацю з «вагнерівцями», чи не так?
Ш.В.: Наскільки я розумію, дуже багато залишатиметься на розсуд виконавчої влади у питанні про те, як і коли запроваджувати санкції. Якщо «Вагнер» глибоко пов'язаний з політичною елітою країни, наприклад, надає їм послуги з охорони політичних лідерів, то, на практиці, потрібен час, щоб відмовитися від них. Думаю, рішення ухвалюватиметься з кожної нагоди окремо в розумній формі. Головною метою тут є операції «Вагнера» в Україні та потоки зброї, які підтримують ці операції.
Д.Г.: Міжнародний кримінальний суд нещодавно видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та російської уповноваженої з прав дитини (Марії Львової-Бєлової). Але США не визнають повноваження МКС. Чи має цей ордер якесь значення для уряду США, і чи може ставлення США до Міжнародного кримінального суду змінитись після цього?
Думаю, тепер Володимир Путін не дуже далеко від'їжджатиме від своїх дач чи від Кремля
Ш.В.: Ми працювали з Міжнародним кримінальним судом та адміністрацією, і розробили закон, який уже схвалено. Цей закон дозволяє МКС вести розслідувальну роботу як у США, так і за підтримки американських структур, коли йдеться про групу російських олігархів та офіційних осіб, які підтримують воєнні злочини в Україні. Тобто йдеться про вузьке коло потенційних відповідачів, але це відкриває для США можливість співпраці з МКС.
Це дуже важливий перший крок. Імовірно, будуть потрібні технічні рішення щодо ролі США у разі необхідності проведення арешту американським персоналом або сприяння арешту. Думаю, тепер Володимир Путін не дуже далеко від'їжджатиме від своїх дач чи від Кремля. Поки що це – гіпотетичний розвиток подій, і я особливо не поспішаю з цим.
Д.Г.: Як ви вважаєте, які ще є способи для притягнення Росії до відповідальності за війну проти України? Чи вважаєте ви, що ідея спеціального трибуналу щодо російської війни в Україні може спрацювати?
Міжнародний трибунал, гадаю, може розглядати справи про воєнні злочини, особливо про злочин самого вторгнення
Ш.В.: Я радий, що МКС розпочав роботу. Сподіваюся, це не останнє їхнє звинувачення. Думаю, це надсилає дуже важливий сигнал. Чиновників середньої ланки звинувачують, коли є достатні докази, що вони вчинили воєнні злочини. Тому МКС має важливу роль, але це дуже вузька роль.
Міжнародний трибунал, гадаю, може розглядати справи про воєнні злочини, особливо про злочин самого вторгнення, у ширшому плані, але, знову ж таки, це буде дуже вузька група осіб, які відповідатимуть за сам факт злочинної агресії.
Таким чином дуже багато роботи передається генеральному прокурору України, і мені здається важливим, щоб ми надавали йому необхідну адміністративну підтримку. Не тільки для порушення кримінальних справ, які він уже почав порушувати стосовно російських солдатів, які вчиняють такі злочини, як вбивства та зґвалтування на території України.
Потрібно також підтримувати його роботу зі збору матеріалів для цивільних справ, що стосуються збитків, завданих людям, які втратили своїх близьких, втратили будинки, були поранені – щоб вони отримали компенсації.
Це не просто. Не думаю, що тут вдасться розглядати кожен випадок окремо. Думаю, доведеться створити фонд за прикладом Фонду допомоги жертвам атак 11 вересня 2001 року, який створили США. Після чого створити адміністративну структуру надання допомоги постраждалим та його сім'ям, розподіляючи кошти з цього фонду впорядкованим чином.
Коли я востаннє розмовляв із генеральним прокурором України, він сказав, що до них уже надійшло, здається, 70 тисяч таких заяв. І це – не враховуючи окупованих територій, де люди не можуть вільно висувати позови. Це буде велика робота, і нам потрібно зробити все, щоб у нього була необхідна підтримка: комп'ютерна підтримка, технічна підтримка, підтримка збору доказів – все необхідне для роботи на користь постраждалих звичайних українців.
Д.Г.: З огляду на ваш досвід політика та людини, що належить до органів влади США, скажіть – чи очікували ви таку жорстокість з боку Росії? Тому що для багатьох останній рік можна зарахувати за декілька – він відкрив людям очі, хоч для мене це не було відкриттям, бо я був у Чечні на початку 2000-х. Особисто ви очікували дізнатись те, що ви знаєте зараз?
Ш.В.: Я не був здивований, особливо після того, як Україна «розбила носа» російської армії, відбила початкове вторгнення та повернула значні території. Думаю, це викликало обурення у російських збройних силах. Підрозділи групи «Вагнер» відомі своєю жорстокістю. Коли збройні сили з низькою внутрішньою дисципліною, як і російської армії, розпускаються зовсім, це з великою ймовірністю призводить до таких злочинів. Тому, на жаль, це був передбачуваний результат.
Д.Г.: Весь цей рік в американській адміністрації та інших західних урядах відбувалися дебати щодо рівня підтримки України. Протягом довгого часу нічого не говорили про постачання комплексів Patriot чи танків, але потім такі рішення було ухвалено. Критики кажуть, що Захід збільшує допомогу Україні лише після появи чітких свідчень про страждання українців. Чи вважаєте ви, що можна надавати допомогу, не чекаючи таких страждань?
Ш.В.: Думаю, є безліч прикладів, коли ми могли почати надавати допомогу та постачати техніку Україні раніше та швидше, і я шкодую про ці затримки. Озираючись назад, військові командири можуть сказати: «Знаєте що? Ми могли б рухатися швидше, і, ймовірно, нам слід рухатися швидше».
Але ситуація така, якою є. Ви бачите, що авіація, танки, боєприпаси, така зброя як комплекси Patriot надходять у досить значних кількостях. Це важливий сигнал, на якому потрібно сфокусуватися.
Слід зазначити, що підтримка України стала не лише дуже солідною, а й надзвичайно широкою. Десятки країн підтримують Україну, і я думаю, що згуртованість цих країн, навіть незалежно від зброї, яку вони відправляють, їхня кількість та єдність, спрямовує дуже важливий сигнал та має стратегічне значення.
Тому, хоч і є затримки, про які можна шкодувати, ми опинилися у дуже сильній позиції. І наступний наступ України покаже, чи виконали ми свою роботу так, як треба.
«Того, хто кров проллє зі мною, за брата матиму»: снайпер «Вовк» про службу на передовій Донбасу. Відео
Дитяче захоплення зброєю стало професією для снайпера-прикордонника «Вовка», який воює на Донбасі. Як росіяни відповідають на снайперські постріли, на що і кого покладається «Вовк», та яка поема Шекспіра описує атмосферу в ЗСУ, він розповів Анні Костюченко та Павлу Суходольському.
Чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії? Інтервʼю з Палом Слюнькіним. Відео
Чому не слід очікувати вторгнення білоруської армії? Чи є майбутнє у відносин Білорусі із Заходом? Чи варто розраховувати на білоруську опозицію? Павло Слюнькін, колишній білоруський дипломат, розповів про це в інтервʼю Марії Ульяновській.
Кінець епохи єдинорогів? Крах банків у США – експлейнер. Відео
Падіння банків у США: 🔻 як це відбувалось? 🔻 чи наближається банківська криза? 🔻 до чого готуватись стартапам? Дивіться новий #експлейнер від Голосу Америки Українською!
Візит Сі до Москви знизив ризик ядерної ескалації – Боррель
Нещодавня поїздка голови Китаю Сі Цзіньпіна до Москви та його зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним знизила ймовірність застосування Москвою ядерної зброї. Про це заявив голова зовнішньополітичного відомства Євросоюзу Жозеп Боррель, повідомляє Financial Times.
Європейський дипломат повідомив журналістам, що Сі дуже ясно дав зрозуміти Путіну, що Росія не повинна розгортати ядерні озброєння у війні з Україною.
За словами Борреля, китайський лідер хоче звести до мінімуму ризик бути повʼязаним із російським вторгненням. Очільник дипломатії ЄС також зазначив, що Китай не повністю підтримує Росію і поки що немає жодних ознак того, що Пекін надавав Москві зброю.
Водночас Боррель розкритикував КНР та Індію за закупівлі російських енергоресурсів, що тривають на тлі санкцій.
Джерело Financial Times у Євросоюзі повідомило, що лідери ЄС намагаються схилити Сі Цзіньпіна до переговорів із президентом України Володимиром Зеленським. За словами співрозмовника газети, Брюссель наполягає на тому, щоб Китай чув не лише російську позицію, а й українську.
На тлі підготовки візиту Сі до Москви західні ЗМІ писали, що лідер Китаю після зустрічі з Путіним має намір переговорити із президентом України. Про підготовку розмови Сі та Зеленського розповідав і радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк.
Володимир Зеленський у недавньому інтервʼю японському виданню The Yomiuri Shimbun скептично сприйняв китайські ініціативи про мирне врегулювання конфлікту Росії з Україною і підкреслив, що Київ не отримував від Пекіна пропозиції виступити посередником або про проведення зустрічі з Сі Цзіньпіном. «Але я дипломатичними каналами дав прямі повідомлення, що хочу поговорити з лідером Китаю», – сказав президент України.
Сі Цзіньпін перебував із державним візитом у Росії 20–22 березня. 21 березня він провів офіційні зустрічі з представниками влади Росії.
Форум