Спеціальні потреби

Українські ветерани в елітному госпіталі США


Американський військовий госпіталь прийняв п’ятьох ветеранів АТО на реабілітацію

Ось уже понад місяць у одному з найстаріших американських медичних військових центрів – Волтер Ріді, що у Вашингтоні – проходять реабілітацію українські ветерани із зони АТО. Всього наприкінці серпня до госпіталю приїхали і залишились тут п’ятеро з них. Зустрітися з українськими бійцями під час занять з терапії знімальній групі «Голосу Америки» дозволили лише зараз – після тижня карантину й кількох тижнів адаптації, які вони пройшли. Попереду в хлопців ще місяці тренувань, операції та реабілітаційний процес.

50-річний Олександр Косолапов – уродженець міста Щастя, що на Луганщині, прибув до Волтер Ріду лежачим. Зараз він потроху вчиться ходити на милицях. Уперше чоловік дізнався, що таке війна, ще 18-річним у Афганістані. Тож коли на сході України почалися сепаратистські розмови переконував знайомих не кликати у дім біду. Воювати пішов, коли одних розмов забракло – добровольцем за компанію з сином.

«Приїхав мій син Вова. Посміхнувся і сказав: «Батько, якщо не ти, то хто?» Каже: «Бо ну як нам видали зброю, а ми з переляку в першу ж ніч один одного ледь не постріляли». І питає: «Тато, ти підеш зі мною на війну? Там потрібні люди, які знають, що це таке». Я сказав: «Синочок, я тебе водив у дитячий садочок, я тебе водив у школу, то як це: я не піду з тобою на війну? Звісно, піду», – ділиться Олександр Косолапов.

Олександр пам’ятає, як йому під час бою майже цілком відірвало ногу. І як далі, львівські лікарі близько року його виходжували. Врятували йому і життя, і ногу. Тож чоловік тепер вдячний і американським фахівцям, але передовсім, хотів би, щоб це бачили там – у Львові.

«Трохи мені шкода, – зізнається Олександр, – що львівські лікарі, які дуже великий шлях пройшли, зараз не бачать ось цього: як я роблю перші кроки. І мені дуже прикро, бо це їх теж заслуга і їх слава також».

Разом із іншими ветеранами, які прибули до Волтер Ріду, Олександр дякує тутешнім українським волонтерам, із якими вже побував біля океану й не раз у гостях. Балують вони нас, погоджується з ним й інший український ветеран Вадим Мазніченко , родом із Миколаївської області.

«Тут волонтери нам дуже допомагають, балують нас і дуже добре ставляться до нас. Вони не можуть приїхати в Україну. Тому ми приїхали сюди, а вони нас балують. Питають, що нам треба. Возять нас то на море, то на аеро шоу. Кожен вихідний у нас є програма», – радіє Вадим Мазніченко.

До війни Вадим працював будівельником. Далі служив під Волновахою в Старій Ігнатівці. Доки не потрапив під мінометний обстріл. Що було далі, Вадим пам’ятає уривками.

«Витягували мене хлопці. Надавали першу медичну допомогу. Пам’ятаю – був Рома Бевз – царство йому небесне... Його снайпери убили. Хлопці надали мені допомогу, після – я відключився і прокинувся аж через днів шість в Одеському військовому госпіталі. Тобто майже тиждень я нічого не пам’ятаю – був у комі», – пригадує Вадим.

Вадим із захопленням розповідає про те, як летів на військовому літаку до США. Каже – хоч і був десантником, раніше – знав як то – літати на гелікоптері, але літак – це було щось новеньке. Попереду у нього ще операція, навчання: як справлятися з протезами й заміна їх на більш функціональні – тачбіоніки. Утім чоловік уже будує плани на майбутнє.

«Як повернуся, хочу одружитися, освіту отримати. У нас є така можливість зараз: безплатну отримати освіту», - ділиться Вадим Мазніченко.

І ще передає вітання додому. «Хай вони мене там чекають, – каже він. – Приїду скоро, люблю їх. Нехай не засмучуються, бо я скоро повернуся».

Коли Вадим та інші хлопці повернуться додому – залежить від того, як швидко буде покращуватись їх фізичний стан. Однак, один із них тих п’ятьох, що прибули до Волтер Ріду місяць тому – Володимир Брижак – уже цієї суботи, 26-го вересня, відправився назад – до України.

  • 16x9 Image

    Тетяна Харченко

    Має більш ніж 16-річний досвід у журналістиці. Починала з роботи кореспондентки на радіо «Континент» у Києві. Відтоді працювала журналісткою на телеканалі СТБ, а також у виданнях «Україна молода», «Газета по-українськи», «Новинар», спеціальним кореспондентом і текстовим редактором ранкових випусків телеканалу СІТІ, оглядачем і головною редакторкою сайту «Медіа Бізнес»; дописувала для National Geographic Україна.

    Має дві вищі освіти. За першою – філолог-фольклорист. Диплом режисера документального кіно отримала як стипендіатка програми Fulbright в американському університеті Wake Forest, що у Північній Кароліні.

    Є авторкою кількох документальних короткометражних фільмів, два з яких – «Пісні надії» та «Солдат-метелик» – були показані на американських кінофестивалях RiverRun International Film Festival та Princeton Film Festival. З «Голосом Америки» з весни 2014 року. Працює одночасно як відео-операторка, журналістка та продюсерка. Відзняла серію сюжетів про українську діаспору в США з Бостона, Нью-Йорка, Парк-Сіті, Балтимора, Вашингтона, Фінікса та Нью-Джерсі.

XS
SM
MD
LG