Спеціальні потреби

Актуально

Патріарх дисидентів. Пам’яті Левка Лук’яненка

(Рубрика «Точка зору»)

Левко Лук’яненко закарбував своє ім’я в українській історії – хоча б тим, що був автором Акту проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. І саме в цей день був його день народження. Символічно! А, може, це знак згори?

Життєвий ірраціоналіст?

Не скажу, що добре знав Лук’яненка, але доводилося в різний час зустрічатися з ним. І чомусь у мене склалося враження, що це світла людина, яка «не зовсім від цього» світу, щось у ній є містичне й водночас ірраціональне.

Бо ж хіба раціонально (з точки зору радянського обивателя) виглядала його біографія? Випускник юридичного факультету Московського університету і водночас член компартії міг би робити успішну кар’єру по партійній лінії. Як це, наприклад, робив його ровесник Михайло Горбачов. До речі, вчилися вони на юрфаці в Москві майже в один і той же час. Обоє були з селянських сімей. Навіть родові корені в обох дещо пересікаються – дід Горбачова по материнській лінії був із Чернігівщини, де народився Лук’яненко. Однак, які різні долі цих людей… Зрештою, Лук’яненко міг робити кар’єру по лінії юридичній.

Але він обрав долю дисидента, який у період «відлиги» разом зі своїми однодумцями намагався створити підпільну партію, що мала на меті здобути незалежність України. Для радянської людини це «було вкрай нерозумно».

Далі був смертний вирок, довготривалі ув’язнення.

Уперше я побачив Лук’яненка в період «перебудови» на зборах Львівського «Меморіалу». Тодішній його виступ мені врізався в пам’ять. Лук’яненка не дуже хотіли пускати до трибуни. Адже це був «крамольний дисидент». Коли ж надали йому слово, то говорив він про речі на той час ще незвичні. Він виступив із критикою Леніна, закцентувавши увагу, що радянська система зі всіма своїми вадами була створена цим теоретиком і політиком.

Саме в часи «перебудови» Лук’яненко опинився у вирі політичної боротьби, результатом якої стало омріяне ним проголошення незалежності України. Показово, що коли в Москві владу хотіли захопити путчисти, Лук’яненко писав Акт незалежності нашої держави. У нього не було страху. А були сподівання.

Мрії та реалії

Однак, чи справдилося те, про що мріяв Лук’яненко? Чи була побудована та Україна, якою би він хотів бачити її – де існує справедливість і де не жирують казнокради; де нормально функціонує економіка; де люди не покидають масово країну, бо не можуть у ній заробити на прожиття; де, зрештою, повнокровно розвивається українська мова й культура. На жаль, у часи незалежності будувалася не така Україна.

Чи була в тому вина Лук’яненка? Адже він був своєрідним патріархом колишніх дисидентів, які пішли у владу. Очолював партію, що стала парламентською. Сам неодноразово обирався депутатом Верховної Ради. Був на високих державних посадах.

Звісно, при бажанні можна сказати, що в тих бідах, які пережила й переживає наша держава, є й частка вини Лук’яненка. Але таке звинувачення кинути найлегше. Складніше зрозуміти цю людину. Я переконаний: цей чоловік бажав добра Україні. Інша річ, багато з того, що він робив, не вдавалося. Чому?

Треба враховувати, що дисиденти були своєрідними мрійниками. Вони вибудовували «ідеальні» політичні моделі. Однак не дуже задумувалися над тим, як їх реалізувати. А для реалізації потрібен досвід, розуміння тонкощів управління.

Який же був досвід у Лук’яненка та його соратників? Переважно досвід боротьби з радянським режимом. Це досвід революціонерів, які ладні ламати систему.

Так, радянська система була зламана. Але після «ломки» треба було будувати. Дисиденти не особливо це вміли. Та й «критичної маси» підтримки в українському суспільстві після проголошення Незалежності в них не було. Україна й далі, за великим рахунком, багато в чому лишалася радянською.

У такій ситуації дисиденти-мрійники, опинившись у системі влади, зустрілися з прагматиками – переважно колишніми комуністичними й радянськими функціонерами. Ті мали чималий управлінський досвід. Була в них також електоральна підтримка. Тому вони відносно легко нейтралізували й маргіналізували дисидентів.

Серед них опинився Лук’яненко. За часів президентства Леоніда Кравчука, в 1992 році, йому запропонували поїхати надзвичайним і повноважним послом у Канаду. На позір, це виглядало гарно. Адже Канада – розвинута країна Західного світу, де до того ж є велика українська діаспора. Здавалося, для Лук’яненка відкривалося широке поле діяльності. Однак, схоже, у владних кабінетах мали інші плани. Потрібно було «вислати» з України авторитетного опозиційного політика, щоб він «не заважав». Це вдалося. Лук’яненко склав із себе повноваження народного депутата й голови Української Республіканської партії, яка заповідалася стати серйозною опозиційною силою. З часом ця партія почала розвалюватися й втратила підтримку.

На дипломатичній роботи Лук’яненко довго не був – близько півтора року. Повернувшись в Україну, брав участь у різних політичних проектах. Не будемо тут вдаватися до деталей. Зазначимо лише – це були більш чи менш опозиційні проекти. Часи мінялися – але Лук’яненко не змінювався. Він і далі лишався опозиціонером.

Наскільки політична діяльність Лук’яненка в часи незалежності була успішною й конструктивною – хай про це судять політологи. Принаймні він робив свою справу. І був чесним із собою.

В останні роки Лук’яненко відійшов від активної політичної діяльності. Давався взнаки вік. А, можливо, й «опускалися руки», бо важко було вплинути на ситуацію. До того ж сучасним українським політикам, більшість з яких відзначається жорстким прагматизмом, цей колишній дисидент виявився «не цікавим».

Зате Лук’яненко «воював пером». Ним було написано й видано низку книг – переважно мемуарного характеру. Зрештою, ця праця була належно оцінена. У 2016 році йому вручили Шевченківську премію у сфері публіцистики й журналістики.

Лук’яненко помер, не доживши до свого 90-ліття якихось півтора місяці. Із його смертю, здавалось би, відійшов цілий «материк» нашої історії – «материк» дисидентів, які мріяли про «гарну Україну». Сумно! Маємо інші реалії. Але життя – це боротьба. І саме достойне життя в боротьбі прожив Левко Лук’яненко.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Передрук з "Радіо Свобода"

Всі новини дня

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю

Українсько-польську драму "Щедрик" презентують для американських глядачів. Інтерв’ю
please wait

No media source currently available

0:00 0:10:07 0:00

Українсько-польську драму "Щедрик" в ці дні презентують для американських глядачів. Фільм розповідає історію трьох родин різної національності – українців, поляків та євреїв, – які мешкають в Івано-Франківську.

Що американські законодавці говорять про розвиток підтримки України у найближчому майбутньому? Відео

Однією з найбільших новин цього тижня стало оголошення про передачу Україні західних танків, зокрема американських Абрамс, які називають найсучаснішими у світі.

«Українці вивчили уроки Голокосту. Вони створили сильну армію» – Зісельс

Президент України Володимир Зеленський бере участь у церемонії вшанування пам’яті жертв Голокосту в Бабиному Яру. Київ, Україна, 27 січня 2023 року. REUTERS

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, що відзначається 27 січня на честь звільнення в’язнів табору смерті Аушвіц-Біркенау у 1945 році, політики, громадські діячі та представники єврейських громад нагадали, що злочини проти людяності знову відбуваються на території Європи.

«Не вивчення уроків Голокосту, Голодомору, геноциду вірмен та депортації кримськотатарського народу приводять людство до нових трагедій, війн, військових злочинів, геноцидів. Ми зараз це добре бачимо по агресивній війні, яку росія розв’язала у 2014 році проти України. Буча, Ірпінь, Бородянка, Харків, Маріуполь та багато інших тимчасово окупованих росією місць в Україні явили світу ще одну світову трагедію, яку можна поставити у ряд минулих страшних злочинів проти людства», – написав у мережі Facebook співпрезидент Асоціації єврейських організацій і громад (Ваад) України і виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України Йосиф Зісельс.

В інтерв’ю «Голосу Америки» колишній радянський дисидент та полів'язень сказав, що «українці засвоїли уроки Голокосту за 30 років незалежності країни».

«Зокрема, українці засвоїли, що для того, щоб не допустити власного знищення з боку агресивного сусіда, треба бути сильною країною, передусім у військовому сенсі, – сказав Зісельс. – І ми бачимо, як за останні вісім років Україна сильно зміцнила свою армію. І ця армія є гарантією того, що будь-який негідник, який прийде до нас, не зможе так легко знищити українців, як це було під час Другої світової війни з євреями».

Внаслідок геноциду євреїв під час Другої світової війни загинули близько 6 мільйонів людей. Під час німецької окупації України, у 1941–44 роках на території сучасної України було розстріляно понад мільйон єврейських жінок, чоловіків та дітей.

Посолка України у США Оксана Маркарова також каже, що Україна вшановує пам'ять невинних жертв нацистського режиму і водночас «бореться за нашу свободу та домівки від російських загарбників».

«Ми пам’ятаємо уроки Голокосту та боремося невпинно, щоб слова «ніколи знову» справді означали «ніколи знову», – написала посолка у твітері.

Під час церемонії вшанування жертв Голокосту в Києві за участю президента України Володимира Зеленського посолка Великої Британії Мелінда Сіммонс сказала, що Голокост торкнувся і її родини, і що людські трагедії повторюються на українській землі знову у зв’язку з російською агресією.

«Я говорила про своє сімейне коріння в Україні. Що сталося з моєю родиною. І паралелі з російським вторгненням», – написала британська дипломатка у Twitter.

Литовський політик, член Європейського парламенту Петрас Ауштревічюс також провів паралель між подіями 78-літньої давності та сьогоденням.

«Пам'ять про Голокост і боротьба з антисемітизмом залишаються нашим обов'язком, оскільки зараз ми стикаємося з новою геноцидною агресією з боку Росії проти України. Ніколи не забувайте, боріться за справедливість!» – написав політик у Twitter.

Провідний французький політичний коментатор Ніколя Тензер нагадує, що уроки Голокосту полягають, зокрема у тому, щоб минуле не перешкоджало розуміти сучасне. Він проводить паралелі між Путіним і Гітлером і каже тим, хто переконаний, що трагедії 20 століття не можуть повторитися, що применшення «українського геноциду» розв’язує руки Росії чинити нові злочини.

«Будь-яка тривіалізація (з аргументами, що Путін — не Гітлер, війна Росії проти України — це не Друга світова війна, український геноцид — Путін — не Голокост — і що?) служить ворожій пропаганді», - каже він.

Раніше сьогодні президент України Володимир Зеленський у Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту сказав, що попередити наступні геноциди світ зможе у тому випадку, якщо не буде байдужим до злочинів.

«Ми знаємо й пам’ятаємо, що байдужість убиває разом із ненавистю. Байдужість і ненависть завжди тільки вдвох здатні творити зло. Тому так важливо, щоб кожен, хто цінує життя, проявляв рішучість, коли треба рятувати тих, кого ненависть прагне знищити», – закликав він.

«І сьогодні ми повторюємо ще вагоміше, ніж раніше: ніколи знову – ненависті; ніколи знову – байдужості. Що більше народів світу подолають байдужість, то менше простору у світі залишиться для ненависті», – додав президент Зеленський у своєму зверненні.

А тим часом у Москві під час відзначення Дня пам’яті жертв Голокосту президент Росії Володимир Путін повторив заяву про те, що «неонацисти вчиняють злочини в Україні». Як нагадує агентство AFP, це звинувачення Москва використовувала для виправдання своєї військової агресії проти України.

Російська незалежна англомовна газета Moscow Times нагадує, що твердження Путіна про те, що Росія розпочала «спеціальну військову операцію» в Україні з метою її «денацифікації», були заперечені урядом України та єврейською громадою країни.

Як повідомляв «Голос Америки», виступаючи у Давосі, керівник Офісу президента України Андрій Єрмак заявив, що з початку широкомасштабної російської агресії в Україні зареєстрували 80 тисяч злочинів російських військових, понад 9 тисяч загиблих мирних жителів, у тому числі 453 дитини.

Міжнародні правозахисні організації стверджують, що «російські війська вчинили низку порушень міжнародного гуманітарного права». Зокрема, у звіті міжнародної неурядової організації Human Rights Watch йдеться про «невибіркові та непропорційні бомбардування та обстріли цивільних територій, які вразили будинки, медичні та освітні заклади. Також правозахисники кажуть, що на окупованих територіях російські або пов’язані з Росією сили «вчиняли явні воєнні злочини, включаючи тортури, страти без судочинства, сексуальне насильство та насильницькі зникнення».

Україна та країни «Групи семи» прагнуть створити спеціальний міжнародний механізм для притягнення до відповідальності російських політичних лідерів та для відшкодування за руйнування, спричинені вторгненням Росії.

Київ викликає посла Угорщини після того, як Орбан назвав Україну "нічийною землею"

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан під час відзначення 65-ї річниці Угорської революції 1956 року, 23 жовтня 2021. (AP Photo/Laszlo Balogh)

МЗС України викликає посла Угорщини після того, як угорський прем'єр Віктор Орбан під час спілкування із журналістами порівняв Україну із "Афганістаном" і назвав її "нічийною землею". Про це повідомив речник МЗС Олег Ніколенко.

"Чергове зневажливе висловлювання Віктора Орбана на адресу України. Такі заяви є категорично неприйнятними. Будапешт продовжує курс на свідоме руйнування угорсько-українських відносин, суттєво підважуючи можливість ведення подальшого діалогу між двома сусідніми країнами", - написав представник українського зовнішньополітичного відомства і додав, що Київ залишає за собою "право вжиття й інших заходів реагування".

У розмові з медіа Орбан заявив, що Захід перебуває "у стані війни з Росією" і що "Захід повинен зрозуміти, що Путін не може дозволити собі програти, і він не програє, тому що його чекають переобрання наступного року, і він не може балотуватися як президент, який програв війну", цитує видання The American Conservative.

Як пише видання, Орбан вважає, що "Росія не може допустити присутності НАТО в Україні", а оскільки Росія не змогла швидко перемогти Україну, зараз "мета Росії – зробити Україну некерованою руїною, щоб Захід не міг претендувати на це як нагороду" і "у цьому вони вже досягли успіху". "Зараз це - Афганістан, ничійна земля", - сказав журналістам угорський лідер.

Тим часом нині стало відомо, що Москва вимагає, щоб посол Латвії виїхав упродовж двох тижнів, пише Радіо Свобода. Раніше Рига заявила, що посли припинять свою роботу у Росії 24 лютого – у річницю вторгнення російської армії в Україну.

Латвійська влада повідомила про зниження рівня дипломатичних відносин із Росією до тимчасових повірених, пояснивши це "жорсткою агресією Росії проти України" і солідарністю з Естонією, адже перед цим Росія за своїм рішенням знизила рівень дипломатичних відносин із Естонією.

Рівень дипвідносин Росії із Литвою, був знижений ще минулого року з ініціативи цієї країни після російського вторгнення в Україну.

При цьому напередодні посольство США в РФ повідомило, що до Москви прибула нова очільниця дипвідомства Лінн Трейсі, яка раніше обіймала посади посолки США у Вірменії, старшої радниці у справах Росії у Бюро у справах Європи та Євразії у Держдепі та заступниці посла США в Росії. У Кремлі заявили, що нова посолка в Москві, не зможе покращити відносини між двома країнами через те, що там назвали "гібридною війною" Вашингтона проти Росії.

В Білому домі відреагували на повідомлення про можливу співпрацю РФ з талібами

Бойовик Талібану у Кабулі, 26 грудня 2022 року. AP Foto/Ebrahim Noroozi

Білий дім наразі не має жодних підтверджень про можливу співпрацю Росії із Талібаном, зокрема, щодо буцімто російського запиту про американську зброю, наявну на території Афганістану, для її використання у війні проти України. Про таку можливість повідомило британське The Sun з посиланням на неназвані джерела.

Координатор стратегічної комунікації Ради з нацбезпеки США, відповідаючи на запитання журналістки Голосу Америки щодо того, наскільки Білий дім стурбований тим, що Росія може спробувати отримати цю зброю.

“Я не можу підтвердити повідомлення про те, що Талібан розглядає можливість відправки зброї і спроможностей росіянам... Але якщо це правда, то, безсумнівно, суперечить тому, що Талібан каже про свої цілі. Щодо зброї та систем, то… афганські сили національної безпеки отримали певне обладнання від Сполучених Штатів, але воно належало афганцям і вони покинули його, коли вирішили, що не будуть воювати за свою країну. І деякі з цих систем, деякі з тих спроможностей, потрапили у розпорядження Талібану. Знову ж таки, ми не маємо жодних відомостей про те, де саме знаходяться всі ці системи, що вони собою представляють, як використовуються. Допевне, немає жодних ознак того, що Талібан хоче експортувати”, - сказав Кірбі.

Посадовець також зауважив, що обладнання, яке залишилось в Афганістані у серпні минулого року, коли американські військові залишили аеропорт, було виведено з ладу талібами: літаки, наземні транспортні засоби. "Думаю, єдине, що ми залишили там - це декілька транспортних засобів, які дозволяють їм підтримувати роботу аеропорту”, - сказав Кірбі.

Він також наголосив, що Талібан, якщо серйозно ставиться до бажаного ним міжнародного визнання, мусить виконувати свої зобов’язання, зокрема щодо прав жінок та дівчат.

Як повідомляв Голос Америки, після виводу американських військ, афганські збройні сили швидко здали зброю та позиції Талібану. Пентагон не дає точної оцінки скільки одиниць зброї отримали бойовики, однак оглядачі вказують, що вартість цієї зброї може сягати мільярдів доларів.

Росія та Пакистан під час двосторонніх переговорів у середу наголосили на необхідності «практичного залучення» афганського Талібану, але виключили офіційне визнання ісламістських правителів, доки вони не вирішать міжнародні проблеми щодо прав жінок та інклюзивного управління. Уповноважений президента Росії в Афганістані Замір Кабулов очолив делегацію на переговорах з офіційними особами Пакистану в Ісламабаді та поінформував про свої зустрічі на початку цього місяця з Талібаном у Кабулі, повідомляє Голос Америки.

Кабулов сказав, що Москва продовжує співпрацювати з Талібаном, але не розглядає надання легітимності фактичним правителям Афганістану «наразі», - повідомили Голосу Америки офіційні пакистанські джерела, причетні до зустрічей у середу.

Коротке повідомлення уряду Пакистану у Twitter після зустрічі Кабулова з заступницею міністра закордонних справ Хіною Раббані Хар, вказало, що обидві сторони "наголосили на необхідності практичного залучення тимчасового афганського уряду".

Більше

XS
SM
MD
LG