Спеціальні потреби

Наталiя Дмитрук вiдвiдала Університет для глухих Ґаллодет


Вашингтон – 30 квiтня. Перше, що вражає у цьому студентському містечку Унiверситету Ґаллодет – це надзвичайна тиша та спокій. Ні тобі звичного студентського галасу, ні метушні. Причина тому – не канікули. В університеті Ґаллодет навчаються глухі студенти. Тиша, якою заповнено життя глухої людини, однак, не обов’язково має ототожнюватися з інформаційним вакуумом та обмеженими можливостями, кажуть студенти Ґаллодету. Наталію Дмитрук, доньку глухих батьків та сурдо-перекладача до цього університету запросили розповісти про події помаранчевої революції, а також про життя глухих в Україні.

Унікальний навчальниий заклад зробив на панi Наталiю неабияке враження:

«Я просто вражена. Це суцільне місто у місті Вашингтон. Тут зібралися глухі люди зі всього світу і бар’єрів ніяких немає, вони спілкуються, як хочуть. Навчаються, і це дуже гарно».

Вчинок Наталії, її заява на Першому національному про результати другого туру президентських виборів в Україні, відразу викликав хвилю бурхливих емоцій та жваву дискусію серед місцевої громади глухих. В стінах цього університету панi Наталію сприймали як героїню.

Вона розповiла, як до неї підійшли кілька студентів, один з Бразилії. Вiн їй сказав: « Мені ваше обличчя дуже знайоме. Я вас знаю, бо в Бразилії у всіх газетах про вас писали. Це мене дуже вразило, правда».

Тоді, у листопаді, однак, перед панi Наталією постав непростий вибір. Про її наміри знав лише її чоловік. Вона зізнається, що дуже боялася. За себе, за родину, батьків, сина. І не тільки:

«Я боялася, знаєте за що? Сурдопереклад на каналі, та взагалі на телебаченні, роками, дуже довго пробивався. Ніхто не хотів, щоб був сурдопереклад на якомусь каналі. Ми всього три роки тут. Я боялася, що завдяки тому могли сурдопереклад знищити, розумієте, на каналі. І то б була моя дуже велика вина перед людьми, які не чують».

Крім того, йшлося про професійну та моральну етику, адже перекладач має надавати лише ту інформацію, яка міститься в оригінальному тексті. Однак, каже Наталія, тодішня ситуація вимагала негайних дій, і жінка зробила свій вибір:

«Мене це обурювало, що глухим людям ми не даємо вибору. Якщо ми з вами, нам не подобається перший канал, другий, то ми можемо перемкнути на інший, зупинити свій погляд на тому, який нам подобається. А у них вибору не було i от це мене дуже підбурювало. І взагалі вся та брехня, яка була під час виборів, то нормальна людина того не могла сприймати».

До речі, саме аспект професійної етики викликав чи не найзапеклішу дискусію, і не тільки серед американської громади глухих. За програмою обміну, Ерон Радне працює сурдо-перекладачем у Бразилії:

«Цей випадок був прикладом того, як перекладач порушив кодекс професійної етики, що викликало запеклу дискусію серед моїх колег у Бразилії. Обговорення велося в мережі Інтернет. Я отримував та відсилав до шістдесяти електронних повідомлень кожного дня».

Наталія каже, що за стільки років спілкування та роботи для української громади глухих проблеми, з якими вони стикаються щоденно, стали її власними. Тому у панi Наталії є мрія:

«Моя мрія, і я думаю, що це було б дуже правильно і добре, щоб для нашої глухої аудиторії, щоб для них була адаптована передача, десь на хвилин двадцять-сорок. Хай вона буде раз на тиждень, але то вона буде для них».

Можливо не такою вже і недосяжною є ця мрія. Тим більше, що від нової влади постійно чути про соціальну направленість її програм та проекти, покликані захистити інтереси передусiм знедолених верств населення.

Слiд згадати, що про вчинок Наталiї Дмитрук на Першому національному писала столична американська газета Вашингтон пост пiд час її перебування в американськiй столицi наприкiнцi квітня.

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG