Останній скандал в Україні, пов'язаний зі стилем життя та прибутками сина президента Ющенка, породив хвилю журналістського протесту. Багато хто звинуватив нову українську владу у зраді ідеалів революції. Прокоментувати ці публікації та оцінити результати піврічної діяльності нового українського уряду ми попросили старшого аналітика правозахисної організації «Дім Свободи» Адріана Каратницького. З ним розмовляла Мирослава Ґонґадзе.
МҐ: Адріяне, чи була адекватна, на вашу думку, реакція, по-перше, президента на статті про його сина? По-друге, чи була адекватною реакція журналістів, сімсот з яких підписали цю петицію з вимогою до президента ?
АК: Я би це так тлумачив. Перша реакція президента була в ролі батька. Його реакція на пресу була реакцією батька, котрий стихійно хоче захистити свого сина. Друга реакція президента теж була в ролі батька, котрий хотів направити свого сина на правильний напрям. А третя реакція, це вже була реакція президента, котрий зрозумів у результаті відгуку преси і переосмислення всіх цих подій, що він теж має обов’язок виступити в ролі президента. Я думаю, що тоді він справився з всіми цими напрямами його обов’язків. Я думаю, що всі батьки, батьки в Україні і в цілому світі можуть зрозуміти таку стихійну реакцію людини. Президент тепер входить у вельми публічний світ, а вiн в минулому просто звик жити у [закритому] свiтi. Тому що він президент, то всі недоліки, всі неправильні кроки його сім’ї підлягають коментарям, висвітленню і тим подібному. Оце, я думаю, є щось нового, але я думаю, що президент у своїх реакціях і поправках зрозумів, що це просто нормальні умовини демократії і, що преса почувається повноцінним партнером в діалогу, котрий існує в новому демократизуючому суспільстві.
МҐ: Але преса образилась. Журналісти образились і чи мала ця образа підстави?
АК: Треба зрозуміти, що журналісти все мають досить таку тонку шкіру, але їхні пера і їхні слова не все є настільки тонкі відносно об’єктів чи суб’єктів їхнього зацікавлення. Я думаю, що тут преса реагувала, щоби себе захистити. Я думаю, що це є просто стихійно така прикмета демократичної преси. Очевидно, я думаю, що це була досить мала проблема, мала сенсація. Це не був скандал державний, це був скандал в сім’ї президента. Мені здається, що тут не було якихось грубих порушень. Тут була просто маленька драка, і вона вже припинилась. І преса правильно повела себе, і президент повів себе правильно, перш за все як батько, а пізніше як президент.
МҐ: Але він вибачився перед Сергієм [кореспондентом Української правди]. Але він не подав зрозуміло про доходи його сина. Тобто до кінця ця інформація ще не оприлюднена.
АК: Я думаю, що питання доходів сина є питання для податкової інспекції. Це є його особисті питання. Очевидно, що преса буде цікавитися і вимагати тлумачення. Це і так виясниться. Я не думаю, що ця проблема буде якось уникатися чи в пресі чи зі сторони влади.
МҐ: Добре. Закiнчимо цю тему. Недавно голова проекту «Перехідних демократій» Брюс Джексон заявив, що Україна знаходиться лише на першій стадії демократичного розвитку. Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням?
АК: Я не знаю, скільки є стадій в демократичному розвитку. Але Україна хіба вже не на перших стадіях. Ці випробування від початку незалежності, довга традиція діалогу про демократизацію, яка існувала ще за козацької ери до сучасної ери в змаганнях за державність, мені здається, що Україна вже певні етапи перейшла принаймні діалогу щодо демократизації. Випробування, які виявилися в часі помаранчевої революції мені доказують це, що Україна і українське суспільство є більш дозріле, розуміє свої демократичні обов’язки і є вже дальше чим на перших кроках, можливо уже середнiх кроках. Мені найбільш важливе є те, що майже в 90 відсотків країнах, де широкі коаліції і масовi мирні акції протесту на захист демократії відбуваються протягом років, ці країни стабільно перетворюються в нормальні демократичні країни. Я думаю, що Україна має повну основу -- я не сказав би, що цю основу можна назвати першими кроками -- вона вже десь всередині цієї дороги до повноцінної демократизації.
