Спеціальні потреби

Твори О. Булавицького сьогодні обабіч океану


Восьмого жовтня одному з провідних художників української діаспори Олексі Булавицькому виповнилося б вісімдесят дев’ять років. Після другої світової війни Булавицький був вимушений покинути Батьківщину і більшу частину свого життя прожив у Сполучених Штатах, а саме у місті Міннеаполісі. Після здобуття Україною незалежності художник передав колекцію своїх робіт до київського Музею культурної спадщини. В цьому музеї зібрані експозиції українських митців які були змушені жити і працювати за кордоном.

Олекса Булавицький творив у власному будинку у Міннеаполісі. Як розповідає його вдова Нiна, для її чоловіка головним було в усьому залишатися українцем i вiн завжди хотів, щоб його роботи були в Україні.

Тож коли на початку дев’яностих виникла ідея створити в Києві музей митців українців діаспори, Булавицькі погодилися передати до нього сорок робіт.

Твори сьогоднi експонуються в київському Музеї культурної спадщини, яким завідує Володимир Тихенко:

«Ми вважаємо Олексу Булавицького хрещеним батьком нашого музею. Тому, що перша колекція була саме його. От після нього вже пішли наступні твори інших митців.

На чужині Булавицькі брали активну участь у житті української громади і виховали двох синів -- обидва добре володіють українською мовою.

Народжений в Умані Олекса Булавицький навчався в Одесі, Ленінграді та Києві. Саме в столиці України він розпочав свою самостійну працю як декоратор театру та кіно. Сьогоднi в Музеї культурної спадщини можна побачити старенькі пожовклі аркуші. Це -- ескізи його декорацій до «Лісової Пісні» Лесі Українки, і «Запорожець за Дунаєм».

Як пригадує Нiна Булавицька, після другої світової, коли доля закинула її з чоловiком до Німеччини та США, Олекса, долаючи всі складнощі іммігрантського життя, продовжував творити:

«Все було зосереджено в тому, щоб чоловік міг малювати. Якщо він робив виставки чи тут, чи в Нью-Йорку, чи в Філадельфії, чи в Торонто, чи в Вінніпегу, то що продалось, це йшло на те, щоб придбати фарби, придбати полотно».

Однак, на думку пані Нiни, вимушена імміграція завадила чоловікові розкритися повністю. Адже треба було заробляти на життя. Пройшло чимало років, поки картини та викладання в художній школі стали достатнім джерелом прибутку:

«Я числю, що як мистець він на високому рівні. Він не мав повної можливості виявити себе, бо все ж таки на самих початках він мусів працювати в архітектурній компанії. Потім почав брати від архітектурних компаній приватно замовлення, які він виконував дома, але виконував вечорами або майже вночі з тим, щоб вдень він міг малювати».

Колекція Олекси Булавицького, передана до Києва, складається з кількох частин. Як говорить Володимир Тихенко, особливий інтерес у мистецтвознавців та відвідувачів викликають картини, на яких зображені хати перших українських поселенців у Канаді.

«Етнографічна серія була виконана у 74-му році коли він, подорожуючи по Канаді, в провінції Манітоба побачив хати перших переселенців. Завдяки саме виставці, яка була після того організована, уряд провінції Манітоба виділив кошти на реставрацію деяких будівель, капличок перших переселенців».

Частина канадської колекції знаходиться в Києві, а частина у майстерні митця в Міннеаполісі.

Взагалі, одночасно з природою, Олекса Булавицький фіксував бурхливий історичний час, в якому довелось жити. Наприклад для його картини «Бандурист», сліди якої загубилися, позував генерал Армії Української Народної Республiки Палій Неїло. Зроблена ця робота була у Німеччині у сорок шостому році.

Олекса Булавицький помер 2001 року у вісімдесяти чотирьохрічному віці. Пані Ніна говорить, що зараз працює над виходом у світ книги про чоловіка:

«Я хочу, щоб бодай в якійсь мірі збереглось -- через те я видаю цю книжку. Бо картини розходяться. Багатенько лишилось, але дуже багато речей розійшлось і навіть не знати, у кого вони, де».

Творчий спадок Олекси Булавицького став здобутком не лише українців. Великі колекції його картин зберігаються в американських родинах та установах.

  • 16x9 Image

    Зореслав Байдюк

    Зайнявся журналістикою у вісім років, коли почав друкувати домашню газету "Україна", в який висміював рідних. Оскільки не всім це подобалося, початкову видавничу діяльність довелося припинити після другого номеру. Потім була газета класу, в якій критикував однокласників, що теж було далеко не всім до вподоби.

    Професійно зайнявся телевізійною журналістикою у 19 років, ще навчаючись на другому курсі інституту журналістики.  До того, як у 2000-му році приєднався до "Голосу Америки", працював у теле-, радіо- та друкованих ЗМІ, як в Україні, так і у США.  На "Голосі Америки" працював радіорепортером, продюсером, редактором та ведучим. З розширенням телебачення, у 2004 році повернувся до улюбленої справи – телевізійної журналістики. З відеокамерою об’їздив практично всі великі поселення українців у США. Висвітлював генеральні асамблеї ООН, саміти НАТО, з’їзди демократичної партії США. Коли "Голос Америки" запустив проект «Час-Тайм», був постійним ведучим програми.  Сьогодні ведучий тижневика «Вікно в Америку», першої телевізійної програми усього "Голосу Америки".

Вишиванки захоплюють світ. Інтерактивна мапа

XS
SM
MD
LG