У Вашингтоні днями проходив симпозіум щодо свободи преси, органiзований Культурно-освітньою асоціацією спільно з Національним прес-клубом. У зiбраннi взяло участь також десятеро працівників центральних і регіональних українських ЗМІ. Двоє з них ми запросили до нашої студії. Це - Олега Наливайка - директора інформаційного агентства УНІАН, і Юлію Винокур - директора телекомпанії ТВ-4, міста Тернопіль. З ними розмовляв Андрій Годованець.
АГ: Давайте поговоримо власне про свободу преси в україні. Чи можна сьогодні, майже рік після зміни влади в державі говорити, що свобода преси в Україні сьогодні таки існує?
ОН: Ще рік не пройшов, але представники опозиції вже не можуть, коли критикують владу, говорять, що те погане, те погане, але справа свободи слова все таки більш-менш розвивається. В тому є підтвердження – виходи в газетах, на телебаченні, на будь-яких інших носіях. Я пригадую ситуацію рік тому як в Івано-Франківську яйцями закидали одного з кандидатів в президенти. Я тоді працював теж керівником інформаційного агентства і пам’ятаю, скільки було дзвінків, який був тиск на мене --на журналіста, які ми робили заходи, щоб ця інформація була поширена і про неї знав світ. Сьогодні ця ситуація просто неможлива. Є проблема, але [вона] в більшості зв’язана з культурою наших керівників, культуро-політиків, і проблема з менеджментом, проблема менеджерів, які безпосередньо забезпечують роботу нашу, і президента, і прем’єр-міністра й інших. Це справа часу і методики навчання».
АГ: Ви - директор Тернопільської телерадіокомпанії. Як у регіонах з цим?
ЮВ: В регіонах, це звичайно глибинка, але там також живуть свідомі люди і працюють засоби масової інформації саме для цих людей. Хочу сказати, що рік тому, коли були президентські вибори, коли відбулася помаранчева революція, для нас працівників засобів масової інформації це було своєрідне випробування на нашу професійність. Нам це вдалося. Були організовані в регіоні телемарафони і до студії тоді запрошувалися люди різних політичних поглядів, різних уподобань, тобто для них були відкриті засоби масової інформації і глядачі могли зробити певні висновки. Тобто ніхто їм не диктував і, дякувати Богу, ніхто не диктував нам. Але міняється час. Пройшов рік і знову набирають старт нові перегони, тобто знов починається робота і можливо ще більша відповідальність ніж була рік тому.
АГ: I ще до свободи преси, коли політичні діячі є власниками певних телеканалів, хіба вони не диктують свої умови?
ОН: Зрозуміло, що це проблема. Як я це говорив про проблему зовнішню з менеджментом. Але є внутрішні проблеми, коли власник має будь-які свої інтереси або політичні, або економічні. Для цього зараз обговорюється профспілкове незалежне профспілкове створення кодексу стосунків власників і редакції. Ми були у «Вашингтон пост», де знайомили теж як сімейне підприємство керує через менеджера своїм виданням. Тому таке питання, яке ви задали, тут в Америці просто неможливе тому що для власників американських видань, це бізнес. А наші власники мають зрозуміти, що медіа, це - бізнес, при цьому бізнес досить серйозний і такий вагомий і самоокупний. Час, коли ми були дотаційні, коли були збиткові, він вже пройшов».
ЮВ: Я хочу підтримати свого колегу і сказати, що в регіонах також існує і таке питання і така проблема. Але справді ж викристалізовується поняття бізнесу в медіа. Це дуже добре і відокремити бізнес і редакційну політику, це дуже добре. Тобто встановити якусь угоду між колективом журналістів редакції, власниками засобів масової інформації.
АГ: Пане Олег! Ви сказали, що тиск зараз практично не реальний на ЗМІ і сказали, що можна говорити про створення угоди між власником і редакцiєю? Тоді скажіть, наскільки є реальне створення цієї угоди і чи вона дійсно буде працювати?
ОН: Я думаю, що така угода, її зразок вже розроблений і таку апробацію пройшов цілим рядом власників засобів масової інформації і найближчим часом вона з багатьма буде підписана. В нашому агентстві найближчим часом така угода буде підписана.
