Спеціальні потреби

Російський політолог Волк про вибори в Українi


Про ситуацію перед парламентськими виборами в Україні очима російських політологів своїми поглядами подiлився представник Фонду Спадщина в Москві Євгеній Волк. З ним розмовляв Володимир Звiглянич.

ВЗ: Пане Євгеній, якою бачиться передвиборча ситуація в Україні?

ЄВ: Ну, боротьба йде досить гостра і передбачити якийсь результат дуже непросто, поскільки шанси на проходження в Раду різних партій реально існують і баланс сил об’єктивно слабкий. Поки неясно, як вдасться консолідувати сили на правому фланзі українського життя, наскільки Ющенку вдасться залучити голоси виборців у тій непростій ситуації, яка склалася наразі в Україні у зв’язку з газовим конфліктом з Росією. І, звісно, багато буде залежати від того, наскільки Ющенку вдасться знайти спільну мову з Тимошенко, наскільки в цьому складному клубку суперечностей буде він взаємодіяти з Януковичем... Тут багато важливих питань за короткий термін до виборів нез’ясовані.

ВЗ: Ось на виборах президентських в Україні в 2004 році російські політологи віддавали перевагу Януковичу. А як зараз--кому вони надають пріорітети?

ЄВ: Мені здається, що російське керівництво зробило певні висновки з тієї помилкової політики, яка тоді проводилася, полягаючи у беззастережній підтримці одного кандидата: в кінцевому пісумку це боляче вдарило по самій Росії, позбавило її можливості впливати на політичне життя, дискредитувало й самого Путіна, який виявляв до Януковича особисті знаки уваги, аж до прийому на його честь... У мене складається враження, що Росія наразі не бажає відверто втручатися в цю боротьбу, воліючи діяти за лаштунками, виявляючи економічний тиск, себто проводячи лінію, може, не такої помітної, але все ж-таки дестабілізації обстановки, щоб не дати шансів для крупної перемоги Ющенка, і, навпаки, підсилити його опонентів, які виступають за тісніші стосунки з Росією.

ВЗ: Чи дасть ця політика якісь результати?

ЄВ: У мене великі сумніви. Мені здається, що в Москві ще до не кінця усвідомлюють, що Україна -- це не Росія, звичка мислити тими категоріями, що всі пост-радянські держави, це вихiдці з єдиного Радянського Союзу, вона тягне за собою значні політичні промахи, як це було у випадку України, Грузії, Киргизії. Мені здається, що цей методологічний порок московської еліти у сприйнятті України як такої ж частини Радянського Союзу, як і Росія, не дозволяє їй будувати вірну політику співробітництва і взаємодії з Києвом. Зараз для Москви дуже тривожним, своєрідним жупелом навiть, є перспектива членства України в НАТО і ЄС. Це, звісно, кошмар для російських військових, це лякає і російську політичну еліту, яка звикла мислити категоріями обложеної фортеці, і вступ України до НАТО вона розглядає як загрозу наближення кордонів альянсу до Росії. Курс очевидний: за будь-яку ціну не дати Києву інтегруватися до західних політичних інституцій і структур безпеки, будь-якими засобами залишити Україну у сфері політичного і економічного впливу Москви. Такою я зараз бачу стратегічну мету, яку переслідує Москва у ході виборів. Тут у світлі уроків президентських виборів 2004 року зрозуміли, що діяти відкрито, це контрпродуктивно, небезпечно, викличе негативну реакцію Заходу, викличе і реакцію відторгнення і в Україні. Тому, як видається, зовнішня сторона -- це як би нейтральна лінія, але, як я знаю, йде активна залаштунокова боротьба, і підтримка тими чи іншими методами, насамперед, дестабілізації обстановки, тих сил, які виступають за зближення і більшу співпрацю з Москвою. При чому економічні важелі тут не поодинокі. Сюди входить і ситуація навколо Чорноморського флоту зі штучним нагнітанням тут напруженості, -- достатньо пригадати слова Сергія Іванова про можливість застосовувати положення Статуту караульної служби, себто санкція на використання зброї у випадку якихось інцидентів. Тобто, це досить потужний тиск, який показує, що Росія не полишає спроб впливати на ситуацію в Україні і політичними, і економічними методами.

XS
SM
MD
LG